Постанова

від 04.10.2016 по справі 917/919/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2016 р. Справа № 917/919/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (дов. б/н від 23.05.2016 р.)

відповідача - ОСОБА_2 (дов. б/н від 29.09.2016 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№21907П/1-8) на рішення господарського суду Полтавської області від 20 липня 2016 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича організація "Лактол Інтернейшнл ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область

про стягнення 231 055,51 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "НВО "Лактол Інтернейшнл ", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ "Лозівський молочний завод" про стягнення 231 055,51 грн., з яких: 173 322,60 грн. основного боргу за договором поставки №000123 від 15.11.2012 р., 40 171,41 грн. пені, 13 664,70 грн. інфляційних, 3 896,80 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.07.2016 р. у справі № 917/919/16 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Лозівський молочний завод" на користь ТОВ "НВО "Лактол Інтернейшнл" 173 322,60 грн. основного боргу, 40 154,89 грн. пені, 13 663,58 грн. інфляційних, 3 896,80 грн. 3% річних. В іншій частині - у позові відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції в частині відхилення заяви про розстрочку виконання рішення не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права. Просить рішення господарського суду в цій частині скасувати та розстрочити виконання рішення згідно наведеного графіку.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зокрема, зазначає, що відповідно до вимог ст. 101 ГПК України звіт з праці за січень-травень 2016 року, наданий відповідачем в обґрунтування апеляційної скарги, не може бути прийнятий до уваги при розгляді справи по суті. Просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2012 р. між ТОВ "НВО "Лактол Інтернейшнл" (постачальник) та ТОВ "Лозівський молочний завод" (покупець) було укладено договір поставки № 000123, відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язався продати, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити інгредієнти виробництва компанії В« Chr.HansenВ» , асортимент та ціна на які вказані у відповідному додатку 1 (специфікаціях) до цього договору, і які є невід'ємними частинами договору, за умов їх підписання і скріплення печатками (а.с.16-19).

Відповідно до п.2.7 договору датою відвантаження товару вважається дата виписки видаткової накладної. Отже, датою поставки є дата, що зазначається у видатковій накладній.

Згідно п. 5.1 договору ціна на товар визначається у відповідних додатках (специфікаціях) до цього договору в гривнях.

За умовами п. 5.2 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 08.09.2014 р.) покупець зобов'язався перерахувати на банківський рахунок постачальника грошові кошти протягом 45 календарних днів з дати відвантаження відповідної партії товару покупцю (а.с.23).

В додатках - специфікаціях № 1 від 14.01.2013 р. та № 2 від 08.09.2014 р. сторони визначили асортимент, кількість та ціну товару (а.с. 22, 24).

Термін дії договору, встановлений п. 10.1 - до повного взаєморозрахунку сторін або до припинення дії договору за взаємною згодою сторін, але не довше ніж до 31.12.2014 р. Після чого, у випадку відсутності претензій сторін одна до одної, чинність договору автоматично продовжується на наступний календарний рік.

Отже, строк дії договору сторони продовжили до 31.12.2015 р.

На виконання умов договору постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 179 688,50 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000999 від 05.06.2015 р. на суму 35 460,50 грн., № РН-00010183 від 16.06.2015 р. на суму 47 628,00 грн., № РН-0001347 від 21.07.2015 р. на суму 48339,00 грн., № РН-0001549 від 18.08.2015р., податковими накладними від 05.06.2015 р. за №36, від 16.06.2015 р. за №122, від 21.07.2015 р. за №152, від 18.08.2015 р. за №114 та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №639 від 05.06.2015 р., № 662 від 16.06.2015 р., № 783 від 21.07.2015 р., №878 від 18.08.2015 р., (а.с.29-32, 33-36, 41-46).

На оплату вказаного товару постачальником виписані рахунки-фактури № СФ-0001067 від 03.06.2015 р., № СФ-0001150 від 12.06.2015 р., № СФ-0001445 від 20.07.2015 р., № СФ-0001666 від 14.08.2015 р. (а.с.37-40).

Покупець зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий товар своєчасно в повному обсязі не виконав, сплативши за отриманий товар 6365,90 грн., що призвело до виникнення заборгованості в сумі 173 322,60 грн.

З метою вирішення питання погашення заборгованості постачальник 03.03.2016 р. звернувся до ТОВ "Лозівський молочний завод" з претензією (вих. №12-01/2016), що підтверджується поштовим повідомленням від 05.03.2016р. про вручення (а.с.50-53).

Покупець відповіді не надав, оплату за поставлений товар не здійснив, що стало підставою для звернення ТОВ "НВО "Лактол Інтернейшнл" до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ТОВ "Лозівський молочний завод" боргу в сумі 173 322,60 грн., 40 171,41 грн. пені, 13 664,70 грн. інфляційних, 3 896,80 грн. 3% річних.

В обґрунтування позову ТОВ "НВО "Лактол Інтернейшнл" посилається на умови договору поставки №000123 від 15.11.2012 р. та приписи ст. 625 Цивільного кодексу України.

Господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, визнав їх обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи в частині стягнення суми боргу в розмірі 173 322,60 грн., 40 154,89 грн. пені, 13 663,58 грн. інфляційних, 3 896,80 грн. 3% річних.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду з огляду на таке.

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла на підставі укладеного між сторонами договору поставки.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1.ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Згідно ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалось вище, на виконання умов договору №000123 від 15.11.2012 р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 179 688,50 грн. Факт прийняття товару не заперечується сторонами, підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та довіреностями.

В п. 5.2 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 08.09.2014 р.) сторони обумовили обов'язок покупця перерахувати на банківський рахунок постачальника грошові кошти протягом 45 календарних днів з дати відвантаження відповідної партії товару відповідачу.

Кінцевий строк оплати поставленого за спірним договором товару згідно видаткової накладної № РН-0000999 від 05.06.2015 р. настав - 20.07.2015 р., видаткової накладної № РН-0001083 від 16.06.2015 р. - 31.07.2015 р., видаткової накладної № РН-0001347 від 21.07.2015 р. - 04.09.2015 р., видаткової накладної № РН-0001549 від 18.08.2015 р. - 02.10.2015 р.

Визнаючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 173 322,60 грн. законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, місцевий господарський суд зазначив про відсутність в матеріалах справи доказів оплати вартості поставленого та отриманого покупцем товару.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку про наявність боргу за спірним договором, що підтверджується належними доказами здійснення поставки товару за договором №000123 від 15.11.2012 р. - видатковими накладними № РН-0000999 від 05.06.2015 р. на суму 35 460,50 грн., № РН-00010183 від 16.06.2015 р. на суму 47 628,00 грн., № РН-0001347 від 21.07.2015 р. на суму 48339,00 грн., № РН-0001549 від 18.08.2015р., податковими накладними від 05.06.2015 р. за №36, від 16.06.2015 р. за №122, від 21.07.2015 р. за №152, від 18.08.2015 р. за №114 та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №639 від 05.06.2015 р., № 662 від 16.06.2015 р., № 783 від 21.07.2015 р., №878 від 18.08.2015 р., підписаними та скріпленими печатками обох сторін; відсутність доказів на підтвердження оплати за поставлений товар.

Вищенаведене, на думку колегії суддів, свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 173 322,60 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу за періоди з 21.07.2015 р. по 25.05.2016 р. 3896,80 грн. 3 % річних, з 31.07.2015 р. по 30.04.2016 р. 13664,70 грн. інфляційних.

Дослідивши наявні в матеріалах справи надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, а також їх перерахунок, здійснений господарським судом, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про їх задоволення в частині стягнення 3% річних в сумі 3896,80 грн., а також інфляційних втрат в сумі 13663,58 грн. В іншій частині у позовних вимогах про стягнення інфляційних правомірно відмовлено за їх безпідставністю.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, який частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 40154,89 грн. пені та відмовив в решті, як помилково нарахованих, враховуючи наступне.

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3,ст. 4 Закону).

Пунктом 8.2 договору сторони узгодили, що у випадку затримки покупцем сплати за товар постачальник має право пред'явити вимогу на сплату покупцем неустойки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день затримки стосовно несплаченої суми (відповідної частини суми) вартості товару, що був поставлений покупцю. Обов'язок покупця сплатити, пеню виникає у випадку пред'явлення постачальником вимоги стосовно цього. Нарахування неустойки (пені, штрафів) припиняється виконанням зобов'язання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши наявні в матеріалах справи надані позивачем розрахунки пені, а також їх перерахунок, здійснений господарським судом, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову в частині стягнення пені в сумі 40154,89 грн., та відмову в задоволенні решти як помилково нарахованих.

Стосовно висновку суду про відхилення заяви ТОВ "Лозівський молочний завод" про розстрочку виконання рішення, що стало підставою для оскарження відповідачем рішення місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач до прийняття рішення у справі звернувся до суду із заявою, в якій просив в разі задоволення позовних вимог, розстрочити виконання рішення в порядку ст. 83 ГПК України згідно з графіком:

- до 31.08.2016 р. включно - 39 086,89 грн.;

- до 30.09.2016 р. включно - 39 086,89 грн.;

- до 31.10.2016 р. включно - 39 086,89 грн.;

- до 30.11.2016 р. включно - 39 086,89 грн.;

- до 31.12.2016 р. включно - 39 086,89 грн.;

- до 31.01.2017 р. включно - 39 086,89 грн.

В обґрунтування заяви ТОВ "Лозівський молочний завод" надані:

- постанова Уряду РФ №778 від 07.08.2014 р. - про заборону на ввезення до РФ сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства, країною походження яких є, зокрема, Україна;

- лист Федеральної служби з нагляду у сфері захисту прав споживачів та благополуччя людини (Росспоживнагляд) №01/7649-15-39 від 02.07.2015 р. - про призупинення ввезення на територію РФ сирних продуктів виробництва ТОВ "Лозівський молочний завод";

- Указ президента РФ від 01.07.2016 р. - про внесення змін до Указу президента РФ №1 від 01.01.2016 р. "Про заходи забезпечення економічної безпеки та національних інтересів Російської Федерації при здійсненні міжнародних транзитних перевезень вантажів з території України на територію республіки Казахстан через територію Російської Федерації".

Відповідач посилається на те, що основним ринком збуту продукції відповідача був ринок Російської Федерації, проте останньою було введено заборону на імпорт сільськогосподарської продукції, сировини та продуктів споживання, країною походження яких є Україна; дана заборона розповсюджується і на товари відповідача; на даний час він шукає нові ринки збуту товарів, вживає дії щодо стягнення заборгованості зі своїх контрагентів. Зазначене унеможливлює виконання рішення суду за єдиним платежем, наслідком чого може стати арешт майна та коштів, що призведе до зупинки підприємства.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. за № 9 В«Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів УкраїниВ» визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення: стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не додано до заяви жодних доказів, які б свідчили про тяжкий фінансовий стан відповідача, про наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Крім того, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що вказана заява про розстрочення виконання судового рішення не підлягає задоволенню, враховуючи і міжнародно-правові норми захисту порушених прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною ОСОБА_2 України (Закон України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

Зі змісту ст. 121 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що його норми не містить конкретних підстав та застережень відстрочки чи розстрочки, а лише встановлює критерії, що ускладнюють виконання рішення суду.

В зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідачем до скарги наданий звіт з праці за січень-червень 2016 року, який не був наданий в якості доказу при розгляді справи в суді першої інстанції. В порушення приписів ст. 101 ГПК України, скаржником не наведено обґрунтувань неможливості подання вказаного документу з причин, що не залежали від нього.

З огляду на наведене, колегія суддів не бере до уваги при розгляді справи по суті в якості належного доказу на підтвердження апеляційних вимог - звіт з праці за січень-червень 2016 року.

Колегія суддів погоджується з позицією господарського суду, який не взяв до уваги укладені відповідачем мирові угоди з іншими кредиторами, оскільки: по-перше, укладення мирової угоди щодо предмету спору є правом, а не обов'язком сторони у справі, але, як свідчать матеріали справи, позивач заперечував проти її укладення; по-друге, згідно вимог ст. 43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили; по-третє, укладені мирові угоди не стосуються предмету даного спору, оскільки обставини, що встановлювались в інших справах не пов'язані з обставинами у даній справі, тому не можуть бути розцінені як такі, що мають преюдиційне значення.

Отже, апеляційні вимоги зводяться до переоцінки доказів у справі та не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 20.07.2016 р. у справі № 917/919/16 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 91, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 20.07.2016 р. у справі № 917/919/16 залишити без змін.

Повна постанова підписана 10.10.2016 р.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Пелипенко Н.М.