Ухвала

від 19.10.2016 по справі 2-2897-1/10

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-2897-1/10 Головуючий у 1 - й інстанції: Шум С.М.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/12767/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Соколової В.В.

- Борисової О.В.

при секретарях - Куркіній І.В., Сімаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_6 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням задоволено.

Визнано за ОСОБА_6 право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_3 ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції було визнано за ОСОБА_6 право користування квартирою АДРЕСА_3, яка в ході проведення заходів щодо поліпшення житлових умов працівників сфери освіти в 2010 році була передана її довірителю ОСОБА_3, на підставі спільного розпорядження Київської міської державної адміністрації та Київської міської організації профспілки працівників освіти і науки України. В подальшому, ОСОБА_3 було видано ордер на право користування вказаною квартирою, а потім дану квартиру було приватизовано. Апелянт зазначає, що на момент ухвалення рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, квартира АДРЕСА_3 вже входила до переліку квартир з державного житлового фонду, які підлягали передачі працівникам сфери освіти, а тому дане рішення ухвалене з порушенням вимог закону. Посилалася на те, що оскаржуване рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року про визнання права користування спірною квартирою порушує права та інтереси ОСОБА_3, так як стало підставою для визнання в судовому порядку недійсними ряду документів, відповідно до яких ОСОБА_3 правомірно набула права користування, а потім і приватизувала спірну квартиру. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов ОСОБА_6, так як позивач в 1980 році в добровільному порядку знялася з реєстрації та переїхала на постійне місце проживання в іншу квартиру, тобто, втратила право користування спірним житлом з 1980 року. Суд не звернув уваги на те, що позивачем не було доведено той факт, що після зняття з реєстрації вона вселилася до спірної квартири, постійно там проживала разом з наймачами квартири, вела спільне господарство і знову набула прав та обов'язків наймача.

В судовому засіданні 06 жовтня 2016 року апелянт ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5 надали суду пояснення по суті скарги та повідомили, що доводи скарги повністю підтримують і просять її задовольнити. Після перерви, в судове засідання 19 жовтня 2016 року апелянт ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5 не з'явилися, про день та час слухання справи були повідомлені належним чином, а тому, відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим продовжити розгляд справи у їх відсутність.

Позивач ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_8 проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Представник відповідача Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи відповідач судом повідомлений у встановленому законом порядку, надав суду заяву, в якій просить суд слухати справу за відсутності свого представника, в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, рішення районного суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі , перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_5, з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були батьками ОСОБА_6.

17 листопада 1970 року ОСОБА_11 було видано ордер на право зайняття квартири за адресою АДРЕСА_3, на сім'ю у складі трьох чоловік: ОСОБА_11, її сина ОСОБА_12 та доньки ОСОБА_6.

В подальшому, у зв'язку з укладенням шлюбу, ОСОБА_6 була знята з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3, та з 17 липня 1980 року зареєструвалася за місцем проживання свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 померла.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_12.

До моменту смерті вказані особи проживали та були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_3.

Судом також встановлено, що в 1984 році ОСОБА_6 повернулася проживати в квартиру АДРЕСА_3, доглядала хвору матір.

Будь - якого іншого житлового приміщення в користуванні ОСОБА_6 не перебувало, на час розгляду справи вона зареєстрованою ніде не значилася, оскільки рішенням Оболонського районного суду м. Києва 13 травня 2008 року була визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з не проживанням в цьому житловому приміщенні більш ніж шість місяців.

Задовольняючи позовні вимоги та, визнаючи за ОСОБА_6 право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3, суд першої інстанції виходив з того, що факт тривалого проживання ОСОБА_6 в вищезазначеній квартирі достовірно встановлений, вона несе витрати по утриманню квартири, періодично здійснює в ній ремонтні роботи, права користування будь-яким іншим житлом не має, зареєстрованою ніде не значиться, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Подаючи апеляційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, апелянт ОСОБА_3 посилається на те, що на момент ухвалення спірного рішення квартира АДРЕСА_3 була віднесена до переліку квартир житлового фонду, що підлягають подальшій передачі працівникам сфери освіти, а тому рішення суду першої інстанції є незаконним, а визнання за ОСОБА_6 права користування вказаним житловим приміщенням порушує права апелянта, як особи, якій спірну квартиру було надано в користування.

Проте, з таким твердженням колегія суддів погодитись не може і вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 необхідно закрити, з огляду на наступне.

Так, з протоколу № 3 спільного рішення Головного управління освіти та науки виконавчого органу Київської міської ради та Київської міської організації профспілки працівників освіти та науки від 28 вересня 2010 року вбачається, що ОСОБА_3 було включено до переліку осіб, які претендують на поліпшення житлових умов до Дня працівника освіти в 2010 році.

Згідно протоколу № 3/1 спільного рішення Головного управління освіти та науки виконавчого органу Київської міської ради та Київської міської організації профспілки працівників освіти та науки від 29 вересня 2010 року, комісія вирішила клопотати перед Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради щодо покращення житлових умов ОСОБА_3.

Актом № 175 від 22 жовтня 2010 року Головним управлінням житлового забезпечення було передано Головному управлінню освіти та науки ряд квартир для подальшого розподілу, зокрема і квартиру за адресою АДРЕСА_3.

Спільним рішенням Головного управління освіти та науки виконавчого органу Київської міської ради та Київської міської організації профспілки працівників освіти і науки України (протокол № 1 від 10 травня 2011 року) було прийнято рішення про надання ОСОБА_3 на родину з п'яти чоловік житлового приміщення - квартири за адресою АДРЕСА_3.

Розпорядженням Шевченківської районного в місті Києві державної адміністрації № 570 від 31 серпня 2011 року «Про затвердження спільних рішень адміністрацій та профспілкових комітетів підприємств, установ та організацій Шевченківського району про надання житлових приміщень» було затверджено вищезазначене рішення про надання ОСОБА_3 на родину з п'яти чоловік житлового приміщення - квартири за адресою АДРЕСА_3.

29 вересня 2011 року ОСОБА_3, на сім'ю у складі п'яти осіб, було видано ордер № 04726 серія Б на право зайняття жилого приміщення - квартири за адресою АДРЕСА_3.

Стаття 31 ЖК України визначає, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Згідно ст. 52 ЖК України, жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

Відповідно до ст. 58 ЖК України, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Як вбачається з доданих до апеляційної скарги та досліджених судом документів, рішення про надання ОСОБА_3 житлового приміщення було прийнято 10 травня 2011 року, затверджено це рішення 31 серпня 2011 року, а ордер на право зайняття квартири за адресою АДРЕСА_3 було видано апелянту 29 вересня 2011 року.

Тобто, станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року у апелянта ОСОБА_3 не було жодних прав на квартиру з адресою АДРЕСА_3, а тому даним рішенням не вирішувалося питання про її права.

Передання 22 жовтня 2010 року Головним управлінням житлового забезпечення квартири за адресою АДРЕСА_3 Головному управлінню освіти та науки не закріплювало цю житлову площу за ОСОБА_3, а лише надавало Головному управлінню освіти та науки право на подальший розподіл зазначеної житлової площі між особами, які претендували на поліпшення житлових умов.

Так як на момент розгляду справи у ОСОБА_3 не було жодних прав на житлове приміщення - квартиру за адресою АДРЕСА_3, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року та визнання за ОСОБА_6 права користування квартирою за адресою АДРЕСА_3, не було вирішено питання про права ОСОБА_3, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Колегія суддів також звертає увагу, що під час розгляду справи за позовом ОСОБА_6 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням в судових засіданнях був присутній представник відповідача Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, як особи, до повноважень якої відноситься вирішення питання щодо надання громадянам житлових приміщень в будинках житлового фонду місцевих рад народних депутатів.

В подальшому, після ухвалення судового рішення, відповідачем Святошинською районною в м. Києві державною адміністрацією дане рішення не оскаржувалося та останнє набрало законної сили.

Як вказано в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує Європейський суд з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності, який включає в себе принцип остаточності рішень суду.

В національному законодавстві даний принцип закріплений в ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» було наголошено, що право на справедливий розгляд судом, яке

гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до

принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

У справі «Науменко проти України» Європейський суд з прав людини також наголошував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної

певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів

не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Скасування такого рішення призводить до порушення принципу юридичної певності і "права на суд" відповідно до ст. 6 параграф 1 Конвенції.

Таким чином, скасування судового рішення, яке набрало законної сили у передбаченому законодавством порядку і є остаточним, варто розуміти як порушення права особи на справедливий суд, що закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, згідно ст.ст. 2, 8 ЦПК України, є частиною національного законодавства про цивільне судочинство.

Крім того, колегія суддів також враховує, що ненастання передбачених рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року правових наслідків, а саме непроведення реєстрації ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_3, відбулося через неправомірну бездіяльність ВГІРФО Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві, посадовими особами якого було відмовлено в проведенні реєстрації, незважаючи на те, що за змістом ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», підставою для реєстрації є документ, що підтверджує право на проживання в житлі, яким і є рішення суду про визнання за особою права користування житлом.

Відсутність у ОСОБА_6 реєстрації у спірній квартирі є одним із основних доводів апелянта ОСОБА_3 на підтвердження того, що позивач у справі не має юридичних прав на спірне житло, проте, як вбачається з матеріалів справи, вказана обставина виникла через неналежні дії представників органу державної влади та не може бути підставою для обмеження чи скасування прав ОСОБА_6 на користування житловим приміщенням.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не була учасником судового розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням також не є підставою для перегляду та скасування рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, так як станом на час судового розгляду справи у апелянта не було жодних прав на спірну квартиру, тобто, вирішення даної цивільної справи не впливало на її права та обов'язки і вона не повинна була залучатися до участі у справі.

Посилання апеляційної скарги на невідповідність викладених в оскаржуваному рішенні суду висновків дійсним обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні рішення колегія суддів не приймає до уваги, так як вказані доводи стосуються вирішення справи по суті.

Пункт 8 постанови Пленуму Верховного суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» визначає, що при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 292, 303, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: