cpg1251
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" грудня 2016 р.Справа № 915/925/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Філінюка І.Г.,
суддів : Лавриненко Л.В., Пироговського В.Т.
секретар судового засідання Мельник Ю.М.
за участю:
від Приватно - орендного підприємства «Перекотиполе» - Багдасарян А.Ю., довіреність б-н, від 22.09.2016;
від прокуратури - Чернишова І.Є., посвідчення № 011791 від 28.10.2012;
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином .
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Прокуратури Миколаївської області
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.10.2016
у справі № 915/925/16
за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до відповідачів:
1. Арбузинського професійного аграрного ліцею
2. Приватно - орендного підприємства «Перекотиполе»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області
про визнання недійсним договору № 30/04/14 від 30.04.2014 та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду Миколаївської області звернувся Керівник Миколаївської Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України з позовними вимогами до відповідачів Арбузинського професійного аграрного ліцею та Приватно - орендного підприємства «Перекотиполе» про:
- визнання недійсним на майбутнє договору № 30/04/14 від 30.04.2014 про спільну діяльність, укладеного між Арбузинським професійним аграрним ліцеєм та Приватно-орендним підприємством «Перекотиполе»;
- зобов'язання Приватно-орендного підприємства «Перекотиполе» звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 120 га, яку воно займає на підставі договору № 30/04/14 від 30.04.2014.
Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 1, 4, п. 18 ч. 2 ст. 5, п. 20 ч. 1 ст. 6, Закону України «Про управління об'єктами державної власності», постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012, ст. 15, 22, 31, 92, 93, 95, 96, 124, ЗК України, ч. 7 ст. 8 Закону України «Про професійно-технічну освіту», ст. 77, 203, 215, 235, 792, 1130-1132 ЦК України, ст. 13, 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 207 ГК України та умовами договору.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.10.2016 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Прокуратура Миколаївської області звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.10.2016 по справі № 915/925/16 та прийняти нове рішення, яким позов керівника Первомайської місцевої прокуратури пред'явлений в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Арбузинського професійного аграрного ліцею та Приватно - орендного підприємства «Перекотиполе» задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор зазначає, що незважаючи на наявність фактів щодо нецільового використання ПОП «Перекотиполе» земельної ділянки державної форми власності, доводів прокуратури, що спірний договір суперечить інтересам держави, оскільки ліцеєм фактично здійснено розпорядження державним майном за відсутності повноважень та відповідного погодження, заперечень щодо укладення договору з боку Міністерства освіти і науки України, не відповідності угоди вимогам ст.ст. 92, 93, 96 ЗК України, ст.ст. 1130-1139 ЦК України, а також укладення договору з метою приховання орендних відносин, господарський суд Миколаївської області усупереч вимогам ст. ст. 34, 43 ГПК України належну увагу зазначеним доказам не надав, що призвело до постановлення неправомірного рішення у справі.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Філінюк І.Г., судді - Лавриненко Л.В., Пироговський В.Т.) від 10.11.2016 апеляційна скарга прокурора прийнята до провадження та призначена до розгляду на 14.12.2016 об 11:00.
У судове засідання 14.12.2016 з'явились представники Приватно - орендного підприємства «Перекотиполе» та прокуратури. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання це право, а не обов'язок учасників процесу, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05.07.1996 розпорядженням Арбузинської районної державної адміністрації № 316 СПТУ № 39 передано в постійне користування земельну ділянку площею 251, 33 га (кадастровий номер відсутній) для учбово-виробничої бази, яка розташована в межах Арбузинської селищної ради за межами населеного пункту, про що також свідчить державний акт на право постійного користування землею серія МК, зареєстрований за № 28 20.08.2016.
Наказом Управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації від 23.06.2003 № 342 на виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 12.06.2003 № 371 «Про вдосконалення мережі професійно-технічних закладів Миколаївської області» Арбузинське ПТУ-39 реорганізовано в Арбузинський професійний аграрний ліцей з 01.07.2003, який відповідно до Статуту є правонаступником професійно-технічного училища № 39.
30.04.2014 між Арбузинським професійним аграрним ліцеєм та Приватно-орендним підприємством «Перекотиполе» укладено Договір № 30/04/14 про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов'язуються спільно діяти з метою забезпечення раціонального використання земель сільгосппризначення, підтримання та розвитку матеріально-технічної бази Арбузинського професійного аграрного ліцею та закріплення практичних навиків і умінь в процесі виробничої практики учнями ліцею та їх ознайомлення з новітніми технологіями обробки земельних угідь та сучасними видами сільськогосподарської техніки (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.3 договору, Приватно-орендно підприємство «Перекотиполе» зобов'язується використувавати земельну ділянку за цільовим призначенням, тобто вирощувати сільгосппродукцію, використовуючи свою техніку, посівний матеріал, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин та добрива.
Відповідно до п. 1.4. договору, земельна ділянка надається на умовах спільного обробітку терміном на 5 років з метою раціонального використання землі та ознайомлення з цими заходами учнів ліцею та стажування майстрів виробничого навчання.
Пунктом 1.5. договору передбачено, що Приватно-орендно підприємство «Перекотиполе» має право на час дії договору господарювати на землі, дотримуючись агротехнології та склавши план сівозміни на 5 років (план сівозміни є обов'язковим додатком до даного договору) за узгодженням ліцею.
Відповідно до п. 2.1. Арбузинський професійний аграрний ліцей має право на отримання від Приватно-орендного підприємства «Перекотиполе» своєї частки прибутку за цим договором в грошовій формі, а саме: 1000 грн. за 1 га або в натуральному вигляді. Ця сума або розмір натуральної оплати може коригуватися щорічно у вигляді додатків до цього договору.
Згідно п. 6.1 договору договір набуває чинності з моменту підписання сторонами.
Листом вих. № 1/11-7336 від 03.06.2016 Міністерство освіти і науки України не погодило даний договір про спільний обробіток земельних ділянок.
Розглянувши умови Договору № 30/04/14 про спільну діяльність, колегія суддів апеляційної інстанції, зауважує про наступне.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За змістом положень статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статей 626, 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
У відповідності до статті 1131 Цивільного кодексу України умовами договору про спільну діяльність, який укладається у письмовій формі, визначається координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статут виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій (в тому числі в розподіленні прибутку, отриманого в результаті такої діяльності)та інше.
Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Згідно з частиною 1 статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі, грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Приписами частини 1 статті 1134 Цивільного кодексу України встановлено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони визначають обов'язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією, тощо.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що внеском Арбузинського професійного аграрного ліцею за договором є передання права користування земельною ділянкою, яка належить йому на праві постійного користування.
В свою чергу, внеском Приватно-оренднного підприємства «Перекотиполе» за договором про спільну діяльність є надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції, та оплати грошових коштів або в натуральному вигляді.
Аналізуючи зміст вищевказаних договорів, колегія суддів зазначає про те, що спірний договір не містять ні умов договорів про спільну діяльність, ні умов щодо єдиної мети такої діяльності.
Відповідно до п.п. 1.1. та 1.3 Статуту Арбузинського професійного аграрного ліцею, останній є навчальним закладом заснованим на державній формі власності та підпорядкований Міністрерству освіти та науки України.
Крім того, відповідно до п. 6.10. Статуту Арбузинського професійного аграрного ліцею, об'єкти права власності: навчально - виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно ліцею є державною власністю, закріпленою Міністерством освіти і науки України за ліцеєм і перебувають у користуванні ліцею.
Функції управління майном, закріпленим за ліцеєм, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює Міністерство освіти і науки України.
У відповідності до частини 2 статті 141 Господарського кодексу України управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.
Оскільки стороною спірного договору є державний заклад, а предметом договору є використання земельної ділянки державної форми власності, господарська діяльність останнього має певну специфіку регулювання, яка здійснюється, зокрема і Законом України «Про управління об'єктами державної власності», Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296, якою затверджено «Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном".
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Відповідно до ст. 4 цього Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади.
Відповідно до п. 20 ч.1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.
Згідно з пп. «л» п.18 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженим (далі - Порядок), який визначив механізм і процедуру укладення такими підприємствами договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
Відповідно до приписів пунктів 2, 3 зазначеного Порядку суб'єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідним пакетом документів, а орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб'єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін'юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України, до якого додаються:
- звернення суб'єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2 - 6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору;
- висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб'єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором;
- висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб'єкта господарювання, який планує укласти договір.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб'єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.
Отже, встановлення зазначеними законодавчими приписами особливого порядку укладення певних видів господарських договорів з державними установами, свідчить про відповідний обов'язок сторін бути обізнаним з його положеннями та неухильно його дотримуватися.
Матеріалами справи підтверджується, що спірний договір укладений з порушенням вимог встановлених Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого поставою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296, оскільки сторонами не доведено та не підтверджено належними доказами, в розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України, вчинення відповідних дії, які передбачені зазначеним вище Порядком, зокрема його погодження.
Місцевий господарський суд, в оскаржуваному рішенні зазначив, що дія Закону України «Про управління об'єктами державної власності» не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, а отже, і не поширюються на правовідносини щодо володіння, користування, розпорядження земельними ділянками державної власності та не регулюють питання укладання договорів про спільну діяльність, предметом яких є земельні ділянки державної власності. Таким чином безпідставними є твердження прокуратури щодо невідповідності оспорюваного договору вимогам зазначеним нормативним актам.
Колегія апеляційної інстанції, вважає дану позицію господарського суду Миколаївської області безпідставною з огляду на наступне.
По-перше, місцевим судом не враховано відмінність правових категорій "землі у значенні певної земельної ділянки, що є об'єктом права власності" і "землі як об'єкта права власності Українського народу".
В юридичному значенні «земля як об'єкт права власності Українського народу» - це розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий шар земної кори, який є основою ландшафту і просторовим базисом держави. Оскільки відповідно до частини 1 статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, то за Українським народом, як носієм суверенітету, і визнається право власності на всю землю в межах адміністративних кордонів Української держави, тобто на територію України. Іншими словами, "земля як об'єкт права власності Українського народу" є територіально-просторовим базисом держави, об'єктом права державного суверенітету Українського народу, тобто територію держави Україна. Частина 1 статті 13 Конституції України відносячи землю України до об'єктів права власності Українського народу таким чином утверджує суверенітет Українського народу над всією територією (всіма землями) України, визначає територіальну, державно-політичну та міжнародно-правову правосуб'єктність Українського народу.
«Земля у значенні певна земельна ділянка, що є об'єктом права власності» зовсім інша правова категорія. Так, відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1 статті 79 Земельного кодексу України). Тобто, термін "земля у значенні певна земельна ділянка" є цивільно-правовою, а не публічно-правовою категорією. Земельна ділянка, будучи об'єктом цивільних прав, в тому числі права власності, є цілком відокремленою частиною земної поверхні, що має чітко визначені на місцевості межі, конкретну площу та місце розташування, щодо неї встановлені права власності або користування певних суб'єктів права, інформацію про неї внесено до Державного земельного кадастру, вона може бути об'єктом цивільного обороту, якщо інше щодо певної земельної ділянки не встановлено законом, тощо.
Проаналізувавши положення Конституції України, слід зазначити, що в Конституції України термін «земля» вживається у двох вказаних вище значеннях, по-перше: земля як об'єкт права власності Українського народу; по-друге: земля у значенні певна земельна ділянка, що є об'єктом права власності громадян, юридичних осіб, держави та територіальних громад (частиною 2 статті 14 Конституції України)
Таким чином, обмежень щодо дії цього Закону по відношенню до управління конкретними земельними ділянками, що перебувають у державній власності, ні сам Закон України «Про управління об'єктами державної власності», ні будь-який інший закон не містить.
По-друге, частина 1 статті 3 Закону до об'єктів управління державної власності відносить майно, яке передане державним комерційним підприємствам (державні підприємства), установам та організаціям, державне майно , передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.
У відповідності до приписів статті 179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Положеннями статті 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відтак, земельні ділянки, які були закріплені за Арбузинським професійним аграрним ліцеєм у відповідності до акту постійного користування земельними ділянками, є складовою частиною визначення «майна» в розумінні частини 1 статті 3 Закону.
По-третє, на необхідність включення в визначення «майна», закріпленого частиною 1 статті 3 Закону й земельних ділянок вказує також той факт, що Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого поставою Кабінету Міністрів України, прийнятий на виконання даного закону, передбачає аналіз центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, інформації про земельні ділянки, які передбачається використовувати за договором про спільну діяльність.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та згідно з п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Як зазначалось вище, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності на укладення договору. Разом з тим, з огляду на специфіку законодавчого регулювання процедури укладення договорів про спільну діяльність державними підприємствами, предметом яких є використання держаного майна, такі підприємства не мають право без спеціального погодження (дозволу) Кабінету Міністрів України здійснювати укладення відповідних договорів.
З огляду на той факт, що позивачем не було дотримано спеціальної процедури укладення договору про спільну діяльність, а саме не отримано погодження Кабінету Міністрів України на укладення оскаржуваного договору, у останнього були відсутні правові підстави для передання в користування відповідачів державного майна, а відтак і відсутній повний обсяг цивільної дієздатності на таке укладення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуваний договір укладений з порушенням норм чинного законодавства, Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого поставою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296, а тому підлягає визнанню недійсним.
Щодо позовних вимог прокурора про зобов'язання Приватно-орендного підприємства «Перекотиполе» звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 120 га, яку воно займає на підставі договору № 30/04/14 від 30.04.2014, колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Колегія суддів встановила, що у даному випадку прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження перебування земельної ділянки державної форми власності площею 120 га саме у користуванні відповідача, не надано акт приймання-передачі, акт обстеження земельної ділянки, будь-яких інших доказів передачі земельної ділянки та її використання Приватно - орендним підприємством «Перекотиполе» в господарської діяльності, у зв'язку з чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Враховуюче викладене, судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Прокуратури Миколаївської області підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.10.2016 у справі № 915/925/16 підлягає скасуванню часково, у зв'язку з невірним висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволені позовних вимог прокурора про визнання недійсним на майбутнє договору № 30/04/14 від 30.04.2014 про спільну діяльність, укладеного між Арбузинським професійним аграрним ліцеєм та Приватно-орендним підприємством «Перекотиполе».
Згідно до ч.4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якого відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.
З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає за необхідне стягнути на користь Прокуратури Миколаївської області з Арбузинського професійного аграрного ліцею - 689,00 грн. та Приватно - орендного підприємства «Перекотиполе» 689,00 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.
Крім того, стягнути на користь Прокуратури Миколаївської області з Арбузинського професійного аграрного ліцею - 757,90 грн. та Приватно - орендного підприємства «Перекотиполе» 757,90 грн. понесених судових витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 99,
101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Прокуратури Миколаївської області - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.10.2016 у справі № 915/925/16 - скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним на майбутнє договір № 30/04/14 від 30.04.2014 про спільну діяльність, укладений між Арбузинським професійним аграрним ліцеєм та Приватно-орендним підприємством «Перекотиполе».
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути на користь Прокуратури Миколаївської області з Арбузинського професійного аграрного ліцею - 689,00 грн. судового збору.
Стягнути на користь Прокуратури Миколаївської області з Приватно - орендного підприємства «Перекотиполе» 689,00 грн. судового збору.»
Стягнути на користь Прокуратури Миколаївської області з Арбузинського професійного аграрного ліцею - 757,90 грн. та Приватно - орендного підприємства «Перекотиполе» 757,90 грн. понесених судових витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписано 16.12.2016.
Головуючий суддя І.Г. Філінюк
Суддя Л.В. Лавриненко
Суддя В.Т. Пироговський
Суд | Одеський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 14.12.2016 |
Оприлюднено | 21.12.2016 |
Номер документу | 63480472 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Одеський апеляційний господарський суд
Філінюк І.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні