Ухвала

від 04.10.2016 по справі 813/1164/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 р. Справа № 876/5233/16 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Старунського Д.М.,

при секретарі судового засідання - Бадівській О.О.,

за участі представників позивача - Могильницького А.М.,

та відповідача - Юрчака Ю.Ю.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник Галицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (далі - ППР) від 15.03.2016 №0000112200. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності, фіктивності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Овсей» (далі - ТОВ-1), у зв'язку з неможливістю здійснювати господарську діяльність та фіктивністю їх діяльності, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року у справі №813/1164/16 позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, придбані в останнього товари, роботи та послуги використані в господарській діяльності позивача. Відповідні висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що обов'язковою умовою виникнення у платника податків права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Вважає, що за відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ з 12.06.1998 перебуває на податковому обліку, 23.12.2009 йому видано свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основними видами його діяльності є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

На підставі акта від 23.02.2016 №38/13-25-22-00/36874925 (далі - Акт) документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ по взаєморозрахунках з ТОВ-1 за травень 2015 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

пп.14.1.36, 14.1.231 п.14.1 ст.14, пп.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.2, 201.6 ст.201, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України (далі - ПК) в результаті чого встановлено заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 72893грн за травень 2015 року.

15.03.2016 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР №0000112200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за травень 2015 року в розмірі 72893грн.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

У відповідності до п.44.1 ст.44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пп.«а» п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як визначено у п.198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як визначено у п.198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (нереальність) господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження податку з ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ-1 підтверджена такими документами:

договором поставки від 26.03.2015 №26/03-15 (далі - Договір) (а.с.18-19);

товарно-транспортними накладними (далі - ТТН) від 02.05.2015 №21, від 18.05.2015 №2110 (а.с.23;26);

видатковими накладними від 04.05.2015 №РН-0000057, від 20.05.2015 №РН-0000066 (а.с.22;25);

специфікаціями до Договору від 04.05.2015 №3-А, від 20.05.2015 №3 (а.с.20-21);

посвідченням якості на макуху соняшника від 04.05.2015 №1/7, від 20.05.2015 №1/9 (а.с.24; 27);

довідкою про надходження та використання макухи соняшникової за травень 2015 року (а.с.59);

копіями належним чином завірених копій банківських виписок, які підтверджують фактичну оплату отриманого від ТОВ-1 товару у сумі 847354грн (а.с.73-93);

копіями актів звірки розрахунків між ТОВ та ТОВ-1 протягом всього періоду, в тому числі і за період охоплюваний перевіркою (а.с.103-104).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідач у апеляційній скарзі покликається на той факт, що поставка товару згідно ТТН від 02.05.2015 №21, від 18.05.2015 №2110 відбувалась швидше формування специфікації від 04.05.2015 №3-А, від 20.05.2015, які визначали кінцеву кількість та вартість товару, який має постачатися. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

На ТТН №21 дата 02.05.2015 є лише датою виписки вказаної ТТН, а не фактичної поставки-отримання товару, оскільки така відбулася аж 04.05.2015, що засвідчено підписом відповідальної особи вантажоодержувача (а.с.23). Аналогічною є ситуація щодо ТТН №2110, яка виписана 18.05.2015, проте фактичною датою поставки-отримання товару є 20.05.2015, що засвідчено підписом відповідальної особи вантажоодержувача (а.с.26).

Відповідно до ч.2 ст.266 Господарського кодексу України (далі - ГК) загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Чіткої вимоги щодо дати виписки такої специфікації законодавством не встановлено. Логічним є висновок, що така повинна бути виписана до моменту отримання вантажу вантажоодержувачем. Відтак, апеляційний суд не бере до уваги твердження апелянта про нереальність господарських операцій між ТОВ і ТОВ-1 через той факт, що специфікації №3-А та №3 виписані датою, що збігається із датою поставки-отримання товару вантажоодержувачем, оскільки такі могли бути відправлені ТОВ-1 за допомогою факсимільного зв'язку в день отримання вантажу ТОВ.

Реальність господарських операцій між ТОВ та ТОВ-1 підтверджується видатковою накладною від 04.05.2015 №РН-0000057, якою засвідчено факт отримання ТОВ макухи соняшникової у кількості 38260т. на суму 210430грн разом із ПДВ а також видатковою накладною від 20.05.2015 №0000066, якою засвідчено факт отримання ТОВ макухи соняшникової у кількості 41260т. на суму 226930грн разом із ПДВ.

Апелянт у апеляційній скарзі зазначає, що приймання товару уповноваженою особою ТОВ відбулося із порушенням норм законодавства, оскільки на момент здійснення поставки були відсутні документи, які підтверджують повноваження відповідальної особи на отримання товару. Суд апеляційної інстанції такі доводи апелянта вважає недостатньо обґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу суду, оскільки довіреність №28/12 видана 04.05.2015, тобто у день, коли поставка-отримання товару була фактично здійснена. Відтак, жодних порушень чи підстав для висновку про нереальність господарських операцій між ТОВ та його контрагентом зважаючи на такі обставини справи, апеляційний суд не вбачає.

Що стосується твердження відповідача щодо того факту, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, апеляційний суд вказує наступне. Зі змісту Акту вбачається, що позивач має необхідні виробничі, офісні та кадрові потужності для здійснення своєї господарської діяльності. Придбана у ТОВ-1 сировина була використана у господарській діяльності для вироблення відповідної продукції. Вид продукції відповідає виду діяльності позивача, отриманий товар оплачений в повному обсязі, що свідчить про господарську мету його придбання, а також використання в подальшій діяльності підприємства, і має місце фактичний рух коштів. Вказане підтверджується довідкою про надходження та використання макухи соняшникової за травень 2015 року, а також Довідкою про виготовлення продукції, де одним із складників є макуха соняшникова, що знаходяться в матеріалах справи (а.с.59; 60-61).

ДПІ також посилається на дані податкової інформації Цюрупинської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області від 23.11.2015 №152/22-00/38523479 щодо ТОВ-1, відповідно до якої вбачається, що необхідні основні засобі, трудові ресурси, приміщення для зберігання товару у контрагента відсутні. З цього приводу, апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Верховний Суд України у постанові від 31.01.2011 №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 199, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя Д.М. Старунський

Повний текст виготовлений 10 жовтня 2016 року.