Ухвала

від 25.10.2016 по справі 314/4563/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 314/4563/16Головуючий у 1-й інстанції Беспалько Т.Д. Пр. № 22-ц/778/3442/16Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кухаря С.В., Осоцького І.І.,

за участі секретаря Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Вільнянськ» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Вільнянськ» (надалі - СВК «Вільнянськ») про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнила (а.с. 6) та в якому просила визнати припиненим з 01 липня 2014 року договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер № НОМЕР_1 площею 10,59 гектари, розташованої на території Московської сільської ради Вільнянського району Запорізької області державний акт серії НОМЕР_2, укладений 01 липня 2004 року між ОСОБА_2 та СВК «Вільнянськ», зареєстрований у ЗРФ ДЗК 05 квітня 2007 року за № 040726000144.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що між СВК «Вільнянськ» та нею, як власником спірної земельної ділянки, 01 липня 2004 року був укладений договір оренди земельної ділянки строком на 10 років (п. 8 договір оренди землі). Строк дії договору оренди сплинув 01 липня 2014 року. У п. 8 вищезазначеного договору оренди землі від 01 липня 2004 року не зазначено, що термін дії договору починається з моменту його державної реєстрації. Згідно із ст.ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди підлягає державної реєстрації, якщо такий договір укладений. Після його державної реєстрації договір оренди набирає чинності. У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, також усі ті умови, що визначені законом як істотні. Сторони, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріпляють його своїми підписами, що і є моментом укладання договору. Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (юридичної сили) договір, укладання якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору. Спірний договір зареєстрований у ЗРФ Центр ДЗК 05 квітня 2007 року за №040726000144.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 червня 2016 року (а.с. 34-37) позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано припиненим з 01 липня 2014 року договір оренди земельної ділянки площею 10,59 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Московської сільської ради, Вільнянського району, Запорізької області, посвідченої державним актом серії НОМЕР_2, укладений 01 липня 2004 між ОСОБА_2 та СВК «Вільнянськ», зареєстрований у ЗРФ Центр ДЗК 05 квітня 2007 року № 040726000144.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, СВК «Вільнянськ» у своїй апеляційній скарзі (а.с.39-42) просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до СВК «Вільнянськ».

Позивач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційному суду письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача СВК «Вільнянськ» у цій справі (а.с.66-88).

У судове засідання 25 жовтня 2016 року позивач ОСОБА_2 та представник відповідача СВК «Вільнянськ» не з'явились, при цьому, позивач ОСОБА_2 та відповідач СВК «Вільнянськ» були належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 64-65), про причини своєї неявки та неявки свого представника позивач та відповідач апеляційний суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання позивача ОСОБА_2 і представника відповідача СВК «Вільнянськ» та ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника позивача ОСОБА_2 за довіреністю (а.с. 3) ОСОБА_3

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача СВК «Вільнянськ» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст. ст. 3, 10, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доказаності позовних вимог позивача у цій справі.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 01 липня 2004 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем СВК «Вільнянськ» був укладений договір оренди земельної ділянки площею 10,59 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с. 7-12), посвідченої державним актом серії НОМЕР_3.

Договір зареєстрований у ЗРФ Центр ДЗК 05 квітня 2007 року №040726000144. Укладено договір оренди землі строком на 10 років (п.8 Договору).

Сторони дійшли згоди щодо істотних умов договорів оренди земельної ділянки, скріпивши 01.07.2004 року договори своїми підписами, що і є моментом укладанні договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються земельні правовідносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Договір оренди землі укладається у письмові формі, однією із істотних умов договору є строк дії договору, який визначається за згодою сторін і не може перевищувати 50 років.

Передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання - передачі. Договір оренди землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено у відповідності до ст. 14,17,19,31 Закону України «Про оренду землі».

У відповідності до ст. 20 Закону України «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державної реєстрації.

У договорі оренди землі між ОСОБА_2 та СВК « Вільнянськ» передбачено у п. 43 «цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації».

Згідно із ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, що діяла на момент укладення договору), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору. Вказана правова позиція наведена у правових висновках, викладених в постановах Верховного Суду України № 6-127цс13 від 18 грудня 2013 року, та № 6-118цс13 від 25 грудня 2013 року.

Тобто цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявленні сторін при укладанні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладання якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-162 ц 13 від 19.02.2014 року).

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Реєстрація договору є адміністративним актом і ніяким чином не вливає на факт його укладання (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-127 цс від 18.12.2013 року).

Починаючи з дня укладання договору оренди та передачі земельної ділянки відповідач СВК «Вільнянськ» користувався нею відповідно до умов договору.

Оскільки, після підписання договору оренди у сторін виникає право на реєстрацію правочину, право вимагати у іншої сторони виконання зобов'язання за правочином, у тому числі й щодо передачі земельної ділянки, то суд першої інстанції правильно вважав, що строк дії договору пов'язаний безпосередньо з моментом виникнення прав та обов'язків у сторін правочину, а отже починає спливати з моменту укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі, зокрема - закінчення строку, на який його було укладено.

Оскільки, договір укладено строком на 10 років, враховуючи дату укладення договору - 01.07.2004 та враховуючи вимоги ст.ст.253, 254 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовідносини за договором оренди землі від 01 липня 2004 року, укладеним між ОСОБА_2 та СВК «Вільнянськ», припинилися 01 липня 2014 року.

За таких обставин, виходячи зі змісту ст. 640 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на час укладання договору оренди), строк дії договору оренди починається не з дати його державної реєстрації, оскільки державна реєстрація договору вказує на його чинність і не може змінювати день його укладення, тобто строк дії договору. При цьому суд першої інстанції врахував правову позицію ВСУ у справі №6-162ц13.

Державна реєстрація договору вказує на його чинність і не може змінювати день його укладання, тобто строк дії договору.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, правовідносини за договором оренди землі від 01 липня 2004 року, укладеним між ОСОБА_2 та СВК «Вільнянськ», припинилися 01.07.2014 року.

Відповідно до ст.ст. 31, 34 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року № 161 -XIУ договір оренди землі припиняється, у тому числі, і в разі закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

З мотивів, викладених вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача у цій справі підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги відповідача СВК «Вільнянськ» є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача, висловлену у цій справі, та яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Задовольняючи позов позивача у цій справі, суд першої інстанції обґрунтовано вважав його доведеним матеріалами справи.

Оскільки, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 01 липня 2004 року ОСОБА_2 уклала з відповідачем СВК «Вільнянськ» вищезазначений договір оренди землі, за яким передала йому у користування свою земельну ділянку площею 10,59 га строком на 10 років. Проте державна реєстрація договору відбулася лише - 05 квітня 2007 року (а.с.7-12).

За нормами ст.19 Закону України „Про оренду землі", в тому числі і в редакції на час укладення цього договору оренди землі, передбачено, що строк дії оренди землі визначається за згодою сторін.

Згідно із ст.2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень " державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державною фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Тому суд першої інстанції правильно вважав, що строк оренди землі має відліковуватися саме з часу його підписання сторонами, а не з часу державної його реєстрації.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-162ц13 від 19.02.2014 року, яка є обов'язковою згідно вимог ст.360-7 ЦПК України для всіх судів України та якою передбачено, що в момент державної реєстрації договору оренди землі набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося і така реєстрація не може змінювати моменту укладення договору.

При цьому, матеріали справи не містять пропозицій з боку СВК «Вільнянськ», як орендаря, про поновлення строку дії укладеного сторонами договору оренди, а навпаки мається лист ОСОБА_2 , як орендодавця, на адресу орендаря СВК «Вільнянськ» (а.с.20) про небажання продовжувати дію договору оренди землі з відповідачем.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача СВК «Вільнянськ» від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні .

На виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України суд першої інстанції сприяв повному та всебічному розгляду цієї справи.

Однак, відповідач СВК «Вільнянськ» не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень на позов позивача у цій справі та у спростування правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Проте, відповідачем СВК «Вільнянськ» до його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі не надано взагалі будь-яких доказів також.

Тобто докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи відповідача СВК «Вільнянськ», як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Встановлено, що судом першої інстанції оскаржуємим рішенням не вирішувалось питання про розподіл між сторонами понесених ними судових витрат у цій справі, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, тому останнє також не було предметом апеляційного перегляду у цій справі апеляційним судом, та може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду в порядку, передбаченому ст. 220 ЦПК України.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови відповідачу СВК «Вільнянськ» у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача ОСОБА_2 судових витрат у вигляді судового збору (а.с. 54), понесених ним при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Вільнянськ» відхилити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 червня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кухар С.В.Осоцький І.І.