Рішення

від 19.10.2016 по справі 911/3082/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2016 р. Справа № 911/3082/16

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. при секретарі судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю В«Фреш ГрупВ» , Чернівецька обл. м. Малинці

до товариства з обмеженою відповідальністю В«Птахофабрика В«КиївськаВ» , Київська обл., с. Пухівка

про стягнення 11 574,43 гривень

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, директор;

від відповідача: не з'явився;

Товариство з обмеженою відповідальністю В«Фреш ГрупВ» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю В«Птахофабрика В«КиївськаВ» про стягнення заборгованості в розмірі 9 500,00 гривень та 2 074,43 гривень пені, що виникла внаслідок неналежного виконання обов'язків з оплати послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом, наданих позивачем згідно заявки від 24.01.2016 №4.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представником позивача долучено до матеріалів справи докази направлення на адресу відповідача оригіналів, зазначених заявці на перевезення вантажу, зокрема поштову квитанцію від 27.01.2016 та роздруківку з сайту Укрпошта, в якиій зафіксовано отримання відповідачем рекомендованого листа позивача 01.02.2016.

Ухвала Господарського суду Київської області від 21.09.2016 направлялась відповідачу з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на адресу, зазначену позивачем у позові, яка відповідає адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Відповідно до правої позиції, викладеної в п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що нез'явлення відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.01.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Фреш Груп» (виконавець) укладено заявку №4 на перевезення вантажу, відповідач (замовник) прийняв зобов'язання надати вантажі до перевезення, а позивач (виконавець) прийняв на себе зобов'язання по перевезенню вантажу.

Заявкою №4 від 24.01.2016 сторони погодили та встановили умови перевезення.

Так, сторонам погоджено маршрут: Київ-Захід.

Найменування вантажу: 427 ящиків.

Тип кузова: рефрижератор (температурний режим +5-+8),сухий, без запаху, санітарний паспорт, санітарна книжка.

Вага брутто: до 10 тон, об'м до 45 м3. Вид пакування: коробки, палети.

Дата завантаження: 24.01.2016.

Адреси завантаження: м. Київ, Броварське шосе 99, Київська Птахофабрика.

Адреса розвантаження: згідно ТТН, розвантаження 25.01.2016.

Порядок та форма оплати: безготівкова форма оплати, за оригіналами документів.

Вартість фрахту: 9 500,00 гривень з ПДВ.

Додаткові умови для оплати оригінали: рахунки, актів, заявка, ТТН, видаткові накладні.

Оплата протягом 7 днів, після надання оригіналів документів.

Позивач наголошує, що ним зобов'язання за заявкою №4 від 24.01.2016 були виконані належним чином, вантаж доставлено та прийнято відповідачем у повному обсязі, позивачем подано до матеріалів справи: товарно-транспортні накладі №ПФ0000156 від 24.01.2016, №ПФ0000154 від 24.01.2016 від 24.01.2016, №ПФ0000150 від 24.01.2016, №ПФ0000152 від 24.01.2016, що засвідчують факт надання послуг з перевезення вантажу.

27.01.2016 позивач направив на адресу відповідача оригінали документів, перелічених в заявці на перевезення №4 від 24.01.2016, які було отримано відповідачем 01.02.2016.

Таким чином, як стверджує позивач, всупереч умов заявки №4 від 24.01.2016, відповідач не сплатив послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом, внаслідок чого, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 9 500,00 гривень, яку просить стягнути з відповідача.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За статтями 909 ЦК України та 307 ГК України, яка є аналогічною вказаній статті ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частиною 1 ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання (п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

10.08.2016 товариство з обмеженою відповідальністю «Фреш Груп» направило товариству з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» претензію №33/16, в якій вимагав сплатити заборгованість в розмірі 9 500,00 гривень. Вказана претензія була направлена відповідачу на належну адресу 10.08.2016 (копія претензії та фіскальний чек «Укрпошти» від 10.08.2016 долучені до матеріалів справи), та залишена без відповіді.

Зазначене перевезення було здійснено та прийнято відповідачем у повному обсязі, що підтверджується наданим позивачем до матеріалів справи: товарно-транспортні накладі №ПФ0000156 від 24.01.2016, №ПФ0000154 від 24.01.2016 від 24.01.2016, №ПФ0000150 від 24.01.2016, №ПФ0000152 від 24.01.2016, що засвідчують факт надання послуг з перевезення вантажу.

Відповідачем також не спростовано доводів позивача про те, що оригінали, перелічених в заявці №4 від 24.01.2016 документів отримано відповідачем 01.02.2016

За таких обставин суд приходить до висновку, що надані позивачем докази підтверджують факт існування заборгованості у розмірі 9 500,00 гривень, відповідачем не спростовано існування заборгованості перед позивачем у сумі 9 500,00 гривень, що зумовлює висновки суду про задоволення позову в цій частині.

Щодо решти позовних вимог.

Позивачем заявлено до стягнення - 2 074,43 гривень пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, хоча неустойка і є мірою відповідальності за неналежне виконання господарського зобов'язання, разом з тим неустойка виступає і як заходи забезпечення виконання зобов'язання.

Так, за змістом ст.ст. 546-548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Отже право на нарахування неустойки та розмір штрафних санкцій мають бути визначені сторонами в договорі, за відсутності чого заінтересована сторона позбавляється права на їх нарахування.

Така позиція суду ґрунтується, в тому числі, і на положеннях абзаців третього та четвертого п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно яких, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Отже, оскільки у вчиненому сторонами правочині не встановлено права позивача на нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2 074,43 гривень.

Стаття 33 ГПК України покладає на кожну зі сторін, що беруть участь у справі, обов'язок доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 9 500,00 гривень заборгованості є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2 074,43 гривень пені слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до статті 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі, не зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, адже спір виник з вини відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (07413, Київська обл., Броварський р-н, с. Пухівка, вул. Радгоспна, код 05513187) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш Груп» (60024, Чернівецька обл., Хотинський район, с. Малинці, код 35249017) 9 500,00 гривень основного боргу та 1 378,00 гривень - судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 19.10.2016 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 24.10.2016.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник