Ухвала

від 11.10.2016 по справі 815/596/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016 року м. Київ К/800/12770/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Шипуліної Т.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року

у справі №815/596/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Группа компаній «Главстрой» (надалі - ТОВ «ГК «Главстрой»)

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ТОВ «ГК «Главстрой» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 14.01.2014 року №0000182205 та від 14.01.2014 року №0000192205.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 року, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.12.2012 року, результати якої оформлено актом від 25.12.2013 року №3780/15-53/22-3/34994538.

За наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «ГК «Главстрой» пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України внаслідок завищення прямих матеріальних витрат у третьому кварталі 2012 року на 1 136 190,00 грн. (рядок 05.1 декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)»), що призвело до заниження податку на прибуток за третій квартал 2012 року на 238600,00 грн.

Крім того, на думку ДПІ у Приморському районі м. Одеси, позивачем порушено вимоги п. 198.6 ст. 198 ПК України з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у загальному розмірі 111649,00 грн. на підставі факсимільних копій податкових накладних, без наявності їх оригіналів.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.01.2014 року №0000182205, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 298250,00 грн., у тому числі 238600,00 грн. за основним платежем та 59650,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 14.01.2014 року №0000192205, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 139561,00 грн., у тому числі 111 649,00 грн. за основним платежем та 27912,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

За правилами пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп. 138.8.2 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Крім того, п. 143.1 ст. 143 Податкового кодексу України передбачено, що до складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у розмірах і порядку, встановлених законом.

Судами встановлено, що позивачем собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) (рядок 05.1 декларації) за третій квартал 2012 року визначено в розмірі 12751903,00 грн.

Відповідно до матеріального звіту за третій квартал 2012 року ТОВ «ГК «Главстрой» списано (реалізовано) будівельних матеріалів на суму 3203270,04 грн. Згідно з регістрами бухгалтерського обліку показник субрахунку 631, в якому вказуються розрахунки з постачальниками, підрядниками, вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виконанням робіт, за третій квартал 2012 року складає 9432526,67 грн. За даними розшифровок заробітної плати прямі витрати позивача на оплату праці загалом за третій квартал 2012 року становлять 34509,10 грн., а суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - 13293,01 грн. Амортизація виробничих основних засобів, безпосередньо пов'язаних з виконанням робіт, за третій квартал 2012 року, складає загалом 68304,73 грн.

Таким чином, дані за третій квартал 2012 року, відображені позивачем у рядку 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» декларації з податку на прибуток, відповідають даним його регістрів бухгалтерського обліку за цей період. Будь-які розбіжності між показниками відсутні.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо завищення ТОВ «ГК «Главстрой» прямих матеріальних витрат у третьому кварталі 2012 року на 1136190,00 грн. та, як наслідок, податку на прибуток за цей період на 238600,00 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 14.01.2014 року №0000192205, судові інстанції правильно врахували правила п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України , відповідно до якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В свою чергу, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, виключена відповідачем за результатами перевірки зі складу податкового кредиту позивача сума податку на додану вартість у розмірі 111649,00 грн. сформована ТОВ «ГК «Главстрой» за наслідками здійснення господарських операцій з Приватним підприємством «Бітум Юг Компані», Приватним підприємством «Стройіндустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ».

ДПІ у Приморському районі м. Одеси не заперечується реальність зазначених операцій та господарський характер понесених позивачем за ними витрат.

Доводи, які фактично стали єдиною підставою для прийняття податковим органом розглядуваного акту індивідуальної дії, про відсутність під час здійснення контрольного заходу оригіналів податкових накладних, виписаних на адресу ТОВ «ГК «Главстрой» вищевказаними постачальниками, не підтверджено відповідачем належними доказами та спростовано судом першої інстанції шляхом огляду оригіналів відповідних податкових документів.

Отже, оцінюючі зібрані у справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Викладені в касаційній скарзі доводи не спростовують зазначених висновків судових інстанцій.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

Т.М. Шипуліна