Ухвала

від 12.10.2016 по справі п/811/323/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року м. Київ К/800/54218/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства ТД Бастіон

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2015 року

у справі № П/811/323/15

за позовом приватного підприємства ТД Бастіон (далі - позивач, ПП ТД Бастіон )

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач, Кіровоградська ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП ТД Бастіон звернулось у лютому 2015 року до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2015 року № 0000162204.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.02.2015 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2015 року постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.02.2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає рішення суду апеляційної інстанції незаконним та необґрунтованим.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства по взаємовідносинах з ТОВ Барій Стандарт за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року, за результатами якої був складений акт № 2/11-23-22-04/36023394 від 14.10.2015 року.

За результатами перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 34 900,00 гривень, у тому числі за вересень 2014 року на суму 34 900,00 гривень, в частині взаємовідносин з ТОВ Барій Стандарт .

На підставі зазначених висновків відповідачем 27.01.2015 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000162204, яким підприємству було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 52 350,50 гривень, у тому числі 34 000,00 гривень основного платежу та 17 450,00 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не допускав порушення норм податкового законодавства України під час відображення у податковому обліку господарських операцій з ТОВ Барій Стандарт у вересні 2014 року, у зв'язку з чим, податкове зобов'язання, відображене в оскаржуваному податковому повідомленні рішенні не ґрунтується на реальних обставинах справи.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, зі змісту зазначених правових норм вбачається, що до підстав формування платником податків податкового кредиту віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, основним видом діяльності ПП ТД Бастіон за КВЕД є діяльність приватних охоронних служб.

Так, судами встановлено, що з метою здійснення господарської діяльності ПП ТД Бастіон були укладені з ТОВ Барій Стандарт договір про надання транспортних послуг № 14Т-01/08/14 від 01.08.2014 року, договір про навчання персоналу № 19Н-01/09/14 від 01.09.2014 року та договір про надання маркетингових послуг № 18М-01/09/14 від 01.09.2014 року.

Відповідно до п. 1.1 Договору № 14Т-01/08/14 від 01.08.2014 року, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець бере на себе зобов'язання по перевезенню власним автомобільним транспортом співробітників замовника та їхнього вантажу, до місць несення служби, які визначаються замовником, на підставі укладених договорів про надання послуг охорони.

Згідно з п. 1.1 Договору № 19Н-01/09/14 від 01.09.2014 року, виконавець зобов'язується надати замовнику послуги у сфері професійно-технічної освіти з навчання працівників замовника, за кваліфікацією Охоронник .

У відповідності до п. 1.1 Договору № 18М-01/09/14 від 01.09.2014 року в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов'язується надати замовнику за плату послуги з проведення маркетингових досліджень, за напрямками, що цікавлять замовника і які визначені у цьому договорі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню вищезазначених договорів не підтверджується матеріалами справи.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем до суду копії податкових накладних, актів здачі-прийняття виконаних робіт, акту приймання наданих транспортних послуг, акту приймання наданих послуг по навчанню персоналу, акту приймання наданих маркетингових послуг не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, не визнані судом як первинні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем до суду акти приймання-здачі робіт/виконання послуг містять лише перелік назв послуг, що виконані на користь підприємства, при цьому вказані акти не містять розгорнутої інформації щодо обсягу наданих послуг/виконаних робіт, не містять зазначення кількості осіб, задіяних при виконанні робіт, кількість годин, затрачених на їх виконання. Крім того, вказані акти не містять посилань на реквізити виготовленої інформаційної та маркетингової продукції, крім назви кожного виду інформаційно-довідкового, маркетингового та інші обслуговування позивача. Тобто, акти здачі-прийняття виконаних робіт, фактично неможливо пов'язати з діяльністю та потребами підприємства у відповідний період.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наданими позивачем первинними документами не розкрито змісту господарських операцій, не підтверджено доцільності та можливості використання придбаних послуг в господарській діяльності позивача, що свідчить про відсутність у позивача законних підстав для віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в рахунок господарських операцій із контрагентом ТОВ Барій Стандарт .

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу приватного підприємства ТД Бастіон - відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2015 року у справі № П/811/323/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: О.В. Вербицька Ю.І. Цвіркун