Рішення

від 14.09.2016 по справі 910/10258/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2016Справа №910/10258/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-інвестиційний альянс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новітні газові технології"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "КМБ-ІНВЕСТ"

про визнання недійсною додаткової угоди до договору

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Рижковська Ю.Є. - за довіреністю від 24.05.2016 року;

від відповідача: не з'явилися;

від третьої особи: не з'явилися.

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-інвестиційний альянс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новітні газові технології" про визнання недійсною додаткової угоди до договору

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача Додаткова угода №1.1 від 28.12.2012 року до Договору №Б-007/01-11 від 02.02.2011 року у зв'язку з її невідповідністю нормам чинного законодавства України.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов, визнавши недійсним Додаткову угоду №1 від 28.12.2012 року до Договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-007/01-11 від 02.02.2011 року укладену між ТОВ "Фінансово-інвестиційний альянс" та ТОВ "Новітні газові технології".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 06.07.2016 року, а також залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "КМБ-ІНВЕСТ".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 року розгляд справи відкладено на 09.08.2016 року.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 09.08.2016 року розгляд справи відкладено на 23.08.2016 року та зобов'язано позивача надати суду додаткові докази по справі.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 23.08.2016 року розгляд справи відкладено на 07.09.2016 року та зобов'язано позивача надати суду додаткові докази по справі.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 07.09.2016 року, в зв'язку з нез'явленням представників позивача та третьої особи, розгляд справи відкладено на 14.09.2016 року.

В судове засідання 14.09.2016 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 06.06.2016 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 14.09.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 14.09.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.02.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-інвестиційний альянс» (далі по тексту - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новітні газові технології» (далі по тексту - відповідач, покупець) за участю ТОВ «КМБ-Інвест» (далі по тексту - третя особа) укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів №Б-007/01-11 (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця цінні папери, а саме 599890 простих іменних акцій документарної форми існування, емітентом яких є ВАТ «Українська національна розрахункова картка», правонаступником якої є ПрАТ «Українська національна розрахункова картка» (ідентифікаційний код - 23702532), номінальною вартістю 10,00 грн. за один цінний папір, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів - UA4000008189 (далі - цінні папери), а покупець зобов'язався прийняти зазначені цінні папери та сплатити до 31.12.2012 на користь продавця 8 266 484,20 грн.

У подальшому, у зв'язку зі зміною форми існування цінних паперів з документарної на без документарну, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів змінено на 4000173363.

Право власності на цінні папери переходить до покупця з моменту їх оплати та нарахування на його особовий рахунок у зберігача (п. 3.1 Договору).

Продавець зобов'язується передати розпорядження на списання цінних паперів своєму зберігачу протягом 20 банківських днів з дня підписання договору. Відповідальним за перереєстрацію прав власності на цінні папери є ТОВ «КМБ-Інвест» (далі - третя особа-1, повірений покупця) (п.п.3.2, 3.3 Договору).

Згідно з п. 11.1 Договору, договір набирає чинності з дати підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе згідно договору зобов'язань.

Всі зміни, доповнення і додатки до договору здійснюються в письмовій формі, підписуються належним чином уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною договору (п. 11.2 Договору).

28.12.2012 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду №1.1 до Договору (далі по тексту - додаткова угода), за умовами якої сторони внесли зміни до п.п. 2.1, 3.1 договору, та погодили, що за умовами договору покупець зобов'язаний сплатити на поточний рахунок продавця загальну суму договору, визначену у п. 1.2 договору, до 31.12.2016 року, у безготівковій формі. Право власності на цінні папери, що є предметом договору, переходить до покупця з моменту підписання акту прийому-передачі цінних паперів та зарахування на його особовий рахунок у зберігача.

Згідно з п. 4 додаткової угоди, остання набирає чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 31.12.2016 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що додаткову угоду укладено без участі торговця цінними паперами - ТОВ "КМБ-ІНВЕСТ" та не була засвідчена його печаткою, а тому, на думку позивача, додаткова угода суперечить нормам Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» та Рішенню Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р., в зв'язку з чим додаткова угода є недійсною у відповідності до норм ст. 215 та 203 ЦК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.5.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Пунктом 9 ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено, що правочини щодо цінних паперів, вчинені без участі (посередництва) торговця цінними паперами, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті, є нікчемними.

В той же час, положеннями зазначеної статті в редакції від 19.11.2012 року, чинній на момент укладення Додаткової угоди № 1 від 28.12.2012, нікчемність правочинів щодо цінних паперів у випадку вчинення їх без участі торговця цінними паперами не встановлено.

Згідно з вимогами ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, зазначена позивачем законодавча заборона на вчинення правочинів щодо цінних паперів без участі торговця цінними паперами не діяла в момент укладення сторонами додаткової угоди до договору, а відтак положення ст. 215 ЦК України щодо недійсності правочину не поширюються на правовідносини, що склалися між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що при укладанні додаткової угоди не було порушено приписів ст. 203 та 215 ЦК України, твердження позивача про недійсність оспорюваної додаткової угоди спростовується наявними в матеріалах справи документами та рішенням Господарського суду м. Києва від 19.01.2016 у справі №910/12958/15, а тому в суду відсутні правові підстави для визнання додаткової угоди недійсною.

Згідно з ч. 3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, рішенням Господарського суду м. Києва від 19.01.2016 у справі №910/12958/15, яке набрало законної сили, встановлено факт правомірності укладання Додаткової угоду №1.1 до Договору та правомірність її підписання директором ТОВ "Фінансово-інвестиційний альянс".

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суддя -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 07.10.2016 року.