Постанова

від 18.10.2016 по справі 922/4323/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 922/4323/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач) суддів :Поляк О.І., Рогач Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Харківської області на постановувід 15.06.2016 Харківського апеляційного господарського суду у справі№ 922/4323/15 господарського суду Харківської області за позовомЗаступника прокурора Харківської області до 1. Харківської міської ради 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Віртус" 3. Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДержавна інспекція сільського господарства в Харківській області проскасування рішення та зобов'язання передати земельну ділянку

в судовому засіданні взяли участь представники : від прокуратури: від відповідача 1: від відповідача 2: від відповідача 3: від третьої особи:Попенко О.С. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України) не з'явились Яковлев Є.В. (довіреність від 01.09.2015) не з'явились не з'явились В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Присяжнюк О.О.) від 07.07.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Гребенюк Н.В., судді - Потапенко В.І., Слободін М.М.) від 15.06.2016, у справі № 922/4323/15 в задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.41, 116 Земельного кодексу України, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (ЖК УРСР), ст.ст.257, 263 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст.ст.4 7 , 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі прокурора відділу Генеральної прокуратури України, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Заступник прокурора Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (відповідач-1), Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельного кооперативу "Віртус" (ОК "ЖБК "Віртус", відповідач-2) та Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, про: - визнання незаконним та скасування п.5 додатку до рішення Харківської міської ради "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 17.04.2013 №1094/13; - визнання незаконним та скасування п.п.14, 14.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 03.07.2013 №1195/13; - визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Федоренка А.І. про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, площею 0,1998 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0354 від 25.10.2013 №7201825; - визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Федоренка А.І. про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, площею 0,8384 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0355 від 25.10.2013 №7205493; - зобов'язання Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування записів про право власності №3057615 та №3059043 від 25.10.2013; - зобов'язання ОК "ЖБК "Віртус" повернути земельні ділянки площею 0,1998 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0354 та площею 0,8384 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0355 у власність територіальної громади м. Харкова. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірне рішення прийняте у порушення вимог статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186. На думку позивача, ОК "ЖБК "Віртус" за своїм порядком створення та метою діяльності не відповідає вимогам статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, як житлово-будівельний кооператив.

Судами встановлено таке.

Відповідно до п.5 додатку до рішення Харківської міської ради "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 17.04.2013 №1094/13 ОК "ЖБК "Віртус" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення додаткових земельних ділянок площею, орієнтовно, 0,1993 га (ділянка №1), площею, орієнтовано, 0,8415 га (ділянка №2), які належать територіальній громаді м. Харкова, (категорія земельної ділянки - житлова та громадська забудова, класифікація видів цільового призначення земель - для колективного житлового будівництва (02.02)) для будівництва житлової забудови по Білгородському шосе, 34 та подальшої експлуатації об'єкту.

Надалі відповідно до п.п.14, 14.1 додатку 1 до рішення 25 сесії 6 скликання Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 03.07.2013 №1195/13 ОК "ЖБК "Віртус" надано у власність земельні ділянки, які належать територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 0,1998 га (кадастровий номер 6310136600:10:001:0354); площею 0,8384 га (кадастровий номер 6310136600:10:001:0355) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе, 34.

Державним реєстратором реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Федоренком А.І. видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:10:001:0354 від 25.10.2013 №11567166. Згідно вказаного свідоцтва Федоренком А.І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 25.10.2013 №7205493, на підставі якого в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 25.10.2013 №3059043.

Крім цього, державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Федоренком А.І. видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:10:001:0355 від 25.10.2013 №11561786. Згідно вказаного свідоцтва Федоренком А.І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 25.10.2013 №7201825, на підставі якого в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 25.10.2013 №3057615.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що створення і діяльність житлово-будівельних кооперативів врегульовані Цивільним кодексом України , Господарським кодексом України , Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців ", а також спеціальним Законом України "Про кооперацію ", тоді як правові норми, на які посилається Заступник прокурора Харківської області, а саме ст.ст. 133 , 135 , 137 ЖК УРСР та приписи Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу можуть бути застосовані до спірних правовідносин лише в частині, яка узгоджується з нормами діючого законодавства України, у зв'язку з чим, встановивши, що створення та реєстрація ОК "ЖБК "Віртус" відбулися у відповідності з вказаними нормами, відмовив у задоволенні позову.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд, пославшись на практику Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства", зазначив, що порушення, допущені Харківською міською радою (органом місцевого самоврядування) при прийнятті рішення про надання у власність спірної земельної ділянки відповідачу-2 не можуть бути підставою для позбавлення його цієї земельної ділянки, оскільки останній не вчиняв жодних порушень та не знав і не міг знати про наявність певних порушень з боку відповідача-1 при прийнятті рішення про надання у власність земельної ділянки.

Проте погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.

Згідно зі ст.41 Земельного кодексу України (ЗК України) житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до ст.94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Статус житлово-будівельного кооперативу, порядок його створення, організації, вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу тощо закріплено в ЖК УРСР, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, цим Кодексом та Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР, які в силу постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" є діючими.

Згідно зі ст.135 ЖК УРСР до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (ч.ч.5, 6 ст.137 ЖК УРСР).

Пунктами 1.1 та 2.1.1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинків з надвірними будівлями, або котеджів з будівництва паркінгів, гаражів, спортивних, культурно-побутових і господарських приміщень за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинками кооперативу.

Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.134 ЖК УРСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР. Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.

Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 05.06.1985 №228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.

Відповідно до п.2 цих Правил кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Згідно з п.16 ч.3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.

Отже, з загального аналізу вказаних законодавчих приписів вбачається, що при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту, адже саме такі обставини надають право житлово-будівельному кооперативу, як спеціальному суб'єкту, на отримання земельної ділянки в порядку ст.41 ЗК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 17.06.2014 у справі №21-195а14).

Проте, зазначеного вище місцевий господарський суд не врахував та відмовляючи в задоволенні позову, формально виходив з того, що ОК ЖБК "Віртус" зареєстрований у встановленому порядку як юридична особа, пославшись лише на приписи Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", втім не з'ясував обставин законності створення кооперативу зі статусом житлово-будівельний приписам законодавства, на яке послався прокурор в обґрунтування позову, а саме ст.ст.133, 134, 137 ЖК УРСР, положення Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, з метою визначення відповідності процедури надання радою за оспорюваними рішеннями такому кооперативу у власність земельних ділянок відповідно до вимог ст.41 ЗК України.

При цьому, інші, додатково зазначені позивачем доводи для визнання протиправним та скасувати рішення ради підстави в справі №21-195а14 - відсутність повноважень міської ради розпоряджатися спірною земельною ділянкою, не можуть бути підставою для неврахування правової позиції Верховного Суду України в зазначеній справі щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах приписів ЖК УРСР та Примірного статуту, адже згідно частини першої статті 111 28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Щодо підстав відмови в позові, зазначених судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Перший протокол ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.02.1982 в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.02.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, під час апеляційного розгляду справи, судом не перевірялись ні обставини наявності суспільного інтересу на припинення права власності відповідача-2 щодо земельних ділянок, ані порушення прав територіальної громади внаслідок безоплатного вибуття з їх власності спірних земельних ділянок; "пропоріційність" співвідношення інтересів територіальної громади міста Харкова з інтересами відповідача-2 апеляційним судом не визначалась.

Крім того, колегія суддів зазначає, що доводи та законодавчі підстави позову, вказані Заступником прокурора Харківської області в позовній заяві, судом апеляційної інстанції взагалі не проаналізовані (не підтримані, не застосовані, але і не відхилені), у зв'язку з чим, висновки про те, що в спірних правовідносинах мали місце виключно порушення, допущені органом місцевого самоврядування, без належного встановлення обставин правомірності створення, реєстрації та подальшого набуття права власності на землю відповідачем-2 як спеціальним суб'єктом, є передчасними.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 8 , п.3 ч.1 ст.111 9 , ч.1 ст.111 10 , ст.111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 та рішення Господарського суду Харківської області від 07.04.2016 у справі №922/4323/15 - скасувати.

Справу №922/4323/15 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді О.Поляк

Л.Рогач