Постанова

від 20.09.2016 по справі 810/2692/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2016 року (11:54 год. ) м. Київ №810/2692/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "ПРОМГАЗАПАРАТ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

за участю представників сторін:

від позивача: Юхименко А.В., довіреність № 01-05/245 від 07.06.2016

від відповідача: Грабовецька Ф.Ф., довіреність № 11 від 19.09.2016

Суть спору : до Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "ПРОМГАЗАПАРАТ" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 23571,43 грн. та пені у сумі 1391,22 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідно до положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Позивач зазначає, що за одне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, відповідач до 16.04.2016 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, однак цього не було здійснено, що не дозволяє в повній мірі створити інвалідам необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених в письмових запереченнях, згідно яких, зокрема, зазначив, що ним подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, до якого додано пояснення та копію листа Фастівського міськрайонного центру зайнятості вих. №02-08/122 від 26.01.2016 про відсутність на обліку осіб інвалідів, які відповідають вимогам заявленої відповідачем вакансії на працевлаштування інваліда, а тому, на думку відповідача, ТОВ «ІЦ «Промгазапарат», виконуючи вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», створило робоче місце для інваліда, про що був повідомлений Фастівський міськрайонний центр зайнятості населення шляхом надання щомісячно протягом 2015 року звітності - інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН.

Відповідач зазначає, що у вищевказаній звітності в розділі «Основні вимоги про вакансії» відмічалось, що відповідачу потрібен на вакантне робоче місце інвалід 3 групи на посаду головного конструктора, однак протягом 2015 року Фастівський міськрайонний центр зайнятості на підприємство відповідача жодного інваліда не направив, що підтверджується довідкою Фастівського міськрайонного центру зайнятості від 26.01.2016 №02-08/122.

Відповідач також зазначає, що в адміністративному позові позивачем не доведений факт відмови у працевлаштуванні відповідачем інваліда, який був направлений Фондом зайнятості на вакантні посади, як і не доведено факт наявності скарг інвалідів про відмову в працевлаштуванні відповідачем.

Таким чином відповідач стверджує, що відповідачем належним чином виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повідомлено центр зайнятості щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов'язує підприємство створити робоче місце, але цим законом не передбачений обов'язок для підприємств підбирати інвалідів для працевлаштування, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Промгазапарат» зареєстровано в якості юридичної особи 13.08.2003, ідентифікаційний код юридичної особи - 32599521, місцезнаходження юридичної особи: 08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Героїв Мінометників, будинок 30, що підтверджується Спеціальним витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.08.2016 (а.с.15-17).

Відповідач знаходиться на обліку у Київському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно преамбули до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875 (далі - Закон № 875-ХІІ) цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Частиною 1 статті 18 Закону №875-ХІІ встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 9 статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч.4 ст.20 Закону № 875-ХІІ).

Таким чином, законодавство України покладає обов'язок працевлаштування інвалідів на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, орган місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів за умови створення робочих місць для інвалідів та інформування зазначених органів з метою їх працевлаштування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» затверджений Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості (далі - Порядок). Зазначена норма кореспондується із приписами частини 3 статті 18 Закону України № 875-ХІІ.

Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік, складеного відповідачем за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 10.02.2007 № 42, відповідачем самостійно зазначено середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу, що працювали у 2015 році - 14 осіб, з них у рядку 02 середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) зазначено « - »; у рядку 03 кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа; у рядку 04 фонд оплати праці - 660,00 тис. грн.; у рядку 05 середньорічна заробітна плата штатного працівника 47155,50 грн.; у рядку 06 сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів визначена у розмірі 23577,75 грн. (а.с.6).

Позивачем надано розрахунок суми позову, пред'явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів, згідно якого середня річна заробітна плата штатного працівника складає 47142,86 грн., а сума адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ становить 23571,43 грн., сума пені за порушення термінів сплати санкцій за період з 16.04.2016 по 11.08.2016 включно складає 1391,22 грн. (а.с.7).

В той же час, як зазначає відповідач, до вищевказаного звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою 10-ПІ, були додані пояснення до звіту та копію листа Фастівського міськрайонного центру зайнятості №02-08/122 від 26.01.2016, в якому зазначено, що на заявлені відповідачем вакансії для працевлаштування інвалідів, особи з обмеженими фізичними можливостями не направлялись, у зв'язку з відсутністю на обліку безробітних, які відповідають вимогам даних вакансій (а.с.25).

В підтвердження направлення вищевказаних документів разом зі звітом про працевлаштування інвалідів за 2015 рік на адресу Київського обласного відділення Фонду захисту інвалідів відповідачем надано до суду копію опису вкладення у цінний лист (а.с.38).

Досліджуючи питання щодо належного виконання відповідачем вимог Закону № 875-ХІІ та наявності підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені, суд виходив за такого.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI роботодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання даної норми Закону Міністерством соціальної політики України видано наказ від 31.05.2013 N 316 «Про затвердження форми звітності N 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання» (Далі - Порядок № 316).

Згідно з вимогою пункту 2.1 Порядку подання звітності N 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії» така звітність подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до вказаного Порядку, у розділі I форми відображаються основні дані про вакансії, а саме: найменування професії (посади) відповідно до чинного Національного класифікатора України «Класифікатор професій»; кількість вакансій, що відповідають даним, відображеним у графах 1, 3, 4, 5; розмір заробітної плати, включаючи додаткові матеріальні заохочення для конкретної вакансії; місце проведення робіт (Автономна Республіка Крим, м. Київ, м. Севастополь, область, район, населений пункт, район у місті); проставляється «Так», якщо роботодавцем передбачається укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів, або «Ні» - у разі укомплектування вакансій роботодавцем самостійно.

У пункті 3 Розділу ІІ форми вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI), і за необхідності зазначаються категорії таких громадян (у пункті 4, зокрема, інваліди).

Суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати про наявність вільних робочих місць (вакансій), призначених для працевлаштування інвалідів шляхом подання до центру зайнятості звітів форми 3-ПН, згідно Порядку № 316.

Судом встановлено, що відповідачем на виконання вищевказаних вимог законодавства України та з метою працевлаштування на підприємстві інвалідів було подано до Фастівського міськрайонного центру зайнятості Звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою 3-ПН від 29.01.2015, від 27.02.2015, віл 27.03.2015, від 27.04.2015, від 27.05.2015, від 30.06.2015, від 30.07.2015, від 31.08.2015, від 30.09.2015 від 30.10.2015, від 30.11.2015, від 30.12.2015 на посаду головний конструктор (а.с.26-37).

Так суд зазначає, що відповідно до листа Фастівського міськрайонного центру зайнятості №02-08/122 від 26.01.2016 вбачається, що протягом 2015 року на заявлену відповідачем вакансію для працевлаштування інваліда, особи з обмеженими фізичними можливостями не направлялись, у зв'язку з відсутністю на обліку безробітних, які відповідають вимогами даних вакансій (а.с.25).

Таким чином відповідачем щомісячно протягом 2015 року направлялась звітність за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу(вакансії)» до територіального центру зайнятості, проте останнім не було направлено для працевлаштування на підприємстві відповідача інваліда у зв'язку з відсутністю на обліку осіб, які б відповідали вимогам заявленої відповідачем вакансії для працевлаштування інваліда, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до приписів ст.ст. 18-20 Закону України № 875-ХІІ, передбачена законом відповідальність (адміністративно-господарські санкції та пеня) застосовується до підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, в тому числі і у разі ненадання звітності в порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Отже, штрафні санкції є відповідальністю за недодержання відповідачем нормативу, встановленого для його підприємства кількості для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії), пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Дотримуючись принципу пропорційності, при прийнятті рішення суд виходив з мети досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення, та інтереси конкретної особи - відповідача. Тобто рішення не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідають цілям, які заплановано досягти.

Суд вважає за необхідне зазначити, що адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не є податком або збором, обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення у даній сфері.

Підставою для застосування такої відповідальності до учасника господарських відносин, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання.

Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Пунктом 5 ч.2 ст. 24 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012 передбачено, що одним із заходів щодо сприяння зайнятості населення є сприяння зайнятості інвалідів.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: 1) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; 2) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; 3) забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; 4) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; 5) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з тим, ч.3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ встановлено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

При цьому, підбір підходящої роботи для інвалідів (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці (до ч.6 ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення»).

Відтак, суд дійшов висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна позиція щодо відсутності підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у випадку виконання суб'єктом господарювання приписів Закону № 875, викладена в постановах Верховного Суду України від 20.06.2011 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 17316897) та від 02.04.2013 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 30604032).

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Статтею 244-2 КАС України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Отже, висновки, викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду України, мають бути обов'язково враховані у спірних правовідносинах.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги чинного законодавства, передбачені статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідачем виконані в повному обсязі, оскільки відповідачем забезпечено створення спеціальних робочих місць для інвалідів з належними умовами праці та належним чином забезпечено інформування державної служби зайнятості і подання звітності до Фонду соціального захисту інвалідів у порядок та спосіб, передбачені чинним законодавством, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог та застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 23571,43грн. та пені за несвоєчасну сплату санкцій у розмірі 1391,22грн.

В судовому засіданні 20.09.2016 судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови. В повному обсязі постанову складено 26.09.2016.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

В задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.