Рішення

від 24.10.2016 по справі 904/8116/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.10.16р. Справа № 904/8116/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" (м. Запоріжжя)

до Селянського (фермерського) господарства "Світлана" (с. Топила, Томаківського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу партії товару № ПР18/05/2013 від 03.05.2013 у загальному розмірі 217 209 грн. 20 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 24.10.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - директор (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних

осіб та фізичних осіб-підприємців від 22.04.2015);

ОСОБА_2 - представник (довіреність від 20.01.2015);

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Світлана" (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу партії товару № ПР18/05/2013 від 03.05.2013 у загальному розмірі 374 374 грн. 87 коп.

Ціна позову, на момент звернення з ним до суду, складалася з наступних сум:

- 108 640 грн. 00 коп. - основний борг;

- 256 439 грн. 45 коп. - курсова різниця;

- 9 295 грн. 42 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу партії товару № ПР18/05/2013 від 03.05.2013 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 03.05.2013 та 07.05.2013 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 108 640 грн. 00 коп. На підставі пункту 2.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача курсову різницю в сумі 256 439 грн. 45 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 02.11.2013 по 07.09.2016 у сумі 9 295 грн. 42 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 03.10.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 59652/16 від 27.09.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 03.10.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 03.10.2016 не з'явився, причин нез'явлення, а також ненадання витребуваних судом документів суду не повідомив. Крім того, судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи, а також для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні додаткових доказів.

Судом було також зауважено, що відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 03.10.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 24.10.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 64515/16 від 19.10.2016), в яких він зазначає, що підписання протоколу містить формальний характер, а екземпляр для підписання був направлений відповідачу, але ним не підписаний та не повернутий.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 665027/16 від 24.10.2016), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений відповідно до спірного договору товар у загальному розмірі 217 203 грн. 07 коп., яка складається з наступних сум:

- 108 640 грн. 00 коп. - основний борг;

- 99 273 грн. 78 коп. - інфляційні втрати;

- 9 289 грн. 29 коп. - 3% річних.

Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив заявлені до стягнення 3% річних, а також заявив до стягнення інфляційні втрати замість вимог про стягнення курсової різниці.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення 3% річних, заявлені інфляційні втрати замість курсової різниці, внаслідок чого ціна позову фактично зменшилась.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 217 203 грн. 07 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, сума позовних вимог, з урахуванням зазначеної заяви, складає 217 203 грн. 07 коп., що є ціною позову.

У судове засідання 24.10.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 24.10.2016 вдруге не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.09.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 53571, Дніпропетровська область, Томаківський район, с. Топила, вулиця Стадіонна, будинок 12, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому, зокрема, містилася ухвала суду від 03.10.2016, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень , який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

В той же час, судом враховано, що відповідачу не було також вручено і поштове відправлення з ухвалою суду від 03.10.2016 (а.с.39-40,45-49), яке було повернуто на адресу суду з довідкою пошти про закінчення терміну зберігання.

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.09.2016; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 27 на відправку пошти з повідомленням від 04.10.2016, які долучені до матеріалів справи.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 16.09.2016 та від 03.10.2016 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

У судовому засіданні 24.10.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх зменшення, з підстав, що наведені ним у позовній заяві.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 24.10.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 03.05.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" (далі - продавець, позивач) та Селянським (фермерським) господарством "Світлана" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу партії товару № ПР18/05/2013 (далі - договір, а.с.11-12), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання та діє до моменту його повного виконання.

Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили, що найменування товару: насіння соняшнику "Ясон", насіння соняшнику "Рюрик", насіння соняшнику "Фаворит".

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що товар має бути повністю поставлений покупцю не пізніше 20 календарних днів з моменту підписання договору.

Відповідно до пунктів 6.1. та 6.2. договору перехід права власності здійснюється в момент отримання товару, яке підтверджується датою у видатковій накладній та підписом покупця. Умови поставки товару самовивіз зі складу продавця.

Так, на виконання умов договору, позивач здійснив поставку узгодженої у пункті 1.2. договору продукції відповідачу на загальну суму 108 640 грн. 00 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № РН-0000031 від 03.05.2013 на суму 48 790 грн. 00 коп. (а.с.13);

- видаткова накладна № РН-0000032 від 07.05.2013 на суму 59 850 грн. 00 коп. (а.с.14).

Вказаний товар було отримано відповідачем на підставі довіреності, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с.15).

Суд зауважує, що товар, визначений у пунктах 1.2. та 2.1. договору у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно вказаних накладних за кількістю, ціною та загальною вартістю, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Щодо визначення правомірної суми основного боргу, судом враховано наступне.

Згідно з частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь - які умови договору, які не суперечать законодавству.

Частинами 1 та 2 статті 632 Цивільного кодексу України, передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін та є істотною умовою договору. Зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом .

Згідно частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін , якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його змін.

Стаття 654 Цивільного кодексу України визначає, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється .

Вказані законодавчі положення були закріплені позивачем та відповідачем також у пункті 11.1. договору, де сторони вказали, що всі зміни та доповнення до договору діють тільки в письмовій формі, підписаній обома сторонами .

У розділі 2 договору сторони визначили умови щодо ціни товару, а саме:

- загальна вартість товарів, що продаються за договором складає: 108 640 грн. 00 коп. , в тому числі ПДВ - 18 106 грн. 67 коп. (пункт 2.2. договору);

- ціна товару розрахована по курсу НБУ 7 грн. 99 коп. за 1 долар США на дату поставки товару та є попередньою. Ціна товару може бути змінена при умові зміни курсу долара США на дату оплати товару (пункт 2.3. договору);

- у випадку зміни вартості товару на дату оплати, буде складений протокол зміни ціни та підписаний обома сторонами (пункт 2.4. договору).

Здійснивши системний аналіз умов договору купівлі-продажу партії товару № ПР18/05/2013 від 03.05.2013 суд прийшов до висновку, що його умовами не передбачено автоматичної зміни ціни товару у випадку підвищення курсу долара США, а передбачена лише можливість її зміни за згодою сторін, яка оформлюється сторонами у вигляді протоколу зміни ціни, який підписується обома сторонами.

Доказів підписання такого протоколу позивачем та відповідачем матеріали справи не містять, крім того у письмових поясненнях та у судових засідання представник позивача підтвердив його відсутність, зазначивши, що вказаний протокол було складено та направлено на підписання відповідачу, але відповідач вказаний протокол не підписав.

Отже, позивачем правомірно було визначено та заявлено до стягнення суму основного боргу у розмірі 108 640 грн. 00 коп.

В той же час, у розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунків, а саме:

- оплата за товар здійснюється: у розмірі 20 % вартості, встановленої в пункті 2.2. договору в строк до 20.05.2013; у розмірі 80 % вартості, встановленої в пункті 2.2. договору в строк до 01.11.2013. (пункт 5.1. договору);

- види розрахунків: перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в порядку, визначеному діючим законодавством (пункт 5.2. договору).

При цьому, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за поставлений 03.05.2013 та 07.05.2013 товар не виконав, оплату товару в установлені в договорі строки, у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 108 640 грн. 00 коп.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений 03.05.2013 та 07.05.2013 товар в сумі 108 640 грн. 00 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим наявність заборгованості відповідача за отриманий за спірними накладними товар є доведеною та підтвердженою належними доказами.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги за первісним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 108 640 грн. 00 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору поставки, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період з грудня 2013 року по вересень 2016 року у сумі 99 273 грн. 78 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 02.11.2013 по 07.09.2016 у сумі 9 289 грн. 29 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наведеного розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було враховано вищевказані вимоги, а отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 99 273 грн. 78 коп.

Крім того, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що він також здійснений правильно (визначений позивачем період не виходить за межі періоду, що визначений судом) та арифметично вірно, а отже визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 9 289 грн. 29 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 374 374 грн. 87 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 5 615 грн. 62 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Після прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог від 24.10.2016 ціна позову стала складати 217 203 грн. 07 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову також мала складати 3 258 грн. 05 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 133 від 12.09.2016 позивачем було сплачено 5 615 грн. 64 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі , ніж встановлено законом.

Так, у відповідності до вказаного закону, позивачем подана заява (вх.суду 65020/16 від 24.10.2016), в якій він просить суд повернути з державного бюджету надмірно сплачений судовий збір в сумі 2 357 грн. 59 коп.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 2 357 грн. 59 коп. (5 615,64 - 3 258,05).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Світлана" (53571, Дніпропетровська область, Томаківський район, с. Топила, вулиця Стадіонна, будинок 12; ідентифікаційний код 31037271) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" (69095, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 32551359) 108 640 грн. 00 коп. - основного боргу, 99 273 грн. 78 коп. - інфляційних втрат, 9 289 грн. 29 коп. - 3% річних, 3 258 грн. 05 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" (69095, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 32551359) надмірно сплачений судовий збір у сумі 2 357 грн. 59 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 133 від 12.09.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3