Ухвала

від 04.10.2016 по справі 804/15310/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" жовтня 2016 р. К/800/12301/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Веденяпіна О.А . Степашка О.І ., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову та ухвалуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2014 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015

у справі№ 804/15310/14

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейт» доДержавної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0011851502 від 11.09.2014.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись з названими судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити касаційну скаргу в повному обсязі, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено камеральну перевірку позивача за звітний податковий період з 1.01.2011 по 31.12.2013 податкових декларацій з орендної плати за землю на 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік, за результатами якої складено акт №945/04-66-15-02/34918876 від 02.04.2014;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0007601502 від 23.04.2014, яким позивачу визначено грошові зобов'язання з орендної плати юридичних осіб на суму 366 741,26 грн. (з яких: 293 393,01 грн. - основний платіж та 73 348,25 грн. - штрафні санкції);

- за результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення №0007601502 від 23.04.2014 в частині визначеного грошового зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб на суму 28 523,31 грн. (з яких: 16 299,61 грн.,- основний платіж 12 233,70 грн. - штрафна санкція) скасовано, в іншій частині - залишено без змін;

- податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0011851502 від 11.09.2014, яким позивачу визначено грошові зобов'язання з орендної плати юридичних осіб на суму 338 217,95 грн. (з яких: 277 093,4 грн. - основний платіж та 61 124,55 грн. - за штрафними (фінансовим) санкціями).

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що між Дніпропетровською міською радою (як орендодавцем) та позивачем (як орендарем) було укладено договір оренди землі від 19.03.2010, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Боброва, 25. Пунктом 5.2 цього договору встановлено, що цільове призначення земельної ділянки - землі історико-культурного призначення. Згідно пункту 2.3 вказаного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладання цього договору становить 6 526 614,95 грн.

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що позивач, визначаючи суму плати за землю в період, який підлягав перевірці, не врахував коефіцієнт, який визначений п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України, у розмірі 1,5 - за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення місцевого значення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач повинен сплачувати орендну плату за землю у відповідності до умов договору оренди землі до моменту внесення відповідних змін до нього, а відтак, відповідне збільшення відповідачем суми грошових зобов'язань позивача з орендної плати за спірним податковим повідомленням-рішенням є безпідставним.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає їх такими, що зроблені з помилковим застосуванням норм матеріального права та без всебічного й об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій дійшли вищевказаних висновків, застосовуючи до спірних правовідносин положення Закону України «Про плату за землю», Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку спірні правовідносини сторін виникли в період дії Податкового кодексу України.

За змістом пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно п.269.1 ст.269 названого Кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 названого Кодексу встановлено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

За змістом пп.271.1.1 п.271.1 ст.271 названого Кодексу базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно п.274.1 ст.274 названого Кодексу ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Так, згідно пп.276.3.3 п.276.3 276 названого Кодексу податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів: місцевого значення - 1,5.

Таким чином, розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає сплаті до бюджету, має відповідати вимогам Податкового кодексу України, зокрема, положенням статті 276 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Недотримання судами першої й апеляційної інстанцій вимог цієї статті призвело до неповного з'ясування обставин, які входять до предмету доказування як істотні, оскільки мають значення для правильного вирішення справи.

Розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій на підставі належних доказів не дослідили відповідних обставин та не встановили правомірність та правильність визначення платнику контролюючим органом розміру податку за земельні ділянки з урахуванням застосування коефіцієнту, встановленого статтею 276 Податкового кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на неповноту встановлення судами попередніх інстанцій усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіО.А. Веденяпін О.І. Степашко