Рішення

від 26.09.2016 по справі 921/439/16-г/6

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" вересня 2016 р.Справа № 921/439/16-г/6

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко" (вул. М. Грушевського, 28/2, м. Київ ,01021)

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (вул. О.Кульчицької, 8, м.Тернопіль, 46001)

про стягнення заборгованості в сумі 284 061 грн.

За участю від:

позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білтіко" звернулось в господарський суд Тернопільської області із позовом до ОСОБА_1 підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" про стягнення, з врахуванням збільшення позовних вимог, 284 061 грн. боргу.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що на підставі договору про відступлення права вимоги №1202/2 від 12 лютого 2014 року, до ТОВ "Білтіко" перейшло право вимоги за зобов’язанням ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" перед ВК "Галіт" в сумі 284061 грн. яке виникло через неналежне виконання відповідачем договору поставки №85 від 05 жовтня 2012 року.

У відзиві на позов та усних поясненнях представника, відповідач проти наявності боргу не заперечив, однак вказав на недійсність договору про відступлення права вимоги №1202/2 від 12 лютого 2014 року та заявив про пропуск позивачем строку позовної давності.

Розгляд справи, призначений вперше на 18 серпня 2016 року неодноразово відкладався та в засіданні оголошувалась перерва, востаннє до 26 вересня 2016 року.

В засіданні представникам сторін роз’яснено належні їм права та обов’язки, передбачені ст.ст.20,22,81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового засідання не здійснювалась.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено:

- 05 жовтня 2012 року між Виробничим кооперативом "Галіт" та ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" укладено договір поставки №85, відповідно до умов якого постачальник (ВК "Галіт") брав на себе зобов'язання поставити покупцю технічну сіль у погодженій якості та кількості, а покупець (ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України) зобов’язувався оплатити її вартість та транспортні витрати протягом 60 днів з дати отримання рахунків на оплату, разом з документами, що підтверджують належну якість товару, видатковими та податковими накладними, актами прийому передачі, товарно-транспортними та залізничними накладними.

Пунктом 11.5 договору сторони передбачили, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до інших (третіх) осіб допускається виключно за умови письмового погодження з іншою стороною.

На виконання умов договору, по видаткових накладних та актах прийому-передачі, за період з 01 лютого по 31 жовтня 2013 року ВК "Галіт" поставило для ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" товарно-матеріальні цінності на загальну суму 624011,40 грн. (копії накладних та актів приймання-передачі наявні в матеріалах справи).

Згідно з наданими суду поясненнями представника відповідача в судовому засіданні 15 вересня 2016 року, інших документів на підтвердження відпуску товару сторонами не складалось.

Зауважень щодо відступів від положень угоди, інших недоліків щодо якості чи кількості поставленого товару від відповідача не надходило.

Частково покупець розрахувався за отриманий товар та надані послуги по його доставці на суму 339950,40 грн.

Решта зобов'язання в сумі (624011,40-339950,40) 284061 грн. залишилось не виконаним.

Наявність боргу відповідача (окрім первинних документів) частково стверджувалась оформленим ним із ВК "Галіт" Актом звірки взаємних розрахунків станом на 23 липня 2013 року.

12 лютого 2014 року ВК "Галіт" уклало з ТОВ "Білтіко" договір №1202/2 про відступлення права вимоги, за умовами якого до ТОВ "Білтіко" перейшло майнове право вимагати від ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" реального виконання зобов'язання за договором поставки №85 від 05 жовтня 2012 року на суму 284061 грн.

В подальшому, між ТОВ "Білтіко" та філією "Великобаразовицька ДЕД" ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" укладено договір поставки від 10 грудня 2014 року, на виконання якого, по накладній №ж-00002644 від 10 грудня 2014 року філія (структурний підрозділ відповідача) поставила позивачу 460 тон матеріалу від фрезерування на загальну суму 64401,84 грн.

Дану поставку ТОВ "Білтіко" було прийнято в рахунок погашення зобов'язання за договором про відступлення права вимоги від 12 лютого 2014 року, та зменшено суму боргу до (284061-64401,84) 219659,16 грн.

В листі №06-3/319 від 16 березня 2016 року ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" вимогу ТОВ "Білтіко" викладену в претензії №24 від 16 листопада 2015 року про перерахування 219659,16 грн. боргу, який виник перед ВК "Галіт" визнало повністю, пояснило невиконання зобов'язання відкриттям виконавчого провадження та накладенням арешту на рахунки ДП "Тернопільський облавтодор", а також запевнило нового кредитора у погашенні заборгованості.

На підтвердження наявності заборгованості, позивачем представлено копії складених, підписаних уповноваженою посадовою особою та скріплених печаткою ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" актів звірки розрахунків станом на 23 липня 2013 року та на 26 серпня 2016 року.

Не виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань по оплаті отриманих товарно-матеріальних цінностей стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" 219659,16 грн. боргу в судовому порядку.

ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" проти вимог ТОВ "Білтіко" заперечує, посилаючись на недійсність договору №1202/2 від 12 лютого 2014 року про відступлення права вимоги, оскільки таке відступлення, в порушення умов пункту 11.5 договору поставки №85 від 05 жовтня 2012 року, в письмовому порядку із ним погоджено не було.

Згідно з оформленим відповідачем ОСОБА_4 звірки розрахунків на 26 серпня 2016 року та пояснень представника боржника, останній не провів зарахування поставки матеріалу від фрезерування на загальну суму 64401,84 грн. за договором від 14 грудня 2014 року в рахунок погашення зобов'язання за договором №85 від 05 жовтня 2012 року, що стало підставою для збільшення позивачем позовних вимог із 219659,16 грн. до первісної суми 284061 грн. переданої по договору про відступлення права вимоги від 12 лютого 2014 року.

Крім того, відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, передбачених ч.4 ст. 267 ЦК України.

З’ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до змісту пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Поданими позивачем доказами, не запереченими належним чином відповідачем, доведено обґрунтованість заявлених вимог.

Виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, суд кваліфікує правовідносини сторін як такі, що виникли із договору поставки та договору про відступлення права вимоги, що регулюються положеннями глав 47 та 54 ЦК України і глави 30 ГК України.

Так, за змістом ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку .

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

У відповідності до ч.2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В порядку ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина друга ст. 692 ЦК України покладає на покупця обов’язок сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Судом з’ясовано, що в порушення умов договору, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 264, 265 ГК України, розрахунок по оплаті вартості отриманого товару відповідач здійснив лише частково, заборгувавши первісному кредитору 284061 грн.

Доказів на підтвердження іншого, у т.ч. проведення розрахунку в повному обсязі станом на час розгляду справи в суді, відповідачем не представлено.

Отримання товару за договором №85 від 05 жовтня 2012 року на суму 624011,40 грн. (в т.ч. 01 лютого 2013 року на суму 40141,20 грн.) та наявність заборгованості на суму 284061 грн. підтверджується первинними документами, Актами звірки станом на 23 липня 2013 року та 26 серпня 2016 року, а також визнається перед судом самим відповідачем, що відповідно до ч.1 ст. 35 ГПК України не потребує додаткового доведення.

Проведення відповідачем часткового розрахунку теж вказує на визнання ним факту одержання товару.

Як зазначалось вище, між первісним кредитором і позивачем було укладено договір №1202/2 від 12 лютого 2014 року про відступлення права вимоги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В порядку ч.1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні, згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України, здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У відповідності до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину відповідачем не доведено, в судовому порядку із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства його правомірність не оскаржено, презумпцію правомірності договору №1202/2 від 12 лютого 2014 року не спростовано.

Так, в п. 11.5 договору №85 від 05 жовтня 2012 року між ВК "Галіт" та ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", його сторони передбачили, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до інших (третіх) осіб допускається виключно за умови письмового погодження з іншою стороною.

Проте, форми письмового погодження на відступлення права вимоги вони не обумовили.

Як вбачається з відповіді відповідача №06-3/319 від 16 березня 2016 року на претензію ТОВ "Білтіко" №24 від 16 листопада 2015 року, боржник не заперечив проти укладення договору №1202/2 від 12 лютого 2014 року про відступлення права вимоги. Визнав заявлену до нього вимогу нового кредитора повністю (з готовністю сплатити позивачу борг по договору №85 від 05 жовтня 2012 року).

При даних обставинах, суд критично оцінює посилання відповідача на недійсність правочину та відсутність у позивача права вимоги.

Не заслуговує на увагу і твердження ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" про пропуск строку позовної давності.

Оскільки, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В порядку ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Заміна сторін у зобов'язанні, у відповідності до ст. 262 ЦК України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Перебіг позовної давності, згідно з ч.1 ст. 264 ЦК України, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3 ст. 262 ЦК України).

В п. 4.4.1 постанови пленуму № 10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" Вищий господарський суд України роз’яснив, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати у т.ч. визнання пред'явленої претензії чи підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Як зазначалось вище, поставки товару за договором №85 від 05 жовтня 2012 року були здійснені у період з 01 лютого по 31 жовтня 2013 року, строк оплати по яких наставав через 60 днів з дати отримання супровідної первинної документації.

Позов про стягнення заборгованості за непроведення часткового розрахунку заявлено позивачем 20 липня 2016 року (див. штамп пошти на конверті з позовними матеріалами).

З огляду на це, строки встановлені договором №85 від 05 жовтня 2012 року для проведення оплати, а також внесення відповідачем 90000 грн. (врахованих сторонами при звірці платежів), трирічний термін вимоги міг сплинути лише частково і тільки до платежів за товар, отриманий відповідачем у період з 01 лютого по 01 травня 2013 року на загальну суму 209467,20 грн.

Однак, цей строк переривався складанням за участю боржника (відповідача) Акта звірки розрахунків станом на 23 липня 2013 року та оплатою ним 20 вересня 2013 року більшої суми в розмірі 249950,40 грн., зарахованої сторонами на погашення заборгованості по договору №85 від 05 жовтня 2012 року (про що свідчить зміст Акта звірки розрахунків станом на 26 серпня 2016 року).

В подальшому термін давності був перерваний визнанням ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" претензії позивача №24 від 16 листопада 2015 року, викладеним в листі №06-3/319 від 16 березня 2016 року та підписанням Акта звірки розрахунків станом на 26 серпня 2016 року.

Від так, із вчиненням боржником перелічених дій, які свідчать про визнання боргу, строк позовної давності переривався та його перебіг розпочинався заново, отже строк позовної давності позивачем не пропущено, а тому підстав для застосування наслідків пропуску цього строку у суду немає.

В порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір", п.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України, "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року, суд вважає за необхідне роз’яснити, що 1,97 грн. судового збору сплачено надмірно і може бути повернуто позивачу за його письмовою заявою.

Решта сплаченого судового збору, в порядку ст.ст.44,49 ГПК України, підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно до задоволених вимог.

На підставі на веденого, керуючись ст. ст. 1, 2,12, 4-3, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (46001, вул. О.Кульчицької, 8, м.Тернопіль, код 31995099) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко" (01021, вул. М. Грушевського, 28/2, м. Київ, код 34529414) 284061(двісті вісімдесят чотири тисячі шістдесят одну) грн. боргу, 4260 (чотири тисячі двісті шістдесят) грн. 92 коп. сплаченого судового збору.

Видати наказ.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.

Дата підписання: 07 жовтня 2016 року.

Суддя І.П. Шумський