Постанова

від 19.10.2016 по справі 909/384/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2016 р. Справа № 909/384/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь», б/н від 10.08.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4224/16 від 30.08.2016 р.),

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27 липня 2016 року

у справі № 909/384/16 (суддя Грица Ю.І.),

порушеній за позовом

Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Логистик», м. Харків,

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь», с. Новий Мізунь Долинського району Івано-Франківської області,

Про стягнення заборгованості в сумі 39790,70 грн., з яких: 25000,00 грн. основний борг, 12174,89 грн. пеня, 821,00 грн. 3% річних, 1794,81 грн. інфляційні втрати та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: не прибув.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2016 року, справу № 909/384/16 Господарського суду Івано-Франківської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А. та Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.09.2016 року скаржнику поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 02.09.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь», б/н від 10.08.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4224/16 від 30.08.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 21.09.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені, під розписку: апелянт/відповідач - 09.09.2016 р. - рекомендованою поштою № 77543 00055273 (а. с. 58), позивач - 13.09.2016 р. - рекомендованою поштою № 61020 02466634 (а. с. 59).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 р. розгляд справи № 909/384/16 відкладено на 19.10.2016 р., про що сторони були повідомлені у порядку визначеному Інструкцією з діловодства в господарських судах України (а. с. 81-82/зворот).

В судове засідання, яке відбулося 19.10.2016 р., від апелянта/відповідача представник не прибув, про причини неприбуття уповноваженої особи, суд не повідомив.

Як вбачається з апеляційної скарги (а. с. 60-63) скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.07.2016 р. по справі № 909/384/16 за позовом ТзОВ «Авангард-Логистик» до ТзОВ «Мізунь» та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відмовити, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Від позивача представник в судове засідання не прибув, на виконання вимог ухвали від 02.09.2016 р. позивачем на електронну адресу Львівського апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу б/н від 15.10.2016 р. (вх. № 01-04/7558/16 від 18.10.201 р.) в якому просить рішення Господарського суду Харківської області від 27 липня 2016 року у справі № 909/384/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27 липня 2016 року по справі № 909/384/16 без задоволення, також аналогічний відзив на апеляційну скаргу з додатками подано через канцелярію суду за вх. № 01-04/7600/16 від 19.10.2016 р. та долучено наступні копії документів: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТзОВ «Авангард-Логистик», довідка АА № 846177 з Єдиного державного реєстру підприємств та організації України (ЄДРПОУ) ТзОВ «Авангард-Логистик», довідка ТзОВ «Авангард-Логистик». Крім того, позивачем у вищенаведених відзивах письмово зазначено, що судове засідання, яке відбудеться 19.10.2016 р. в приміщенні Львівського апеляційного господарського суду слід провести за відсутності представника Позивача на підставі документів, які знаходяться в матеріалах справи.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представників сторін, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 02.09.2016 р. апелянту поновлено строк та прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь», б/н від 10.08.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4224/16 від 30.08.2016 р.) до провадження та розгляд справи з підстав зазначених в ухвалі суду від 21.09.2016 р. відкладався, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України. Однак, уповноважені представники апелянта/відповідача та позивача в судове засідання не прибули.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 р. участь повноважних представників сторін судом обов'язковою не визнавалась (а. с. 81-82).

Крім того, у вищезазначених відзивах на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що судове засідання, яке відбудеться 19.10.2016 р. в приміщенні Львівського апеляційного господарського суду слід провести за відсутності представника позивача на підставі документів, які знаходяться в матеріалах справи.

Також колегія суддів вважає зазначити, що позивачем у прохальних частинах відзивів на апеляційну скаргу (вх. № 01-04/7558/16 від 18.10.201 р. та вх. № 01-04/7600/16 від 19.10.2016 р.) вчинено покликання на рішення Господарського суду Харківської області від 27.07.2016 р. по справі № 909/384/16, що, як вбачається з матеріалів даної справи є опискою, оскільки вступні та описові частини вищевказаних відзивів містять пряме покликання на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27 липня 2016 р. у справі № 909/384/16, відтак слід вважати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.07.2016 р. по справі № 909/384/16, так як таке рішення є наявне в додатках до апеляційної скарги та у справі № 909/384/16.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи № 909/384/16 та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представників сторін, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, апеляційну скаргу задовільнити частково, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27 липня 2016 р. у справі № 909/384/16 в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат змінити, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27 липня 2016 р. у справі № 909/384/16 (суддя Грица Ю.І.) позов задоволено, вирішено тягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» (вул. Ровенька,1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область, 77543, код ЄДРПОУ 32149452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Логистик» (пров. Метизний, 5, м. Харків,61020, код ЄДРПОУ 37579253) кошти в сумі 39790,70 грн. (тридцять дев'ять тисяч сімсот дев'яносто гривень сімдесят копійок), з яких: 25000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень нуль копійок) - сума основного боргу, 12174,89 грн. (дванадцять тисяч сто сімдесят чотири гривні вісім дев'ять копійок) - неустойка, 1794,81 грн. (одна тисяча сімсот дев'яносто чотири гривні вісімдесять одна копійка) - інфляційні втрати та 821,00 грн. (вісімсот двадцять одна гривня нуль копійок) - 3% річних та судовий збір в розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень нуль копійок), (абзац перший та другий резолютивної частини судового рішення ) (а.с. 46, 47-48).

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27 липня 2016 р. по справі № 909/384/16 апелянт/відповідач (ТзОВ «Мізунь») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 60-63), просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.07.2016 р. по справі № 909/384/16 за позовом ТзОВ «Авангард-Логистик» до ТзОВ «Мізунь» та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відмовити, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Апеляційну скаргу апелянт/відповідач обґрунтовує тим, що місцевий господарський суд при постановленні рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, відтак вважає, що спірне рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт/відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що ТзОВ «Мізунь» не заперечує про існування заборгованості перед ТзОВ «Авангард-Логистик», однак заперечує розмір нарахованих штрафних санкцій, оскільки розрахунок позивача, який взятий до уваги місцевим господарським судом, проведено без врахування оплат, які здійснював відповідач протягом строку нарахування штрафних санкцій, а саме, оплати проведені: 22.10.2015 р. на суму 5000,00 грн.; 05.02.2016 р. на суму 10000,00 грн.; 10.02.2016 р. на суму 5000,00 грн.; 17.03.2016 р. на суму 5400,00 грн.; 05.04.2016 р. на суму 5000,00 грн., відтак, на думку скаржника, по кожному періоду згідно актів здачі-приймання робіт, слід було зменшити розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Також апелянт стверджує, що оскільки сторонами у договорі не було зазначено порядок зарахування коштів то відповідно до наведеного, погашення заборгованості слід було проводити в хронологічному порядку тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що місцевим господарським судом та позивачем при розрахунку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат не було враховано святковий день 24 серпня 2015 року, що також пливає на суму нарахованих коштів.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Мізунь») є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 32149452, місцезнаходження юридичної особи: 77543, Івано-Франківська область, Долинський район, село Новий Мізунь, вулиця Ровенька, 1, що підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданого ЛАГС згідно електронного запиту суду від 21.09.2016 р. (докази - в матеріалах справи).

Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-Логистик») є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 37579253, місцезнаходження юридичної особи: 61020, Харківська обл., м. Харків, Жовтневий район, пров. Метизний, буд. 5, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організації України (ЄДРПОУ) серії АА № 846177 та довідкою ТзОВ «Авангард-Логистик».

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-Логистик», 04.05.2016 р. (за вх. № 4412/16) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» про стягнення заборгованості в сумі 39790,70 грн., з яких: 25000,00 грн. основний борг, 12174,89 грн. пеня, 821,00 грн. 3% річних, 1794,81 грн. інфляційні втрати та стягнення судових витрат (а. с. 3-6). Позовна заява з доданими до неї додатками була направлена позивачем до Господарського суду Івано-Франківської області по-пошті 24.04.2016 р., що підтверджується відтиском штампу поштового зв'язку на конверті (а. с. 32).

В процесі розгляду даної справи судом першої інстанції було встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 16.07.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мізунь» (Замовник - за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авангард-Логистик» (Перевізник - за договором) будо укладено Договір № 081-2015 на перевезення вантажу (далі - Договір) (а. с. 14-17).

Зазначений договір укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписаний представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином, в силу ст. 204 ЦК України, оскільки перед судом сторонами не доведено зворотнього.

Відповідно до умов визначеного у розділі 1 договору «Загальні положення», який по суті є предметом даного договору, перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж у міжміському, міжнародному сполученні (згідно заявки на транспортні послуги) до місця призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити провізну плату за надані перевізником транспортні послуги відповідно до умов цього договору (п.1.1. Договору).

Перевізник здійснює перевезення вантажу на підставі письмових заявок на перевезення (надалі-Заявка), що надаються замовником за формою встановленою в Додатку №1 до цього Договору. 2.1.1 Заявка повинна містити наступну інформацію: найменування вантажу; вид, кількість транспортних засобів їх вантажопід"ємність; вантаж/обсяг вантажу; тара та/або упаковка; дату, час та адресу місця відправлення; дату, час та адресу місця призначення; маршрут перевезення; ціну, вартість вантажу; перевізну плату; повне найменування вантажоодержувача та необхідну інформацію про нього; умови транспортування вантажу.

Прийняття перевізником заявки замовника свідчить про згоду перевізника здійснити перевезення вантажу на умовах, викладених у заявці. Заявка на перевезення вантажу може бути подана факсимільним, електронним способом за умови збереження всіх необхідних відомостей. Заявка вважається прийнятою в момент підписання і скріплення печаткою уповноваженої особи перевізника

Передача вантажу для перевезення у місці відправки здійснюється при наявності у представника (водія) перевізника наступних документів: копія відповідної заявки на перевезення; документ, який посвідчує особу (паспорт, посвідчення водія); технічний паспорт на транспортний засіб; дорожній лист, засвідчений печаткою перевізника.

У відповідності до пункту 4.1.9. Договору, замовник зобов'язується вчасно сплатити перевізнику вартість транспортних послуг відповідно до умов Договору.

Відповідно до п.5.3 Договору сплата грошової суми за кожне перевезення здійснюється замовником на підставі рахунка-фактури і акту виконаних робіт. Підставою для виставлення рахунку фактури є підписання акту виконаних робіт.

Рахунок-фактура повинна бути сплачена замовником протягом 30 банківських днів після отримання Замовником належним чином оформлених оригіналів: рахунка-фактури виконавця, податкової накладної та товарно-транспортної накладної, видаткової накладної (п. 5.4 договору).

На виконання умов вищезазначеного договору, позивачем як доказ виконаних робіт подано суду першої інстанції акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АЛИл-00037 від 21.07.2015 р.; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АЛИл-000049 від 28.07.2015 р.; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АЛАв-002 від 03.08.2015 р.; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АЛСн-000017 від 07.09.2015 р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АЛСн-000014 від 04.09.2015 р. (а. с. 18-22).

З аналізу умов вищезазначеного договору вбачається, що за своїми основними та другорядними (не основними) ознаками Договір № 081-2015 на перевезення вантажу від 16 липня 2015 р. є договором транспортного експедирування .

У статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004р. № 1955-ІУ (із змінами і доповненнями, чинними на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що:

транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, враховуючи плату експедитору;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного (стаття 2 Закону).

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Аналогічні приписи містить ст. 929 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), а частиною 2 зазначеної статті визначено, що ОСОБА_2 65 ЦК України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Правовідносини сторін згідно ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України та самого Договору на перевезення вантажу № 079-2015 від 06.07.2015 р. полягають в організації перевезення та наданні послуг, пов'язаних з перевезенням на відміну від правовідносин саме перевезення.

Слід зазначити, що умови транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативними правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).

Як випливає з умов Договору № 081-2015 на перевезення вантажу від 16.07.2015 р. Позивач є Перевізником, а ТзОВ «Мізунь» (Відповідач - по справі) - Замовником (а. с. 14-17).

Зазначений Договір № 081-2015 на перевезення вантажу від 16.07.2015 р. є двостороннім (з однієї сторони - Перевізник, з другої сторони - Замовник) та регулює взаємини сторін при виконанні експедитором/перевізником по плануванню, організації перевезень і транспортно-експедиторському обслуговуванню вантажів з перевезення вантажу по території України, а також при розрахунках за виконані послуги.

Частинами 1, 2 статті 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

ОСОБА_2 65 ЦК України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Тобто, права та обов'язки перевізника і експедитора є самостійними.

Організація безпосередньо самих перевезень вантажів за договором транспортного експедирування регулюється нормативно-правовими актами України перевезення вантажів.

За договором перевезення вантажу (ст. 909 ЦК України) одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Слід зазначити, що договір перевезення, на відміну від договору транспортного експедирування, є трьохстороннім договором (Відправник, Перевізник, Одержувач ) (постанова Вищого господарського суду України від 24.02.2010 р. у справі № 11/237).

Договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються статтею 316 ГК України та статтями ОСОБА_2 65 ЦК України та договір перевезення вантажів, правовідносини за яким регулюються статтями ОСОБА_2 64 ЦК України є суть різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства, відтак спеціальні строки позовної давності визначені статтею 925 ЦК України та п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України та стосуються саме перевезення вантажу на правовідносини, що випливають із договору транспортного експедирування, які полягають в організації перевезення та наданні інших послуг, пов'язаних з перевезенням, не поширюються.

У даному випадку, на правовідносини, які виникли між Перевізником та Замовником за Договором № 081-2015 на перевезення вантажу від 16 липня 2015 р., незалежно від того, як правочин поіменували сторони, поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України) .

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга скаржника та Заява апелянта про застосування строку позовної давності (том ІІ, а.с. 72-73), яка подана апеляційному господарському суду, в частині, що стосується пропуску позивачем шестимісячного строку позовної давності встановленої ч. 5 ст. 315 ГК України щодо основного боргу є необґрунтованими.

Вказана правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.02.2010 р. № 11/237, від 22 листопада 2011 р. № 5015/1094/11, від 17 квітня 2012 р. у справі № 1/93/5022-1253/2011.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Три проценти річних та інфляційні втрати, визначені статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 12.12.2011 р. у справі № 07/238-10).

Отже, на правовідносини, які виникли з підстав визначених ст. 625 ЦК України поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Стаття 625 ЦК України передбачає спеціальну відповідальність, яка не ототожнюється з неустойкою (штрафом, пенею) і не відноситься до передбачених ст. 546 ЦК України видів забезпечення виконання зобов'язання.

Господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується факт прострочення грошового зобов'язання Відповідачем.

Як зазначено вище у цій постанові щодо правової природи спірного правочину, то Договір № 081-2015 на перевезення вантажу від 16.07.2015 р. є договором транспортного експедирування.

Позивачем на виконання умов вищезазначеного Договору, згідно актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) (а. с. 18-22), які є невід'ємними додатками до Договору № 081-2015 від 16.07.2015 р., а саме: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АЛИл-00037 від 21.07.2015 р. на суму 12500,00 грн. в т. ч. ПДВ; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АЛИл-000049 від 28.07.2015 р. на суму 6800,00 грн. в т. ч. ПДВ; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АЛАв-002 від 03.08.2015 р. на суму 12800,00 грн. в т. ч. ПДВ; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АЛСн-000017 від 07.09.2015 р. на суму 11800,00 грн. в т. ч. ПДВ та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АЛСн-000014 від 04.09.2015 р. на суму 11500,00 грн. в т. ч. ПДВ, надав послуги з перевезення вантажів на загальну суму 55400,00 грн. в т. ч. ПДВ.

Отже, факт надання відповідачем вищезгаданих послуг на суму 55400,00 грн. підтверджено в якості належного та допустимого доказу: актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), які містяться в матеріалах справи та засвідчують їх прийняття відповідачем наданих експедитором послуг, без зауважень та застережень.

Крім того, згода ТзОВ «Мізунь» з сумою послуг, які виставлені до оплати в рахунках на оплату, підтверджується підписом уповноваженого представника на Актах здачі-прийняття робіт (наданих послуг) (а. с. 18-22) зі сторони Замовника та засвідчення цього підпису печаткою юридичної особи Замовника.

Вказані вище акти містять обов'язкові реквізити та скріплені печаткою ТзОВ «Мізунь».

Як встановлено місцевим судом, з чим погоджується колегія суддів, відповідачем було частково сплачені позивачу кошти на підставі рахунку-фактури №АЛИл-0037 в сумі 5000,00 грн., відтак станом на 22.12.2015 р. заборгованість відповідача перед позивачем складала 50400,00 грн. (55400,00 грн. - 5000,00 грн.).

05.02.2016 р. відповідачем було перерахано на рахунок позивача кошти на суму 10000,00 грн., 10.02.2016 р. - кошти на суму 5000,00 грн., 17.03.2016 р. - кошти на суму 5400,00 грн. та 05.04.2016 р. - кошти на суму 5000,00 грн., що підтверджується випискою про рух коштів АТ «УкрСиббанк» від 04.03.2016 р., яка знаходиться в матеріалах справи (а. с. 25-27), таким чином на момент звернення позивача з позовом до суду, загальна сума заборгованості складала 25000,00 грн. (50400,00 грн. - 10000,00 грн. - 5000,00 грн. - 5400,00 грн. - 5000,00 грн.), що не заперечується скаржником в апеляційній скарзі та встановлено місцевим господарським судом.

Згідно ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. ОСОБА_2 цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Згідно ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Нормою ч.1 ст. 530 ЦК України, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Більше того, як вказує ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пункт 6.3.2. Договору встановлює, що у випадку прострочення оплати за надані послуги Замовник сплачує Перевізнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від сплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивачем, на підставі п. 6.3.2. Договору, було здійснено нарахування пені у розмірі 12174,89 грн.

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, та відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, за порушення відповідачем строків оплати за надані послуги з перевезення вантажів, відповідно до п.6.3.2. Договору, позивач нарахував відповідачу пеню, розмір якої сумарно складає 12174,89 грн. З зазначеним розміром пені, яка розрахована позивачем, погодився місцевий господарський суд.

Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого суду.

Колегією суддів, здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку пені за кожним акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) окремо, встановлено наступне.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, апелянт (ТзОВ «Мізунь»), частково оплачуючи заборгованість, у платіжних дорученнях в графі призначення платежу вказував: «За транспортні послуги згідно договору». Таким чином, зважаючи на те, що у призначеннях платежу не вказано номер та дату конкретного акту здачі-приймання робіт (надання послуг), оплата повинна зараховуватися в хронологічному порядку.

Пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Відповідно до роз'яснень Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 року - питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Наведені норми підзаконних нормативно-правових актів не були застосовані, ні позивачем, ні судом першої інстанції під час ухвалення рішення, відтак, позивач та суд першої інстанції всупереч вищевикладеному не врахував оплати та провів нарахування штрафних санкцій на повні суми заборгованості, без врахування часткових проплат.

Як вбачається з поданого позивачем розрахунку, з яким погодився місцевий суд, згідно Акта здачі-приймання робіт від 21.07.2015 року, позивач провів розрахунок за період з 02.09.2015 року по 02.03.2016 року на суму 12500,00 грн. та нарахував відповідачу пеню в сумі 2536,94 грн., однак поданий позивачем розрахунок пені є помилковим виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.4. договору, рахунок -фактури повинна бути сплачена замовником протягом 30 банківських днів після отримання замовником належним чином оформлених оригіналів: рахунка-фактури Виконавця, податкової накладної та товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

Послуги надані відповідно до акту від 21.07.2015 року повинні були бути оплачені до 02.09.2015 року включно (30 банківських днів (враховуючи 24 серпня - святковий день). Відповідно прострочення розпочалося з 03.09.2015 року.

З 03.09.2015 року по 21.10.2015 року сума боргу складала 12500,00 грн. та загальна кількість днів просочення становила 49 днів.

Пеня, у даному випадку, розраховується за формулою: сума боргу * розмір пені % / 365 днів * кількість днів прострочення = пеня.

Відтак, з 03.09.2015 року по 24.09.2015 року сума боргу становить 12500,00 грн. * ставка НБУ, яка діяла на період прострочення складала 27 % (подвійна облікова ставка становила 54%) / 365 днів в році * 22 дні прострочення = 12500,00 грн. * 54% / 365 днів * 22 дні прострочення = 406,85 грн.

З 25.09.2015 року по 21.10.2015 року сума боргу становить 12500,00 грн. * ставка НБУ, яка діяла на період прострочення складала 22 % (подвійна облікова ставка становила 44%) / 365 днів в році * 27 днів прострочення = 12500,00 грн. * 44% / 365 днів * 27 днів прострочення = 406,85 грн.

Позивачем 22.10.2015 р. згідно виписок банку було оплачено 5000,00 грн.

Відтак, з 22.10.2015 року по 04.02.2016 року сума боргу становить 7500,00 грн. * ставка НБУ, яка діяла на період прострочення складала 22 % (подвійна облікова ставка становила 44%) / 365 днів в році * 106 днів прострочення = 12500,00 грн. * 44% / 365 днів * 106 днів прострочення = 958,36 грн.

Загальна сума пені згідно акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 21.07.2015 р. становить 1772,06 грн. (406,85 грн. + 406,85 грн. + 958,36 грн. = 1772,06 грн.).

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 28.07.2015 року на суму 6800,00 грн. (друге перевезення) позивач провів розрахунок за період з 10.09.2015 року по 10.03.2016 року на суму 6800,00 грн., та нарахував пеню на загальну суму 2588,88 грн., з яким колегія суддів також не погоджується виходячи з наступного.

Послуги надані відповідно до акту від 28.07.2015 року повинні були бути оплачені до 09.09.2015 року включно (30 банківських днів (враховуючи 24 серпня - святковий день)). Відповідно прострочення розпочалося з 10.09.2015 року.

З 10.09.2015 року по 04.02.2016 року сума боргу складала 6800,00 грн. та загальна кількість днів просочення становила 148 днів.

Відтак, з 10.09.2015 року по 24.09.2015 року сума боргу становить 6800,00 грн. * ставка НБУ, яка діяла на період прострочення складала 27 % (подвійна облікова ставка становила 54%) / 365 днів в році * 15 днів прострочення = 6800,00 грн. * 54% / 365 днів * 15 днів прострочення = 150,90 грн.

З 25.09.2015 року по 04.02.2016 року сума боргу становить 6800,00 грн. * ставка НБУ, яка діяла на період прострочення складала 22 % (подвійна облікова ставка становила 44%) / 365 днів в році * 133 дні прострочення = 6800,00 грн. * 44% / 365 днів * 133 дні прострочення = 1090,24 грн.

05.02.2016 року відповідачем проведено оплату на загальну суму 10000,00 грн., з них 2500,00 грн. - за друге перевезення, відтак, залишок становить 4300,00 грн.

Отже, з 05.02.2016 року по 09.02.2016 р. сума боргу становить 4300,00 грн. * ставка НБУ, яка діяла на період прострочення складала 22 % (подвійна облікова ставка становила 44%) / 365 днів в році * 5 днів прострочення = 4300,00 грн. * 44% / 365 днів * 5 днів прострочення = 25,92 грн.

Загальна сума пені згідно акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 28.07.2015 р. становить 1267,06 грн. (150,90 грн. + 1090,24 грн. + 25,92 грн. = 1267,06 грн.).

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 03.08.2015 року на суму 12800,00 грн. (третє перевезення) позивач провів розрахунок за період з 14.09.2015 року по 05.03.2016 року на суму 12800,00 грн., та нарахував пеню на загальну суму 2707,99 грн., з яким колегія суддів також не погоджується виходячи з наступного.

Послуги надані відповідно до акту від 03.08.2015 року повинні були бути оплачені до 15.09.2015 року включно (30 банківських днів (враховуючи 24 серпня - святковий день)). Відповідно прострочення розпочалося з 16.09.2015 року.

З 16.09.2015 року по 09.02.2016 року сума боргу складала 12800,00 грн. та загальна кількість днів просочення становила 147 днів.

Відтак, з 16.09.2015 року по 24.09.2015 року сума боргу становить 12800,00 грн. * ставка НБУ, яка діяла на період прострочення складала 27 % (подвійна облікова ставка становила 54%) / 365 днів в році * 9 днів прострочення = 12800,00 грн. * 54% / 365 днів * 9 днів прострочення = 170,43 грн.

З 25.09.2015 року по 09.02.2016 року сума боргу становить 12800,00 грн. * ставка НБУ, яка діяла на період прострочення складала 22 % (подвійна облікова ставка становила 44%) / 365 днів в році * 138 днів прострочення = 12800,00 грн. * 44% / 365 днів * 138 днів прострочення = 2129,36 грн.

10.02.2016 року відповідачем проведено оплату на загальну суму 5000,00 грн., з них 700,00 грн. - за третє перевезення, відтак, залишок становить 12100,00 грн.

Отже, з 10.02.2016 року по 05.03.2016 р. сума боргу становить 12100,00 грн. * ставка НБУ, яка діяла на період прострочення складала 22 % (подвійна облікова ставка становила 44%) / 365 днів в році * 25 днів прострочення = 12100,00 грн. * 44% / 365 днів * 25 днів прострочення = 364,66 грн.

Загальна сума пені згідно акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 03.08.2015 р. становить 2664,45 грн. (170,43 грн. + 2129,36 грн. + 364,66 грн. = 2664,45 грн.).

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 04.09.2015 року на суму 11500,00 грн. (четверте перевезення) позивач провів розрахунок за період з 17.10.2015 року по 17.04.2016 року на суму 11500,00 грн., та нарахував пеню на загальну суму 1519,84 грн., з яким колегія суддів також не погоджується виходячи з наступного.

Послуги надані відповідно до акту від 04.09.2015 року повинні були бути оплачені до 18.10.2015 року включно. Відповідно прострочення розпочалося з 19.10.2015 року.

З 19.10.2015 року по 17.04.2016 року сума боргу складала 11500,00 грн. та загальна кількість днів просочення становила 181 день * ставка НБУ, яка діяла на період прострочення складала 22 % (подвійна облікова ставка становила 44%) / 365 днів в році = 2509,20 грн.

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 07.09.2015 року на суму 11800,00 грн. (п'яте перевезення) позивач провів розрахунок за період з 19.10.2015 року по 18.04.2016 року на суму 11800,00 грн., та нарахував пеню на загальну суму 2821,24 грн., з яким колегія суддів також не погоджується виходячи з наступного.

Послуги надані відповідно до акту від 07.09.2015 року повинні були бути оплачені до 19.10.2015 року включно. Відповідно прострочення розпочалося з 20.10.2015 року.

З 20.10.2015 року по 18.04.2016 року сума боргу складала 11800,00 грн. та загальна кількість днів просочення становила 181 день * ставка НБУ, яка діяла на період прострочення складала 22 % (подвійна облікова ставка становила 44%) / 365 днів в році = 2574,66 грн.

Отже, загальна сума пені згідно атів здачі приймання робіт (надання послуг), яка підлягає до задоволення становить 10787,43 грн. (1772,06 грн. + 1267,06 грн. + 2664,45 грн. + 2509,20 грн. + 2574,66 грн. = 10787,43 грн.), а не 12174,89 грн., як помилково розрахував місцевий господарський суд.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до статті 625 ЦК України розраховано відповідачу інфляційні втрати в сумі 1794,81 грн. та 3% річних в сумі 821,00 грн. за кожним рахунком окремо, які місцевим господарським судом задоволено повністю.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 1794,81 грн. інфляційних втрат та 821,00 грн. 3% річних, виходячи з наступного.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові за рішенням суду.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, що відображено, зокрема, в постанові ВГСУ від 24.01.2012 р. у справі №16/164 (2010), постанові ВГСУ від 09.04.2013 р. у справі №5011-70/10168-2012 та Верховний Суд України (постанова від 05.12.2011 р. у справі №16/164 (2010).

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (п. 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.2013р. В«Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)В» .

Колегією суддів здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, встановлено наступне.

Згідно поданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування 3% річних позивачем здійснювалось по кожному акту здачі-приймання робіт (надання послуг) окремо, однак, позивачем та місцевим господарським судом також не було враховано часткової оплати відповідачем заборгованості, що в свою чергу призвело до надмірного нарахування та задоволення позовних вимог.

Так, згідно акту від 21.07.2015 року, кошти повинні були бути оплачені до 02.09.2015 року включно (30 банківських днів (враховуючи 24 серпня - святковий день)). Відповідно прострочення розпочалося з 03.09.2015 року.

З 03.09.2015 року по 21.10.2015 року сума боргу складала 12500,00 грн. та загальна кількість днів просочення становила 49 днів.

Відтак, з 03.09.2015 року по 24.09.2015 року сума боргу становить 12500,00 грн. * 3% річних / 365 днів в році * 49 днів прострочення = 50,34 грн.

Позивачем 22.10.2015 р. згідно виписок банку було оплачено 5000,00 грн.

Відповідно до наведеного, починаючи з 22.10.2015 року по 04.02.2016 року сума боргу становить 7500,00 грн. * 3% річних / 365 днів в році * 106 днів прострочення = 7500,00 грн. * 3% річних / 365 днів * 106 днів прострочення = 65,34 грн.

Загальна сума 3% річних згідно акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 21.07.2015 р. становить 115,68 грн. (50,34 грн. + 65,34 грн. = 115,68 грн.).

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 28.07.2015 року, кошти повинні були бути оплачені до 09.09.2015 року включно (30 банківських днів (враховуючи 24 серпня - святковий день)). Відповідно прострочення розпочалося з 10.09.2015 року.

З 10.09.2015 року по 04.02.2016 року сума боргу складала 6800,00 грн. та загальна кількість днів просочення становила 148 днів.

Відтак, з 10.09.2015 року по 04.02.2016 року сума боргу становить 6800,00 грн. * 3 % річних / 365 днів в році * 148 днів прострочення = 6800,00 грн. * 3 % / 365 днів * 148 днів прострочення = 82,34 грн.

05.02.2016 року відповідачем проведено оплату на загальну суму 10000,00 грн., з них 2500,00 грн. - за друге перевезення, відтак, залишок становить 4300,00 грн.

Отже, з 04.02.2016 року по 09.02.2016 р. сума боргу становить 4300,00 грн. * 3 % річних / 365 днів в році * 5 днів прострочення = 4300,00 грн. * 3% річних / 365 днів * 5 днів прострочення = 1,77 грн.

Загальна сума 3% річних згідно акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 28.07.2015 р. становить 84,49 грн. (82,34 грн. + 1,77 грн. = 84,49 грн.).

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 03.08.2015 року на суму 12800,00 грн. (третє перевезення) позивач провів розрахунок за період з 14.09.2015 року по 05.03.2016 року на суму 12800,00 грн., та нарахував 3 % річних на загальну суму 182,00 грн., з яким колегія суддів також не погоджується виходячи з наступного.

Послуги надані відповідно до акту від 03.08.2015 року повинні були бути оплачені до 15.09.2015 року включно (30 банківських днів (враховуючи 24 серпня - святковий день)). Відповідно прострочення розпочалося з 16.09.2015 року.

З 16.09.2015 року по 09.02.2016 року сума боргу складала 12800,00 грн. та загальна кількість днів просочення становила 147 днів.

Відтак, з 16.09.2015 року по 09.02.2016 року сума боргу становить 12800,00 грн. * 3 % річних / 365 днів в році * 147 днів прострочення = 12800,00 грн. * 3 % річних / 365 днів * 147 днів прострочення = 154,65 грн.

10.02.2016 року відповідачем проведено оплату на загальну суму 5000,00 грн., з них 700,00 грн. - за третє перевезення, відтак, залишок становить 12100,00 грн.

Отже, з 10.02.2016 року по 05.03.2016 р. сума боргу становить 12100,00 грн. * 3 % річних / 365 днів в році * 25 днів прострочення = 12100,00 грн. * 3% річних / 365 днів * 25 днів прострочення = 24,86 грн.

Загальна сума 3 % річних згідно акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 03.08.2015 р. становить 179,51 грн. (154,65 грн. + 24,86 грн. = 179,51 грн.).

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 04.09.2015 року на суму 11500,00 грн. (четверте перевезення) позивач провів розрахунок за період з 17.10.2015 року по 17.04.2016 року на суму 11500,00 грн., та нарахував 3 % річних на суму 102,00 грн., з яким колегія суддів також не погоджується виходячи з наступного.

Послуги надані відповідно до акту від 04.09.2015 року повинні були бути оплачені до 18.10.2015 року включно. Відповідно прострочення розпочалося з 19.10.2015 року.

З 19.10.2015 року по 17.04.2016 року сума боргу складала 11500,00 грн. та загальна кількість днів просочення становила 181 день * 3 % річних / 365 днів в році = 171,08 грн.

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 07.09.2015 року на суму 11800,00 грн. (п'яте перевезення) позивач провів розрахунок за період з 19.10.2015 року по 18.04.2016 року на суму 11800,00 грн., та нарахував 3 % річних на суму 187,00 грн., з яким колегія суддів також не погоджується виходячи з наступного.

Послуги надані відповідно до акту від 07.09.2015 року повинні були бути оплачені до 19.10.2015 року включно. Відповідно прострочення розпочалося з 20.10.2015 року.

З 20.10.2015 року по 18.04.2016 року сума боргу складала 11800,00 грн. та загальна кількість днів просочення становила 181 день * 3 % річних / 365 днів в році = 175,55 грн.

Отже, загальна сума 3 % річних згідно атів здачі-приймання робіт (надання послуг), яка підлягає до задоволенню становить 726,31 грн. (115,68 грн. + 84,49 грн. + 179,51 грн. + 171,08 грн. + 175,55 грн. = 726,31 грн.), а не 821,00 грн., як розрахував місцевий господарський суд.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду в частині стягнення з відповідача на свою користь 1794,81 грн. інфляційних втрат, виходячи з наступного.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено зі по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 року № 52/30).

Відтак, згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 21.07.2015 року починаючи з 03.09.2015 року по 21.10.2015 року загальний індекс інфляції становив 100,97 % (за вересень 102,3 %, за жовтень - 98,7%). Сума боргу 12500,00 грн. * 100,97 % - 12500,00 грн. = 121,25 грн.

З 22.10.2015 року по 04.02.2016 року загальний індекс інфляції становив 103,6 % (за листопад - 102 %; за грудень - 100,7%; за січень - 100,9 %). Сума боргу з урахуванням проплати 22.10.2015 р. становить 7500 грн. * 103,6 % - 7500 грн. = 270,00 грн.

Загальна сума інфляційних втрат згідно акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 21.07.2015 р. становить 391,25 грн. (121,25 грн. + 270,00 грн. = 391,25 грн.).

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 28.07.2015 року починаючи з 10.09.2015 року по 04.02.2016 року, загальний індекс інфляції становив 104,6 % (за вересень 102,3 %, за жовтень - 98,7%, за листопад - 102 %; за грудень -100,7%; за січень - 100,9%). Сума боргу 6800,00 грн. * 104,6 % - 6800,00 грн. = 312,80 грн.

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 03.08.2015 року починаючи з 16.09.2015 року по 09.02.2016 року, загальний індекс інфляції становив 101,6 % (за жовтень - 98,7%, за листопад - 102 %; за грудень -100,7%; за січень - 100,9%). Сума боргу 12800,00 грн. * 101,6 % - 12800,00 грн. = 204,80 грн.

З 10.02.2016 року по 05.03.2016 року загальний індекс інфляції становив 99,6 % (за лютий 20116 р. - 99,6 %). Сума боргу з урахуванням проплати 05.02.2016 р. становить12100 грн. * 99,6 % - 12100 грн. = -48,40 грн.

Загальна сума інфляційних втрат згідно акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 03.08.2015 р. становить 156,40 грн. (204,80 грн. - 48,40 грн. = 156,40 грн.).

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 04.09.2015 року починаючи з 19.10.2015 року по 17.04.2016 року, загальний індекс інфляції становив 103,2 % (за листопад - 102 %; за грудень -100,7%; за січень - 100,9%, за лютий - 99,6 %). Сума боргу 11500,00 грн. * 103,2 % - 11500,00 грн. = 368,00 грн.

Згідно акту Акт здачі-приймання робіт від 07.09.2015 року починаючи з 20.10.2015 року по 18.04.2016 року, загальний індекс інфляції становив 103,2 % (за листопад - 102 %; за грудень -100,7%; за січень - 100,9%, за лютий - 99,6 %). Сума боргу 11800,00 грн. * 103,2 % - 11800,00 грн. = 175,55 грн.

Отже, загальна сума інфляційних втрат згідно атів здачі-приймання робіт (надання послуг), яка підлягає до задоволенню становить 1606,05 грн. (391,25 грн. + 312,80 грн. + 156,40 грн. + 368,00 грн. + 377,60 грн. = 1606,05 грн.), а не 1794,81 грн., як розрахував місцевий суд.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема щодо невірного розрахунку всупереч чинному законодавству штрафних санкцій та санкцій, визначених ст. 625 ЦК України, та не взяв до уваги, що розрахунки позивача проведені за актами про надання послуг без зарахування оплачених сум в хронологічному порядку, що призвело до збільшення розміру пені, 3 % річних та інфляційних.

За таких обставин погодитися з ухваленим рішенням місцевого суду в частині стягнення пені, індексу інфляції та трьох процентів річних не можна, тому рішення місцевого господарського суду слід змінити.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ст. 34 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають фактичне значення для вирішення даного спору, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу задовільнити частково, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27 липня 2016 року у справі № 909/384/16 в частині стягнення неустойки у формі пені, 3% річних, інфляційних втрат та судового збору змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини судового рішення у наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» (вул. Ровенька,1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область, 77543, код ЄДРПОУ 32149452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Логистик» пров. Метизний, 5, м. Харків, 61020, код ЄДРПОУ 37579253) кошти в сумі 38119,79 грн. (тридцять вісім тисяч сто дев'ятнадцять гривень сімдесят дев'ять копійок), з яких: 25000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень нуль копійок) - сума основного боргу, 10787,43 грн. (десять тисяч сімсот вісімдесят сім гривень сорок три копійки) - неустойка, 1606,05 грн. (одна тисяча шістсот шість гривень п'ять копійок) - інфляційні втрати та 726,31 грн. (сімсот двадцять шість гривень тридцять одна копійка) - 3% річних та судовий збір в розмірі 1320,13 грн. (одна тисяча триста двадцять гривень тринадцять копійок).». В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку в сумі 499,79 грн. покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 104, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27 липня 2016 р. у справі № 909/384/16 в частині стягнення неустойки у формі пені, 3% річних, інфляційних втрат та судового збору змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини судового рішення у наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» (вул. Ровенька,1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область, 77543, код ЄДРПОУ 32149452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Логистик» пров. Метизний, 5, м. Харків, 61020, код ЄДРПОУ 37579253) кошти в сумі 38119,79 грн. (тридцять вісім тисяч сто дев'ятнадцять гривень сімдесят дев'ять копійок), з яких: 25000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень нуль копійок) - сума основного боргу, 10787,43 грн. (десять тисяч сімсот вісімдесят сім гривень сорок три копійки) - неустойка, 1606,05 грн. (одна тисяча шістсот шість гривень п'ять копійок) - інфляційні втрати та 726,31 грн. (сімсот двадцять шість гривень тридцять одна копійка) - 3% річних та судовий збір в розмірі 1320,13 грн. (одна тисяча триста двадцять гривень тринадцять копійок).».

3. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

4. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення суду в апеляційному порядку в сумі 499,79 грн. покласти на позивача

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Матеріали справи повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

19.10.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 24.10.2016 р.