Рішення

від 11.10.2016 по справі 904/3191/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.10.16р. Справа № 904/3191/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-будівельне управління №57» (м. Запоріжжя)

до дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (м. Дніпро),

колективного підприємства «Альянс» (м. Сімферополь)

про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 24.06.2010 до договору поставки № 2363 від 18.06.2010

за зустрічним позовом дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (м. Дніпро)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-будівельне управління №57» (м. Запоріжжя),

колективного підприємства «Альянс» (м. Сімферополь)

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 20.03.2012 №20/03-9 та додаткової угоди від 05.04.2012

Головуючий колегії - суддя: Татарчук В.О.

Члени колегії - судді: Бондарєв Е.М., Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання: Білан О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 дов. від 04.01.2016

від відповідача-1: ОСОБА_2, дов. від 02.12.2014

від відповідача-2: не з'явився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління» звернулось з позовом до дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та колективного підприємства «Альянс» про визнання недійсною додаткової угоди №1 до договору поставки №2363 від 18.06.2010, укладеної 24.06.2010 між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- про існування додаткової угоди, яка обмежує право відповідача-2 на відступлення права вимоги, стало відомо лише в судовому засіданні Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі № 904/8749/14, яке відбулося 06.04.2015;

- вказана додаткова угода є підробленою і порушує статтю 203 Цивільного кодексу України, оскільки обмежує право КП «Альянс» на відступлення права вимоги за договором поставки №2363 від 18.06.2010 і не відповідає його внутрішній волі і волевиявленню.

Відповідач-1 заперечує проти позову посиланням на наступне:

- спірна додаткова угода відповідає положенням чинного законодавства, вчинена у встановленій законом формі уповноваженими особами;

- додаткова угода відповідала внутрішній волі та волевиявленню сторін;

- позивачем не доведено порушення його прав спірною угодою;

- правомірність заперечень проти позову підтверджується судовою практикою по аналогічним справам №№ 904/2984/15, 904/3190/15, 904/7050/15.

Відповідач-2 в письмових поясненнях, підписаних заступником директора ОСОБА_3 та наданих до суду 02.06.2015, погодився з позовними вимогами ТОВ «Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління». Посилаючись на усні пояснення колишнього директора КП «Альянс» ОСОБА_4, відповідач-2 зазначає, що товариством не укладались ніякі додаткові угоди до договору поставки №2363 від 18.06.2010.

Дочірнє підприємство «Дніпропетровський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулось із зустрічною позовною заявою до ТОВ «Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління» та колективного підприємства «Альянс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 20.03.2012 №20/03-9 та додаткової угоди до нього від 05.04.2012.

Зустрічний позов мотивований тим, що договір про відступлення права вимоги укладений з порушенням ст. 203, ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України та договору поставки від 18.06.2010 №2363 з додатковою угодою №1 від 24.06.2010, якими встановлено заборону на заміну кредитора у зобов'язанні.

ТОВ «Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління» заперечує проти зустрічного позову з підстав, викладених у первісному позові з посиланням на недійсність додаткової угоди №1 від 24.06.2010 до договору поставки №2363 від 18.06.2010.

КП «Альянс» не надало відзиву на зустрічну позовну заяву.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2015 по справі № 904/3191/15 (залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2016) в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено та задоволено зустрічні позовні вимоги з визнанням недійсними договору про відступлення права вимоги від 20.03.2012 №20/03-9 і додаткової угоди до нього від 05.04.2012, укладених між ТОВ «Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління» та КП «Альянс».

Постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2016 наведені рішення судів першої та апеляційної інстанцій по даній справі скасовано з передачею справи на новий розгляд. Підставами для скасування рішень судів по справі були наступні обставини.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що оригінал додаткової угоди №1 до основного договору №2363 від 18.06.2010, який був витребуваний у сторін, судам для огляду наданий не був, оскільки як вбачається з матеріалів справи, (мотивувальна частина рішення суду першої інстанції т.1 а.с.149 зворот) позивач без пояснення причин вимоги суду не виконав, відповідач-2 зазначив про неможливість надання для огляду спірної додаткової угоди, оскільки у підприємства були вилучені в рамках кримінальної справи оригінали документів за період 2009-2010 років, а також, що відповідачем-2 вказана додаткова угода не укладалась і не підписувалась. Щодо відповідача-1, то судом було зазначено, що відповідач-1 заперечує можливість проведення експертизи.

Вищий господарський суд України звернув увагу, що судом першої інстанції не встановлено, за яких підстав відповідач-1 не надав суду оригіналу додаткової угоди №1 до договору №2363 від 18.06.2010, в той час як відповідно до п. 7 вказаної додаткової угоди, копії якої наявні в матеріалах справи (т. 1 а.с. 8, 71) дана додаткова угода складена у двох примірниках по одному для кожної сторони. Тобто ДП «Дніпропетровський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» є стороною спірної додаткової угоди і повинна мати можливість для надання суду оригіналу вказаного документу, що було залишено поза увагою як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Також, судом апеляційної інстанції в мотивувальній частині постанови (т.2 а.с.40 зворот) було зазначено, що оригінал додаткової угоди №1 до договору №2363 від 18.06.2010 був оглянутий судом першої інстанції.

При цьому, суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованих доказів на підставі яких останній дійшов висновку про огляд судом першої інстанції оригіналу спірної додаткової угоди.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що суди попередніх інстанцій в порушення приписів ст.ст. 42, 43, 43 ГПК України прийняли доводи відповідача-1 щодо дійсності спірної додаткової угоди, без наведення правового обґрунтування відхилення доводів позивача та відповідача-2 щодо недійсності спірної додаткової угоди.

Окрім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не надано належної правової оцінки вироку Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, в якому встановлені факти щодо правомірності дій ОСОБА_4 впродовж 2009-2010 років, тобто в той період, коли була підписана спірна додаткова угода директором КП «Альянс» ОСОБА_4

Суди попередніх інстанцій передчасно дійшли до висновку, що спірну додаткову угоду від кожної із сторін цього правочину було укладено особами, що мали необхідний обсяг повноважень, що підтверджується наявними матеріалами справи та врегульовані приписами законодавства.

Розглядаючи зустрічні позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, встановивши чинність додаткової угоди №1 від 24.06.2015, якою доповнено п.10.3 договору поставки від 18.06.2010 №2363, а саме, у зобов'язаннях, що виникають за даним договором, не допускається заміна боржника або кредитора та передача прав і обов'язків за даним договором третім особам, дійшли до висновку, що договір відступлення права вимоги від 20.03.2012 №20/03-9 та додаткова угода до нього від 05.04.2012, укладені з порушенням частини 3 статті 512 Цивільного кодексу України.

Однак, з таким висновком судів попередніх інстанцій не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки як було вже зазначено, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо дійсності спірної додаткової угоди за первісним позовом, без дослідження всіх обставин справи у повному обсязі, а при прийнятті рішення в частині зустрічних позовних вимог судами в основу рішень було покладено саме дану обставину, тому суд касаційної інстанції вважає, що висновок судів попередніх інстанцій в частині зустрічних позовних вимог також є передчасним, так як і висновок, що спірна додаткова угода укладена в порушення ст.512 ЦК України.

Саме вказані обставини були підставами для скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2015 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 та направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді позивач та відповідач-1 підтвердили свої вимоги і заперечення щодо первісного та зустрічного позовів.

Відповідач-2 не надав письмових пояснень при новому розгляді справи.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2016 змінено назву позивача - ТОВ «Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління» на ТОВ «Дорожньо-будівельне управління №57».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-будівельне управління №57» звернулось з клопотанням про призначення судової технічної експертизи щодо відповідності дати складання додаткової угоди №1 від 24.06.2010 до договору поставки №2363 від 18.06.2010, вказаної на ній, істинному віку документа.

В судовому засіданні 04.10.2016 представник позивача вказав на неможливість проведення такої експертизи з огляду на відсутність оригіналу додаткової угоди №1 від 24.06.2010.

Колективне підприємство «Альянс» не забезпечило явку представника у судові засідання.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

В судовому засіданні 04.10.2016 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, суд -

встановив:

18.06.2010 між колективним підприємством «Альянс» (постачальник) та дочірнім підприємством «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (покупець) укладений договір поставки № 2363 від 18.06.2010.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору в порядку та умовах, визначених цим договором постачальник зобов'язується продати (передати у власність) покупцеві, а покупець зобов'язується купити (прийняти та оплатити) емаль ПФ-115 (далі - товар).

Загальна вартість договору з ПДВ складає 8352грн (п. 2.2 договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (пункт 9.1 договору).

В матеріалах справи міститься копія додаткової угоди №1 від 24.06.2010 до вказаного договору поставки. Наведена угода містить підписи директора КП «Альянс» ОСОБА_4 та начальника філії «Покровський райавтодор» ДП «Дніпропетровський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» ОСОБА_5 та засвідчена печатками вказаних підприємств.

Угодою вносились зміни до декількох пунктів договору поставки. Так, пункт 10.3 договору поставки №1262 від 18.06.2010 доповнено реченням наступного змісту: «У зобов'язаннях, що виникають за даним договором не допускається заміна боржника або кредитора та передача прав і обов'язків за даним договором третім особам».

20.03.2012 між колективним підприємством «Альянс» (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління» (новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги № 20/03-9.

05.04.2012 між колективним підприємством «Альянс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління» було укладено додаткову угоду до договору про відступлення права вимоги № 20/03-9 від 20.03.2012.

Відповідно до п. 1.1 наведеного договору (в редакції додаткової угоди від 05.04.2012), первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору купівлі-продажу № 2363 (основний договір), укладеного між первісним кредитором та ДП «Дніпропетровський облавтодор» філія «Софіївський райавтодор» (боржник). Право вимоги до нового кредитора переходить з 01.01.2014, за умови несплати боржником суми боргу первісному кредитору.

За цим договором новий кредитор одержує всі права первісного кредитора за основним договором, в тому числі право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному основним договором, а саме - 8352грн (п. 1.2 договору).

Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні первісного позову з таких підстав.

За результатами вирішення спору та на виконання вимог постанови Вищого господарського суду України від 11.05.2016 по даній справі суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи вимоги за первісним позовом ТОВ «Дорожньо-будівельне управління №57» посилається на те, що вказана додаткова угода є підробленою і порушує статтю 203 Цивільного кодексу України, оскільки обмежує право КП «Альянс» на відступлення права вимоги за договором поставки №2363 від 18.06.2010 і не відповідає його внутрішній волі і волевиявленню.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ТОВ «Дорожньо-будівельне управління №57» не доведено належними та допустимими доказами обставини з якими він пов'язує недійсність додаткової угоди №1 від 24.06.2010.

Пояснення заступника керівника КП «Альянс» стосовно того, що додаткова угода № 1 від 24.06.2010 до договору поставки №2363 від 18.06.2010 не укладалася підприємством не є достатнім доказом недійсності вказаної угоди.

З копії додаткової угоди № 1 від 24.06.2010 до договору № 2363 від 18.06.2010, що зі сторони КП «Альянс» її було підписано директором ОСОБА_4, підпис якої засвідчений печаткою КП «Альянс».

На підтвердження повноважень директора КП «Альянс» ОСОБА_4 до матеріалів справи надані довідка з ЄДРПОУ серія АА №012196, наказ №51 від 08.09.2009 про призначення директором, довідка про взяття КП «Альянс» на облік платника від 08.09.2009, у яких зазначено, що керівником цього підприємства є ОСОБА_4

Повноваження начальника філії «Софіївський райавтодор» ОСОБА_6, який підписав додаткову угоду зі сторони відповідача-1, підтверджуються довідкою з ЄДРПОУ, де цю особу зазначено як керівника цього підрозділу ДП «Дніпропетровський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».

Таким чином, в матеріалах справи наявні докази того, що спірну додаткову угоду від кожної із сторін цього правочину було підписано особами, що мали необхідний обсяг повноважень.

Суд ухвалами від 05.07.2016, 19.07.2016, 13.09.2016, 20.09.2016 зобов'язував відповідачів за первісним позовом надати оригінал додаткової угоди № 1 від 24.06.2010 до договору № 2363 від 18.06.2010 для вирішення питання щодо необхідності проведення судової технічної експертизи. Однак в межах строків вирішення спору, встановлених ст. 69 ГПК України, такі вимоги суду виконані не були, оригінал спірної додаткової угоди до матеріалів справи не надано.

З листа Бабушкінського районного відділу Дніпропетровського міського управління УМВС України в Дніпропетровській області від 15.02.2016 №372/3-719, вбачається, що документи, вилучені в ДП «Дніпропетровський облавтодор», в тому числі і спірна додаткова угода № 1 від 24.06.2010, на підставі ухвали Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 16.07.2015 повернуті власнику.

Відповідач-1 повідомив суд про неможливість надати оригінал спірної додаткової угоди, оскільки до цього часу не отримав від Бабушкінського ВП ОСОБА_7 в Дніпропетровській області вилучених у підприємства документів.

Оригінал додаткової угоди не було надано і КП «Альянс» з посиланням на лист головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим Міністерства доходів і зборів України від 10.02.2014 №212/7/09 щодо вилучення документів підприємства.

Вироком Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10.04.2013 у справі №123/3318/13-к, на який посилається позивач за первісним позовом, не встановлено обставин злочинної діяльності ОСОБА_4 упродовж 2009, 2010 років щодо укладання спірної додаткової угоди з відповідачем-1.

При цьому, правило належності доказів, закріплене ст. 34 ГПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, наданими позивачем до матеріалів справи доказами не був доведений факт фальсифікації спірної додаткової угоди і суд вважає, що позивачем за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами недійсність додаткової угоди № 1 до договору № 2363 від 18.06.2010.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 1 ГПК України особа має право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Позов про визнання договору недійсним може бути заявлений стороною такого договору або іншою особою, за умови доведення нею порушення її прав оспореним договором. При цьому, порушення таких прав має бути наявним в момент укладення відповідного договору.

Договір поставки № 2363 від 18.06.2010 не міг порушувати права ТОВ «Дорожньо-будівельне управління №57» у момент його укладення, так як договір про відступлення права вимоги №20/03-9 був укладений 20.03.2012.

Враховуючи вказане, вимога про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 24.06.2010 є правом КП «Альянс», як первісного кредитора, та не може бути заявлена ТОВ «Дорожньо-будівельне управління №57», як особою, що за твердженням якої, вона є новим кредитором.

Наведене є підставою для відмови в задоволенні первісного позову.

Суд задовольняє зустрічний позов з огляду на наступне.

Частинами першою, третьою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтями 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Договір про відступлення права вимоги від 20.03.2012 №20/03-9 та додаткова угода до нього від 05.04.2012, які укладено між позивачем та відповідачем-2 суперечать умовам пункту 10.3 договору поставки від 18.06.2010 № 2363, що викладені в додатковій угоді №1 від 24.06.2010 до нього щодо заборони заміни боржника або кредитора та передачі прав і обов'язків за даним договором третім особам.

Тобто, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 статті 516 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.04.2015р. у справі №910/6098/14.

Крім того, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються.

Відповідно до п.п. 1.1, 4.1 договору про відступлення права вимоги №20/03-9 від 20.03.2012 (з урахування змін, внесених додатковою угодою від 05.04.2012) право вимоги до нового кредитора переходить з 01.01.2014, за умови несплати боржником суми боргу первісному кредитору; первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору документи, що підтверджують вимоги до боржника у термін до 01.01.2014.

Отже, договір про відступлення права вимоги №20/03-9 від 20.03.2012 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 05.04.2012) не визначає і не міг визначити конкретний обсяг права вимоги первісного кредитора станом на 01.01.2014 (визначений сторонами момент переходу права вимоги), оскільки з моменту укладення відповідної додаткової угоди до 01.01.2014 боржник зобов'язаний був сплачувати суму боргу.

Також, додаткова угода від 05.04.2012 містить посилання про відсутність можливості передачі первісним кредитором новому кредитору документів, що засвідчують відповідні права.

Враховуючи викладене вище, договором про відступлення права вимоги №20/03-9 від 20.03.2012 визначений перехід права вимоги за умови наявності боргу у майбутньому, а також зафіксована відсутність можливості передати документи, що засвідчують відповідні права, що суперечить положенням ст.ст. 514, 517 ЦК України.

Таким чином, суд відмовляє в первісному позові та задовольняє зустрічний позов.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

У первісному позові відмовити.

Зустрічний позов задовольнити.

Визнати недійсними договір про відступлення права вимоги від 20.03.2012 №20/03-9 та додаткову угоду до нього від 05.04.2012, укладені між колективним підприємством «Альянс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-будівельне управління № 57» (69013, м. Запоріжжя, вул. Загорська, буд. 15, ідентифікаційний код 31945556) на користь дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 24, ідентифікаційний код 31950828) 609грн - витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з колективного підприємства «Альянс» (95022, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Глінки/Дерюгіної, буд. 57В/2А, ідентифікаційний код 32468182) на користь дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 24, ідентифікаційний код 31950828) 609грн - витрат по сплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 10.10 2016

Головуючий колегії - суддя В.О. Татарчук

Суддя Е.М. Бондарєв

Суддя Н.Г. Назаренко