Постанова

від 12.10.2016 по справі 914/1579/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2016 р. Справа № 914/1579/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1;

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», вх. № ЛАГС 01-05/4236/16 від 30.08.2016 р.,

на рішення Господарського суду Львівської області від 08 серпня 2016 року

у справі № 914/1579/16 (суддя Синчук М.М.),

порушеній за позовом

Позивача: Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», м. Бровари Київської області,

До відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Інститут земельних ресурсів та нерухомості», м. Львів,

Про стягнення коштів в сумі 90000,00 грн. та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: ОСОБА_2 - п/к за довіреністю № 08-08/07 від 08.08.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_3 - п/к за дорученням б/н від 05.09.2016 р.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України роз'яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представниками сторін подано спільне, письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2016 року, справу № 914/1579/16 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А. та Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.09.2016 року прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», вх. № ЛАГС 01-05/4236/16 від 30.08.2016 р. до провадження та розгляд скарги призначено на 14.09.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 р., розгляд справи відкладено на 12.10.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

В судове засідання, яке відбулось 12.10.2016 р. представник апелянта/позивача прибув, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, викладене в апеляційній скарзі підтримав в повному обсязі, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області по справі № 914/1579/16 від 08.08.2016 р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» задовільнити повністю стягнувши з Товариства з додатковою відповідальністю «Інститут земельних ресурсів та нерухомості» на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» коштів в сумі 90000,00 грн. та стягнення судових витрат.

Представник відповідача в судове засідання прибув, на виконання вимог ухвали через канцелярію суду подав супровідний лист № 16-10/1 від 07 жовтня 2016 року (вх. № ЛАГС 01-04/7354/16 від 10.10.2016 р.) з додатками: письмове заперечення на апеляційну скаргу, копія виписки з ЄДРПОУ відповідача та оригінал доручення на ім'я ОСОБА_4 представляти інтереси відповідача, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, доводи наведені у письмових запереченнях на апеляційну скаргу підтримав, просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши думку учасників судового процесу, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 914/1579/16 та прийшла до висновку, розглядати справу по суті, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2016 р. у справі № 914/1579/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.08.2016 року у справі № 914/1579/16 (суддя Синчук М.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, судові витрати залишено за позивачем (пункт 1 та 2 резолютивної частини рішення) (а. с. 83, 84-88).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/позивач (Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області по справі № 914/1579/16 від 08.08.2016 р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» задовільнити повністю стягнувши з Товариства з додатковою відповідальністю «Інститут земельних ресурсів та нерухомості» на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» коштів в сумі 90000,00 грн. та стягнення судових витрат (а. с. 101-107).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, так як суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи,а лише визнав встановленими обставини справи, які відповідачем недоведені, що призвело до незаконного рішення.

Апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що місцевим господарським судом було встановлено, що між сторонами у справі існували договірні відносини, однак з таким висновком апелянт не погоджується, оскільки між сторонами не було укладено договору, так як не було досягнуто усіх істотних умов характерних до договорів.

Також апелянт зазначає, що твердження місцевого суду, що позивачем договірні відносини були підтверджені перерахуванням коштів на рахунок відповідача є безпідставними, оскільки на думку апелянта такі дії позивача не можуть свідчити про договірні відносини між відповідачем.

Крім того, апелянт стверджує, що місцевим господарським судом формально відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що зазначення в платіжному дорученні підстави оплати є достатнім доказом вважати, що правочин було укладено та за ним відбувались взаємовідносини.

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що жодних доказів, що підтверджували би укладенням між сторонами договору, не міститься а матеріалах справи, відповідачем було надано суду договори на інвентаризацію, які були укладені у 2013 році.

Разом з тим, апелянт стверджує, що судом неналежно досліджено додатковий договір від 22.11.2013 р. про заміну сторони у зобов'язанні між ДГІ «Укрспирт», Державним підприємством «Угерський спиртовий завод» та ТзДВ «Інститут земельних ресурсів та нерухомості», оскільки, за додатковим договором від 22.11.2013 р. вбачається, що ДП «Укрспирт» заміняє сторону ДП «Угерський спиртовий завод» у зобов'язанні за договором № 1113 від 22.11.2013 р., якого матеріали справи не містять, відтак, суд хибно ототожнює договір № 1113 від 22,11.2013 р. з договорами № 1113/1 від 22.11.2013 р.; № 1113/2 від 03.12.2013 р.: № 1113/3 від 04.12.2013 р. та неправомірно робить висновок про те, що позивач сплачував кошти саме замість спиртових заводів, відповідно до наведеного зобов'язання є договірними.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що відповідно до Постанови КМУ «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» № 682 від 28.07.2010 Кабінет Міністрів України, відбувається реорганізація спиртових заводів ДП «Укрспирт», в тому числі ДП «Угерський спиртовий завод» та відповідно до витягу з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців заводи ДП «Укрспирт» діють, як самостійні юридичні особи та не є припиненими.

Відповідно до вищенаведеного в сукупності апелянт вважає, що оскільки між сторонами не було досягнуто та укладено договору, тобто немає правової підстави для збереження коштів відповідачем, та посилається на ст. 1212 Цивільного кодексу України, з покликанням на те, що Позивач «помилково та безпідставно» сплатив відповідачу 90000,00 грн., безпідставно набутих грошових коштів є законними і такими, що підлягають до задоволення.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/позивач: Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (скорочене найменування ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт») є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 37199618, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 20-28) та Статутом державного підприємства (а. с. 29-47).

Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «Інститут земельних ресурсів та нерухомості» (скорочене найменування ТзДВ «Інститут земельних ресурсів та нерухомості») є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 35134412, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 79008, Львівська обл., м. Львів, вул. Староєврейська, буд. 22, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (вх. № 1652 від 08.06.2016 р.) звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю «Інститут земельних ресурсів та нерухомості» з позовними вимогами про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 90000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що він та відповідач мали намір укласти договір про виконання комплексу робіт пов'язаних з інвентаризацією майна, коштів і фінансових зобов'язань, з'ясуванням технічного стану та реальної вартості матеріальних активів підприємства, про що позивачем було перераховано кошти в сумі 90000,00 грн. що підтверджується банківськими виписками (а. с. 13-16).

Колегія суддів, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 листопада 2013 року між Державним підприємством «Угерський спиртовий завод» та Товариством з додатковою відповідальністю «Інститут земельних ресурсів та нерухомості» було укладено Договір № 1113/1 (надалі - Договір-1) (а. с. 65).

22.11.2013 року між Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», Державним підприємством «Угерський спиртовий завод» та Товариством з додатковою відповідальністю «Інститут земельних ресурсів та нерухомості» було укладено трьохсторонній Додатковий Договір про заміну сторони у зобов'язанні (а. с. 66).

Крім того, 03 грудня 2013 року між Державним підприємством «Сумиспирт» та Товариством з додатковою відповідальністю «Інститут земельних ресурсів та нерухомості» було укладено договір № 1113/2 (надалі - Договір-2)(а. с. 70) та 04 грудня 2013 року між Державним підприємством «Новосуханівський спиртовий завод» та Товариством з додатковою відповідальністю «Інститут земельних ресурсів та нерухомості» було укладено договір № 1113/3 (надалі - Договір-3)(а. с. 68).

Вищезазначені правочини укладено сторонами у письмовій формі, підписані уповноваженими особами, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст.ст. 207, 208 ЦК України, ст. 181 ГК України.

Відповідно до п. 1.1. вищезазначених Договорів, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню комплексу робіт пов'язаних з інвентаризацією майна, коштів і фінансових зобов'язань, з'ясуванням технічного стану та реальної вартості матеріальних активів підприємства замовника.

Згідно п. 2.1. Договорів вартість робіт по кожному договору становила тридцять тисяч гривень.

Роботи були виконані протягом листопада 2013 р. - лютого 2014 р. та підприємствами-замовниками було прийнято виконання робіт та підписано акти приймання-передачі виконаних робіт (а. с. 67,69,71).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 р. № 672 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» позивач - Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» став правонаступником Державного підприємства «Угерський спиртовий завод», Державного підприємства «Сумиспирт», Державного підприємства «Новосуханівський спиртовий завод».

Крім того, оплату за проведені роботи позивачем було здійснено в 2 етапи - 13 грудня 2013 року - 10000,00 грн. (платіжне доручення № 18843038 від 13 грудня 2013 р.; призначення платежу: оплата за послуги по оцінці та інвентаризації майна згідно договору про заміну сторін б/н від 22.11.2013 р.) та 24 лютого 2014 року - 80000,00 грн. грн.. (платіжне доручення № 1998 від 24 лютого 2014 р.; призначення платежу: оплата за послуги по оцінці та інвентаризації майна згідно договору про заміну сторін б/н від 22.11.2013 р.), (а. с. 63, 64).

Відповідно до наведеного вбачається, що сторони вчинили дії зобов'язального (договірного) характеру, спрямовані на виникнення у сторін прав та обов'язків за договором, відповідно у позивача - оплатити виконані роботи, а у відповідача - зобов'язання по виконанню комплексу робіт пов'язаних з інвентаризацією майна, коштів і фінансових зобов'язань, з'ясуванням технічного стану та реальної вартості матеріальних активів підприємства замовника (позивача).

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи є вимога № 01-4-2/171 від 22 лютого 2016 року, з якої вбачається, що позивач вимагав в семиденний термін з дня отримання даної вимоги, надати документальне підтвердження надання послуг з незалежної оцінки вартості та інвентаризації майна або повернути ДП «Укрспирт» зайво сплачені кошти у розмірі 213200,00 грн. шляхом перерахування їх на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «ПУМБ» в м. Києві (МФО 334851), дана вимога скерована відповідачу 23.02.2016 р., що підтверджується копією фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист (а. с. 13).

Відтак, даною вимогою, позивач підтверджує, факт укладення між сторонами відповідних договорів, зокрема договорів: № 1113/1, № 1113/2, № 1113/3 та додатків до них.

Позивач у справі, у позовній заяві, просить стягнути з відповідача на свою користь 90 000,00 грн., при цьому підставою для такого стягнення зазначає статтю 1212 ЦК України.

Слід зазначити, що загальні положення ст.1212 Цивільного кодексу України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави встановлює, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз зазначеного положення дає підстави для висновку, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, має місце набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст.11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, дії сторін свідчать про виникнення між ними господарських правовідносин, у відповідності до ст.174 Господарського кодексу України, тому спірні грошові кошти отримані на визначених законодавством та учасниками підставах та не є такими, що підпадають під поняття та ознаки безпідставно отриманих коштів. Відтак суд вважає що у даних спірних правовідносинах виключається застосування положень ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки такі можуть бути застосовані лише після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена чи припинена, або відсутня взагалі.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

У постанові від 02.10.2013 року № 6-88цс13 Верховний Суд України зазначив, що В«у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачуВ» .

Вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 р. №5006/18/13/2012 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 липня 2012 року у справі № 5006/18/13/2012.

Відповідно до вимог ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України.

Слід також зазначити, що порушення однією із сторін умов договору не можна кваліфікувати, як відсутність правової підстави для перерахування коштів, оскільки правовою підставою договірного зобов'язання слугує тільки договір (правочин) як такий, а не його окремі умови.

Передумови для кондиційного позову (зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов'язаннями з безпідставного збагачення, або кондиційними зобов'язаннями, а позови, якими вони захищаються - кондиційними) можуть виникнути тоді, коли між сторонами немає договірних зобов'язань або правопорушення виходить за межі договору, який їх пов'язує. Якщо вимоги позивача грунтуються на тому, що обов'язки відповідача випливають з існуючого договору, такий позов не може кваліфікуватись як кондиційний.

Норми глави 83 В«Набуття, збереження майна без достатньої правової підставиВ» ЦК України та ст.1212 ЦК України, зокрема, можуть бути застосовані тоді, коли дії набувача майна не можуть кваліфікуватися як правопорушення (порушення умов договору).

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші твердження апелянта/позивача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позов задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2016 року у справі № 914/1579/16 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника/позивача у даній справі.

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32 - 34, 43, 44, 49, 98, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2016 року у справі № 914/1579/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

12.10.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 18.10.2016 р.