Ухвала

від 28.11.2016 по справі 813/1956/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2016р. Справа № 876/8697/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Сапіги В.П.,

за участю секретаря судового засідання Гелецького П.В.,

за участю представників:

апелянта (позивач у справі): не з'явився,

відповідача у справі: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЗВЗ"

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2016р. у справі № 813/1956/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЗВЗ"

до відповідача ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

13.06.2016р. позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ВП В«ЗВЗВ» звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача: ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що за результатами проведення позапланової виїзної перевірки відповідач дійшов до висновку про відсутність господарських операцій між позивачем та його контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю В«ВЗПВ» та Приватним підприємством В«ПростірВ» . Позивач зазначає, що він реалізував своє право на подання уточнюючого розрахунку до поданих ним раніше податкових декларацій після закінчення перевірки. Так, позивач самостійно усунув помилки з операцій з сумнівними контрагентами, а саме зняв з обліку податковий кредит з податку на додану вартість, який наданий ТзОВ В«ВЗПВ» та ПП В«ПростірВ» , шляхом подання уточнюючих розрахунків, які прийняті та зареєстровані в податковому органі. З огляду на наведене, вважає, що відпали підстави для винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення, а тому, таке підлягає скасуванню.

За результатами розгляду справи Львівський окружний адміністративний суд в задоволенні адміністративного позову відмовив, оскільки подання позивачем уточнюючих розрахунків до поданих ним раніше податкових декларацій після проведеної перевірки не впливає на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, апелянт (позивач у справі): ТзОВ ВП В«ЗВЗВ» оскаржив її в апеляційному порядку. В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ним було самостійно усунуто помилки з операцій із сумнівними контрагентами, а саме знято з обліку податковий кредит податку на додану вартість. Апелянт вказує на те, що уточнюючі розрахунки були зареєстровані в податковому органі де на обліку перебуває позивач, а на дані обставини суд першої інстанції уваги не звернув. Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задоволити.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому суд вважає можливим розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, встановивши обставини та відповідні їм правовідносини, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегією суддів встановлено наступне:

Позивач: ТзОВ ВП В«ЗВЗВ» зареєстрований як юридична особа 25.07.2011p., код ЄДРПОУ 37796356, місцезнаходження: 80100, Львівська область, м.Червоноград, вул.Львівська, 26.

На підставі вимог п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, відповідач провів позапланову виїзну перевірку ТзОВ ВП В«ЗВЗВ» (код ЄДРПОУ 37796356) з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.09.2014p. по 28.02.2015p., в т.ч. при проведенні взаємовідносин з ПП В«ПростірВ» (код ЄДРПОУ 30953943), ТзОВ В«ВЗПВ» (код ЄДРПОУ 36736825) за період з 01.09.2014p. по 28.02.2015p. та по взаємовідносинах з Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням (код ЄДРПОУ 24982002) щодо закупівель товарів за державні кошти по договору №9 від 04.11.2014p. за період з 01.09.2014p. по 28.02.2015p., за результатами якої складено акт від 03.07.2015p. №281/2200/37796356.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.6, п.198.8 ст.198, ПК України, в результаті чого завищено задекларовану суму податкового кредиту ПДВ всього в сумі 3256811,84грн. На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012200 від 02.02.2016p., яким збільшено позивачу грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 4885217,86грн., в тому числі 3256811,84грн. основний платіж, 1628405,92грн. штрафна санкція.

З відповіді ДФС України від 23.05.2016р. №11109/6/99-99-11-01-01-25 вбачається, що скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0000012200 від 02.02.2016p. та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги залишені без змін.

З метою самостійного усунення помилки з операцій з сумнівними контрагентами позивач зняв з обліку податковий кредит з податку на додану вартість, який наданий ТзОВ В«ВЗПВ» та ПП В«ПростірВ» , шляхом подання уточнюючих розрахунків з податкових зобовязань з податку на додану вартість за жовтень 2014 року (обсяг постачання 321000грн., сума ПДВ- 64200грн.), за листопад 2014 року (обсяг постачання 1495800грн., сума ПДВ 299160грн.), за листопад 2014 року (обсяг постачання 14467259грн., сума ПДВ 2893452грн.). Вказані уточнюючі розрахунки прийняті та зареєстровані податковим органом за місцем обліку позивача.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням №0000012200 від 02.02.2016p. позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступного:

Відповідно до норм п.3.2 ст.3 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із приписами п.1 п.2 ст.9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа: дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції: одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 вказаного Положення, про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації ( власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно із приписами п.2.4 Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Керуючись вимогами з п. 198.3 п.198 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку: придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі, інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи зі змісту п. 198.3 ст.198 ПК України, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку .

Керуючись вимогами п. 198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредит) вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання; коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до положень п. 198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого), у зв'язку із придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 вказаного Кодексу).

Відповідно до вимог п.50.1ст.50 Податкового Кодексу України, у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 вказаного Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених вказаною статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі, за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі, за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 вказаної статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 вказаного Кодексу, то штрафи, визначені у вказаному пункті, не застосовуються.

Згідно із вимогами п.50.2 ст.50 ПК України, платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Нормами пункту 50.3 ст.50 ПК України передбачено, що у разі, якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги оскільки такі є безпідставними та жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції. Для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на купівлю товарів (робіт, послуг) повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне відвантаження таких товарів, виконання тих чи інших робіт (послуг). наслідки в податковому обліку платника податку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів. Зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що з дослідження наданих до матеріалів справи доказів, первинні документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними уповноваженими особами, а відтак, не можуть підтверджувати факт придбання товарів, робіт чи послуг. На нереальність господарських операцій вказують і дії самого позивача щодо зняття з обліку податкового кредиту з податку на додану вартість, який наданий ТзОВ ВП В«ВЗПВ» та ПП В«ПростірВ» шляхом подання уточнюючих розрахунків.

Колегія суддів звертає увагу на вирок Сихівського районного суду м.Львова від 17.06.2015р. у справі №464/3740/15-к, яким ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво). З вказаного вироку вбачається, що ОСОБА_2 на прохання директора позивача формував фіктивні документи про купівлю вугілля. Відповідно до показів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вони були формальними керівниками та засновниками ТзОВ В«ВЗПВ» , проте, участі у здійсненні підприємницької діяльності вказаним товариством не брали, жодних первинних документів не підписували. Також вироком суду встановлено, що вказані особи зареєстрували ТзОВ В«ВЗПВ» , проте, в подальшому участі в господарській діяльності вказаного товариства не брали та жодних фінансово-господарських документів, податкових накладних, податкових декларацій, договорів та угод від імені ТзОВ В«ВЗПВ» вони не формували та не підписували. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили, що зареєстрували ТзОВ В«ВЗПВ» за грошову винагороду, без мети здійснення господарської діяльності та не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності вказаного товариства, а також вирок Залізничного районного суду м.Львова від 24.09.2015р. у справі №162/6935/15-к, яким ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 212 КК України. У вироку судом встановлено, що ОСОБА_5, як службова особа, будучи призначеним на посаду директора позивача при здійсненні в період 2014 року фінансово господарської діяльності, діючи умисно, переслідуючи мету направлену на привласнення та розтрату чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинив привласнення та розтрату ввіреного на матеріальне зберігання вугілля. З метою досягнення злочинного умислу на ухилення від сплати податків ОСОБА_5, за період з вересня по грудень 2014 року, уклав завідомо суперечливі інтересам держави та суспільству нікчемні правочини з фіктивними суб'єктами господарювання ПП В«ПростірВ» в особі директора ОСОБА_3 та ТзОВ В«ВЗПВ» в особі ОСОБА_4, від імені яких фактично виступав ОСОБА_2

Відносно доводів апелянта про подання уточнюючих розрахунків, то такі не відповідають вимогам ст.50 ПК України, оскільки такі були подані після проведеної перевірки, якою були виявлені помилки, а не за результатами власного та самостійного виявлення таких помилок позивачем.

Приписами статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись вимогами ст.9 КАС України, суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем порушено п.198.1, п.198.6, п.198.8 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено задекларовану суму податкового кредиту ПДВ, а також подання позивачем уточнюючих розрахунків до поданих ним раніше податкових декларацій після проведеної перевірки та для усунення порушень, встановлених в Акті перевірки від 03.07.2015р. №281/2200/37796356, не впливає на правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до приписів ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись вимогами ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЗВЗ" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2016р. у справі № 813/1956/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЗВЗ" до відповідача ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, - залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2016р. у справі № 813/1956/16,- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя І.М. Обрізко

Суддя В.П. Сапіга

Повний текст рішення виготовлено 02.12.2016р.