Рішення

від 11.10.2016 по справі 911/2043/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"11" жовтня 2016 р. Справа № 911/2043/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Управляюча компанія В«ІнтекоВ» , м. Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю В«АквафлокВ» , м. Біла Церква

2. Підприємства В«МиротворецьВ» Білоцерківської міської громадської організації В«Громадська єдністьВ» , м. Біла Церква

про стягнення 2 213 250,74 грн.

Головуючий суддя - Щоткін О.В.

Суддя Кошик А.Ю.

Суддя Конюх О.В.

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1 предст. за дов. б/н від 04.04.2016;

відповідач 1 - ОСОБА_2 директор згідно наказу від 21.02.2011 № 7.

відповідач 2 - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю В«Управляюча компанія В«ІнтекоВ» (позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю В«АквафлокВ» (відповідач-1) та Підприємства В«МиротворецьВ» Білоцерківської міської громадської організації В«Громадська єдністьВ» (відповідач-2) про стягнення 2 213 250,74 грн. за договором позики № OSR/081015 від 08.10.2015, в забезпечення виконання зобов'язань якого укладено договір поруки № 21-12/15 від 21.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю В«Управляюча компанія В«ІнтекоВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«АквафлокВ» .

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.06.2016 було порушено провадження у справі № 911/2043/16 та призначено до розгляду на 18.07.2016 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.07.2016 року було відкладено розгляд справи на 05.08.2016 року.

05.08.2016 року відповідач-1 через канцелярію суду надав відзив, в якому проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач має перед відповідачем-1 заборгованість у розмірі 2 200 000,00 грн. за Договором № ДГ-3/1602/16КП.

Таким чином, на думку відповідача-1, відбулось зарахування однорідних зустрічних вимог, а отже позовні вимоги є безпідставними.

Зазначений відзив був прийнятий судом до розгляду та залучений до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.08.2016 року було призначено колегіальний розгляд справи № 911/2043/16.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення колегії суддів у справі №911/2043/16 призначено колегію у складі трьох суддів: суддя Щоткін О.В. - головуючий, судді - Кошик А.Ю., Бабкіна В.М.

Ухвалою суду від 11.08.2016 року справу № 911/2043/16 прийнято до провадження у складі колегії: головуючий суддя - Щоткін О.В., судді - Кошик А.Ю., Бабкіна В.М., розгляд справи призначено на 22.09.2016 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.09.2016 року було відкладено розгляд справи на 11.10.2016 року.

На підставі повторного автоматизованого розподілу, у зв'язку з перебуванням судді Бабкіної В.М. у відпустці, справу № 911/2043/16 було передано для подальшого розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Щоткіна О.В. та суддів Кошика А.Ю. та Конюх О.В.

Відповідач-2 в судове засідання 11.10.2016 року не забезпечив явку свого повноважного представника, хоча про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 0911703716698, обґрунтованого клопотання про відкладення до суду не надсилав.

З даного приводу суд зазначає, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Присутній у судовому засіданні директор ТОВ «Аквафлок» озвучив подане через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що з адвокатом, який раніше представляв інтереси підприємства в суді, 10.10.2016 року було розірвано договір про надання юридичних послуг.

З огляду на те, що у штатному розписі підприємства ТОВ «Аквафлок» відсутня посада юриста, у відповідача-1 виникла необхідність укласти нову угоду про надання кваліфікованих юридичних послуг.

Представник позивача заперечив проти задоволення даного клопотання.

Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами.

Справу від імені підприємства можуть вести керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статті 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що сторони мають добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, слід зауважити, що подальше відкладення розгляду справи може призвести до порушення приписів ст.69 Господарського процесуального кодексу України та ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, враховуючи, що строк, встановлений статтею 69 ГПК України для розгляду справи у суді вичерпано, матеріали справи містять достатню кількість доказів, на підставі дослідження яких можливо вирішити спір у даному судовому засіданні та з огляду на те, що відповідач-1 надав до суду свій письмовий відзив на позов, суд відмовляє у задоволенні поданого директором відповідача-1 клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав, що викладені у позові.

Присутній в судовому засіданні директор відповідача-1 повністю заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Відповідач-2 не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

В судовому засіданні 11.10.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представника позивача та директора відповідача-1, суд,-

встановив:

08 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю В«Управляюча компанія В«ІнтекоВ» (Сторона 1) та Підприємством В«МиротворецьВ» Білоцерківської міської громадської організації В«Громадська єдністьВ» (Сторона 2) укладено Договір № OSR/081015, відповідно до умов якого, Сторона 1 зобов'язується надати Стороні 2 грошові кошти у якості безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у сумі 2 200 000,00 грн., а Сторона 2 зобов'язується повернути Стороні 1 таку ж суму грошей після закінчення встановленого в цьому Договорі терміну.

Згідно з п. 2.2. Договору, Сторона 2 зобов'язується повернути суми допомоги Стороні 1 до 25 грудня 2015 року.

Відповідно до 4.2. Договору, при простроченні повернення грошової допомоги Сторона 2 сплачує Стороні 1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення від несплаченої/несвоєчасно сплаченої суми.

На виконання умов Договору № OSR/081015 позивачем була надана відповідачу-2 безвідсоткова поворотна фінансова допомога у розмірі 2 200 000,00 грн., що підтверджується платіжним доручення м№ 155 від 19.10.2015, копія якого наявна у матеріалах справи.

Втім, як стверджує позивач, відповідач-2 лише частково виконав свої зобов'язання з повернення грошових коштів, у зв'язку з чим, станом на 17.06.2016 року за відповідачем-2 рахувалась заборгованість у розмірі 1 535 050,00 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань за Договором № OSR/081015, між Товариством з обмеженою відповідальністю В«Управляюча компанія В«ІнтекоВ» (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«АквафлокВ» (Поручитель) укладено Договір поруки № 21-12/15.

Відповідно до п.п. 2.1.1. п. 2.1. Договору поруки № 21-12/15, відповідальність Поручителя перед Кредитором включає зобов'язання, які були невиконані Боржником (Підприємством В«МиротворецьВ» Білоцерківської міської громадської організації В«Громадська єдністьВ» ), та які передбачені основним договором, зокрема, але не обмежуючись:

- зобов'язання повернути Кредитору грошову допомогу, надану у гривні у розмірі 2 200 000,00 грн. до 25 грудня 2015 року за основним договором, а у випадках передбачених та/або цим договором - достроково;

- зобов'язання відшкодовувати збитки, завдані Кредитору невиконання та/або неналежним виконанням зобов'язань по основному договору;

- зобов'язання сплатити Кредитору штрафні санкції за невиконання та/або неналежне виконанням зобов'язань по основному договору у строки та у розмірах, які зазначаються в основному договорі.

Статтею 4 визначено, порядок виконання зобов'язань, а саме:

Боржник та Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник. Поручитель та Боржник залишаються зобов'язаними перед Кредитором до того моменту, поки всі зобов'язання за Основним договором не будуть виконані повністю. (п. 4.1. Договору поруки).

Передбачена статтею 2 цього Договору відповідальність Поручителя наступає у випадку, якщо допустить прострочення виконання зобов'язань. Причини невиконання Боржником своїх зобов'язань за Основним договором жодним чином не можуть впливати на виконання Поручителем зобов'язань за цим Договором. В такому випадку Кредитор звертається з письмовим повідомленням до Поручителя про невиконання Боржником зобов'язань, що зазначені в ст.2. цього Договору, та їх обсяг. (п. 4.2. Договору поруки).

Позивач звернувся до відповідача-1 як солідарного боржника із вимогою вих. №05-05/16 від 05.05.2016 року, котра була одержана відповідачем-1 07 травня 2016 року.

Частково задовольняючи вимогу позивача, відповідач-1 в погашення заборгованості за Договором № OSR/081015 перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки яка наявна у матеріалах справи.

Враховуючи те, що ані відповідач-2, ані відповідач-1 у повному обсязі не сплатили заборгованість, позивач за захистом свого права звернувся з позовом до господарського суду в якому просив солідарно стягнути з відповідачів 1 535 050,00 грн. основного боргу, 565 696,09 грн. пені, 29 832,05 грн. 3% річних, 82 672,60 грн. інфляційних та судові витрати.

Відповідач-1 проти позову заперечив, зазначивши, що 16.02.2016 року між ТОВ «Аквафлок» (Продавець) та ТОВ «Управляюча компанія «Інтеко» (Покупець) укладено Договір №ДГ-3/1602/16 КП, згідно якого Продавець зобов'язується передавати у встановлений строк у власність Покупця паливно-мастильні матеріали (товар), а Покупець зобов'язується приймати товар і сплачувати за нього певні грошову суму на умовах поставки товару з оплатою за реалізований товар.

16.02.2016 року на виконання Договору №ДГ-3/1602/16 КП ТОВ «Аквафлок» було складено Податкову накладну щодо поставки ТОВ «Управляюча компанія «Інтеко» товару на суму 2 200 000.00 грн. За твердженням відповідача-1, на даний час коштів за поставлений товар від ТОВ «Управляюча компанія «Інтеко» на рахунки ТОВ «Аквафлок» не надійшло.

З огляду на вказані обставини, на думку відповідача-1, відбулось зарахування однорідних зустрічних вимог, а отже позовні вимоги є безпідставними.

Заслухавши заперечення відповідача-1 та розглянувши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 203 та частиною 1 ст. 220 ГК України передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої невизначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить частина 1 ст. 601 ЦК України.

Зарахування можливе при наявності наступних умов:

- зустрічність вимог, тобто сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні;

- однорідність вимог;

- настання строку виконання за обома вимогами, що зараховуються, або строк був визначений моментом витребування, або, щоб термін не був вказаний взагалі, тобто, виконання можна було вимагати в будь-який момент;

- якість вимог, тобто між сторонами немає спору щодо розміру, характеру, змісту та умов зобов'язання.

За змістом названої правової норми залік (зарахування) можливий в тому випадку, коли вимоги є зустрічними та настав строк їх виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за такими зобов'язаннями, які не існують взагалі або не підлягають виконанню.

Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї сторони.

Закон не виключає можливості здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду. (абз. 2, 3 частини 22 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 за № 01-08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України»).

Втім, відповідач-1 не надав до суду докази наявності заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та факт її направлення позивачеві.

В основу сформованої заборгованості позивача, що пропонувалася відповідачем-1 до зарахування є вартість поставленого останнім товару за Договором № ДГ-3/1602/16КП, яка за твердженнями відповідача-1 не була оплачена позивачем.

Разом з тим, варто зазначити, що наявність заборгованості за несвоєчасну оплату товарів, за своєю правовою природою є вимогою яка може заперечуватися особою, на яку зазначені вимоги направлені, тобто є спірними.

Таким чином, відповідачем-1 не доведено наявність підстав для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 2 200 000,00 грн., а отже доводи відповідача-1 суд вважає безпідставними.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, зокрема надані позивачем банківські виписки, судом встановлено, що після порушення провадження відповідачами було сплачено 193 000,00 грн., що не заперечується і самим позивачем.

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Аналогічна позиція викладена в п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

У зв'язку з тим, що заборгованість в розмірі 193 000,00 грн. була погашена після порушення провадження, суд припиняє провадження у справі в частині стягнення 193 000,00 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, розмір основного боргу на момент винесення рішення становить 1 342 050,00 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання,забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи викладене, зважаючи на порушення відповідачем-2 умов Договору №OSR/081015 щодо повного та своєчасного повернення позики, звернення позивача до відповідача-1, як поручителя, з вимогами щодо повернення даних коштів, та те, що доказів повної сплати заборгованості станом на день розгляду спору відповідачами не надано, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про солідарне стягнення з останніх основного боргу є обґрунтованими.

Також позивач, посилаючись на п. 4.2. Договору № OSR/081015 просить суд солідарно стягнути з відповідачів 565 696,09 грн. пені за сукупний період з 26.12.2015 року по 24.06.2016 року (період прострочення заборгованості).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд, розглянувши розрахунок позивача, встановив, що ним було здійснено нарахування пені враховуючи дні часткової сплати заборгованості, зокрема: за 21.03.2016 року, за 22.03.2016 року, за 26.04.2016 року, за 27.04.2016 року, за 12.05.2016 року та за 16.05.2016 року.

З приводу цього, варто зазначити, що такі нарахування є безпідставними, оскільки у випадку оплати відповідачем коштів наступного дня після спливу строку, встановленого для проведення оплати, не є підставою для нарахування за цей день (день оплати) пені, оскільки наявний факт прострочення оплати на кілька годин, і, відповідно, - відсутній факт прострочення оплати на один день (який би зумовлював наявність підстави для нарахування додаткових сум за день прострочення).

Також, судом встановлено, що договором та законом не передбачено право позивача на нарахування відповідачу пені за кілька годин прострочення платежу, тобто, - менше однієї доби (календарного дня).

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» № 14 від 17.12.2013.

Згідно з арифметичним розрахунком, який був зроблений судом з урахуванням п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» від 17.12.2013 № 14, за допомогою калькулятора штрафів системи В«Ліга-ЗаконВ» та зазначених позивачем періодів нарахування пені, обґрунтованим розміром пені за прострочення виконання зобов'язання у даному випадку є 553 094, 19 грн., а, отже, позовна вимога про стягнення з відповідачів 565 696,09 грн. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 553 094, 19 грн.

Позивач також заявляє до стягнення з відповідача 29 832,05 грн. 3 % річних та 82 672,60 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних за період з 26.12.2015 року по 24.06.2016 року, судом встановлено, що при здійсненні розрахунку позивачем також не було враховано вимог п. 1.9. наведеної вище постанови Пленуму та здійснено нарахування у дні, коли відбувались часткові оплати, у зв'язку з чим, за наслідком здійсненого судом перерахунку заявлених сум 3% річних за допомогою калькулятора штрафів системи В«Ліга-ЗаконВ» , відповідна позовна вимога задовольняється частково, у розмірі 28 889, 21 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів інфляційних втрат за період 26.12.2015 року по 24.06.2016 року суд зазначає наступне.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», з врахуванням норм чинного законодавства, суд встановив, що він є вірним, а отже вимога про стягнення з відповідачів 82 672,60 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню у повному обсязі.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: в частині стягнення 193 000,00 грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню та з відповідачів на користь позивача підлягає солідарно стягненню 1 342 050, 00 грн. основного боргу, 553 094, 19 грн. пені, 28 889, 21 грн. 3% річних та 82 672,60 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову суд відмовляє.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає, що витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі, коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Передбачені нею наслідки можуть наставати в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Зазначеної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в пункті 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 В«Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» .

Разом з тим, у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в пп. 4.1 п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. № 7.

З огляду на зазначене, за розрахунком суду з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення 32 995,59 грн. судового збору, який розподіляється між відповідачами порівну по 16 497,80 грн.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 80, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 193 000,00 грн. основного боргу припинити.

3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю В«АквафлокВ» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, 87-Ж, код ЄДРПОУ 32059102) та Підприємства В«МиротворецьВ» Білоцерківської міської громадської організації В«Громадська єдністьВ» (09100, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35615488)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Управляюча компанія В«ІнтекоВ» (03056, м. Київ, вул. Виборзька, 31-37, код ЄДРПОУ 37888829) - 1 342 050 (один мільйон триста сорок дві тисячі п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 553 094 (п'ятсот п'ятдесят три тисячі дев'яносто чотири) грн.19 коп. пені, 28 889 (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 21 коп. 3% річних, 82 672 (вісімдесят дві тисячі шістсот сімдесят дві) грн. 60 коп. інфляційних втрат.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«АквафлокВ» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, 87-Ж, код ЄДРПОУ 32059102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Управляюча компанія В«ІнтекоВ» (03056, м. Київ, вул. Виборзька, 31-37, код ЄДРПОУ 37888829) - 16 497 (шістнадцять тисяч чотириста дев'яносто сім) грн. 80 коп. судового збору.

6. Стягнути з Підприємства В«МиротворецьВ» Білоцерківської міської громадської організації В«Громадська єдністьВ» (09100, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35615488) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Управляюча компанія В«ІнтекоВ» (03056, м. Київ, вул. Виборзька, 31-37, код ЄДРПОУ 37888829) - 16 497 (шістнадцять тисяч чотириста дев'яносто сім) грн. 80 коп. судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 26.10.2016р.

Головуючий суддя О.В. Щоткін

Суддя А.Ю. Кошик

Суддя О.В. Конюх