Постанова

від 17.10.2016 по справі 911/1680/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2016 р. Справа№ 911/1680/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.;

за участю представників сторін:

від позивача: Яковіщук Я.М. - представник за довіреністю № 03-Д від 04.01.2016;

від відповідача: Сергеєв А.В. - представник за довіреністю б/н від 13.07.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп"

на рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2016

у справі № 911/1680/16 (суддя - Щоткін О.В.)

за позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп"

про стягнення 7 271,33 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Центр обслуговування споживачів Шевченківського району (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ХВА Груп (надалі - відповідач) про стягнення 7 271,33 грн., з яких: 6521,11 грн. основного боргу, 189,86 грн. 3% річних та 560,36 грн. інфляційних втрат.

Позивні вимоги мотивовані тим, що відповідачем було порушено умови договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510341 (надалі - договір) в частині оплати за спожиті комунальні послуги.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.07.2016 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" на користь Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" - 6 521,11 грн. основного боргу, 189, 86 грн. - 3 % річних, 560,36 грн. - інфляційних та 1 378,00 - судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2016 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, судом першої інстанції не було враховано, що позивач (на думку відповідача) не надавав послуги за договором, починаючи з липня 2013 року, а тому нарахування плати з 27.07.2013 є неправомірним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2016 у справі № 911/1680/16 було прийнято до провадження.

Справа розглядалась різними складами суду.

У зв'язку з участю судді Хрипуна О.О., який не є суддею-доповідачем, у засіданнях робочої групи з підготовки законопроекту щодо електронного наказного провадження, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.09.2016, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., яка ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 прийняла апеляційну скаргу у даній справі до свого провадження та розпочала розгляд справи спочатку.

29.09.2016 через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначив, що проти задоволення апеляційної скарги заперечує, оскільки комунальні послуги за спірний період відповідачеві все ж надавались, що підтверджується частковою оплатою відповідачем таких послуг. Окрім цього відповідачем не було вчинено жодних дій, спрямованих на розірвання договору та припинення постачання комунальних послуг. А з урахуванням часткової оплати відповідачем виставлених позивачем рахунків, позивач вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

13.10.2016 через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії акту № 707-65 від 26.07.2013 та копії акту огляду прихованих робіт за червень 2013 року.

У судовому засіданні 17.10.2016 представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Окремо зазначила, що існує спеціальний порядок розірвання договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а також спеціальний порядок відмови від постачання таких комунальних послуг. А враховуючи, що відповідачем не було здійснено відмову від постачання комунальних послуг (зокрема, опалення) у встановленому порядку, та з урахуванням часткової оплати відповідачем наданих послуг (після підписання акту № 707-65 від 26.07.2013 та акту огляду прихованих робіт за червень 2013 року), позивачем протягом 2012-2014 років надавались відповідачу послуги за договором № С-083, які, в свою чергу, споживались відповідачем.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.10.2016 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з`ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.04.2012 між Комунальним підприємством "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (як виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю ХВА Груп (як споживачем) було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення № С-083, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а споживач - своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Згідно з п. 3.2. договору, у разі застосування щомісячної системи оплати послуг, платежі вносяться не пізніше 25 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Підпунктом 4.2.1. договору передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати у встановлений договором строк.

Відповідно до п. 9.1. договору, цей договір укладається на один рік і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

Відповідно до п. 9.2. договору, останній може бути розірвано достроково у разі: зникнення потреби в отриманні послуг або відмови споживача від користування послугами виконавця; невиконання умов договору сторонами; переходу прав власності (користування) на нежитлове приміщення до іншої особи.

Як стверджує позивач, він свої зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу обумовлені договором послуги, що підтверджується наявними у матеріалах справи табуляграмами наданими виробниками послуг.

Відповідач, у свою чергу, зобов'язання з оплати отриманих послуг виконував неналежним чином, у зв'язку з чим за період з 30.06.2012 по 27.06.2014 за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 6 521,11 грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач направив відповідачу претензію б/н від 16.07.2015, в якій вимагав оплатити наявну заборгованість (а.с. 27).

Разом з цим, вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення, дане твердження не спростовано відповідачем ані в суді першої інстанції, ані під час перевірки рішення судом апеляційної інстанції.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг та фактичного споживання цих послуг. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 3-184гc14).

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За правилами ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Також, відповідно до п. 25 постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення , відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Згідно з п. 26 Правил, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач мав намір або звертався до позивача з повідомленнями про відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.

Разом з цим суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта щодо того, що позивачем не надавались послуги починаючи з липня 2013, з урахуванням поданого 13.10.2016 до суду апеляційної інстанції акту обстеження технічного стану системи теплоспоживання від 26.07.2013, відповідно до якого обладнання відповідача, що обслуговувалось позивачем за договором, було демонтовано з урахуванням наступного.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що окрім того, що вказані акти не подавались відповідачем до суду першої інстанції, апелянт у своєму клопотанні жодним чином не обґрунтував неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що не залежали від його волі. А тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані додаткові докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції як належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України, що могли б бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Тоді як, матеріали справи містять рахунки на оплату наданих комунальних послуг, що виставлялись позивачем за спірний період (а.с. 34-46) та виписки з банківського рахунку позивача, з яких вбачається, що відповідач сплачував виставлені позивачем рахунки за жовтень, листопад та грудень 2013 року (тобто після складення 26.07.2013 акту обстеження технічного стану системи теплоспоживання). Вищевикладене фактично спростовує твердження відповідача про неотримання останнім послуг за договором, починаючи з липня 2013 року, оскільки такі послуги самостійно оплачувались відповідачем.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок місцевого суду стосовно того, що факт надання позивачем послуг за договором за період з 30.06.2012 по 27.06.2014 належним чином доведений та підтверджується матеріалами справи.

А тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 6 521,11 грн.

Враховуючи вищевикладені норми та наявність в матеріалах справи належних та допустимих доказів непогашеної заборгованості відповідача за договором, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовано задоволені в частині стягнення 6 521,11 грн. заборгованості за фактично спожиті комунальні послуги за договором за спірний період.

Окрім суми основного боргу, позивачем до стягнення також на підставі ст. 625 ЦК України було заявлено 560,36 грн. - інфляційних витрат та 189,86 грн. - 3% річних.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14).

А тому суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правомірно було задоволено позовні вимоги щодо стягнення з позивача окрім основного боргу 3% річних та суму інфляційних втрат за заявлені періоди.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат, та дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат в розмірі 560,36 грн. та 3% річних в розмірі 189,86 грн. за заявлені періоди.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2016 у справі № 911/1680/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2016 у справі № 911/1680/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1680/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич