Постанова

від 25.10.2016 по справі 826/27777/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 жовтня 2016 року писмове провадження № 826/27777/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Промжитлобуд»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві

про визнання протиправним та скасування ППР

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Промжитлобуд» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.09.2014 № 0006982203.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі

Сторонами заявлене спільне клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

На підставі пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ВБК «Промжитлобуд» (код ЄДРПОУ 37044064) з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Кийстройпоставка» (код ЄДРПОУ 38890315) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014.

В результаті проведення перевірки відповідачем складено акт перевірки від 27.08.2014 № 4542/26-56-22-03-09/37044064.

З акта перевірки вбачається, що за період з 01.03.2014 по 31.03.2014 ТОВ «ВБК «Промжитлобуд» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 477 143 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.03.2015 по 31.03.2014 по взаємовідносинах з ТОВ «Кийстройпоставка» (код ЄДРПОУ 38890315_ встановлено його завищення на загальну суму 122 500 грн., в тому числі за період - березень 2015 року - 122 500 грн.

18 вересня 2014 відповідачем на підставі акта перевірки від 27.08.2014 № 4542/26-56-22-03-09/37044064, прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0006982203, яким позивачу за порушення п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України занижено суму податку на додану вартість за платежем : податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на загальну суму 153 025,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 122 500 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 30 625 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ «Кийстройпоставка».

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов'язань та зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів контрагента позивача, яка (фіктивність) встановлена в наступних документах, як то акт ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №313/22-05/38890315 від 22.07.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Київстройпоставка» (код ЄДРПОУ 38890315) щодо підтвердження реального здійснення, товарності, фінансово-господарських операцій з ТОВ «ІН СІТІ ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 36852278), ТОВ «БК АРТВІЛД» (код ЄДРПОУ 39073013) та з ПП «Євромедіапром» (код ЄДРПОУ 36703028) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014; акт від 16.05.2014 №363/26-57-22-04-10/36852278 неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІН СІТІ ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 36852278) щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період з 01.03.2014 по 31.03.2014; акт від 06.05.2014 №1262/26-55-22-08/39073013 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК АРТБІЛД» (код ЄДРПОУ 39073013) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.03.2014 по 31.03.2014; акт від 10.06.2014 №450 /26-57-22-04- 10/36703028 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Євромедіапром» (код ЄДРПОУ 36703028) щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період з 01.03.2014 по 31.03.2014, не сприймаються судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Матеріали справи підтверджують, що основним видом діяльності ТОВ «ВБК «Промжитлобуд» є будівництво будівель і споруд, на право здійснення якої підприємству видано відповідну ліцензію.

28 березня 2014 року між позивачем як генеральним підрядником та ТОВ «Алькор- 2012» як субпідрядником був укладений договір будівельного підряду № 28/03/14, відповідно до якого субпідрядник взяв на себе обов'язок виконати роботи по улаштуванню буроін'єкційних паль пальового поля на об'єкті «Будівництво по вул. Новоконстантинівській» (вул. Фрунзе.82, нині - вул. Кирилівська,82).

28 лютого 2014 року з тим же контрагентом позивач уклав договір оренди обладнання №28/02/14.

31 березня 2014 року обов'язок ТОВ «Алькор-2012» передати в оренду обладнання був замінений обов'язком виконати будівельно-монтажні роботи на об'єкті будівництва по вул. Червонопільській, 2-Г у м. Києві.

26 березня 2014 року ТОВ «Алькор-2012» як постачальник виписав позивачу рахунок-фактуру № 0002603 на будівельні матеріали.

Однак, у зв'язку з неможливістю ТОВ «Алькор-2012» виконати свої обов'язки, за згодою позивача, була проведена заміна зобов'язаної сторони. Нею стало ТОВ «Кийстройпоставка» на підставі договорів про переведення боргу: № 28-03-14 від 28 березня 2014 року, № 31-03-04 від 31 березня 2014 року та № 31.1-03-14 від 31 березня 2014 року відповідно.

Отже, на підставі вказаних правочинів ТОВ «Кийстройпоставка» повинна була виконати будівельно-монтажні роботи та поставити будівельні матеріали.

Як вбачається з матеріалів справи, виконання робіт та їх прийняття позивачем підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт та актами приймання виконаних будівельних робіт від 31 березня 2014 року та від 30 червня 2014.

Поставка будівельних матеріалів підтверджується видатковою накладною № 412 від 31 березня 2014 року.

Також Позивачем отримано від свого контрагента податкові накладні 286, 287 та 288 від 28.03.2015 року та 411 та 412 від 31.03.2014 року на загальну суму ПДВ 122 500,04 грн. Оплата виконаних робіт здійснювалась позивачем у безготівковій формі, згідно банківських виписок, які наявні в матеріалах справи.

Співпраця позивача з ТОВ «Кийстройпоставка» не обмежувалась лише періодом, який перевірявся (березень 2014 року), але й мала місце у подальшому, про що свідчить копія довідки про вартість робіт, виконаних у квітні 2014 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, що на момент виникнення спірних операцій).

Відповідно до пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Кодексу).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Кодексу).

За приписами підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту та витрат підприємства у податковому обліку.

В ході судового розгляду, судом були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з контрагентом в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

В той же час, в акті перевірки позивача, відповідачем не наведено вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом первинних документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Кийстройпоставка».

Таким чином, суд дійшов висновку, що без надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з контрагентом, в основу висновків акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідачем, фактично, покладена інформація (податкових органів відносно контрагента, контрагентів контрагента позивача), достовірність якої не доведена у встановленому законом порядку.

Разом з тим, суд звертає увагу, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.11.2014 у справі № 808/6687/14 (ДО 808/407/14) за позовом ТОВ «Кийстройпоставка» було визнано неправомірними дії ДПІ у Деснянському районі м. Києва щодо складання акту від 22.07.2014 № 313/22-05/38890315 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Кийстройпоставка». Як зазначалося вище, саме на цьому акті ґрунтуються висновки акту перевірки позивача.

Усупереч вимог Кодексу, відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про нереальність господарських операцій контрагента позивача з контрагентами, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов'язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов'язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

При цьому, зазначені в акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента позивача і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку або права визнавати нікчемними вчинені ним правочини.

Суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.01.2016 по справі №4842/11/2670, а саме: за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, на виконання вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, за наслідками яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Кийстройпоставка».

Крім зазначеного, за правилами пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49, пункту 109.1. статті 109 Кодексу, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 та 31.01.2011 і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 (справа «Булвес АД» проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та формування витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 № К/800/9087/13).

Крім того, податковим органом не надано суду рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення відповідача від 18.09.2014 № 0006982203 та, відповідно, про необхідність його скасування.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У свою чергу, відповідачем проігноровано обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Промжитлобуд» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 18.09.2014 № 0006982203.

3. Судові витрати в сумі 2 296,89 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Промжитлобуд» за рахунок Державного бюджету України.

4. Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.О. Арсірій