Рішення

від 11.10.2016 по справі 915/925/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 915/925/16

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області, вул. Івана Виговського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213

в інтересах держави в особі ОСОБА_1 освіти і науки України, пр. Перемоги, 10 м. Київ, 01135

до відповідача ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею, вул. Шевченка, 217, смт. Арбузинка, Миколаївська область, 55301 (код ЄДРПОУ 02546016)

до відповідача ОСОБА_3 - орендного підприємства В«ПерекотиполеВ» , вул. Шевченка, 28, смт. Арбузинка, Миколаївська область, 55301 (код ЄДРПОУ 31460858)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області, просп. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034.

про визнання недійсним договору № 30/04/14 від 30.04.2014 року та зобов'язання вчинити дії

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з'явився;

від відповідача ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею: ОСОБА_5, наказ №316 від 01.07.2016 року;

від відповідача ОСОБА_3 - орендного підприємства В«ПерекотиполеВ» : ОСОБА_6, довіреність №7 від 22.09.2016 року;

від третьої особи: представник не з'явився.

в судовому засіданні приймає участь прокурор відділу ОСОБА_7, службове посвідчення № 034811 видане 05.08.2015 року дійсне до 05.08.2020 року.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернувся Керівник Миколаївської Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 освіти і науки України з позовними вимогами до відповідачів ОСОБА_2 професійного аграрного ліцею та ОСОБА_3 - орендного підприємства В«ПерекотиполеВ» про:

- визнання недійсним на майбутнє договору № 30/04/14 від 30.04.2014 року про спільну діяльність, укладеного між ОСОБА_2 професійним аграрним ліцеєм та Приватно-орендним підприємством В«ПерекотиполеВ» ;

- зобов'язання Приватно-орендного підприємства В«ПерекотиполеВ» звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 120 га, яку воно займає на підставі договору № 30/04/14 від 30.04.2014 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.08.2016 року порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду. Розгляд справи в судовому засіданні призначено на 27.09.2016 року (суддя Гриньова-Новицька Т.В.).

Розпорядженням керівника апарату № 248 від 15.09.2016 року призначено повторний автоматизований розподіл справи № 915/925/16. Підставою повторного автоматизованого розподілу справи № 915/925/16 є неможливість здійснювати правосуддя головуючим суддею Гриньовою-Новицькою Т.В. (підстава - постанова Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VIII В«Про звільнення суддівВ» ).

Справу передано на розгляд судді Олейняш Е. М.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.09.2016 року прийнято справу № 915/925/16 до провадження судді Олейняш Е. М.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.09.2016 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Розгляд справи відкладено на 11.10.2016 року.

В судовому засіданні 11.10.2016 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач ОСОБА_1 освіти і науки України явку повноважного представника в жодне судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце судових засідань був повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, які наявні в матеріалах справи (арк. 67, 79, 100).

Явка повноважного представника позивача ОСОБА_1 освіти і науки України не визнавалась судом обов'язковою.

Керуючись п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника позивача ОСОБА_1 освіти і науки України.

Прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та письмових поясненнях (арк. 128-131), просив суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив наступне.

30.04.2014 року між ОСОБА_2 ліцеєм (сторона 1) та Приватно-орендним підприємством «Перекотиполе» (сторона 2) укладено договір № 30/04/14 про спільну діяльність, а саме спільний обробіток земельної ділянки площею 120 га.

Договір укладено всупереч вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним з наступних підстав:

- в порушення ст. 1, 4-6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та постанови Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 року ОСОБА_2 ліцей не звертався до ОСОБА_1 освіти і науки України щодо погодження укладення договору;

- оспорюваний договір не відповідає вимогам ст. 92, 95 ЗК України, оскільки зміст погоджених сторонами спірного договору умов свідчить, що Приватно-орендне підприємство «Перекотиполе» має право самостійно господарювати на землі, а ОСОБА_2 ПАЛ фактично усунувся від права самостійно господарювати на земельній ділянці;

- земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, що суперечить ст. 96 ЗК України;

- ОСОБА_2 ПАЛ в порушення ч. 7 ст. 8 Закону України «Про професійно-технічну освіту» розпорядився державним майном (земельною ділянкою), право розпорядження якою належить до компетенції ОСОБА_1 освіти і науки України;

Прокурор вважає, що спірний договір є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, а саме договору оренди землі (ст. 235 ЦК України).

Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 1, 4, п. 18 ч. 2 ст. 5, п. 20 ч. 1 ст. 6, Закону України «Про управління об'єктами державної власності», постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 року, ст. 15, 22, 31, 92, 93, 95, 96, 124, ЗК України, ч. 7 ст. 8 Закону України «Про професійно-технічну освіту», ст. 77, 203, 215, 235, 792, 1130-1132 ЦК України, ст. 13, 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 207 ГК України та умовами договору.

Представник відповідача ОСОБА_2 професійний аграрний ліцей в судовому засіданні позов визнав. Письмових заперечень по суті спору відповідачем ОСОБА_2 професійним аграрним ліцеєм суду не подано.

Представник відповідача ОСОБА_3 - орендного підприємства В«ПерекотиполеВ» проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позов (арк. 73-76) та просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив наступне.

- згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» дія цього закону не поширюється на земельні правовідносини;

- норми ст. 92, 95 ЗК України не містять заборони щодо здійснення на земельній ділянці, переданій в постійне користування, спільної діяльності;

- внеском ОСОБА_2 ПАЛ за спірним договором є не самі земельні ділянки, а саме право доступу до них та їх обробка, отже право власності на плоди, продукцію та доходи від користування цими земельними ділянками мають обидві сторони;

- посилання позивача про порушення цільового призначення зазначеної земельної ділянки є безпідставним, оскільки умовами договору передбачено зобов'язання надавати учням ліцею місця для проходження виробничої практики та наявну сільськогосподарську техніку для ознайомлення;

- оспорюваний правочин є договором про спільну діяльність, а не оренди, оскільки при укладенні договору сторонами була визначена певна мета;

- ч. 7 ст. 8 Закону України «Про професійно-технічну освіту» не регулює земельні відносини;

- прокурором неправильно визначено позивача

Заперечення обґрунтовані приписами ст. 19 Конституції України, ст. 626, 628 ЦК України, ст. 29 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч. 1 ст. 3, 15-1 ЗК України та умовами договору.

Представник третьої особи ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце судових засідань був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи (арк. 97).

На виконання вимог ухвали суду третьою особою 10.10.2016 року подано письмові пояснення, в яких ОСОБА_4 управління зазначило наступне:

- Закон України «Про управління об'єктами державної власності» та Порядок не регулюють питання, пов'язані з управлінням земельними ділянками державної власності та не можуть бути підставою для укладення договорів про спільну діяльність, предметом яких є земельна ділянка державної власності;

- види використання земельної ділянки у Державному акті на право постійного користування землею та у договорі про спільну діяльність суперечать чинному земельному кодексу України;

- встановлення факту використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не належить до повноважень Головного управління.

ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області також просило суд розглядати справу без участі повноважного представника.

Клопотання про розгляд справи за відсутності повноважного представника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області судом розглянуто та задоволено.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

05.07.1996 року розпорядженням ОСОБА_2 районної державної адміністрації № 316 СПТУ № 39 передано в постійне користування земельну ділянку площею 251, 33 га (кадастровий номер відсутній) для учбово-виробничої бази, яка розташована в межах ОСОБА_2 селищної ради за межами населеного пункту, про що також свідчить державний акт на право постійного користування землею серія МК, зареєстрований за № 28 20.08.2016 року (арк. 23-27).

Наказом Управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації від 23.06.2003 № 342 на виконання наказу ОСОБА_1 освіти і науки України від 12.06.2003 року № 371 «Про вдосконалення мережі професійно-технічних закладів Миколаївської області» ОСОБА_2 ПТУ-39 реорганізовано в ОСОБА_2 професійний аграрний ліцей з 01.07.2003 року, який відповідно до Статуту є правонаступником професійно-технічного училища № 39 (арк. 28-29, 36-52).

30.04.2014 року між ОСОБА_2 професійним аграрним ліцеєм (сторона - 1) та Приватно-орендним підприємством «Перекотиполе» (сторона - 2) було укладено Договір № 30/04/14 про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов'язуються спільно діяти з метою забезпечення раціонального використання земель сільгосппризначення, підтримання та розвитку матеріально-технічної бази сторони 1 та закріплення практичних навиків і умінь в процесі виробничої практики учнями сторони 1 та їх ознайомлення з новітніми технологіями обробки земельних угідь та сучасними видами сільськогосподарської техніки (п. 1.1 договору) (арк. 21-22).

Відповідно до п. 6.1 договору договір набуває чинності з моменту підписання сторонами.

Строк дії договору сторонами в самому договорі не погоджено. Натомість, як вбачається з Додатку № 1 до договору спільна діяльність планувалась сторонами на період 2014-2018 роки (арк. 22 на звороті).

Листом вих. № 1/11-7336 від 03.06.2016 року ОСОБА_1 освіти і науки України не погодило даний договір про спільний обробіток земельних ділянок (арк. 32).

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Прокуратура як на підставу недійсності правочину посилається на приписи ст. 1, 4-6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та постанови Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 року, оскільки ОСОБА_2 ліцей не звертався до ОСОБА_1 освіти і науки України щодо погодження укладення договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.

Відповідно до п.п. «л» п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 року відповідно до підпункту В«лВ» пункту 18 частини другої статті 5 Закону України В«Про управління об'єктами державної власностіВ» затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, який розроблено.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» об'єктами управління державної власності є:

майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;

майно, яке передане державним комерційним підприємствам(далі - державні підприємства), установам та організаціям;

майно, яке передане державним господарським об'єднанням;

корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави);

державне майно, що забезпечує діяльність Президента України,

Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію;

державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;

державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Дія цього Закону не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України , а також на здійснення прав інтелектуальної власності та корпоративні права, що виникли внаслідок участі державних наукових (науково-дослідних, науково-технологічних, науково-технічних, науково-практичних) установ та державних університетів, академій, інститутів у створенні господарських товариств шляхом внесення до статутного капіталу такого товариства майнових прав інтелектуальної власності, що належать цим установам та навчальним закладам.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля , її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Таким чином, норми Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та Постанови КМУ № 296 не поширюються на правовідносини щодо володіння, користування, розпорядження земельними ділянками державної власності та не регулюють питання укладання договорів про спільну діяльність, предметом яких є земельні ділянки державної власності.

Отже, безпідставними є твердження прокуратури щодо невідповідності оспорюваного договору вимогам Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та Постанови КМУ № 296.

Судом також встановлено наступне.

Прокуратура як на підставу недійсності оспорюваного договору посилається на невідповідність останнього вимогам ст. 92, 95 ЗК України та ч. 7 ст. 8 Закону України «Про професійно-технічну освіту», оскільки земельну ділянку, що є предметом договору про спільну діяльність, фактично надано в користування, тобто відбулось розпорядження державним майном (земельною ділянкою) суб'єктом, який не має необхідного обсягу повноважень, оскільки право розпорядження земельною ділянкою належить до компетенції ОСОБА_1 освіти і науки України.

Відповідно до інформації Відділу Держгеокадастру в ОСОБА_2 районі Миколаївської області № 10-14.06-0.2-896/2-16 від 03.10.2016 року власником наданих в постійне користування земельних ділянок СПТУ-39 (ОСОБА_2 аграрному ліцею) являється держава, користувачем СПТУ-39 (ОСОБА_2 аграрний ліцей) (арк. 133).

Відповідно до інформації Відділу Держгеокадастру в ОСОБА_2 районі Миколаївської області № 10-14.06-0.2-910/2-16 від 07.10.2016 року земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності площею 238,1 га. яка розташована за межами населеного пункту в межах території ОСОБА_2 селищної ради Арбузинського району Миколаївської області, на яку було видано ОСОБА_2 СПТУ № 39 державний акт на право постійного користування серії МК б/н за реєстраційним № 28 від 28.08.1996 року в Національній Кадастровій Системі не зареєстрована та кадастровий номер не присвоювався (арк. 137).

Таким чином, земельна ділянка, що є предметом оспорюваного договору, належить до державної форми власності, категорія - землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону України «Про професійно-технічну освіту» до повноважень міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади, належать розпорядження державним майном, що перебуває у користуванні підпорядкованих професійно-технічних навчальних закладів.

Відповідно до ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до п.п. «є-1» ч. 1 ст. 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до п. 31 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Відповідно до п. 25-1 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

При цьому, Положенням про ОСОБА_1 освіти і науки України, затвердженого постановою КМУ № 630 від 16.10.2014 року, не передбачено повноважень ОСОБА_1 освіти і науки України щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 освіти і науки України не є органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками державної форми власності сільськогосподарського призначення. ОСОБА_1 освіти і науки України не є стороною оспорюваного договору та не є в розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України заінтересованою особою. Тобто, ОСОБА_1 освіти і науки України не є належним позивачем у даних правовідносинах. Враховуючи вищевикладене, в позові в частині визнання недійсним договору про спільну діяльність слід відмовити.

Вимога про зобов'язання Приватно-орендного підприємства В«ПерекотиполеВ» звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 120 га, яку воно займає на підставі договору № 30/04/14 від 30.04.2014 року є похідною від вимоги про визнання недійсним договору. Таким чином, в цій частині позову також слід відмовити. Крім того, судом враховано, що позивач ОСОБА_1 освіти і науки України (позивач у справі) не розпоряджається земельними ділянками державної форми власності сільськогосподарського призначення, а відтак не може бути стягувачем (особою, на користь якої повертатиметься майно). Земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного договору, згідно державного акта знаходиться в постійному користуванні ОСОБА_2 ПАЛ (відповідач у справі), який, як зобов'язана сторона в спірних правовідносинах (відповідач у справі), також не може бути стягувачем.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в позові, оскільки прокуратурою неправильно визначено орган державної влади уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ст. 2 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними. В позові слід відмовити.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України слід покласти на прокуратуру.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 33, 34, 43, 49, ст. 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

в позові відмовити.

Судовий збір в розмірі 2 756, 00 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість грн. 00 коп.) покласти на прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 17.10.2016 року

Суддя Е. М. Олейняш