ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
10 жовтня 2016 року Справа № 913/928/16
Провадження №17/913/928/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтехавтоматика» , м. Маріуполь Донецької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський машинобудівельний завод» , м. Луганськ
про стягнення 163518,75 грн.
Суддя Фонова О.С.
У засіданні брали участь:
від позивача - ОСОБА_1, представник за договором про надання правової допомоги № 3/16-113739 від 02.09.2016, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1291 від 02.04.2002;
від відповідача - представник не прибув.
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 142500,00 грн. та упущену вигоду у сумі 21018,75 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог № 33 від 19.09.2016)
Від позивача до канцелярії суду 23.09.2016 надійшла заява позивача № 33 від 19.09.2016 про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 142500,00 грн. в якості попередньої оплати та упущену вигоду у сумі 21018,75 грн.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшення розміру позовних вимог є правом позивача. Тому, та з урахуванням дотримання всіх вимог, зменшення розміру позовних вимог за вказаною заявою позивача прийнято судом до розгляду.
23.09.2016 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву згідно якого відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову, у зв'язку з тим, що позивачем були заявлені по своїй правовій природі дві різні вимоги щодо стягнення грошових коштів.
З тексту відзиву відповідача вбачається, що відповідач отримував від позивача вимогу №12 від 23.05.2016 про повернення попередньої плати у сумі 142500,00 грн.
Також, відповідачем зазначено, якщо строк виконання зобов'язання не випливає із договору або актів цивільного законодавства, то боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, і тому нарахування збитків у вигляді інфляційних втрат у сумі 86587,22 грн. за весь час прострочення, а не від дня пред'явлення вимоги, на думку позивача є порушення норм законодавства.
У своєму відзиві відповідач посилається на те, що у зв'язку з форс-мажорними обставинами, внаслідок яких були порушені зобов'язання, відповідач не несе відповідальності за вказані порушення.
07.10.2016 від позивача надійшла заява про розподіл інших судових витрат, згідно якої позивач просить покласти на відповідача понесені позивачем витрати, пов'язані з оплатою адвокату витрат на відрядження та по представництву інтересів позивача у справі, у сумі 2545,95 грн.
10.10.2016 від позивача надійшла заява про розподіл інших судових витрат, згідно якої позивач просить покласти на відповідача понесені позивачем витрати, пов'язані з оплатою адвокату командировочних витрат по представництву інтересів позивача у справі, у загальній сумі 3814,34 грн.
Відповідач витребувані судом документи не надав, явку повноважних та компетентних представників у судові засідання 08.09.2016, 26.09.2016 та 10.10.2016 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового засідання.
Про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Дослідивши обставини справи, надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, суд
в с т а н о в и в:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехавтоматика» (позивач у справі), як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лисичанський машинобудівельний завод» (відповідач у справі), як Постачальником, було укладено договір №53 від 25.10.2013 на поставку продукції та обладнання виробничо-технічного призначення в асортименті, кількості в строки та з якісними показниками, погодженими сторонами в Договорі та Специфікаціях, що є невід'ємними частинами Договору.
Згідно з п. 7.1 Договору, Договір набирає законної сили з моменту його підписання обома сторонам. Сторони дійшли згоди, що у разі належного виконання обома сторонами свої зобов'язань, строк дії Договору встановлюється до 31.12.2013 включно. У разі невиконання сторонами (стороною) своїх зобов'язань згідно Договору, строк дії Договору продовжується до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов'язань.
Позивач у заяві про зменшення позовних вимог зазначає, що на початку червня 2014 року сторони узгодили поставку транспортерів ланцюгових скребкових відкритого типу по Договору. Також погодили продовжити строк дії договору до 31.12.2014. При цьому, доказів такого узгодження та продовження строку дії Договору сторонами не надано, а тому вказане вище судом оцінюється як безпідставне.
23.06.2014 відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000062 на оплату продукції на загальну суму 140000,00 грн., який позивачем було сплачено 23.06.2014 у сумі 70000,00 грн., про що свідчить виписка з рахунку позивача.
27.06.2014 відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000064 на оплату продукції на загальну суму 145000,00 грн., який позивачем було сплачено 27.06.2014 у сумі 72500,00 грн., про що свідчить виписка з рахунку позивача.
Позивач зазначає, що додаткових угод між сторонами, щодо продовження терміну дії договору, укладено не було.
Водночас, продукція, зазначена у рахунках-фактурах та частково сплачена позивачем, поставлена на відповідачем не була.
В позовній заяві позивач чітко не визначив правову природу заявленої до стягнення суми, водночас, у заяві про зменшення позовних вимог він зазначає, що сторони уклали нову угоду про купівлю-продаж продукції у спрощений спосіб шляхом акцептування оферти: оплати рахунків-фактур, виставлених відповідачем та вимагає стягнути грошові кошти в сумі 142500,00 грн. на підставі ст. 693 Цивільного кодексу України, як суму попередньої оплати.
Позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу №12 від 23.05.2015 з вимогою повернути грошові кошти, перераховані на рахунок відповідача, у сумі 142500 грн. протягом 7 календарних днів, яка отримана відповідачем 30.05.2015 (а.с.11-12).
У зв'язку з неотриманням позивачем товару та неповерненням грошових коштів, позивач звернувся до суду з вимогою про стягненням з відповідача перерахованих раніше грошових коштів у сумі 142500,00 грн.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача доходів, які позивач міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода), а саме проценти, які банк міг би нарахувати за користування залишком грошових коштів позивача в сумі 21018,75 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, з підстав зазначених вище.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Суд звертає увагу, що з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник процесу в обґрунтування своїх доводів або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносин. Вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України у справі № 3-194гс16 від 18.05.2016.
Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунку-фактури та його оплати, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Виставлення відповідачем позивачу рахунків-фактур № СФ-0000062 від 23.06.2014 та № СФ-0000064 від 27.06.2014 та здійснення позивачем їх оплати на загальну суму 142500,00 грн., свідчить про укладення між сторонами договору спрощений спосіб.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач вказаний у рахунках-фактурах та оплачений позивачем товар позивачу не передав.
Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Позивач направив відповідачу лист №12 від 23.05.2016 з вимогою про повернення попередньої плати у сумі 142500,00 грн. протягом 7 з моменту отримання цієї вимоги, який відповідач отримав 30.05.2016, але залишив без відповіді та задоволення.
З огляду на викладене, вимоги позивача про повернення грошових коштів у сумі 142500,00 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача доходів, які позивач міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода), а саме проценти, які банк міг би нарахувати за користування залишком грошових коштів позивача в сумі 21018,75 грн.
Щодо вказаної вимоги суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход, що покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі відсутності порушення його прав. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Заявляючи до стягнення 21018,75 грн., позивач зазначає, що ці кошти є процентами, які банк міг би нарахувати за користування залишком грошових коштів позивача на рахунку відповідно до Договору на відкриття та ведення поточного рахунку в національній валюті та додаткових угод до нього (а.с.20-28).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наданий позивачем розрахунок упущеної вигоди ґрунтується на припущенні, що у разі наявності грошових коштів на рахунку протягом певного періоду, а саме з 03.07.2014 по 21.08.2016 він би отримав прибуток у вигляді відсотків за користування залишком грошових коштів на рахунку в сумі 21018,75 грн.
Належних доказів на підтвердження факту реального отримання вказаного прибутку у при належному виконанні зобов'язань відповідачем, позивач не надав. Тобто, заявлена сума неотриманого доходу є лише припущенням позивача. Крім того, право позивача було порушено тільки у червні 2016 року, оскільки з вимогою про повернення передплати він звернуся до відповідача 30.05.2016.
Також, позивач просить покласти на відповідача понесені позивачем витрати, пов'язані з оплатою адвокату командировочних та транспортних витрат по представництву інтересів позивача у справі в сумі 3814,34 грн. Позивачем надані докази понесення витрат, а саме: видаткові касові ордери від 12.09.2016 на суму 1244,79 грн., від 23.09.2016 на суму 1301,16 грн. та від 07.10.2016 року на суму 1268,39 грн. Крім того, також надані звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та копії проїзних документів.
Позивачем надано до матеріалів справи надано копію договору про надання правової допомоги № 3/16-113739 від 02.09.2016 укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_1, згідно якого позивач доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу та представляти інтереси в господарському суді Луганської області у справі 913/928/16.
Згідно пункту 1.2 вказаного договору, на підтвердження факту надання Адвокатом ОСОБА_2 правової допомоги, складається акт виконаних робіт після прийняття рішення у справі, що є достатнім доказом виконання Адвокатом взятих на себе зобов'язань.
Крім того, до договору про надання правової допомоги № 3/16-113739 від 02.09.2016 була укладена додаткова угода від 12.09.2016, згідно якої розділ 4 договору було викладено у зміненій редакції. Зокрема, відповідно до пункту 4.4 договору в редакції додаткової угоди, розмір гонорару не включає витрати, пов'язані з наданням правової допомоги, в тому числі витрати на відрядження, транспортні витрати та інше. ОСОБА_2 відшкодовує Адвокату такі витрати у готівковій формі після отримання документів, які їх підтверджують, на підставі авансового звіту.
Згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи .
Згідно абзацу 1 пункту 1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 17.03.2011 № 362) (далі - Інструкція), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Згідно абзацу 1 пункту 1 розділу ІІ Інструкції, направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник строку й мети відрядження.
З наведеного вбачається, що витрати на відрядження можуть відшкодовуватись виключно працівнику юридичної особи, тобто особі, з якою укладено трудовий договір (контракт). Договір на надання правової допомоги таким договором не являється.
Крім того, керівник підприємства не може наказом відрядити у відрядження не працівника такого підприємства, а тому позивачем і не надано доказів направлення саме адвоката ОСОБА_1 у відрядження у вигляді відповідного наказу чи розпорядження. Видання такого наказу було б порушенням вказаної Інструкції.
В абзаці 2 пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.
Водночас, явка представника позивача у судові засідання обов'язковою судом не визнавалась . Оригінали документів для огляду в судовому засіданні могли б бути передані позивачем поштовим зв'язком та повернуті таким же чином за його заявою.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє позивачу у відшкодуванні 3814,34 грн., пов'язаних з оплатою адвокату транспортних витрат та витрат на відрядження, за рахунок відповідача.
Отже, відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Судовий збір при зменшенні позовних вимог буде повернуто позивачу в частині такого зменшення в сумі 1298,81 грн. за його клопотанням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України „Про судовий збір» .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд
в и р і ш и в:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лисичанський машинобудівельний завод , м. Луганськ, вул. Краснодонская, буд. 5 «В» , ідентифікаційний код 32202369, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтехавтоматика» , м. Маріуполь, вул. Семенішина, буд. 47, прим. 13, ідентифікаційний код 32788178, грошові кошти в сумі 142500,00 грн., судовий збір в сумі 1862,76 грн., видати наказ.
3. В решті позовних вимог відмовити.
У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено: 17.10.2016.
Суддя О.С. Фонова
Суд | Господарський суд Луганської області |
Дата ухвалення рішення | 10.10.2016 |
Оприлюднено | 21.10.2016 |
Номер документу | 62031916 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Луганської області
Фонова О.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні