Рішення

від 12.10.2016 по справі 910/15123/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2016№910/15123/16

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОНАНЗА РИТЕЙЛ»

про стягнення 135 000,00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю від 13.09.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОНАНЗА РИТЕЙЛ» (далі - відповідач) про стягнення 135 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір оренди, на виконання умов якого він передав відповідачу у тимчасове платне користування майно, проте всупереч взятих на себе зобов'язань відповідач не сплачує орендну плату, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за період з березня по травень 2016 року включно. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2016 порушено провадження у справі № 910/15123/16, її розгляд призначено на 12.09.2016.

05.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2016 відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів до забезпечення позову, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 28.09.2016.

28.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 12.10.2016.

В судовому засіданні 12.10.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 12.10.2016 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 12.10.2016 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.08.2015 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди № 25-08/2015 (далі - Договір), відповідно до п. 2.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (оренду) об'єкт оренди площею 300 м.кв. Об'єкт оренди, згідно Плану (Додаток № 1, що є невід'ємною частиною цього Договору після підписання його сторонами), складається з: торгівельних площ та адміністративно-технічних приміщень.

Під Об'єктом оренди у статті 1 Договору сторони розуміють нежитлові приміщення під магазин у місті Києві по АДРЕСА_2 разом із майном, що передаються орендодавцем орендарю в строкове платне користування за цим Договором.

Відповідно до п. 2.5. Договору об'єкт оренди передається орендарю з метою його використання в господарській діяльності орендаря для розміщення магазину (супермаркету, маркету) з торгівлі змішаними групами товарів, складування і зберігання товарів, розміщення офісних приміщень магазину.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що прийом-передача об'єкта оренди оформляється Актом прийому-передачі об'єкта оренди (Додаток № 2), в якому зазначається його технічний стан, встановлене в ньому обладнання, можливість нормального функціонування систем, комунікацій, відповідність об'єкта плану, зазначеному в Додатку № 1 до цього Договору, та інші відомості. Акт підписується уповноваженими представниками сторін, скріплюється їхніми печатками та є невід'ємною частиною цього Договору. Сторони погодили, що орендар матиме доступ до об'єкта оренди починаючи з дати підписання Акту прийому-передачі об'єкту оренди.

Згідно з п. 3.5. Договору право користування об'єктом оренди виникає у орендаря з моменту підписання сторонами Акта прийому-передачі об'єкта оренди. Нарахування плати за об'єкт оренди, інших платежів (окрім гарантійного), передбачених цим Договором, та обов'язки орендаря щодо їх сплати виникають з моменту передач об'єкта оренди за актом прийому-передачі об'єкта оренди та припиняються при поверненні об'єкта оренди і підписання сторонами Акта прийому-передачі.

За умовами п. 3.8. Договору приймання наданих орендодавцем послуг з оренди здійснюється орендарем на підставі акту прийому-передачі наданих послуг з оренди, який складається орендодавцем та підписується сторонами не пізніше 3 (трьох) днів з моменту отримання такого акту.

Акт прийому-передачі наданих послуг з оренди оформлюється орендодавцем в двох екземплярах (п. 3.9. Договору).

В силу п. 3.10. Договору Акт прийому-передачі наданих послуг з оренди має бути переданий (вручений під підпис/відправлений поштою) орендодавцем орендарю не пізніше останнього робочого дня місяця, в якому було надано послуги оренди.

Згідно з п. 3.11. Договору у випадку наявності претензій щодо якості наданих послуг з оренди, орендар у строк, визначений в п. 3.8. цього Договору підписує Акт прийому-передачі наданих послуг з оренди з застереженням про невідповідність наданих послуг умовам Договору (з посиланням на пункти Договору і норми права) та оформлює це окремим документом (Актом про невідповідність наданих послуг з оренди), як Додаток до Акту прийому-передачі наданих послуг. Акт про невідповідність наданих послуг з оренди повинен містити інформацію, в чому саме виявляється невідповідність наданих послуг умовам Договору та побажання орендаря щодо варіантів та строків їх усунення.

У випадку наявності застереження в Акті прийому-передачі наданих послуг з оренди, підтвердженого Орендодавцем або його представником або в Додатку до акту (Акті про невідповідність наданих послуг з оренди), орендодавець зобов'язаний виправити виявлені недоліки у розумний строк, або згідно строків, визначених в акті про невідповідність наданих послуг з оренди, погоджених сторонами (п. 3.12. Договору).

Відповідно до п. 3.13. Договору у випадку, якщо протягом строку встановленого в п. 3.8. Договору орендар не надішле на адресу орендодавця Акт прийому-передачі наданих послуг з оренди та/або Акт про невідповідність наданих послуг з оренди, - послуги вважаються наданими належним чином, прийнятими орендарем без застережень та мають бути оплачені в порядку та на умовах, встановлених статтею 4 даного Договору.

За умовами п. 4.1. Договору за користування об'єктом оренди орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі і на умовах, встановлених даним Договором.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що розмір орендної плати за користування об'єктом оренди складає 45 000, 00 грн. за календарний місяць.

В силу п. 4.4. Договору орендар сплачує орендну плату за користування об'єктом оренди щомісяця, шляхом перерахування встановленої у п. 4.2. Договору суми на рахунок орендодавця у строк, не пізніше 5 числа поточного місяця.

Орендар сплачує щомісячну орендну плату та щомісячні витрати по утриманню об'єкта оренди, інші платежі, передбачені цим Договором, за весь строк оренди, включно по день повернення об'єкта оренди орендодавцю за актом прийому-передачі об'єкта оренди (п. 4.10. Договору).

Згідно з п. 10.1. Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 2 (двох) років та 11 місяців, а саме до 25.07.2018 р. включно.

Під час розгляду справи позивачем не було надано суду актів прийому-передачі наданих послуг з оренди, складених відповідно до статті 3 Договору, проте, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач передав відповідачу у тимчасове платне користування приміщення під магазин та майно, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 300 м.кв., план яких міститься у Додатку 1 до Договору, що підтверджується Актом прийому-передачі нерухомого майна від 06.10.2015 р., підписаним представниками обох сторін без зауважень та заперечень.

При цьому, суд зазначає, що доводи сторін мають досліджуватися на підставі інших належних доказів, які мають значення для встановлення фактів саме виконання сторонами умов договору та реальності господарської операції; перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції, а не оформленню такої операції.

Отже, за висновком суду, означеним актом підтверджується факт отримання відповідачем в оренду обумовленого Договором майна та користування ним протягом спірного періоду, а відсутність складених відповідно до статті 3 актів прийому-передачі послуг з оренди в даному випадку не нівелюють обов'язок відповідача по сплаті орендної плати.

До того ж, під час розгляду справи суду не було надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження того, що відповідач не користувався орендованим майном протягом спірного періоду.

Враховуючи те, що позивачем належним чином доведено факт передачі відповідачу в оренду майна та користування ним, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок по сплаті орендної плати відповідно до п. п. 3.2., 3.5. Договору.

Проте, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за березень, квітень та травень 2016 року у розмірі 135 000,00 грн.

Направлену позивачем претензію про сплату боргу відповідач залишив без задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В силу ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частина 4 статті 286 Господарського кодексу України).

Як зазначалось судом вище, пунктом 4.2. Договору передбачено, що розмір орендної плати за користування об'єктом оренди складає 45 000, 00 грн. за календарний місяць.

В силу п. 4.4. Договору орендар сплачує орендну плату за користування об'єктом оренди щомісяця, шляхом перерахування встановленої у п. 4.2. Договору суми на рахунок орендодавця у строк, не пізніше 5 числа поточного місяця.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві заборгованість по орендній платі за період з березня по травень 2016 року включно, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді у розмірі 135 000, 00 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БОНАНЗА РИТЕЙЛ» (02097, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 63-Б; код ЄДРПОУ 39958269) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (04212, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 135 000 (сто тридцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу та 2 025 (дві тисячі двадцять п'ять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.10.2016

Суддя М.Є. Літвінова