Постанова

від 11.10.2016 по справі 806/4429/14

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року м.Житомир справа № 806/4429/14

категорія 8.3.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Романченка Є.Ю.,

секретар судового засідання Ткачук А.В.,

за участю: представника позивача Христюка І.А,

представника відповідача Домарацької В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0001402201 від 31.07.2014,

встановив:

У жовтні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №0001402201 від 31.07.2014. У обґрунтування своїх позовних вимог ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" зазначало, що податкове повідомлення - рішення є неправомірним, а висновки перевірки про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту ПДВ з вартості придбаних товарів у ПП "Реджина Плюс" на загальну суму 1323041 грн, зафіксовані у акті від 16.07.2014 № 4693/06-25-22-01/00375504/0100, не відповідають фактичним обставинам та вимогам діючого законодавства України. При цьому ДП "ЖЛГЗ" наголошувало, що факт придбання товару підтверджується належно оформленими первинними документами, зокрема, податковими та видатковими накладними, актами приймання - передачі товару, товарно - транспортними накладними, платіжними дорученнями, а тому посилання відповідача в акті перевірки на те, що господарські операції не підтверджуються необхідними документами та фіктивність контрагента є безпідставним. Реальність господарської операції з придбання у ПП "Реджина Плюс" олії соняшникової підтверджується фактом її використання ДП "ЖЛГЗ" у своїй господарській діяльності шляхом подальшої реалізації на експорт, що підтверджується відповідними ВМД, які надавалися Житомирській ОДПІ під час проведення перевірки.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року в справі № 806/4429/14, яка ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року залишена без змін, позовні вимоги задоволено та скасовано податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції №0001402201 від 31.07.2014.

19 квітня 2016 року Вищим адміністративним судом України прийнято ухвалу, якою касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області задоволено частково. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інспекції.

При цьому в ухвалі суду вказано, що при новому розгляді справи слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

В ході нового розгляду справи первинного відповідача замінено належним відповідачем - Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Житомирській області.

Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, на підставі доводів викладених у позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням висновків і мотивів, наведених в ухвалі суду касаційної інстанції від 19.04.2016, які в силу приписів ч. 5 ст. 227 КАС України є обов'язковими для суду при новому розгляді справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.

Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (надалі також - ДП "ЖЛГЗ") зареєстровано як юридична особа. Основним видом діяльності Підприємства є: дистиляція, ректифікація та змішування спиртних напоїв. Позивач є платником податку на додану вартість з липня 1997 року.

Матеріалами справи підтверджено, що з 07.07.2014 по 09.07.2014 головним державним ревізором - інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" з питань фінансово - господарських взаємовідносин з ПП "Реджина Плюс" за період з 01.01.2014 по 31.01.2014, про що складено акт від 16.07.2014 № 4693/06-25-22-01/00375504/0100.

Вказаним актом зафіксовано, що перевіркою встановлено порушення ДП "Житомирський ЛГЗ" п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 1323041,00 грн за січень 2014 року в частині фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Реджина Плюс".

31 липня 2014 року Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області на підставі акту перевірки від 16.07.2014 № 4693/06-25-22-01/00375504/0100 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001402201 про збільшення суми грошового зобов'язання Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" за платежем податок на додану вартість на 1984562,00 грн (за основним платежем - 1323041,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 661521,00 грн).

Не погоджуючись із податковим повідомленням - рішенням ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" оскаржило його у адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Житомирській області про результати розгляду первинної скарги від 22.08.2014 № 11805/Л-С/10-205 та рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 15.09.2014 № 3406/6/99-99-10-01-15 податкове повідомлення - рішення від 31.07.2014 № 0001402201 залишено без змін, а скарги ДП "ЖЛГЗ" - без задоволення.

Суд, перевіряючи податкове повідомлення - рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, виходив із такого.

Зі змісту акту перевірки від 16.07.2014 слідує, що висновок контролюючого органу про заниження ДП "Житомирський лікеро - горілчаний завод" податку на додану вартість за січень 2014 року на загальну суму 1323041,00 грн обґрунтовано безпідставним віднесенням Підприємством до складу податкового кредиту ПДВ з вартості придбаних товарів у ПП "Реджина Плюс" на суму 7938246 грн, у т.ч. ПДВ - 1323041 грн.

Стверджуючи про те, що ДП "ЖЛГЗ" безпідставно (штучно) сформовано податковий кредит по податкових накладних, отриманих від постачальника ПП "Реджина Плюс" контролюючий орган посилається на слідуює.

Від ОУ Житомирської ОДПІ отримано інформацію, яка може свідчити про непричетність Золотарьова О.С., який є директором і засновником ПП "Реджина Плюс", до створення та ведення фінансово - господарської діяльності.

Акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19.06.2014 № 1473/26-59-22-03/35828333 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Реджина Плюс" щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за січень 2014 року.

Підприємством до перевірки не надано сертифікати походження, посвідчення якості товару, отриманого від ПП "Реджина Плюс", що унеможливлює ідентифікувати предмет фактичної поставки та його відповідність предмету договору та походження придбаного товару.

Податковий кредит, згідно зі пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

У відповідності до п. 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно зі абз. 1 п. 198.2 цієї статті ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абз. 1 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно зі абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу приписів п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, необхідною умовою для включення податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов'язань, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків. При цьому наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Бухгалтерський облік, згідно зі ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон), є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності до частини 1 і 2 статті 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (абз. 11 ст. 1 Закону).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту з ПДВ є зв'язок придбаних товарів (робіт, послуг) із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів, що відображають реальність таких господарських операцій.

У свою чергу, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Матеріалами справи підтверджено, що 13 січня 2014 року між Приватним підприємством "Реджина Плюс" (Постачальник) і Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (Покупець) укладеного договір поставки № 13/1 (т. 1 а.с. 39-40). За умовами вказаного договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець - прийняти й оплатити товар на умовах, що передбачені цим договором. Кількість, асортимент, ціна товару, терміни передачі й оплати товару, місце постачання товару визначаються додатками до даного договору, які є невід'ємними його частинами.

Згідно зі п. 2.1, 2.2 договору поставки, партією товару вважається його кількість, зазначена в одному додатку. Додатки є невід'ємною частиною даного договору. Перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця відбувається із дати підписання сторонами акту приймання - передачі товару. Постачальник, відповідно до статті 667 Цивільного кодексу України, може зберігати товар Покупця до моменту його вивозу на власних складах на протязі 90 днів. Вартість зберігання врахована у вартість товару (п. 2.5 цього договору).

У пункті 3.1 договору визначено, що ціна на товар, що постачається, вказується в національній валюті України й узгоджується в додатках до даного договору.

Загальна сума договору складається з сум партій товару, указаних в додатках до даного договору (п. 3.2 договору поставки № 13/1 від 13.01.2014).

Пунктом 4.1 вказаного договору визначено, що якість товару повинна відповідати встановленим нормам і стандартам.

13, 15, 27 та 28 січня 2014 року Постачальником і Покупцем до договору поставки № 13/1 від 13.01.2014 підписано додатки № 1, № 2, № 3 і № 4 відповідно. У цих додатках сторони досягли згоди щодо виду товару, його кількості, вартості та умов поставки.

Так, додатками сторонами досягнуто домовленості про те, що Продавець продає, а Покупець купує олію соняшникову нерафіновану, невиморожену, українського походження, врожаю 2013 року (далі - товар). При цьому Продавець зобов'язаний здійснити поставку товару не пізніше 30.01.2014 і 20.02.2014 на умовах СРТ та EXW.

За результатами господарських операцій у січні та лютому 2014 року із поставки олії соняшникової нерафінованої, українського походження, врожаю 2013 року, позивачем та його контрагентом підписано акти прийому - передачі товару до додатків до договору поставки № 13/1 від 13.01.2014 (т. 1 а.с. 42, 45, 48, 52, 55, 59, 63), ПП "Реджина Плюс" видано на користь ДП "ЖЛГЗ" видаткові накладні (т. 1 а.с. 43, 46, 49, 53, 56, 60, 64) та податкові накладні (т. 1 а.с. 44, 47, 50, 54, 57, 61, 65), а саме: № 5 від 13.01.2014 на загальну суму 1432951,76 грн (у т.ч. ПДВ - 238825,29 грн); № 7 від 14.01.2014 на загальну суму 597881,48 грн (у т.ч. ПДВ - 99646,91 грн); № 14 від 23.01.2014 на загальну суму 105707,04 грн (у т.ч. ПДВ - 17617,84 грн); № 9 від 20.01.2014 на загальну суму 1416817,88 грн (у т.ч. ПДВ - 236136,31 грн); № 15 від 23.01.2014 на загальну суму 249848,44 грн (у т.ч. ПДВ - 41641,41 грн); № 17 від 27.01.2014 на загальну суму 1565685,60 грн (у т.ч. ПДВ - 260947,60 грн); № 18 від 28.01.2014 на загальну суму 5088478,20 грн (у т.ч. ПДВ - 848079,70 грн).

При цьому суд ураховує, що податкові накладні № 7 від 14.01.14, № 14 від 23.01.14, № 15 від 23.01.14, № 17 від 27.01.14 на загальну суму ПДВ 419853,76 грн отримані позивачем 03.03.14, а тому включені ним до декларації з податку на додану вартість за лютий 2014 року.

Розрахунки за поставлений товар позивачем з контрагентом проведено у безготівковій формі. Оплата за поставлений товар здійснена у повному обсязі.

В подальшому вказаний товар позивачем реалізовано на експорт до Південної Африки через компанію "Альфа Трейдінг Лімітед" (Малайзія). Дані обставини підтверджені копіями контрактів, укладеними позивачем із контрагентом - покупцем, за умовами яких місцем поставки товару є - Комплекс з перевантаження та переробки тропічних олій - м. Южний, митними деклараціями.

Судом установлено, що на час здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - Постачальником, останній був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і платник податку на додану вартість. Вказане контролюючим органом не заперечувалося.

Вказані податкові накладні сформовані ПП "Реджина Плюс" відповідно до статті 201 Податкового кодексу України та наказу Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року N 1379 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за N 1333/20071 (чинного на час вчинення господарських операцій), містять усі обов'язкові реквізити та видані особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість, на момент їх видачі. Підписані уповноваженою посадовою особою підприємства - керівником Золотарьовим О.С., про якого зазначено в ЄДРПОУ.

Акт перевірки від 16.07.2014 № 4693/06-25-22-01/00375504/0100 посилань на недоліки у оформленні податкових накладених не містить.

На думку суду, помилковими є доводи контролюючого органу про те, що відсутність сертифікатів походження та посвідчення якості товару унеможливлює ідентифікувати предмет фактичної поставки та його відповідність предмету договору, зважаючи на таке.

Паспорти якості та сертифікати відповідності - документи, які підтверджують якість товарів, та за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам і не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отож, відсутність сертифікатів походження та посвідчення якості товару не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору.

Стосовно ж ідентифікування поставленого товару, то акти прийому - передачі товару та видаткові накладені містять обсяг інформації, яка підтверджує придбання позивачем олії соняшникової нерафінованої, українського походження, врожаю 2013 року, відповідно до договору поставки № 130/1 від 13.01.2014 і додатків до нього. Видаткові накладні, надані на підтвердження господарських операцій із вказаним контрагентом, містять назви сторін, їх адреси, найменування товару, його кількість і ціну, а також підписи та печатки Постачальника і Покупця. Зазначені реквізити дають можливість в повній мірі ідентифікувати сторін зобов'язань та предмет поставки.

Щодо ненадання позивачем до перевірки ТТН або інших документів, які б підтверджували транспортування товару, а саме олії соняшникової, від Постачальника до Покупця, то суд зазначає таке.

Товарно-транспортна накладна, згідно зі р. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України, а не тим безумовним первинним документом, який підтверджує чи спростовує реальність господарських операцій.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для невіднесення до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, так як єдиним належним документом у даному випадку є податкові накладні, які відповідають вимогам закону.

При цьому необхідно вказати, що актами прийому - передачі товару, складеними представниками ДП "ЖЛГЗ" і ПП "Реджина Плюс", які, відповідно до умов договору від 13.01.2014 свідчать про перехід права власності на товар від контрагента до позивача, підтверджено, що олія соняшникова нерафінована, українського походження, врожаю 2013 року, передана Покупцю у відповідності до умов договору та додатків до нього.

Водночас суд відмічає, що умови поставки товару, визначені між позивачем та ПП "Реджина Плюс" збігаються із тими, які були визначені у контрактах ДП "ЖЛГЗ" з компанію "Альфа Трейдінг Лімітед" (Малайзія), на виконання яких олія соняшникова нерафінована, українського походження, врожаю 2013 року, поставлена позивачем контрагенту - Покупцю.

За таких обставин, посилання контролюючого органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних або інших документів, які б підтверджували транспортування товару, як на підставу неможливості ідентифікувати предмет поставки є юридично необґрунтованими.

Що ж до посилань Житомирської ОДПІ, викладених в акті перевірки, на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.06.2014 № 1473/26-59-22-03/35828333 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Реджина Плюс" щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за січень 2014 року, згідно якого реальність господарських взаємовідносин вказаного Підприємства з його контрагентами не підтверджується, то суд їх до уваги не приймає, враховуючи наступне.

У відповідності до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

За змістом приписів ст. 16 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1999 № 2657-ХП, податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Положеннями статті 74 ПК України визначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

В силу приписів пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України, податкова інформація є підставою для прийняття посадовими особами контролюючих органів відповідних висновків під час проведення перевірок.

Оформлення результатів перевірок здійснюється шляхом складання акта перевірки, який є носієм доказової інформації та повинен містити висновки посадових осіб контролюючого органу про порушення суб'єктом господарювання законодавства.

Метою проведення зустрічної звірки платника податків є виключно отримання податкової інформації, тобто зібрання відомостей, які розкривають процес поточної господарської діяльності платника податків, дані про його контрагентів, кількісні, якісні та інші характеристики отриманих та наданих товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на те, що зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ, який складається після проведення зустрічної звірки (довідка) та у разі неможливості її проведення (акт) не може містити у собі висновки посадових осіб контролюючого органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі, і про реальність, повноту, достовірність господарських операцій такої особи.

В акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Також суд відмічає, що відповідно до пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.

Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

В силу приписів частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

У свою чергу, отримання контролюючим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий контролюючий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Стосовно посилання контролюючого органу на пояснення гр. Золотарьова О.С. - власника та керівника ПП "Реджина Плюс", відібрані 31.05.2014, в яких він повідомив, зокрема, що ніякого відношення до ПП "Реджина Плюс" не мав, зважаючи на слідуюче.

Згідно зі частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В силу приписів частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Системний аналіз положень норм чинного процесуального законодавства свідчить на користь висновку, що пояснення, відібрані О/у Оперативним Управлінням ДПІ у Центральному р-ні м. Миколаєва, у керівника певного контрагента не можуть бути належним доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер договору, укладеного між позивачем і контрагентом.

У розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, зокрема, вину службових осіб у фальсифікації бухгалтерських чи інших документів, є відповідні судові рішення, що набрали законної сили.

Інформації стосовно наявності таких судових рішень щодо посадових осіб ПП "Реджина Плюс" на момент розгляду адміністративної справи суду не надано.

Лист заступника начальника СУФР ГУ ДФС у м. Києві від 16.06.2016 № 17796/7/26-15-23-0128 свідчить, що кримінальні провадження відносно службових осіб підприємства відсутні.

Таким чином, відмова керівника контрагента позивача Золотарьова О.С. від факту здійснення фінансово - господарської діяльності ПП "Реджина Плюс" не може бути прийнята судом як беззаперечний доказ не отримання позивачем товару, на виконання договору.

Також суд звертає увагу на те, що пояснення відібрані у гр. Золотарьова О.С. 31 травня 2014 року, тобто після фактичного виконання ПП "Реджина Плюс" договору поставки та додатків до нього.

Крім того, суд критично оцінює судження представника відповідача про необхідність врахування під час судового розгляду даної справи пояснень ТОВ "Бумеранг КЕП" Банника Б.В., наданих в протоколах допиту свідка в межах кримінального провадження, оскільки позивач не мав у перевіряємому періоді взаємовідносин з ТОВ ""Бумеранг КЕП". На рахунки останнього позивачем у відповідності до договору про відступлення права вимоги від 15.01.2014 № 01/01-14, укладеного між ПП "Реджина Плюс" (Первісний кредитор) та ТОВ "Бемеранг КЕП" (Новий кредитор), здійснено лише перерахування коштів за поставлений ПП "Реджина Плюс" товар, на виконання договору поставки від 13.01.2014.

Поряд з цим суд відзначає, що сплачені в ціні товару суми ПДВ 419853,76 грн, на підставі виписаних ПП "Реджина Плюс" податкових накладних № 7 від 14.01.14, № 14 від 23.01.14, № 15 від 23.01.14, № 17 від 27.01.14, віднесено до податкового кредиту за лютий 2014 року.

Судовими рішеннями в справі № 806/2959/14, які набрали законної сили, а саме постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.09.2014, ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.03.2015, підтверджено правомірність формування позивачем податкового кредиту за лютий 2014 року в частині господарських взаємовідносин з ПП "Реджина Плюс", визнано безпідставними доводи податкового органу про безтоварність господарської операції та підтверджено фактичне виконання господарських операцій між ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" та ПП "Реджина Плюс" за договором поставки №13/1 від 13.01.2014 та, як наслідок, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №000192201 від 10 червня 2014 року.

У свою чергу, акт перевірки від 16.07.2014 не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду як на дату укладання чи виконання договору так і на дату складання податкових накладних.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак, контролюючим органом не доведено існування таких обставин.

Ураховуючи наведене, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо завищення формування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2014 року по взаєморозрахунках з ПП "Реджина Плюс" мають характер припущень та є необґрунтованими, а тому не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Усупереч наведеним нормам, відповідачем не доведено існування обставин на підставі яких прийнято спірне податкове повідомлення - рішення.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 31 липня 2014 року № 0001402201 є протиправним, тому його необхідно скасувати в повному обсязі.

Беручи до уваги все зазначене, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства "Житомирський лікеро - горілчаний завод" є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 86, 158 - 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №0001402201 від 31.07.2014.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є.Ю. Романченко

Повний текст постанови виготовлено: 19 жовтня 2016 р.