Рішення

від 13.10.2016 по справі 910/14754/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2016Справа №910/14754/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАІС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний Млин" про стягнення 99 055,71 грн.

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1 (дов. б/н від 05.10.2016 року) від відповідача ОСОБА_2 (дов. № 1-440 від 20.07.2016 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13 жовтня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАІС" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний Млин" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 99 055,71 грн., в тому числі 63 404,79 грн. пені, 17 894,29 грн. 3 % річних, 17 756,63 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу № 104/п від 31.07.2015 року. Позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 року № 910/26128/15, зміненого постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 року, стягнуто з відповідача на його користь суму основного боргу, пеню та 3% річних за договором купівлі-продажу № 104/п від 31.07.2015. Проте, як зазначає позивач, відповідач сплатив основний борг з порушенням встановленого договором строку оплати, що стало підставою для подання позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2016 року порушено провадження у справі № 910/14754/16 та призначено справу до розгляду на 15.09.2016 року.

13.09.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про продовження строків розгляду спору та відкладення розгляду справи.

15.09.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Розглянувши подане відповідачем 13.09.2016 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Відповідно до статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.09.2016 року винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору та відкладення розгляду справи на 13.10.2016 року.

11.10.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з контррозрахунком позовних вимог, заява про зменшення розміру пені та заява про розстрочку виконання рішення суду.

У судовому засіданні 13.10.2016 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.10.2016 року підтримав зазначене у відзиві на позов та заяви про зменшення пені, розстрочку виконання рішення суду.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАІС" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Столичний Млин" (покупець) укладено Договір № 104/п (далі - Договір), у відповідності з пунктами 1.1., 1.2. якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити зерно пшениці 2, 3 класу, жита прод. (товар), одиниці виміру - тонна (пункт 1.3 Договору).

Відповідно до пункту 1.5 Договору, орієнтовна вартість всієї партії зерна становить 5 180 000,00 грн., в тому числі ПДВ.

За умовами пункту 3.4 Договору встановлено, що термін та порядок оплати протягом 5 банківських днів по факту поставки зерна відповідачу.

Відповідно до пункту 4 Протоколу погодження ціни від 31.07.2015 року (додаткова угода до договору № 104/п від 31.07.2015 року) оплата здійснюється покупцем на протязі 10 банківських днів з моменту поставки.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 2 029 127,26 грн., що підтверджується видатковими накладними № 38 від 31.07.2015 року, № 39 від 01.08.2015 року, № 40 від 02.08.2015 року.

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань за спірним договором, відповідач вчасно не оплатив вартість отриманого товару на суму 1 120 000,00 грн.

В зв'язку з тим, що відповідач в обумовлений договором строк належним чином не виконав свої зобов'язання щодо оплати товару, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний млин» про стягнення 1 120 000,00 грн. заборгованості, 39 168,14 грн. пені та 6 381,22 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 року у справі № 910/26128/15, позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 року у справі № 910/26128/15 частково змінено та стягнуто з відповідача 1 120 000,00 грн. заборгованості, 37 297,21 грн. пені та 5 270,96 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.02.2016 розстрочено виконання рішення Господарського суду м. Києва від 26.11.2015 у справі № 910/26128/15 на три місяці.

В обґрунтування позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Маіс" вказує на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 року у справі № 910/26128/15 та постанова Київського апеляційного господарського суду 04.02.2016 фактично виконана відповідачем 24.05.2016 року, що, на думку позивача, є підставою для стягнення з відповідача пені за період з 01.10.2015 року по 14.02.2016 року на суму 63 404,79 грн., трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.10.2015 року по 23.05.2016 року на суму 17 894,29 грн. та інфляційних втрат в розмірі 17 756,63 грн. з жовтня 2015 року по квітень 2016 року.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач здійснив неправильний розрахунок пені.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 року у справі № 910/26128/15, яке змінене постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016, позов задоволено частково, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний млин» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маіс" 1 120 000,00 грн. заборгованості, 37 297,21 грн. пені та 5 270,96 грн. 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Таким чином, факти, які підтверджують наявність грошового зобов'язання відповідача щодо оплати за поставлений товар за договором купівлі-продажу № 104/п від 31.07.2015 року, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 року у справі № 910/26128/15 та у постанові Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 року, в силу вимог частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають доведенню.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача пені за період з 01.10.2015 року по 14.02.2016 року на суму 63 404,79 грн., трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.10.2015 року по 23.05.2016 року на суму 17 894,29 грн. та інфляційних в розмірі 17 756,63 грн. з жовтня 2015 року по квітень 2016 року за неналежне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу № 104/п від 31.07.2015 року.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку порушення умов оплати, визначених пунктом 3.4. Договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна.

Суд, здійснивши перерахунок пені заявленої до стягнення позивачем по справі, встановив, що позивач неправильно розрахував суму пені зважаючи на те, що у відповідності до умов договору пеня нараховується виключно за банківські дні.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення пені в розмірі 62 054,65 грн.

Водночас суд відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний млин» про зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з приписами статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищезазначених приписів чинного законодавства вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), необхідно об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

З огляду на викладене та враховуючи відсутність передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, беручи до уваги значний період прострочення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Столичний млин» своїх зобов'язань, їх значний розмір, спричинення позивачу негативних наслідків, які полягали у погіршенні його майнового стану, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання відповідача.

Згідно зі статтею 229 Господарського кодексу України та частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (пункт 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як встановлено судом, заборгованість, яку було стягнуто за рішенням господарського суду міста Києва суду у справі № 910/26128/15 є грошовим зобов'язанням за договором та на яку в силу статті 625 Цивільного кодексу України можуть бути нараховані 3% річних та інфляційні втрати, після винесення рішення суду.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд дійшов висновку, що останні є арифметично вірними, а тому вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Маіс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний млин» інфляційних нарахувань на суму 17 756,63 грн. та трьох процентів річних на суму 17 894,29 грн. підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маіс" підлягають частковому задоволенню.

Суд зазначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Такої ж правової позиції дотримується Пленум Вищого господарського суду України у пункті 7.2 його постанови від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Пунктом 6 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Проте наведені заявником підстави для розстрочення виконання судового рішення (тяжке фінансове становище, систематичне порушення грошових зобов'язань контрагентами відповідача та фактичне погашення суми основного боргу перед позивачем) не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для розстрочення виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився, зокрема, внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. За приписами статті 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження".

Слід також враховувати, що за змістом частини 1 статті 229 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань лише в силу об'єктивних факторів.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

В силу приписів статті 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Таким чином, наведені заявником обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання прийнятого у даній справі рішення.

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд зобов'язаний враховувати інтереси не лише боржника, а й стягувача. Разом із тим, стягувач також є суб'єктом господарювання, здійснює підприємницьку діяльність та зобов'язаний оплачувати роботу своїх працівників.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичний млин» не довело належними та допустимим доказами наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення, у зв'язку із чим його заява про розстрочення виконання задоволенню не підлягає.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАІС» задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний Млин» (04080, м. Київ, вул. Межигірська, 83, код ЄДРПОУ 37175801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАІС» (08444, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Дениси, вул. Леніна, 51-Б; код ЄДРПОУ 32393607) 62 054 (шістдесят дві тисячі п'ятдесят чотири) грн. 65 коп. пені, 17 894 (сімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто чотири) грн. 29 коп. 3% річних, 17 756 (сімнадцять тисяч сімсот п'ятдесят шість) грн. 63 коп. - інфляційних нарахувань, 1 465 (одну тисячу чотириста шістдесят п'ять) грн. 59 коп. судового збору.

3.У іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.10.2016

Суддя С.В. Стасюк