Рішення

від 05.10.2016 по справі 517/81/16-ц

ФРУНЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 517/81/16-ц

Провадження № 2/517/60/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року смт. Захарівка

Фрунзівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Меєчка О.М.,

за участю секретаря Мельниченко Ю.О.,

представника позивача Берегового В.В.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Захарівка цивільну справу за позовом Фрунзівського районного споживчого товариства Одеської області до ОСОБА_3, Виконавчого комітету Затишанської селищної ради Захарівського району Одеської області, треті особи: Державне комунальне підприємство «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації», Захарівська районна державна адміністрація Одеської області, Затишанська селищна рада Захарівського району Одеської області, Одеська товарна біржа про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання протиправним та скасування реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна здійсненої Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» 09 липня 2003 року та 30 жовтня 2006 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Фрунзівське районне споживче товариство Одеської області у лютому 2016 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Затишанська селищна рада Фрунзівського району Одеської області, Державне комунальне підприємство «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації», реєстраційна служба по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції Одеської області, Одеська товарна біржа про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання протиправним та скасування реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна здійсненої Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» 09 липня 2003 року та 30 жовтня 2006 року.

В позовній заяві посилається на те, що 07 липня 2003 року між Фрунзівським районним споживчим товариством та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна - магазину-складу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений договір того ж дня було зареєстровано представництвом Одеської товарної біржі за реєстраційним номером 573-к.

В подальшому, 09 липня 2003 року Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу за ОСОБА_3 була здійснена реєстрація права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.

Крім цього, зазначає, що на підставі рішення Виконавчого комітету Затишанської селищної ради № 60 від 26 жовтня 2006 року «Про оформлення права власності на будівлю магазину - складу за ОСОБА_3», відповідачу вказаним органом місцевого самоврядування 30 жовтня 2006 року було видано свідоцтво про право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна, яке в подальшому стало підставою для здійснення БТІ ще однієї реєстрації права власності на магазин - склад за ОСОБА_3

Позивач зазначає, що відповідач набув право власності на об'єкт нерухомого майна - магазин-склад з порушенням вимог чинного на той момент законодавства, а тому просить суд ухвалити рішення, яким: визнати недійсним договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, визнати недійсним та скасувати рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнати протиправним та скасувати реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна здійсненої Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» 09 липня 2003 року та 30 жовтня 2006 року.

Ухвалою Фрунзівського районного суду Одеської області від 30 серпня 2016 року залучено до участі у даній цивільній справі в якості співвідповідача Виконавчий комітет Затишанської селищної ради Захарівського району Одеської області (т. 1 а.с. 228-229).

Крім того, ухвалою Фрунзівського районного суду Одеської області від 30 серпня 2016 року проведена заміна третьої особи - реєстраційної служби по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції, в зв'язку з її ліквідацією, на - Захарівську районну державну адміністрацію Одеської області, якій передані відповідні функції з реєстрації (т. 1 а.с. 230-231).

Представник позивача Береговий В.В. у судовому засіданні підтримав заявлений позов та просив його задовольнити з наведених у ньому підстав. Також просив поновити строк позовної давності на звернення до суду, вказавши, що він пропущений позивачем з поважних причин, оскільки про своє порушене право позивач дізнався лише в 2015 році, під час проведення ревізії дотримання правлінням Фрунзівського РСТ діючих статутних вимог і нормативних документів при реалізації основних засобів. Вважає такі причини пропуску строку позовної давності поважними та просить поновити його.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечував та зазначив, що біржова угода відповідала вимогам закону, будь-яких порушень закону допущено не було, право власності зареєстроване в БТІ, а позивачем обрано неправильний спосіб захисту. Крім того, заявив про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

В подальшому розгляд справи відкладався на 29.09.2016 року та 05.10.2016 року.

Представник відповідача, який був наділений комплексом всіх прав сторони (т.1 а.с. 110), в судові засідання 29.09.2016 року та 05.10.2016 року не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про місце та час судових засідань в порядку визначеному ст. 74 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що підтверджується журналом судового засідання від 23.09.2016 року, розпискою останнього від 23.09.2016 року та телефонограмою № 75 від 29.09.2016 року (т.2 а.с. 25, 41-43).

Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 74 ЦПК України, судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Частиною 6 ст. 74 ЦПК України визначено, що особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Як встановлено судом представник відповідача в судові засідання призначені на 29.09.2016 року та 05.10.2016 року не з'явився, проте двічі надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи (т.2 а.с. 38-39, 53-54).

Клопотання про відкладення розгляду справи від 29.09.2016 року, яке надійшло до суду електронною поштою, обґрунтовано сімейними обставинами. У зв'язку з цим, судом було відкладено розгляд справи на 05.10.2016 року, при цьому дату наступного судового засідання було погоджено з представником відповідача.

В подальшому представником відповідача надано клопотання про відкладення розгляду справи призначеної на 05.10.2016 року, яке обґрунтоване необхідністю участі останнього в іншому судовому засіданні в м. Одеса. Разом з тим, представником відповідача не надано жодного доказу поважності причин не явки в судові засідання.

Щодо вказаного клопотання, з огляду на приписи ст.ст. 27, 31, 38, 40, 42, 57-60, 169 ЦПК України, суд зазначає, наступне.

Частиною 2 ст. 169 ЦПК України передбачено, що неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.

Положення ч. 2 ст. 169 ЦПК України кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 27 ЦПК України, яка визначає права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Водночас, ч. 3 ст. 27 ЦПК України, яка має імперативний характер, визначено, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається.

Проте представник відповідача в порушення приписів ЦПК України, клопочучи про відкладення розгляду справи жодними належними та допустимими доказами не підтвердив поважність причин нез'явлення до суду.

Крім того, слід наголосити на тому, що враховуючи приписи ст.ст. 38, 40, 42 та 44 ЦПК України, які розкривають поняття інституту представництва в суді, сторона цивільного процесу має право як самостійно брати участь у судовому розгляді так і через представника, який діє в межах наданих йому повноважень. При цьому ЦПК України жодним чином не обмежує сторону процесу щодо вільного вибору представників та їх кількості, в тому числі заміни представника, якщо останній з об'єктивних чи суб'єктивних обставин не може продовжувати участь у розгляді справи, чи взяти участь у конкретному судовому засіданні.

Таким чином, в розумінні приписів ЦПК України, суд не вважає клопотання про відкладення розгляду справи обґрунтованим в частині поважності причин не з'явлення в представника відповідача в судове засідання 05.10.2016 року.

В сукупності вищевикладеного, враховуючи те, що представник відповідача, в силу приписів ст. 74 ЦПК України, належним чином був повідомлений про місце та час судових засідань, проте повторно не з'явився, про поважність причин неявки суд належним чином не повідомив, те, що відповідно до присів ст. 157 ЦПК України строк розгляду справи на дату винесення рішення закінчився, а судом використано всі можливі способи отримання доказів та вчинені всі необхідні процесуальні дії необхідні для розгляду справи по суті, в тому числі щодо забезпечення участі у справі відповідача та його представника, передбачені нормами чинного законодавства, а також думку учасників судового розгляду, суд вважає за необхідне, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, принципів диспозитивності, змагальності, об'єктивності, всебічності, та необхідності дотримання як прав позивача так і прав відповідача, розглядати справу за наявними в матеріалах справи доказами.

Представник відповідача виконкому Затишанської селищної ради Захарівського району Одеської області в судові засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (т.2 а.с.2, 19, 31-33, 44-46). Про причини неявки суд не повідомлено, заперечення проти позовної заяви та будь-яких клопотань до суду не надано. При цьому, суд враховує те, що явка до суду є правом, а не обов'язком сторони у справі (частина перша статті 27 ЦПК).

Представники третіх осіб ДКП «Фрунзівське БТІ» та Захарівської районної державної адміністрації Одеської області у судове засідання не з'явились. До канцелярії суду надали відповідні заяви, в яких вказали, що заперечень проти позову не мають. Просили справу розглядати без участі їх представників (т. 1 а.с. 135, 240, т. 2 а.с. 3, 13, 37).

Представник третьої особи Затишанської селищної ради Захарівського району Одеської області в судове засідання не з'явився. До канцелярії суду надав заяву, в якій просить справу розглядати без участі їх представника (т. 2 а.с. 20).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представник третьої особи Одеської товарної біржі в судове засідання неодноразово не з'явився, направлені судові повістки про виклик до суду за місцем знаходження юридичної особи Одеської товарної біржі, повернуті з поміткою пошти про те, що організація вибула з вказаної адреси(т.1 а.с. 120, 132, 142, 152, 167, 186, 202, 236, 257, т.2 а.с. 24, 36, 52).

У відповідності до ч. 5 ст. 74 ЦПК України судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження юридичної особи Одеська товарна біржа є: АДРЕСА_2 ( т.1 а.с. 212-223).

Таким чином, представник третьої особи Одеської товарної біржі належним чином був повідомлений про час та місце судового розгляду в порядку визначеному ст. 74 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд приходить до наступного.

Рішенням конференції уповноважених членів Фрунзівської районної спілки від 09.04.1998 року районна спілка споживчого товариства була реорганізована і на її основі створена нова юридична особа - Фрунзівське районне споживче товариство, до якої перейшло в тому числі комплекс магазин-склад, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (т.1 а.с. 16-17, т.2 а.с. 85).

Відповідно до постанови правління Фрунзівського районного споживчого товариства від 26.01.2001 року голові правління дозволено реалізувати за договірною ціною, але не нижче балансової вартості магазин-склад (столова № 2 СХТ) товариства за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 21).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.07.2003 року серія НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Затишанської селищної ради на підставі рішення виконавчого комітету від 31.01.2003 року, Фрунзівському районному споживчому товариству належала столова № 2 СХТ за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 426,8 кв.м.; житлова площа 378,2 кв.м. (т.1 а.с. 18, 246).

На підставі даного свідоцтва 03.07.2003 року дане нерухоме майно зареєстровано Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» за Фрунзівським районним споживчим товариством, реєстраційний номер НОМЕР_4 (т.1 а.с. 19, 247).

Згідно договору № 573-К купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2003 року, укладеного на Одеській товарній біржі, Фрунзівське районне споживче товариство продало та ОСОБА_3 придбав за 6200 гривень приміщення «Столова № 2 СХТ», яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.22-23, 249-250).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.07.2003 року, серія НОМЕР_2, на підставі договору купівлі-продажу № 573-К від 07.07.2003 року, укладеного на Одеській товарній біржі, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на Столову № 2 СХТ, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. (т.1 а.с. 92, 251).

В подальшому на підставі рішення виконавчого комітету Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області № 60 від 26.10.2006 року «Про оформлення права власності на будівлю магазину-складу за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3» оформлено право власності на будівлю магазину-складу та зобов'язано Фрунзівське БТІ зареєструвати та видати свідоцтво на право власності на будівлю магазину-складу (т.1 а.с. 24, 124, 252).

Відповідачу ОСОБА_3 виконавчим комітетом Затишанської селищної ради 30.10.2006 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (т.1 а.с. 26, 253).

Також 30.10.2006 року на підставі свідоцтва про право власності, серія НОМЕР_3, склад-магазин за адресою: АДРЕСА_1 бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_3, реєстраційний номер НОМЕР_4. (а.с. 25, 254).

Завданням цивільного судочинства у відповідності до ст. 1 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно положень статті 47 ЦК УРСР 1963 року (яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу) недотримання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення угоди тягне за собою недійсність угоди.

Частина 2 вказаної статті встановлює, що якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення угоди не вимагається.

Пунктом 4 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними» (чинної на момент виникнення цивільно-правових відносин) вказував, що якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114 ЦК).

Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Згідно ст. 1 Закону України «Про товарну біржу», яка визначає правове становище товарної біржі, товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Закон України «Про товарну біржу» є спеціальним щодо визначення правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України.

Вирішуючи спір, суд враховує, що прерогативу має загальна норма права, а саме ЦК Української РСР 1963 року, а не Закон України «Про товарну біржу», який є спеціальною нормою права.

Виходячи з положень ст. 47 ЦК УРСР (діючої на час виникнення спірних правовідносин) та роз'яснень, наданих у п.4 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними» (чинної на момент виникнення цивільно-правових відносин), з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах).

Згідно п. 1.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (діючого на час виникнення спірних правовідносин), це Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі - Положення) визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

Згідно з абз. 10, 12 ч. а п. 6.1 даного Тимчасового Положення оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам при наданні договору про пайову участь у будівництві об'єкту нерухомого майна, за наявності акту про введення його в експлуатацію та акта приймання - передавання цього об'єкта; фізичним та юридичним особам на підставі документів установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна, крім правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 1 до п.2.1. Тимчасового Положення.

Відповідно до Додатку 1 до пункту 2.1 зазначеного вище Тимчасового положення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.

При цьому договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені на товарній біржі, не входять до переліку правовстановлювальних документів, які підлягають державній реєстрації.

Відповідно до довідки № 192 від 16.11.2015 року вбачається, що Фрунзівське районне споживче товариство не було членом Одеської товарної біржі і у зв'язку з тим не сплачувало вступні та членські внески, передбачені статутом біржі та Правилами біржової торгівлі (т.1 а.с. 78).

Суд звертає увагу, що Одеська товарна біржа залучена до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, та викликалася в судове засідання. Крім того, судом на адресу Одеської товарної біржі та її представництва в м. Котовськ Одеської області направлялися листи з проханням надати суду копії Правил товарної біржі, її статуту, а також матеріалів, що стали підставою для укладення оспорюваного договору, а також інформацію щодо того, чи являлися Фрунзівське РСТ та ОСОБА_3 на момент укладення договору № 573-К від 07.07.203 року членами біржі.

Згідно поштових повідомлень, які повертались на адресу суду, Одеська товарна біржа за адресою: АДРЕСА_1, не знаходиться.

За таких обставин суд позбавлений можливості оглянути матеріали, що стали підставою для укладення спірного договору від 07.07.2003 року. При цьому відповідачі та треті особи не надали інших доказів, які б спростували твердження позивача про те, що він не являвся членом біржі.

В ході судового розгляду встановлено та сторонами не заперечувалось, що відповідач ОСОБА_3 не звертався до суду з вимогами про визнання дійсним нотаріально не посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 року № 2265-XII (надалі - Закон) споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі (ст. 1 Закону).

Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану. Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України. Споживче товариство вважається створеним, визнається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації (ст. 5 Закону).

За ст.6 згаданого Закону член споживчого товариства має право: брати участь у діяльності споживчого товариства, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності товариства та усунення недоліків у роботі його органів і посадових осіб; на перевагу у придбанні товарів і одержанні послуг у магазинах та інших підприємствах споживчої кооперації; одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску; бути прийнятим у першочерговому порядку на роботу в споживче товариство відповідно до освіти і професійної підготовки та одержувати направлення в учбові заклади, в тому числі на правах господарського стипендіата на договірних засадах. Загальні збори (збори уповноважених) можуть встановлювати для членів споживчого товариства й інші переваги, а також пільгові умови користування послугами кооперативних підприємств та установ. Також, член споживчого товариства зобов'язаний дотримувати статуту, виконувати свої обов'язки перед споживчим товариством, пов'язані з участю в його діяльності, та рішення загальних зборів, виборних органів управління і контролю.

Вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визначають розміри вступного і обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю (ст.7 Закону). Кожний член користується на загальних зборах споживчого товариства правом одного голосу незалежно від розміру внесеного ним пайового внеску, і це право не може бути передано іншим особам. Для оперативного вирішення питань, що належать до компетенції загальних зборів споживчих товариств (крім питань прийняття статуту, ліквідації, реорганізації та виходу із спілки), можуть скликатися збори уповноважених.

Також, Закон наголошує на тому, що власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок (ст.9 Закону).

Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», частини четвертої статті 37 Закону України «Про кооперацію» (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації) від 11 листопада 2004 року за справою № 1-30/2004 № 16-рп/2004 власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна; недоторканність власності споживчої кооперації передбачає забезпечення здійснення власником володіння, користування та розпорядження майном, заборони будь-яких порушень права на його майно, неприпустимості вчинення інших дій всупереч законним інтересам власника. Примусове відчуження об'єктів власності може бути застосоване лише за умов і в порядку, визначених Конституцією та законами України; гарантії недоторканності власності споживчої кооперації реалізуються шляхом державного захисту її права власності, передусім визначенням правових засобів захисту права власності від будь-яких протиправних дій, зокрема, з боку фізичних чи юридичних осіб, забезпечення стабільності правовідносин власності, створення державою рівних умов для розвитку та захисту всіх форм власності; право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб'єктів права власності.

Далі за Законом (ст.9) визначено, що власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності. Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами. Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами.

Власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю.

Майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів ст.10 Закону). Такі положення також знаходять своє відображення і у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», частини четвертої статті 37 Закону України «Про кооперацію» справа про захист права власності організацій споживчої кооперації від 11 листопада 2004 року за справою № 1-30/2004 № 16-рп/2004.

Суд зазначає, що держава гарантує додержання прав і законних інтересів споживчої кооперації та її членів (ст. 17 Закону).

Частиною 1 ст. 29 ЦК України вказує, що юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Для концепції цивільного права України поняття «законодавство» має розширене тлумачення. Цією категорією охоплюються не тільки закони і підзаконні акти, а й договори та звичаї, нормативно правові документи, що приймаються і діють у межах підприємств, установ та організацій. Тобто, термін «цивільне законодавство» слугує для позначення всієї сукупності норм і правил, що регулюють цивільні відносини.

Враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Процедура укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо має певні особливості, які встановлюється відповідними актами цивільного законодавства. Тому питання регулюються ЦК України, ЗУ «Про товарну біржу», а також локальними нормативними актами конкретної біржі, власників майна та їх вищестоящих органів, прийнятими відповідно до вимог законодавства, положень про ці органи та їх статутів.

Локальні (місцеві) акти - це нормативно правові документи, що приймаються і діють у межах підприємств, установ та організацій. Переважна їх більшість стосується внутріорганізаційних відносин. У системі права локальні нормативні акти за своєю юридичною силою займають найнижчий рівень. Вони можуть прийматися тільки в межах загальних норм права. Держава наділяє ці акти юридичною силою, зокрема у формах попереднього надання повноважень відповідним посадовим особам, органам та іншим суб'єктам на прийняття норм права або затвердження компетентним органом прийнятого локального нормативного акта. (Прикладами таких актів є статути підприємств, організацій, правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції, положення тощо).

За ст. 3 ЗУ «Про споживчу кооперацію» споживча кооперація незалежна у своїй діяльності від органів державного управління, політичних та інших громадських організацій. Забороняється будь-яке втручання, що може обмежувати права споживчої кооперації або перешкоджати їх здійсненню, якщо це не передбачено законом.

Відповідно до п. 48 розділу IV «Власність споживчого товариства» Статуту Фрунзівського районного споживчого товариства, в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу, майно споживчого товариства складається із неподільної і подільної частин. При цьому неподільне (громадське) майно споживчого товариства - це сукупність активів основних засобів, які розподілу не підлягають і слугують як сьогоднішнім членам споживчого товариства, так і майбутнім поколінням.

Конкретний розмір неподільного (громадського) майна та перелік об'єктів, що зараховується до нього, затверджують загальні збори пайовиків (збори уповноважених) пайовиків споживчого товариства.

Об'єкти неподільного (громадського) майна не можуть бути продані, безоплатно передані, внесені до статутного капіталу інших підприємств та передані в заставу, фінансовий лізинг.

Споживче товариство володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та реалізує права власника через свої органи управління відповідно з їх компетенцією, визначеною Статутом (т.2 а.с. 75-76).

Відповідно до п. «м» частини першої ст.ст. 20, 21 і ч. 2 ст. 50 Статуту до виключної компетенції загальних зборів членів споживчого товариства (зборів уповноважених) належить прийняття рішення про передачу права володіння, користування та розпорядження власністю правлінню споживчого товариства за виключенням права продажу основних засобів, їх безоплатної передачі юридичним та фізичним особам, надання в оренду, заставу або позику, обміну і безкоштовного користування (т.2 а.с. 76).

Спірний об'єкт нерухомого майна зарахований до переліку об'єктів основних засобів неподільного (громадського) майна, затвердженого постановою зборів уповноважених членів Фрунзівського споживчого товариства від 28.03.2001 року (т.2 а.с. 81-83, 84).

Тому укладення споживчим товариством, від імені якого діяла голова правління договору купівлі-продажу спірного об'єкта неподільного (громадського) майна, яке не підлягало продажу, на підставі рішення виконавчо - розпорядчого органу - правління споживчого товариства, є підставою для визнання його недійсним. Крім того, як вбачається з матеріалів цивільної справи, даний договір було укладено без відома загальних зборів пайовиків споживчого товариства.

Статтею 50 ЦК УРСР 1963 року (яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу) зазначає, що недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.

Відповідно до п. 8 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними» (чинної на момент виникнення цивільно-правових відносин) юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених статутом (положень) цілей її діяльності, угода, укладена нею в суперечності з цими цілями, є в силу ст.50 ЦК недійсною, незалежно від наявності і форми вини її учасників.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК УРСР 1963 року до таких угод відповідно застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 або 49 цього Кодексу.

Частиною 2. ст. 48 ЦК УРСР 1963 року вказує, що по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

За таких обставин суд вважає, що позов в частині визнання недійсним договору № 573-К від 07.07.2003 року купівлі-продажу магазин-складу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1., укладеного між Фрунзівським районним споживчим товариством та ОСОБА_3, зареєстрований на Одеській товарній біржі із застосуванням наслідків визнання недійсним даного правочину у формі повернення становища сторін у початковий стан (реституцію), та визнання протиправною та скасувати реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, здійснену Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» від 09.07.2003 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Одеській товарній біржі 07.07.2003 року за № 573-К підлягає задоволенню.

Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2016 року № 1377-VIII офіційно перейменовано Фрунзівський район на Захарівський район.

Згідно розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 303/А від 21 травня 2016 року вулицю Леніна в смт. Затишшя перейменовано на вулицю Центральна.

Крім того, суд вважає, що посилання представника відповідача на неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки вони не ґрунтується на положеннях Закону, в тому числі ЦК Української РСР та Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» № 3 від 28.04.1978р. (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.1992 р., № 15 від 25.05.1998 р.) (які діяли на час укладення договору купівлі-продажу) та спростовуються наданими та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад - є виконавчими органами місцевого самоврядування, що виконують власні та делеговані повноваження місцевого самоврядування , визначені Конституцією України, цим та іншими Законами.

Статтею 59 ч.6 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що виконавчий комітет в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету ради, з питань віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради можуть бути скасовані відповідною радою (ч.9 ст.56 Закону). Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції та законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч.10 ст.59 Закону).

Підставами для скасування акту в судовому порядку є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до підпункту 10 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до делегованих державою повноважень виконавчих органів ради віднесено облік та реєстрація відповідно до Закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 182 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч.4 ст.182 ЦК).

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У відповідності до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

За таких обставин суд вважає, що в зв'язку з визнанням недійсним договору № 573-К купівлі-продажу магазин-складу від 07.07.2003 року із застосуванням наслідків визнання недійсним даного правочину у формі повернення становища сторін у початковий стан (реституцію), слід визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області № 60 від 26 жовтня 2006 року про оформлення права власності на магазин-склад, визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, та визнати протиправною та скасувати реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, здійснену Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» на підставі даного свідоцтва про право власності.

Щодо строків позовної давності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 71 ЦК УРСР 1963 року (яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (ст. 81 ЦК УРСР). При цьому ст. 76 ЦК УРСР 1963 року визначає, що право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

З 1 січня 2004 року набрав чинності новий Цивільний кодекс України.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, який укладено 7 липня 2003 року, до набрання чинності ЦК України не сплив. Відтак, до цих правовідносин застосовуються правила ЦК України.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Частинами 3, 4 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В судовому засіданні представником відповідача заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, пропущене право підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про поновлення строків звернення до суду із позовом щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину-складу, суд приймає до уваги, що згідно акту ревізії дотримання правлінням Фрунзівського районного споживчого товариства діючих статутних вимог і нормативних документів при реалізації основних засобів від 25.02.2015 року у зв'язку з порушенням Законів України «Про кооперацію», «Про споживчу кооперацію» і діючих на час продажу нормативних документів Укоопспілки, об'єкти нерухомості «Комплекс магазин «Торгівельний центр», «Столова № 2 СХТ» і склади будівлі контори Затишанського оптово-роздрібного міжрайскладу, заготівельного складу підлягають поверненню у власність Фрунзівського районного споживчого товариства згідно діючого законодавства України (т.1 а.с. 28-30).

Відповідно до протоколу № 5 загальних зборів уповноважених членів (пайовиків) Фрунзівського районного споживчого товариства від 06.05.2015 року скасовано постанови правління Фрунзівського районного споживчого товариства № 6 від 26.01.2000 року «Про реалізацію 39/100 частки комплексу магазину «Торгівельний центр» в смт. Затишшя та № 6 від 26.01.2001 року «про реалізацію склад-магазину (Столова № 2 СХТ) в смт. Затишшя, загальною площею 378 кв.м.; зобов'язано правління районного споживчого товариства повернути об'єкти неподільного нерухомого майна - магазини у власність споживчого товариства в судовому порядку (т.1 а.с. 31-32).

Також 19.05.2015 року постановою правління Фрунзівського районного споживчого товариства «Скасування рішень про реалізацію нерухомого майна, об'єктів права власності споживчого товариства, які є неподільною частиною основного статутного фонду» скасовано попередню постанову про реалізацію об'єктів нерухомого майна, зокрема склад-магазину, та вирішено пред'явити позов про визнання договорів купівлі-продажу недійсними (т.1 а.с. 33-34).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.02.2016 року припинено провадження в справі за позовом Фрунзівського районного споживчого товариства Одеської області до ОСОБА_3 - фізичної особи-підприємця про визнання договору недійсним, яке було відкрито згідно ухвали суду від 28.12.2015 року (справа № 910/32606/15) (т.1 а.с. 93-94).

Таким чином, суд приходить до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності, у зв'язку з чим він підлягає поновленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України (чинної до внесення до неї змін Законом № 4176-VI) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Тому слід застосувати положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, в якому зазначено, що позовна давність не поширюється на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року, яким виключено п. 4 з ч. 1 ст. 268 ЦК України, та згідно з п. 5 Розділу ІІ «Прикінцевих та Перехідних положень» даного закону, відповідно до якого протягом трьох років з дня набрання ним чинності (тобто до 15 січня 2015 року) особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

За таких обставин суд приходить до висновку, що в частині вимог щодо правовідносин, які виникли після 01.01.2004 року і врегульовані ЦК 2003 року, позивачем пропущено строк позовної давності, який підлягає поновленню з наступних підстав.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Враховуючи той факт, що суд прийшов до висновку про доведеність та обґрунтованість позову у частині, суд вирішує питання строків позовної давності та приходить до висновку про необхідність їх поновлення з огляду на наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Матеріалами справи не підтверджено та відповідачами не доведено, що позивачеві у 2006 році було відомо про існування рішення виконавчого комітету про оформлення права власності на спірний магазин-склад, а ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на нерухоме майно. При цьому позивач в ході судового розгляду довів належними та допустимими доказами, що про порушення своїх прав він довідався в 2015 році на підставі акту ревізії дотримання правлінням Фрунзівського районного споживчого товариства діючих статутних вимог і нормативних документів при реалізації основних засобів від 25.02.2015 року.

Судом установлено, що станом на час прийняття рішення виконавчого комітету та подальшої реєстрації права власності на оспорюваний об'єкт нерухомого майна договір від 07.07.2003 року був укладений з порушенням вимог Закону. Отже, про вчинення вказаного правочину Фрунзівське районного споживчого товариства Одеської області не знало та не могло знати, оскільки не було його учасником.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем заявлено 3 вимоги немайнового характеру безпосередньо до відповідача ОСОБА_3, які були оплачені судовим збором при подачі позову до суду, а саме: визнання недійсним договір купівлі-продажу магазин-складу, укладеного між Фрунзівським районним споживчим товариством та ОСОБА_3, зареєстрованого на Одеській товарній біржі із застосуванням наслідків визнання недійсним даного правочину, та визнання протиправною та скасування реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, здійснену Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» від 09.07.2003 року.

Тому в цій частині з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 4134 грн. (1378 грн. ? 3).

Водночас позивачем заявлено 5 вимог немайнового характеру безпосередньо до відповідачів ОСОБА_3 та виконавчого комітету Затишанської селищної ради Захарівського району Одеської області, які були оплачені судовим збором, а саме: просив визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області № 60 від 26 жовтня 2006 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке видане виконавчим комітетом Затишанської селищної ради Фрунзівського району, визнати протиправною та скасувати реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, здійснену Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» від 30.10.2006 року.

Суд приходить до висновку, що в цій частині судовий збір підлягає стягненню в рівних частках з відповідачів ОСОБА_3 та виконавчого комітету Затишанської селищної ради Захарівського району Одеської області на користь Фрунзівського районного споживчого товариства Одеської області. При цьому з відповідачів слід стягнути по 3445 гривень (1378 ? 5:2).

В загальному з відповідача ОСОБА_3 слід стягнути судовий збір в розмірі 7579 гривень, а з виконавчого комітету Затишанської селищної ради Захарівського району Одеської області - 3445 гривень.

Керуючись статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Поновити Фрунзівському районному споживчому товариству Одеської області строк позовної давності на звернення до суду.

Позов Фрунзівського районного споживчого товариства Одеської області до ОСОБА_3, Виконавчого комітету Затишанської селищної ради Захарівського району Одеської області, треті особи: Державне комунальне підприємство «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації», Захарівська районна державна адміністрація Одеської області, Затишанська селищна рада Захарівського району Одеської області, Одеська товарна біржа про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання протиправним та скасування реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна здійсненої Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» 09 липня 2003 року та 30 жовтня 2006 року - задовольнити.

Визнати недійсним договір № 573-К купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2003 року, укладеного між Фрунзівським районним споживчим товариством та ОСОБА_3, зареєстрований на Одеській товарній біржі із застосуванням наслідків визнання недійсним даного правочину у формі повернення становища сторін у початковий стан (реституцію), а саме зобов'язання ОСОБА_3 повернути Фрунзівському районному споживчому товариству об'єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Визнати протиправною та скасувати реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, здійснену Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» від 09.07.2003 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Одеській товарній біржі 07.07.2003 року за № 573-К.

Визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області № 60 від 26 жовтня 2006 року про оформлення права власності на магазин-склад за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке видане виконавчим комітетом Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області від 30.10.2006 року на підставі рішення виконавчого комітету Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області № 60 від 26.10.2006 року.

Визнати протиправною та скасувати реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, здійснену Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» від 30.10.2006 року на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3, виданого виконавчим комітетом Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер невідомий, на користь Фрунзівського районного споживчого товариства (код ЄДР 01761528, рах. 260003040849, МФО 328845) судовий збір в розмірі 7579 (сім тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) гривень.

Стягнути з виконавчого комітету Затишанської селищної ради Захарівського району Одеської області на користь Фрунзівського районного споживчого товариства (код ЄДР 01761528, рах. 260003040849, МФО 328845) судовий збір в розмірі 3445 (три тисячі чотириста сорок п'ять) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Одеської області через Фрунзівський районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: