Постанова

від 10.10.2016 по справі 813/1956/16

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2016 року справа № 813/1956/16

10 год. 52 хв. зал судових засідань №6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ВП ЗВЗ до Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю ВП ЗВЗ (далі - ТзОВ ВП ЗВЗ ) звернулося до суду з позовом до Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівської області (далі - Червоноградська ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області), в якому просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 02.02.2016 №00001200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведення позапланової виїзної перевірки відповідач дійшов до висновку про відсутність господарських операцій між позивачем та його контрагентами товариством з обмеженою відповідальністю ВЗП (далі - ТзОВ ВЗП ) та приватним підприємством Простір (далі - ПП Простір ). Позивач зазначає, що він реалізував своє право на подання уточнюючого розрахунку до поданих ним раніше податкових декларацій після закінчення перевірки. Так, позивач самостійно усунув помилки з операцій з сумнівними контрагентами, а саме зняв з обліку податковий кредит з податку на додану вартість, який наданий ТзОВ ВЗП та ПП Простір , шляхом подання уточнюючих розрахунків, які прийняті та зареєстровані в податковому органі. З огляду на наведене, вважає, що відпали підстави для винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення, а тому, таке підлягає скасуванню.

Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення обґрунтовані неможливістю реального здійснення правочинів між позивачем та його контрагентами ТзОВ ВЗП та ПП Простір , оскільки у вказаних контрагентів відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності, у зв'язку з відсутністю необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. Відповідач зазначає, що подані позивачем первинні документи не відповідають вимогам ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , а тому, не можуть підтверджувати реальність господарських відносин з вказаним контрагентом. Відповідач також звертає увагу на вироки судів, якими директора позивача ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 212 КК України, а ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (фіктивне підприємництво). З вказаного вироку, зокрема, вбачається, що ОСОБА_4 на прохання директора позивача формував фіктивні документи про купівлю вугілля, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були формальними керівниками та засновниками ТзОВ ВЗП , проте участі у здійсненні підприємницької діяльності вказаним товариством не брали, жодних первинних документів не підписували.

Крім того, відповідач зазначає, що подані позивачем уточнюючі розрахунки не відповідають вимогам ст.50 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки вони подані після проведеної перевірки, під час якої і виявлені помилки у раніше поданій декларації, тоді як такий розрахунок необхідно подавати виключно у випадку самостійного виявлення помилок.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та доповненнях до неї. Просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, наведених у письмовому запереченні. Просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Позивач - ТзОВ ВП ЗВЗ зареєстроване як юридична особа 25.07.2011, код ЄДРПОУ 37796356, місцезнаходження: 80100, Львівська область, м.Червоноград, вул.Львівська, 26.

На підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) відповідач провів позапланову виїзну перевірку ТзОВ ВП ЗВЗ (код ЄДРПОУ 37796356) з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.09.2014 по 28.02.2015, в т.ч. при проведенні взаємовідносин з ПП Простір (код ЄДРПОУ 30953943), ТзОВ ВЗП (код ЄДРПОУ 36736825) за період з 01.09.2014 по 28.02.2015 та по взаємовідносинах з Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням (код ЄДРПОУ 24982002) щодо закупівель товарів за державні кошти по договору №9 від 04.11.2014 за період з 01.09.2014 по 28.02.2015, за результатами якої складено акт від 03.07.2015 №281/2200/37796356 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.6, п.198.8 ст.198, ПК України, в результаті чого завищено задекларовану суму податкового кредиту ПДВ всього в сумі 3256811,84грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012200 від 02.02.2016, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 4885217,86 грн., в тому числі 3256811,84грн. - основний платіж, 1628405,92грн. - штрафна санкція.

З відповіді ДФС України від 23.05.2016 №11109/6/99-99-11-01-01-25 вбачається, що скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0000012200 від 02.02.2016 та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги залишені без змін.

З метою самостійного усунення помилки з операцій з сумнівними контрагентами позивач зняв з обліку податковий кредит з податку на додану вартість, який наданий ТзОВ ВЗП та ПП Простір , шляхом подання уточнюючих розрахунків з податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2014 року (обсяг постачання 321000грн., сума ПДВ- 64200грн.), за листопад 2014 року (обсяг постачання - 1495800грн., сума ПДВ - 299160грн.), за листопад 2014 року (обсяг постачання - 14467259грн., сума ПДВ - 2893452грн.). Вказані уточнюючі розрахунки прийняті та зареєстровані податковим органом за місцем обліку позивача.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням №0000012200 від 02.02.2016 позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Щодо фінансово - господарських взаємовідносин позивача з ПП Простір (код ЄДРПОУ 30953943) та ТзОВ ВЗП (код ЄДРПОУ 36736825) суд встановив таке.

Позивач здійснював операції щодо реалізації вугілля Західному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінню, придбаного у постачальників ПП Простір та ТзОВ ВПЗ за період 01.09.2014 по 01.06.2015.

На підтвердження господарських відносин з вказаними контрагентами позивач надав суду копії таких документів: договору купівлі-продажу №5/09/14 від 05.09.2014, договору зберігання №5/09-14 від 05.09.2014, договору купівлі-продажу №01/12/14-В від 01.12.2014, видаткових накладних від 30.09.2014, 31.10.2014, 31.12.2014, рахунків-фактури від 30.09.2014, 31.10.2014, 31.12.2014, 31.12.2014, актів прийому-передачі від 30.09.2014, з 05.09.2014 по 24.12.2014, 31.10.2014, 01.12.2014, податкових накладних від 30.09.2014, 31.10.2014, товарно-транспортних накладних, (Т.1 а.с.137-250, Т.2 а.с.1-9).

Проте, суд не вважає вказані докази достатніми для обґрунтування реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, виходячи з такого.

Аналізуючи вказані документи суд враховує, що з договору зберігання №5/09-14 від 05.09.2014 неможливо чітко встановити, хто кому передав товар, та хто дійсно виступає поклажодавцем, а хто зберігачем.

Крім того, в актах здавання-приймання робіт(надання послуг) вказано лише послуги зберігання , відсутній зміст наданих послуг, на яких складах, ким та в який спосіб надано вказані послуги, розрахунок вартості наданих послуг, інформація про фактично понесені витрати.

В актах приймання-передачі вугілля відсутні будь-які дані щодо матеріально-відповідальних осіб, які здійснювали приймання-передачу вугілля, в який спосіб здійснювалась вказана господарська операція, її трудомісткість, яка техніка залучалась для завантаження.

В товарно - транспортних накладних автоперевізником зазначено ТзОВ Галсат , проте відсутні документи, які б підтверджували господарські операції з вказаним товариством. Крім того, в товарно - транспортних накладних відсутня інформація щодо вантажно-розвантажувальних операцій, не вказано, де саме проведено вказані роботи, їх обсяг, ким вони здійснювались, а також інформація щодо використання паливно-мастильних матеріалів та транспортування товарно - матеріальних цінностей.

Суд бере до уваги вирок Сихівського районного суду м.Львова від 17.06.2015 у справі №464/3740/15-к, яким ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (фіктивне підприємництво). З вказаного вироку, зокрема, вбачається, що ОСОБА_4 на прохання директора позивача формував фіктивні документи про купівлю вугілля. Відповідно до показів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вони були формальними керівниками та засновниками ТзОВ ВЗП , проте участі у здійсненні підприємницької діяльності вказаним товариством не брали, жодних первинних документів не підписували. Також вироком суду встановлено, що вказані особи зареєстрували ТзОВ ВЗП , проте в подальшому участі в господарській діяльності вказаного товариства не брали та жодних фінансово-господарських документів, податкових накладних, податкових декларацій, договорів та угод від імені ТзОВ ВЗП вони не формували та не підписували. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначили, що зареєстрували ТзОВ ВЗП за грошову винагороду, без мети здійснення господарської діяльності та не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності вказаного товариства.

Суд також бере до уваги вирок Залізничного районного суду м.Львова від 24.09.2015 у справі №162/6935/15-к, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 212 КК України. У вироку суд встановив, що ОСОБА_3 як службова особа, будучи призначеним на посаду директора позивача при здійсненні в період 2014 року фінансово - господарської діяльності, діючи умисно, переслідуючи мету направлену на привласнення та розтрату чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинив привласнення та розтрату ввіреного на матеріальне зберігання вугілля. З метою досягнення злочинного умислу на ухилення від сплати податків ОСОБА_3 за період з вересня по грудень 2014 року, уклав завідомо суперечливі інтересам держави та суспільству нікчемні правочини з фіктивними суб'єктами господарювання ПП Простір в особі директора ОСОБА_5 та ТзОВ ВЗП в особі ОСОБА_6, від імені яких фактично виступав ОСОБА_4

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що податкові накладні, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, видані контрагентами від імені осіб, участь яких у створенні та діяльності вказаного товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів не підтверджується, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними уповноваженою особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг. Тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі №21-421а11, прийнятою за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка відповідно до ст.244-2 КАС України є обов'язковою для застосування судами України.

Суд також враховує і те, що позивач сам визнав сумнівність вказаних контрагентів, про що зазначив в додаткових поясненнях від 12.09.2016 (Т.1 а.с.88-89), та зняв з обліку податковий кредит з податку на додану вартість, який наданий ТзОВ ВЗП та ПП Простір , шляхом подання уточнюючих розрахунків.

Таким чином, суд дійшов до висновку про неможливість реального виконання господарських операцій між позивачем та ПП Простір і ТзОВ ВПЗ .

Згідно з вимогами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.99 №996-ХІУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Як вбачається зі ст. 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні сфера дії вказаного Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України; незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа: дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції: одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції Україну від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення).

Відповідно до п.2.1 ст.2 вказаного Положення первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації ( власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п.2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим нормативним актам.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на купівлю товарів (робіт, послуг) повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне відвантаження таких товарів, виконання тих чи інших робіт (послуг).

Суд також звертає увагу на те, що наслідки в податковому обліку платника податку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів. Зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але не безумовною підставою для визначення правомірності такого формування за умови, якщо податковий органом не доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Суд зазначає, що з метою дослідження фактичного придбання товару необхідно аналізувати умови поставки такого товару, зокрема, щодо передачі товару від продавця до покупця, досліджувати первинні бухгалтерські документи.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що документи, подані позивачем на підтвердження фактичного отримання товару за договорами, укладеними з контрагентами не відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV, а тому не можуть мати юридичної сили та посвідчувати факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, суд дійшов до висновку про неможливість реального виконання господарських операцій між позивачем та ТзОВ ВЗП та ПП Простір . При цьому, виключно обставини щодо розрахунку за надані послуги не можуть братися судом як доказ реального виконання господарської операції.

Згідно з п. 198.3 п.198 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку: придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи зі змісту п. 198.3 ст.198 ПК України правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку .

Згідно з п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредит) вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання; коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 вказаного Кодексу).

Відображатись у податковій звітності повинна лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений в первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат. Господарська операція, яка фактично не відбулась є нікчемною, оскільки не спрямована на реальне настання правових наслідків, а спрямована лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах.

Таким чином, суд вважає, що позивач порушив п.198.1, п.198.6, п.198.8 ст.198, ПК України, в результаті чого завищено задекларовану суму податкового кредиту ПДВ всього в сумі 3256811,84грн.

З врахуванням встановлених обставин суд вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 02.02.2016 №00001200 є правомірним та скасуванню не підлягає.

Щодо подання позивачем уточнюючого розрахунку до поданих ним раніше податкових декларацій після закінчення перевірки суд зазначає таке.

З метою самостійного усунення помилки з операцій з сумнівними контрагентами позивач зняв з обліку податковий кредит з податку на додану вартість, який наданий ТзОВ ВЗП та ПП Простір , шляхом подання уточнюючих розрахунків до податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2014року (обсяг постачання 321000грн., сума ПДВ- 64200грн.), за листопад 2014року (обсяг постачання - 1495800грн., сума ПДВ - 299160грн.), за листопад 2014року (обсяг постачання - 14467259грн., сума ПДВ - 2893452грн.). Вказані уточнюючі розрахунки прийняті та зареєстровані податковим органом за місцем обліку позивача.

Позивач зазначає, що він реалізував своє право на подання уточнюючого розрахунку до поданих ним раніше податкових декларацій, а тому, на його думку, прийняте податкове повідомлення-рішення від 02.02.2016 №00001200 підлягає скасуванню.

Як встановлено судом та визнається позивачем вказані уточнюючі розрахунки подані ним після проведення позапланової виїзної перевірки ТзОВ ВП ЗВЗ (код ЄДРПОУ 37796356) з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.09.2014 по 28.02.2015, в тому числі при проведенні взаємовідносин з ПП Простір (код ЄДРПОУ 30953943), ТзОВ ВЗП (код ЄДРПОУ 36736825) за період з 01.09.2014 по 28.02.2015 та по взаємовідносинах з Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням (код ЄДРПОУ 24982002) щодо закупівель товарів за державні кошти по договору №9 від 04.11.2014 за період з 01.09.2014 по 28.02.2015, за результатами якої складено акт від 03.07.2015 №281/2200/37796356.

Відповідно до п.50.1ст.50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 вказаного Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених вказаною статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 вказаної статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 вказаного Кодексу, то штрафи, визначені у вказаному пункті, не застосовуються.

Згідно з п.50.2 ст.50 ПК України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Пунктом 50.3 ст.50 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

З аналізу наведених норм вбачається, що подані позивачем уточнюючі розрахунки не відповідають вимогам ст.50 ПК України, оскільки вони подані після проведеної перевірки, під час якої і виявлені помилки у раніше поданій декларації. Суд зазначає, що уточнюючі розрахунки необхідно подавати виключно у випадку самостійного виявлення помилок.

З огляду на наведене, суд вважає, що позивачем не дотримано вимог ст.50 ПК України щодо самостійного виявлення факту заниження податкового зобов'язання, оскільки завищення податкового кредиту на суму 3256811,84грн. встановлено Актом перевірки від 03.07.2015 №281/2200/37796356.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що подання позивачем уточнюючих розрахунків до поданих ним раніше податкових декларацій після проведеної перевірки та для усунення порушень, встановлених в Акті перевірки від 03.07.2015 №281/2200/37796356, не впливає на правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 7-11, 14, 69-71, 72, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю ВП ЗВЗ до Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови суду складений та підписаний 17 жовтня 2016 року.

Суддя А.Г. Гулик