Рішення

від 07.10.2016 по справі 497/1266/16-ц

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

07.10.2016

Справа № 497/1266/16-ц

Провадження № 2/497/550/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2016 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кодінцевої С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Ковтун О.І.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград позовну заяву ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області про скасування рішення та визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом та просить постановити рішення, яким:

- визнати незаконним та скасувати рішення Дмитрівської сільської ради № 132-V від 30.03.2008 року про безоплатну передачу у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,25 га громадянину ОСОБА_3 для забудови та обслуговування житлової будівлі;

- визнати за ним, позивачем, право власності на домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 як на спадкове майно по закону після смерті брата ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року;

- відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що він є спадкоємцем за законом після смерті свого рідного брата ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після смерті брата відкрилась спадщина на все належне йому майно. Спадщину він, позивач прийняв шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, а у подальшому подачею заяви до нотаріальної контори, та йому було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на земельний пай, розміром 1.19 в умовних кадастрових гектарів, розташований в СВК «Дмитрівка», с. Дмитрівка, Болградський район, Одеська область, на компенсаційний внесок на рахунку № НОМЕР_2, що зберігається у відділенні ощадбанку №6777/023 в с. Дмитрівка, Болградського району, Одеської області.

На час своєї смерті, спадкодавець проживав в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1, який належав до суспільної групи колгоспний двір, та входив до складу спадкової маси, а тому був фактично успадкований спадкоємцем, однак тривалий час він, позивач в силу свого віку, стану здоров'я не мав можливості оформити належним чином свої спадкові права на це домоволодіння.

На даний час маючи намір розпорядитися усім належним йому позивачу майном, він почав вживати заходи для оформлення всієї успадкованої спадщини після смерті брата ОСОБА_4. Однак, після звернення 21.04.2016 року до сільської ради з'ясувалося, що Дмитрівська сільська рада Болградського району Одеської області без відома позивача, без його згоди, розпорядилася належним йому майном, прийнявши рішення № 132-V від 3003.2008 року про передачу в безоплатну власність земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0.25 га за адресою: АДРЕСА_1, тобто фактично позбавила його права власності на домоволодіння, власником якого він є після смерті брата ОСОБА_4

Посилаючись на вимоги ст.ст.21, 393 ЦК України позивач просив визнати незаконним та скасувати назване рішення, і визнати за ним право власності на домоволодіння і земельну ділянку за вищеназваною адресою.

Позивач в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.44).

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5, діючий на підставі довіреності від 30.05.2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області, ОСОБА_6, зареєстрованої в реєстрі за № 1782 (а.с.11), підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, що підтвердив відповідною заявою (а.с.65).

Відповідач Дмитрівська сільська рада Болградського району Одеської області до суду не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до чинного законодавства (а.с.42, 43, 55). Подав заяву про розгляд справи без їх участі (а.с.58).

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заяви сторін по справі, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Судом встановлено, що станом на 14 квітня 1991 року (на день ліквідації колгоспних дворів) господарство за адресою: АДРЕСА_1 відносилось до суспільної групи - колгоспний двір, до складу якого входили: голова двору - ОСОБА_4, та його дружина - ОСОБА_7.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» до правовідносин, що виникли до прийняття 15.04.1991 року Закону України «Про власність» застосовується чинне на той час законодавство, зокрема спори щодо майна колгоспного двору, яке було придбане до вказаної дати, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні.

Відповідно до ст.120 ЦК України в редакції 1963 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснювалося за згодою всіх членів двору. Розмір частки члена колгоспного двору встановлювався з огляду на рівність часток всіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних (ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР).

Відповідно до пп.«а» п. 6 вищезазначеної постанови, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку в його майні.

А відтак, кожному члену цього колгоспного двору на праві власності належало по ? частці вищезазначеного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що підтверджується довідкою № 1145 від 07.10.2016 року, виданою Дмитрівською сільською радою Болградського району Одеської області (а.с.63) про склад і тип двору (відповідно до особового рахунку 524 погосподарської книги № 6), та витягами з даної погосподарської книги Дмитрівської сільської ради (а.с.58).

ІНФОРМАЦІЯ_3 року - померла ОСОБА_7, що підтверджується записом акту про смерть № 26 від 04.квітня 1994 року, складеного Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області. З якого вбачається, що померла постійно проживала в с. Дмитрівка, Болградського району Одеської області (а.с.56).

Після її смерті відкрилась спадщина на належну їй ? частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1.

Статтею 12 Закону України «Про власність» однією з підстав виникнення права власності є спадкування. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно зі ст. 529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК України (в редакції 1963 року) прийнята спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном (ч.1 ст. 549 ЦК в редакції 1963 року).

В силу вимог ст.ст.529, 548, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), чоловік ОСОБА_4 шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном успадкував цю частку названого домоволодіння, що також підтверджується довідкою Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області від 07.10.2016 року за № 1115 (а.с.63).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_4, що вбачається зі свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_3 від 20.12.1999 року, виданого на підставі актового запису про смерть № 54 від 20.12.1999 року, складеного Дмитрівською сільською радою Болградського району одеської області (а.с.21).

З копії спадкової справи № 1410/00 заведеної до майна померлого ОСОБА_4 слідує, що з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 28.08.2000 року до Болградської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_8, рідний брат померлого, що підтверджується свідоцтвом про народження спадкоємця НОМЕР_4, та довідкою про народження спадкодавця № 252/04_98. ОСОБА_1 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на земельний пай, розміром 1.19 в умовних кадастрових гектарів, розташований в СВК «Дмитрівка», с. Дмитрівка, Болградський район, Одеська область, на компенсаційний внесок на рахунку № НОМЕР_2, що зберігається у відділенні ощадбанку №6777/023 в с. Дмитрівка, Болградського району, Одеської області (а.с.17-34).

Згідно ст. 524 ЦК УРСР ( 1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Позивач є спадкоємцем за законом другої черги, що визначено положеннями ст. 530 ЦК УРСР (1963 року), оскільки при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Статтею 548 ЦК УРСР (1963 року) встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Положеннями ст.549 ЦК УРСР (1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

З аналізу перелічених вимог закону вбачається, що позивач ОСОБА_1 є таким, що прийняв всю спадщину, що відкрилася після смерті його рідного брата ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, в тому числі і домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі, що передбачена законом, тобто в порядку спадкування, позивач набув право на це майно, а саме на домоволодіння, належне спадкодавцю як голові колгоспного двору за вищеназваною адресою.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є в частині визнання права власності за ним на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Втім, судовим розглядом встановлено, що рішенням вісімнадцятої сесії V скликання Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області від 30.03.2008 року за № 132-V було передано у власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель площею 0.25 га по АДРЕСА_1 (а.с.44).

З наданих відповідачем документів вбачається, що підставою для прийняття даного рішення була заява гр. ОСОБА_3 від 13.02.2008 року про виділення йому саме цієї земельної ділянки (а.с.45), а також заява позивача від 21.04.2016 року, якою він повідомив, що прийняв всю спадщину після смерті брата ОСОБА_4, про не оформив належним чином свої спадкові права на житловий будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.46).

21 квітня 2016 року позивач звернувся з заявою до Дмитрівської сільської ради про передачу йому земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 як спадкоємцю за законом другої черги після смерті брата ОСОБА_4 (а.с.9)

Однак, рішенням восьмої сесії VІІ скликання 02.06.2016 року позивачу було відмовлено у задоволенні його заяви в зв'язку з відсутністю у нього свідоцтва про право власності на домоволодіння за цією адресою (а.с.50, 51).

За повідомленням Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області від 12.04.2016 року за № 75 у гр. ОСОБА_9 відсутній правовстановлюючий документ на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

В силу вимог ст. 555 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) можливий перехід спадщини до держави. А саме, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави:

1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі;

2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом;

3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини;

4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу);

5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві.

Проте, позивач ОСОБА_1, будучи спадкоємцем за законом другої черги не відмовлявся від прийняття спадщини, а навпаки прийняв її шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, та отримав ряд свідоцтв про право на спадщину за законом на спадкове майно, не оформив лише належним чином свої спадкові права на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, однак це не є підставою для позбавлення його спадкових прав, та позбавлення права власності.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ч.1, ч. 4 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.61 ЦПК України. Доказування не повинно ґрунтуватися на припущеннях. Доказами в розумінні ст.57 ЦПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановляються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

Відповідачем не надано суду жодних документів, на спростування доводів, викладених позивачем в позовній заяві.

Тим паче, відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення вісімнадцятою сесію V скликання Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області від 30.03.2008 року за № 132-V про передачу у власність гр. ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд площею 0.25 га по АДРЕСА_1, оскільки право розпорядження цим майном до місцевої громади, а саме сільської ради не перейшло.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу.

Принцип «пропорційності» передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Статтею 393 ЦК України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Зі змісту статті випливає, що такий спосіб захисту порушеного права, як визнання незаконним акту суб'єкта владних повноважень, не є універсальним і його застосування можливе у двох випадках: коли може бути відновлено те становище, яке існувало до видання акту, або коли за відсутності цієї можливості вимога про визнання незаконним акту суб'єкта владних повноважень поєднана з вимогою про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Під час розгляду даної справи було встановлено, що у гр. ОСОБА_9 відсутній правовстановлюючий документ на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8), а відтак це не являється перешкодою для відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене, оскаржуване рішення Дмитрівської сільської ради не відповідає названим принципам та критеріям, суперечить нормам чинного законодавства, порушує положення ст.321 ЦК України, якою визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а відтак підлягає визнанню незаконним та підлягає скасуванню на підставі ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку).

Щодо позовних вимог в частині визнання права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 81 Земельного кодексу України передбачено правові підстави набуття права власності громадянами України.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 7 постанови № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК).

При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

В силу ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Главою 19 Земельного кодексу України передбачено порядок, процедуру набуття права на землю громадянами та юридичними особами.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції сільських рад.

Суд не вправі вирішувати питання, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування чи органів державної влади.

Тобто позовні вимоги щодо визнання права власності на земельну ділянку не мають правових підстав.

Враховуючи вказане вище у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання про відкриття провадження по справі ухвалою від 22.06.2016 року було задоволено клопотання позивача, та відстрочено сплату судового збору до постановлення рішення по цій справі (а.с.12).

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати 551.20 гривен судового збору (за позовні вимоги немайнового характеру) та 551.20 гривен (за позовні вимоги майнового характеру), всього 1102.40 гривен.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 48 Закону України «Про власність», ст.ст.120, 123, 524, 529, 530, 548, 549, 555 ЦК України (в редакції 1963 року), ст.19 Конституції України, ст.ст.16, 321, 377, 393 ЦК України, ст.ст.12, 81, главою 19, ст. 152 Земельного кодексу України, ст.ст.26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.10, 11, 57, 60, 61,79, 88, 131, 208, 209, 197 п.2, 212-215, 256, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області про скасування рішення та визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частково .

Визнати незаконним та скасувати рішення вісімнадцятої сесії V скликання Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області № 132-V від 30.03.2008 року про безоплатну передачу у власність громадянину ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, як за спадкоємцем за законом другої черги після смерті рідного брата ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути з відповідача Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області, код ЄРДПОУ 04378132 на користь держави судові витрати в розмірі 1102.40 гривен (одна тисяча сто дві гривні сорок копійок).

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Болградський районний суд Одеської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: