Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/1947/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач Єгорова С. М.
УХВАЛА
Іменем України
12.10.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого: судді: Єгорової С.М.,
суддів: Дьомич Л.М., Карпенка О.Л.,
із секретарем Яковлєвою Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 14 липня 2016 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Елегант Агро до фермерського господарства ОСОБА_3 Танриверді-Огли , ОСОБА_2, треті особи - Реєстраційна служба Кіровоградського районного управління юстиції Кіровоградської області та Управління Держгеокадастру у Кіровоградському районі Кіровоградської області про визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Елегант Агро , ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_5, про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, -
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2015 року ТОВ Елегант Агро звернулось до суду із вказаним позовом, в якому просило визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 6,6590 га, що розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 3522580300:04:000:0318; визнати недійсним видане ОСОБА_2 свідоцтво про право власності № 28272531 від 17.10.2014 року на земельну ділянку площею 6,6590 га, що розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 3522580300:04:000:0318, скасувавши запис № 7378040 від 17.10.2014 року про державну реєстрацію права власності на дану земельну ділянку за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 24.05.2005 року, укладену 18.11.2014 року між ОСОБА_2 та ФГ ОСОБА_3 Танриверді-огли , скасувавши запис № 7762613 від 18.11.2014 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ФГ ОСОБА_3 Танриверді-огли в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування свого позову ТОВ Елегант Агро зазначало, що 13.08.2012 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про що в державному реєстрі вчинено запис № 836. Згідно з цим договором міни відповідач ОСОБА_2 передала позивачеві у власність земельну ділянку, що розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, площею 6,6590 га, кадастровий номер 3522580300:04:000:0318, а позивач передав їй земельну ділянку кадастровий номер 1825480400:08:000:0223, що розташована на території Бабичівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області. Згідно із вимогами статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на дату укладення договору міни). У жовтні 2015 року позивач вирішив зареєструвати своє право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав на нерухоме майно відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Подавши до Управління Держгеокадастру у Кіровоградському районі заяву на отримання витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку, позивач 23.10.2015 отримав витяг з ДЗК, з якого дізнався, що спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 Остання в жовтні 2014 року подала оголошення в газету про втрату свого державного акта на земельну ділянку, отримала в Управлінні Держкомзему у Кіровоградському районі його завірену копію, отримала витяг з ДЗК на своє ім'я та подала документи державному реєстратору на реєстрацію за собою права власності на земельну ділянку. Позивач вважає, що на цей час лише він є єдиним законним власником земельної ділянки, вказане право оспорюється та не визнається відповідачами, тому свідоцтво про право власності, видане на ім'я ОСОБА_2, та додаткова угода до договору оренди землі, укладена між відповідачами, підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.
16.12.2015 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ТОВ Елегант Агро та ОСОБА_4, в якій просила визнати недійсним договір міни, укладений 13.08.2012 року між ТОВ Елегант Агро і ОСОБА_2, який був посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_5, та за реєстрований в реєстрі за № 836.
Свої вимоги мотивувала тим, що спірним договором міни фактично здійснено обмін земельної частки (паю) на іншу земельну ділянку, яка не знаходиться в єдиному масиві, а взагалі знаходиться в іншому населеному пункті, внаслідок чого було здійснено обхід мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Оскільки спірний договір міни земельних ділянок укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), що суперечить вимогам п. 15 Перехідних положень ЗК України, то в силу положень вищенаведених норм він не відповідає вимогам закону і тому не має юридичної сили і повинен бути визнаний недійсним. Вказувала, що жодних довіреностей ОСОБА_4 на укладення договору міни щодо належної їй земельної ділянки, кадастровий номер 3522580300:02:000:0318, вона ніколи не давала та з цього приводу документів не підписувала.
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 14.07.2016 року позов ТОВ Елегант Агро задоволено повністю.
Визнано за ТОВ Елегант Агро , право власності на земельну ділянку площею 6,6590 га, що розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 3522580300:04:000:0318. Визнано недійсним видане ОСОБА_2 свідоцтво про право власності № 28272531 від 17.10.2014 року на земельну ділянку площею 6,6590 га, що розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 3522580300:04:000:0318, скасувавши запис № 7378040 від 17.10.2014 про державну реєстрацію права власності на дану земельну ділянку за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 24.05.2005 року укладену 18.11.2014 між ОСОБА_2 та ФГ ОСОБА_3 Танриверді-огли , скасувавши запис № 7762613 від 18.11.2014 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ФГ ОСОБА_3 Танриверді-огли в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ТОВ Елегант Агро , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 14.07.2016 року та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ Елегант Агро , її зустрічний позов - задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання з'явився представник ТОВ Елегант Агро Романяк М,Я., інші особи, які брали участь у розгляді справи, до суду апеляційної інстанції не з'явились, повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подали, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає судовому розглядові справи.
Заслухавши доповідача, представника позивача, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та скасування судового рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що 13.08.2012 року між ТОВ Елегант Агро та ОСОБА_2, від імені якої по довіреності, посвідченій приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_5 10.03.2011 за реєстровим № 158, діяла її представник ОСОБА_4, укладено договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про що в державному реєстрі вчинено запис № 836. Згідно з цим договором міни ОСОБА_2 передала ТОВ Елегант Агро у власність, належну їй земельну ділянку, що розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, площею 6,6590 га, кадастровий номер 3522580300:04:000:0318, а ТОВ Елегант Агро передало у власність ОСОБА_2, належну йому земельну ділянку площею 0,0200 га, кадастровий номер 1825480400:08:000:0223, що розташована на території Бабичівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області (а.с. 9-10 т.1). Про перехід права власності зазначено на державному акті на право власності на земельну ділянку серії КР № 011992 від 28.03.2005 (а.с. 12 т.1).
З реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку кадастровий номер 3522580300:04:000:0318 вбачається, що ОСОБА_2 подала оголошення в газету про втрату свого державного акта на земельну ділянку серії КР № 011992 від 25.12.2005, отримала в Управлінні Держкомзему у Кіровоградському районі його завірену копію та подала документи державному реєстратору на державну реєстрацію за собою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522580300:04:000:0318 (а.с. 97-145 т.1).
17.10.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Кіровоградського районного управління юстиції Кіровоградської області ОСОБА_6 прийнято рішення № 16570330 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522580300:04:000:0318 за ОСОБА_2 (а.с.119 т.1).
20.11.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Кіровоградського районного управління юстиції Кіровоградської області ОСОБА_6 прийнято рішення № 17356092 про державну реєстрацію обтяження права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522580300:04:000:0319, а саме зареєстроване право оренди за ФГ ОСОБА_3 Танриверді-огли на строк 10 років на підставі додаткової угоди до договору оренди землі від 24.05.2005, укладеної 18.11.2014 між ОСОБА_2 та ФГ ОСОБА_3 Танриверді-огли (а.с.143-144 т.1).
Відповідно до ст.ст. 58, 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, за допомогою належних та допустимих доказів.
Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу .
Частинами 2, 6 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату укладення договору міни) було передбачено, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:
а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;
б) свідоцтвом про право на спадщину.
При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.
На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.
Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з вимогами частини 3 статті 334 ЦК України (в редакції, що діяла на дату укладення договору міни) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Відповідно до ст. 125, ч. 2 ст. 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав. У разі набуття права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою воно посвідчується не державним актом, а відповідною цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, який установлений законом.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-22цс15 від 11 березня 2015 року, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Також, відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав є зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення права, припинення дій, які порушують право, а також визнання права.
Суд першої інстанції інстанції дослідив в судовому засіданні державний акт на земельну ділянку серії КР № 011992 від 25.12.2005 року (а.с. 164 т.1) та договір міни від 13.08.2012 року (а.с. 165-168 т. 1), і відповідно до вищезазначених вимог закону дійшов правильного висновку, що у ТОВ Елегант Агро 10.10.2012 року виникло право власності на спірну земельну ділянку, розташовану на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, площею 6,6590 га, кадастровий номер 3522580300:04:000:0318.
При цьому судом було враховано, що за інформацією Управління Держгеокадастру у Кіровоградському районі № 9-28-99.5-2294/15-16 від 27.04.2016 року в 2012 році поземельні книги в електронному вигляді велися ДП ЦДЗК, Кіровоградська філія якого ліквідована 2013 році. В паперовому вигляді поземельні книги велися Управлінням Держкомзему, яке в 2013 році реорганізовано в Управління Держземагенства, яке створено шляхом поділу Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області, права та обов'язки якому було передано не в повному обсязі. Оскільки в державному акті на право власності на спірну земельну ділянку стоїть відмітка про перехід права власності до ТОВ Елегант Агро , завірена печаткою та підписом керівника, відповідний запис був внесений до поземельної книги, тому станом на 10.10.2012 року право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ТОВ Елегант Агро на підставі нотаріально посвідченого договору міни від 13.08.2012 року. На архівному примірнику державного акта, який залишається в Управлінні, така відмітка не ставилась, тому що це не було передбачено чинним законодавством (а.с. 219-220 т.1).
У позивача наявні оригінали договору міни та державного акта з відповідними записами про перехід права власності, державну реєстрацію правочину та права власності, засвідченими гербовими печатками та підписами осіб, які їх вчинили у відповідності до чинного на той час законодавства, що було підтверджено в суді першої та апеляційної інстанцій..
Заперечення відповідача та її представника того, що у ТОВ Елегант Агро не виникло право власності на земельну ділянку через не внесення до поземельної книги запису про перехід права власності, грунтуються на припущеннях, тому відхилені судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
За змістом п. 1 ч. 2, ч. 3 статті 16 ЦК одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з пункту 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р. Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
Дії відповідача ОСОБА_2, вчинені задля поновлення своїх прав на спірну земельну ділянку і одержання правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку після її передачі за договром міни на користь позивача ТОВ Елегант Агро , а саме: розмішення оголошення в газеті про втрату державного акта на землю, серія КР № 011992 від 25.12.2005 року (а.с. 106 т. 1), отримання свідоцтва про право власності на земельну ділянку на своє ім'я та відповідна реєстрація цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 107-124 т. 1), укладення 18.11.2014 року додаткової угоди з ФГ ОСОБА_3 Танриверді-огли щодо продовження терміну оренди земельної ділянки від 24.05.2005 року, можуть свідчити про не визнання, оспорювання ОСОБА_2 права власності позивача ТОВ Елегант Агро на цю земельну ділянку.
Крім того, не передбачено законом існування одночасно декількох правовстановлюючих документів на право власності на один і той об'єкт нерухомості (земельну ділянку) на ім'я різних осіб.
Частиною 2 статті 319 ЦК України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до вимог статті 4 Закону України Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Згідно із ст. 16 ЗУ Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з вимогами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Суд першої інстанції, ураховуючи встановлені обставини щодо набуття в 2012 році права власності на спірну ділянку позивачем, дійшов обгрунтованого висновку, що укладення 18.11.2014 року між ОСОБА_2 та ФГ ОСОБА_3 Танриверді-огли додаткової угоди до договору оренди землі від 24.05.2005 року, згідно якої подовжено строк користування землею орендарем без згоди її власника ТОВ Елегант Агро , суперечить змісту вказаних правових норм та порушує права останнього.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції з посиланням на ст. ст. 16, 203, 215, 239, 241, 319, 321, 334, 392 ЦК України, ст. ст. 125, 126, 131, 152 ЗК України дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову.
Сама по собі відсутність проведення ТОВ Елегант Агро реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не може бути підставою для відмови у позові та захисті порушених прав, оскільки цей Закон спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав і не може обмежувати права особи.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що на його думку обмін земельними ділянками між ОСОБА_2 і ТОВ Елегант Агро на підставі оспорюваного договору відбувся не за схемою пай на пай , тому спірний договір міни підлягав би визнанню недійсним в судовому порядку.
При цьому зазначив, що у ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не міститься вимог та обмежень щодо міни земельних ділянок за площами.
Згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладення договору міни) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2013 року, а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Таку позицію суд обгрунтував наявністю правових висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах від 05.11.2014 року та від 11.02.2015 року Верховного Суду України, де зазначено, що аналіз статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) та пунктів 3, 5 Рекомендацій щодо обміну земельними ділянками, затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.11.2003 року N 288, дає можливість дійти висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою пай на пай .
Разом з тим, суд вважав за необхідне відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її зустрічного позову у зв'язку із спливом строку позовної давності.
Відповідно до ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
У випадку пред'явлення позову особою, право якої порушене, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог на підставі 267 ЦПК України, оскільки спірний договір міни, укладений 13.08.2012 року, а з позовом до суду ОСОБА_2 звернулася у грудні 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено ТОВ Елегант Агро у суді першої інстанції.
Свідок ОСОБА_7, допитаний у суді першої інстанції, пояснював, що ОСОБА_2 стало відомо про спірний договір міни земельних ділянок ще в серпні 2012 року, коли він як представник підприємтсва передав їй примірник договору.
Крім того, згідно технічного запису фіксування і журналу судового засідання сама ОСОБА_2 у своїх поясненнях в суді першої інстанції повідомляла, що оригінал державного акта на право власності на спірну земельну ділянку передала представнику позивача ще в 2011 році, а через три роки, в 2014 році, з метою поновлення своїх прав на цю земельну ділянку вчинила дії на одержання нового правовстановлюючого документа: подала оголошення в газету про втрату державного акта, одержала свідоцтво про право власності на цю земельну ділянку, зареєструвала своє право власності у Державному реєстрі.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності належних повноважень у ОСОБА_4, яка представляла інтереси позивача при укладенні спірного договору міни не грунтуються на доказах.
Повноваження ОСОБА_4, яка діяла від імені ОСОБА_2 при укладенні спірного договору міни земельних ділянок з ТОВ Елегант Агро , підтверджувались виданою ОСОБА_2 від 10.03.2011 року та посвідченою приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_5 довіреністю, за реєстровим № 158, яка не оспорюється у встановленому законом порядку.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують.
Згідно статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з вище наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, його висновки відповідають фактичним обставинам справи, вимогам закону, яким урегульовано спірні правовідносини, наданим сторонами і дослідженим судом доказам, які належно оцінені у їх сукупності, а тому підстави для скасування судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 14 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді:
Суд | Апеляційний суд Кіровоградської області |
Дата ухвалення рішення | 12.10.2016 |
Оприлюднено | 21.10.2016 |
Номер документу | 62027472 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Фаловська Ірина Миколаївна
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Фаловська Ірина Миколаївна
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Фаловська Ірина Миколаївна
Цивільне
Апеляційний суд Кіровоградської області
Єгорова С. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні