Рішення

від 13.10.2016 по справі 903/620/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 жовтня 2016 р. Справа № 903/620/16

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", м. Київ

до відповідача: Дочірнього підприємства "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо", м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

- ОСОБА_1, с. Липини Луцького району Волинської обл.

про звернення стягнення на предмет іпотеки

Суддя: С.В. Бондарєв

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2-довіреність №238 від 09.11.2015р.

від відповідача: ОСОБА_3-дов. від 08.09.2016р.

від третьої особи: н/з

Судове засідання проводиться в режимі відеоконференції.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін роз’яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учасникам судового процесу згідно ст. 22 ГПК України роз’яснено процесуальні права та обов’язки.

В судовому засіданні 12.10.2016 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"- звернувся до господарського суду з позовом до відповідача- Дочірнього підприємства "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо"- про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - частина першого поверху нежитлового приміщення загальною площею 75,7кв.м., а саме: приміщення з №№39-5а по 39-12, що знаходяться за адресою: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Стрілецька, 43 та належить Дочірньому підприємству "Волинська софтова компанія "Товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія" "Біо-радіо" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу, посвідченого 20.08.2007 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_4 за р. №2102, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 (за договором про надання споживчого кредиту №11223963000 від 26.09.2007р., укладеним з АТ "УкрСиббанк") перед ТзОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" в розмірі 1 801 261,76грн., шляхом визнання права власності на зазначене майно за ТзОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", за вартістю визначеною на момент реєстрації на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на договір про надання споживчого кредиту від 26.09.2007р. №11223963000, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, договір поруки від 26.09.2007р. №11223963000/1, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ДП "Волинська софтова компанія" ТзОВ Телерадіокомпанії "Біо-радіо", договір іпотеки від 26.09.2007р., укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ДП "Волинська софтова компанія" ТзОВ Телерадіокомпанії "Біо-радіо", рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.07.2010р. у справі №2-5054/10, договір факторингу від 21.09.2015р. №26, укладений між ТзОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" та ПАТ "УкрСиббанк", договір від 22.09.2015р. про відступлення прав вимоги №1 за договором іпотеки до договору факторингу №26 від 21.09.2015р., укладений між ТзОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" та АТ "УкрСиббанк" та ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.03.2016р. у справі №161/18528/15-ц.

Ухвалою суду від 01.09.2016р. порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 27.09.2016р. на 10:00год.

В порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- Михальчука ОСОБА_5.

Крім того, зобов'язано сторін представити суду: позивача- оригінали, долучених до позову доказів; розрахунок суми позову; довідку щодо курсу НБУ; статут; направити позовну заяву з додатками Дочірньому підприємству "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Ковельська, буд. 8; відповідача- письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог; статут; третю особу- письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог.

06.09.2016р. представник позивача звернувся до господарського суду Волинської області з клопотанням від 06.09.2016р. №19152 (вх. № 01-54/8015/16 від 06.09.2016р.), в якому просить здійснити розгляд справи № 903/620/16 в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у зв'язку із віддаленістю господарського суду Волинської області від місця перебування представника; проведення відеоконференції доручити Солом'янському районному суду міста Києва (03113, м.Київ, вул. Полковника Шутова, 1).

Ухвалою суду від 07.09.2016р. клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні 27.09.2016р. по справі № 903/620/16 в режимі відеоконференції задоволено.

14.09.2016р. через відділ документального забезпечення та контролю суду від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву (вх.№01-54/8279/16), в якому він позов заперечив, вказавши на сплив строків позовної давності, оскільки право позивача, як іпотекодавця, на пред'явлення до відповідача позову про звернення стягнення на предмет іпотеки виникло 19 липня 2010року, в той час як позивач звернувся з відповідним позовом лише 25.08.2016р., тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності.

16.09.2016р. через відділ документального забезпечення та контролю суду від позивача надійшов до суду супровідний лист вих.№19325 від 13.09.2016р. (вх.№01-54/8336/16), яким долучив до матеріалів справи роздруківку з офіційного сайту НБУ в мережі "Інтернет" про курс гривні до долара США за липень 2016р. та копію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", затвердженого Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" Протоколом №75 від 08.09.2015р., зареєстрованого 09.09.2015р. за №10701050007050004.

26.09.2016р. через відділ документального забезпечення та контролю суду від позивача надійшли до суду пояснення вих.№19783 від 23.09.2016р. (вх.№01-54/8649/16), в яких він позовні вимоги підтримав та просив суд задоволити їх в повному обсязі, вказавши, що позивач звернувся до господарського суду не з метою захисту свого порушеного права чи інтересу, а з метою виконання рішення суду, яке набрало законної сили, шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

Вказав, що оскільки рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.07.2010р. у справі №2-5054/10 за позовом про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11223963000 від 26.09.2007р. не виконано, а позивач в даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки просить звернути стягнення на передане в іпотеку майно з метою стягнення заборгованості лише за тілом кредиту, яка становить 72 594,64 доларів США, то за таких обставин відсутній пропуск строку позовної давності, оскільки порушене право позивача, яке полягає в поверненні кредитних коштів у певному розмірі, вже захищене в судовому порядку в межах строку позовної давності.

Долучив до матеріалів справи копії постанов ВП №27631753 від 14.07.2011р. про відкриття виконавчого провадження та від 31.03.2016р. про заміну сторони виконавчого провадження.

Представник позивача в судовому засіданні 27.09.2016р. позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.09.2016р. позов заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа в судове засідання 27.09.2016р. не з'явилась, вимог суду не виконала, про причини неявки суд не повідомила, хоча ухвала суду від 01.09.2016р., направлена на адресу ОСОБА_1, зазначену у позовній заяві та в матеріалах справи, а саме: Волинська обл., Луцький район, с. Липини, вул. Лисенка, 3 та м. Луцьк, проспект Соборності, 25б/172, повернулась до суду органами поштового зв'язку з відмітками "за закінченням терміну зберігання" та "відсутній адресат".

Ухвалою суду від 27.09.2016р. розгляд справи відкладався згідно ст. 77 ГПК України з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин по справі, зважаючи на необхідність витребування додаткових доказів по справі.

Крім того, зобов'язано сторін представити суду: позивача-додаткові письмові пояснення з врахуванням заперечень представника відповідача та відзиву на позов; пояснення щодо застосування ринкової вартості предмету нерухомості; визначення заборгованості в розмірі 1 801 261,76грн. ; відповідача-додаткові письмові пояснення з врахуванням пояснень представника позивача та його додаткових пояснень; сторін-пояснення та докази щодо того чи виконано рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.07.2010р. у справі №2-5054/10 щодо стягнення солідарно з ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 26.09.2007р. №11223963000 в розмірі 599 836,38грн., 1700 грн. судового збору по 850 грн. з кожного та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи по 60 грн. з кожного. (надати докази); третю особу-письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог.

06.10.2016р. через відділ документального забезпечення та контролю суду від позивача надійшли до суду додаткові пояснення вих.№20046 від 30.09.2016р. (вх.№01-54/9059/16), в яких він позовні вимоги підтримав та просив суд задоволити їх в повному обсязі, вказавши, що ТзОВ "ФК "Довіра та Гарантія" звернулося до господарського суду Волинської області з метою отримання суми заборгованості, визначеної рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області №2-5054/10 від 19.07.2010 року. Тобто, не з метою захисту свого порушеного права чи інтересу, а з метою стягнення заборгованості встановленої рішенням суду, яке набрало законної сили, шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

Оскільки рішення суду від 19.07.2010 року за позовом про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11223963000 від 26.09.2007 року не виконано, а в позовній заяві про звернення стягнення на предмет іпотеки ТзОВ "ФК "Довіра та Гарантія" не збільшило розмір заборгованості, який вже встановлено рішенням суду, а навпаки просить звернути стягнення на передане в іпотеку майно з метою стягнення заборгованості лише за тілом кредиту, за таких обставин відсутній пропуск строку позовної давності, оскільки порушене право позивача, яке полягає в поверненні кредитних коштів у певному розмірі вже захищене в судовому порядку в межах строку позовної давності.

Зприводу вартості предмету іпотеки та необхідності її визначення зазначив, що з огляду на лист Верховного суду України від 01.02.2015р. "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна", вимоги ст. 334 ЦК України та той факт, що розглядається справа про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності-немає жодної необхідності в здійсненні оцінки переданого в іпотеку майна.

Зауважив, що відповідно до п.1.1. договору про надання споживчого кредиту № 11223963000 від 26.09.2007 p., кредитні кошти було надано в іноземній валюті, а саме в доларах США. Заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11223963000 від 26.09.2007р. встановлено в рішенні № 2-5054/10 від 19.07.2010 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, відповідно до якого, заборгованість по тілу кредиту, станом на 07.04.2010р. складає - 72 594,64 доларів США.

Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем (тіло кредиту) становить 72 594,64 долари США, що станом на 25.07.2016 року (дата написання позовної заяви) відповідно до курсу НБУ (24,8126) складає 1 801 261,76 грн. , що повністю відповідає вимогам закону та договору.

Долучив до матеріалів справи інформацію про виконавче провадження №27631753 з ЄДРВП від 25.08.2016р. та роздруківки з офіційного сайту НБУ в мережі "Інтернет" про курс гривні до долара США за липень та серпень 2016року.

06.10.2016р. через відділ документального забезпечення та контролю суду від третьої особи- Михальчука ОСОБА_5 надійшла до суду заява б/н від 06.10.2016р. (вх.№01-54/904916), в якій він проти задоволення судом позовних вимог заперечив з підстав, викладених відповідачем у відзиві.

Просив розгляд даної справи, призначеної на 12.10.2016р., слухати за його відсутності.

Представник позивача в судовому засіданні 12.10.2016р. позовні вимоги підтримав та просив суд їх задоволити з підстав, викладених ним у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.10.2016р. позов заперечив з підстав, викладених ним у відзиві.

Крім того, звернувся до суду з заявою б/н від 12.10.2016р. (вх.№01-54/9217/16), якою долучив до матеріалів справи копію статуту Дочірнього підприємства "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо", який затверджений рішенням загальних зборів учасників ТзОВ телерадіокомпанія "Біо-радіо" протокол №5 від 15.11.1999р. та зареєстрований у виконавчому комітеті Луцької міської ради 01.12.1999р. р.№04051327Ю0060377.

Третя особа в судове засідання 12.10.2016р. не з'явилась, хоча ухвала суду від 27.09.2016р., направлена на адресу ОСОБА_1, зазначену в наявних матеріалах справи, а саме: м. Луцьк, проспект Соборності, 25б/172, повернулась до суду органами поштового зв'язку з відміткою "відсутній адресат".

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, визнавши зібрані по справі матеріали достатніми для розгляду спору, господарський суд, -

встановив:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 26 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (найменування змінено на АТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11223963000, згідно з п. 1.1. якого банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті у доларах США в сумі 88 700,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 447 935,00грн. за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі (а.с. 13-15).

Позичальник, підписавши даний договір зобов'язався належним чином виконувати його умови, в т.ч. повертати отримані кредитні кошти згідно графіків погашення кредиту у розмірі не менше як 739,17 доларів США (15-17).

Згідно умов п. 1.3.1 кредитного договору за використання кредитних коштів процентна ставка встановлюється в розмірі 12,9% річних.

Пунктами 1.2.1., 1.3.4. цього договору визначено, що надання кредиту здійснюється у термін з 26 вересня 2007 року по 26 вересня 2017 року. Строк сплати процентів встановлено з 01 по 10 число кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти.

Згідно п. 2.1. даного договору з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника банком приймається: застава нерухомості, а саме: нежитлова нерухомість, загальною площею 75,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Стрілецька, 43 та є власністю ДП "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо"; порука юридичної особи ДП "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо".

У відповідності до п. 7.7. даного договору строк дії даного договору встановлюється з дати його укладення до повного повернення банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит і неустойки, у разі її нарахування.

Даний договір підписано сторонами.

26 вересня 2007р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (найменування змінено на АТ "УкрСиббанк") та ДП "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" був укладений договір поруки №11223963000/1, згідно п.п. 1.1., 1.3., 1.4. якого поручитель зобов'язується перед кредитром відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту №11223963000 від 26.09.2007р., укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплати процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору. Відповідальність поручителя і боржника є солідарно (а.с. 18).

Згідно п.п. 2.2.-2.3. договору поруки у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором кредитор має праов пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов'язковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги. Поручитель зобов'язаний виконати свої зобов'язання за договором на користь кредитора в термін, визначений п. 2.2. договору, шляхом переказу/перерахування коштів у сумі заборгованості боржника за основним договором на рахунки, вказані кредитором.

У відповідності до п. 3.1. цього договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонамита діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором.

Даний договір підписано сторонами, підписи скріплені відтиском їх печатки.

26 вересня 2007р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (найменування змінено на АТ "УкрСиббанк") та Дочірнім підприємством "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" був укладений договір іпотеки (нерухомого майна), згідно з п.п. 1.1.-1.2. якого іпотекодавець передає іпотекодержателю наступне нерухоме майно: частина 1 поверху нежитлового приміщення загальною площею 75,7 кв.м., а саме: приміщення з №№39-5а по 39-12, що знаходиться за адресою: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Стрілецька, 43 та належить іпотекодавцю на праві власності. Загальна площа предмету іпотеки становить 75,7кв.м. Ринкова вартість предмету іпотеки, згідно звіту про оцінку становить 597 640,00грн. За домовленістю сторін, вартість предмету іпотеки становить 597 640,00грн. (а.с. 19-20).

За умовами п.4.1. договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Пунктом 4.2. цього договору іпотеки визначено, що звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та ЗУ "Про іпотеку". Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю.

У відповідності до підпункту 5.2.1. пункту 5 розділу 5 цього договору позасудове врегулювання здійснюється в т.ч. і таким способом звернення стягнення на предмет іпотеки як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому ЗУ "Про іпотеку".

Згідно п. 6.1. цього договору цей договір підлягає нотаріальному посвідченню і діє з моменту такого посвідчення до повного виконання зобов'язань за договором, що обумовлюють основне зобов'язання.

Даний договір підписано сторонами, підписи скріплені відтиском їх печатки, посвідчено 26.09.2007р. приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6 за р.№3878.

Згідно додатку №1 до договору іпотеки №3878 від 26.09.2007р. (акту опису майна, що передане в іпотеку) в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 по договору про надання споживчого кредиту №11223963000 від 26.09.2007р. та договору про надання споживчого кредиту №11223970000 від 26.09.2007р. укладеному з іпотекодержателем, іпотекодавець ДП "Волинська софтова компанія" ТзОВ ТРК "Біо-радіо" надає в іпотеку наступне нерухоме майно, яке належить йому на праві власності: частина 1 поверху нежитлового приміщення загальною площею 75,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Стрілецька, 43. За згодою сторін ринкова вартість предмету іпотеки становить 597 640,00грн. (а.с. 20).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.07.2010р. у справі №2-5054/10 за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" про стягнення боргу за кредитним договором позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства "Волинська сортова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадоікомпанії "Біо-радіо" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11223963000 в розмірі 599836,38 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства "Волинська сортова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадоікомпанії "Біо-радіо" в користь Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" 1700 гривень судового збору по 850 гривень з кожного та 120 гривень витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи по 60 гривень з кожного (а.с. 26-28).

14.07.2011р. старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_7 винесено постанову ВП №27631753 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-5054 від 23.06.2011р. Луцького міськрайонного суду про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадоікомпанії "Біо-радіо" в користь АТ "УкрСиббанк" 599 836,38грн. боргу та по 910 грн. судових витрат (а.с. 33).

Вказане рішення суду у встановленому законом порядку не скасовано, а отже в силу вимог ст. 124 Конституції України є обов'язковим до виконання як правозахисний акт.

Згідно ст. 9 чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вищий господарський суд України, інформаційним листом від 18.11.2003р. № 01-8/1427 «Про конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із змінами, внесеними інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. № 01-8/451, зазначив наступне: «Відповідно до частини першої статті 1 Закону Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Водночас статтею 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

До того ж в п.5 вказаного інформаційного листа зазначається, що судове рішення, ухвалене господарським судом, може бути визнано Європейським судом з прав людини доказом наявності порушення Україною прав та основних свобод заявника, викладених у Конвенції або протоколах до неї, із застосуванням відповідних санкцій до країни.

Крім того, з урахуванням норми ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори», практика Європейського суду з прав людини має більш пріоритетний статус у тому випадку якщо вона суперечить законам України.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка в силу вимог ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.

При цьому, правова певність передбачає дотримання принципу res judicata…, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду. (рішення Європейського суду з прав людини від 09.11.2004, "Справа "Науменко проти України").

Відповідно до статті 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно пункту 2.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зазначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1 та 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок, зокрема, позичальника повернути кредит та сплатити проценти за кредитним договором.

За приписами ст.1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Умовами договору про надання споживчого кредиту № 11223963000 від 26.09.2007р. не передбачено право позичальника відмовитись від зобов'язань в односторонньому порядку.

Відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що договір про надання споживчого кредиту № 11223963000 від 26.09.2007р. недійсними судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).

21 вересня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" був укладений договір факторингу №26, згідно з п.п. 2.1., 2.2., 2.5. якого за цим договором клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. Права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, без права нарахування відсотків, комісій, неустойки, що передбачені умовами первинних договорів, та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день підписання цього договору. Одночасно з відступленням права вимоги до фактора переходять усі права клієнта за усіма договорами забезпечення.

В розділі 4 договору передбачено, що право власності на права вимоги, які відступаються за цим договором, вважається таким, що перейшло від клієнта фактору в день підписання акту приймання-передачі права вимоги (додаток №1.2.), за умови виконання фактором зобов'язань, передбачених п.3.1.1 цього договору. Право вимагати від боржників виконання всіх зобов'язань в межах відступлених прав вимог у фактора настає після виконання фактором зобов'язань, передбачених п.3.1.1 цього договору. Акт приймання-передачі права вимоги, підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, у формі, викладеній в Додатку 1.2 до цього договору, є доказом передачі права вимоги. Після підписання акту приймання-передачі права вимоги та виконання фактором зобов'язань передбачених п.3.1.1 цього договору клієнт втрачає права на будь-які платежі боржників в оплату їх заборгованостей за первинними договорами, за якими право вимоги перейшло до фактора.

Згідно п. 12.3. даного договору цей договір набуває чинності з дати його укладення та діє до повного виконання сторонами всіх їх зобов'язань за цим договором.

Даний договір підписано сторонами, підписи скріплені відтиском їх печатки (а.с. 38-41).

На виконання умов даного договору клієнт по акту приймання-передачі права вимоги від 22.09.2015п. передав (відступив) права вимоги за кредитами фактору (за переліком, наведеним у додатку 1.1. "реєстр боржників" до договору), а фактор цим прийняв права вимоги за кредитами.

Даний акт підписаний сторонами, підписи скріплені відтиском їх печатки (а.с. 42).

Тобто, за договором факторингу №26 від 21.09.2015р. право грошової вимоги за договором про надання споживчого кредиту№ 11223963000 від 26.09.2007р., укладеним між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія".

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, і передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

22 вересня 2015р. між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" був укладений договір відступлення прав вимоги №1 за договором іпотеки до договору факторингу №26 від 21.09.2015р., який був посвідчений 22.09.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за №5001, згідно якого було відступлено право вимоги за договором іпотеки від 26.09.2007р., укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (найменування змінено на АТ "УкрСиббанк") та Дочірнім підприємством "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо".

Згідно п.п. 1.2., 1.3. цього договору відступлення прав відбувається з дати укладення цього договору. Права відступаються в обсязі та на умовах, що існували на дату відступлення прав.

Відповідно до п. 3.1. даного договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Даний договір з додатком №1 та реєстром боржників до нього підписано сторонами, підписи скріплені відтиском їх печатки (а.с. 44-47).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.03.2016р. у справі №161/18528/15-ц було замінено стягувача у справі №2-5054/10 за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" про стягнення боргу за кредитним договором Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" його правонаступником- Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (а.с. 29-31).

31.03.2016р. заступником начальника Першого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_9 винесено постанову ВП №27631753 про заміну сторони виконавчого провадження, згідно якої було замінено вибулого стягувача-ПАТ "УкрСиббанк" на правонаступника- ТзОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (а.с. 110).

Як встановленом судом та вбачається з матеріалів справи станом на момент розгляду справи у позичальника за кредитним договором № 11223963000 від 26.09.2007р.- ОСОБА_1 існує заборгованість перед АТ "УкрСиббанк" (правонаступником якого згідно договорів факторингу №26 від 21.09.2015р. та про відступлення права вимоги №1 від 22.09.2015р. є ТзОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія") у розмірі 72 594,64 доларів США, що станом на 25.07.2016р. (на дату написання позовної заяви) відповідно до курсу НБУ (24,8126 грн.) складає 1 801 261,76грн. Даний факт встановлений та підтверджений у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.07.2010р. у справі №2-5054/10, яке на даний час не виконане.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору № 11223963000 від 26.09.2007р. відповідач у даній справі- Дочірнє підприємство "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" -як майновий поручитель, згідно договору іпотеки від 26.09.2007р., несе солідарну відповідальність по даному кредитному договору.

Виходячи з того, що стягнення з відповідача у судовому порядку суми заборгованості за кредитним договором, а також виконавчі дії, вжиті в рамках виконавчих проваджень з виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.07.2010р. у справі №2-5054/10 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" суми заборгованості, не призвели до належного виконання зобов'язання боржника за кредитним договором № 11223963000 від 26.09.2007р., то відповідно до абз. 4 підпункту 4.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014р. № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання грошових сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

За умовами п.4.1. договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за уим договором.

Пунктом 4.2. цього договору іпотеки визначено, що звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та ЗУ "Про іпотеку". Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю.

У відповідності до підпункту 5.2.1. пункту 5 розділу 5 цього договору позасудове врегулювання здійснюється в т.ч. і таким способом звернення стягнення на предмет іпотеки як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому ЗУ "Про іпотеку".

При вирішенні спору господарський суд виходить з того, що в силу ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 Цивільного кодексу України ).

Частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону .

У разі встановлення у договорі такого способу звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право звернутися до суду з відповідним позовом.

Крім того, вирішуючи спори про звернення стягнення на предмет іпотеки, господарські суди мають враховувати приписи ст. 35 ЗУ "Про іпотеку", згідно якої у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Відсутність попереднього повідомлення іпотекодавця не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя статті 35 Закону України "Про іпотеку") (абз. 4, 5 підпункту 4.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014р. № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів").

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.07.2010р. у справі №2-5054/10 встановлений факт направлення необхідних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч. 3 ст. 36 ЗУ "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати в т.ч. і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст.37 ЗУ "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч.3 ст. 33, ст. 36, ч.1 ст. 37 ЗУ "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбаченого іпотечним договором.

Зазначена правова позиція викладена і в постанові Верховного суду України від 11.12.2013р. №6/124цс13.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, в тому числі, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку" - право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 6 статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Частиною 1 ст. 575 ЦК України встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 590 ЦК україни звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з ст. 11 вищевказаного закону, майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на наявність заборгованості ОСОБА_1 перед АТ "УкрСиббанк" (правонаступником якого згідно договорів факторингу №26 від 21.09.2015р. та про відступлення права вимоги №1 від 22.09.2015р. є ТзОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія") згідно кредитного договору № 11223963000 від 26.09.2007р., наявність рішення Луцького міськрайонного суду від 19.07.2010р. у справі №2-5054/10 про стягнення заборгованості по вищевказаному кредитному договору, його невиконання, укладення між ДП "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" договору іпотеки від 26.09.2007р., в забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору № 11223963000 від 26.09.2007р., суд прийшов до висновку про підставність позову та необхідність його задоволення.

Крім того, суд зауважує, що договори про надання споживчого кредиту № 11223963000 від 26.09.2007р., поруки від 26.09.2007р., іпотеки від 26.09.2007р., факторингу №26 від 21.09.2015р. та про відступлення права вимоги №1 від 22.09.2015р недійсними судом не визнавалися, сторонами розірваними не були, в установленому законом порядку припинені не були (доказів суду не надано).

При цьому суд виходив з обставин повної підтвердженості пред’явлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

Твердження відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин строків позовної давності не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на наступне.

Стаття 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметом даного судового спору є погашення заборгованості ОСОБА_1 (за договором про надання споживчого кредиту № 11223963000 від 26.09.2007p., укладеним з AT "УкрСиббанк") перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

Розмір заборгованості, який ТзОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" просить стягнути, за договором про надання споживчого кредиту № 11223963000 від 26.09.2007 р. встановлено в рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області № 2-5054/10 від 19.07.2010 року, який станом на 07.04.2010р. складає: прострочений основний борг-72 594,64 доларів США; прострочені проценти-2 552,06 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості-483 ,21 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам-59,22 доларів США.

Зазначену заборгованість стягнуто за рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.07.2010р. у справі №2-5054/10 в гривневому еквіваленті.

Станом на 22.09.2016р. рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.07.2010р. у справі №2-5054/10 не виконано (доказів виконання сторонами суду не надано), а виконавчий лист, виданий на його виконання з 14.07.2011р. знаходиться на примусовому виконанні у Першому відділі ДВС Луцького МУЮ.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до абз. 4 підпункту 4.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014р. № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання грошових сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 ЗУ "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 17 ЗУ "Про іпотеку" встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 12 жовтня 2014 року № 6-153цс14.

Крім того, на думку суду відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Проте умовами оспорюваного договору цесіонарію надано право вимагати від боржника належного виконання рішення суду.

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставі та у порядку, визначеному ГПК України і ЗУ "Про виконавче провадження".

Данан правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014р. у справі №3-56гс14.

В зв'язку з чим, ТзОВ "ФК "Довіра та Гарантія" підставно звернулось до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

Оскільки, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.07.2010 року у справі №2-5054/10 не виконано, а в позовній заяві про звернення стягнення на предмет іпотеки ТзОВ "ФК "Довіра та Гарантія" не збільшило розмір заборгованості, який вже встановлено рішенням суду, а навпаки, просить звернути стягнення на передане в іпотеку майно з метою стягнення заборгованості лише за тілом кредиту, то за таких обставин відсутній і пропуск строку позовної давності, оскільки порушене право позивача, яке полягає в поверненні кредитних коштів у певному розмірі, вже захищене в судовому порядку в межах строку позовної давності.

З приводу заперечень відповідача щодо вартості предмету іпотеки та необхідності її визначення суд зазначає, що згідно Листа Верховного Суду України від 01.02.2015 "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна" ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону N 898-IV вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобов'язана за змістом ч. 3 ст. 10, статей 11 та 60 ЦПК довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи. Початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього, оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

З огляду на вищенаведений лист Верховного суду України, вимоги ЦК України та той факт, що розглядається справа про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності суд приходить до висновку, що немає жодної необхідності в здійснення оцінки переданого в іпотеку майна.

Щодо суми заборгованості та курсу гривні відносно долара США, встановленого НБУ суд зауважує, що відповідно до п.1.1. договору про надання споживчого кредиту № 11223963000 від 26.09.2007 p., кредитні кошти було надано в іноземній валюті, а саме в доларах США.

Як зазначалось, заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11223963000 від 26.09.2007 р. встановлена в рішенні Луцького міськрайнонного суду Волинської області від 19.07.2010р.у справі № 2-5054/10, відповідно до якого, заборгованість по тілу кредиту, станом на 07.04.2010 р. складає - 72 594,64 доларів США.

Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується з приписами ст. 524 ЦК України, згідно з якими зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України-гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоча й передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони щодо визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Вказана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду України від 07.10.2014р. у справі №3-133гс14.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем (по тілу кредиту) становить 72 594,64 доларів США, що відповідно до курсу НБУ (24,8126), зазначеного позивачем складає 1 801 261,76 грн., що повністю відповідає вимогам закону та договору.

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, -

вирішив:

1. Позов задоволити повністю.

2. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_10 по договору про надання споживчого кредиту №11223963000 від 26.09.2007 року у розмірі 1 801 261,76 грн. перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, поверх 6, офіс 32, код 38750239) звернути стягнення на майно належне Дочірньому підприємству "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" (вул. Ковельська, 8, м. Луцьк, Волинська область, код 30659227), а саме: частина 1 поверху нежитлового приміщення з №№39-5а по 39-12, загальною площею 75,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Стрілецька, 43 та належить Дочірньому підприємству "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" на праві власності та є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 26.09.2007р., укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та Дочірнім підприємством "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" шляхом визнання права власності на зазначене майно, а саме: частина 1 поверху нежитлового приміщення з №№39-5а по 39-12, загальною площею 75,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Стрілецька, 43, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, поверх 6, офіс 32, код 38750239) за вартістю, визначеною на момент реєстрації на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Волинська софтова компанія" Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Біо-радіо" (вул. Ковельська, 8, м. Луцьк, Волинська область, код 30659227)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, поверх 6, офіс 32, код 38750239)

8 964,60 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

Повний текст рішення складено

13.10.2016

Суддя С. В. Бондарєв