Рішення

від 25.10.2016 по справі 910/16760/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2016Справа №910/16760/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Технодюбель"

до Приватного акціонерного товариства "Хімексі"

про стягнення 62 671,60 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Райківський С.Г. (довіреність б/н від 07.09.2016)

від відповідача: Шкалаберда В.М. (довіреність б/н від 15.10.2016)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Технодюбель" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Хімексі" (відповідач) про стягнення 62 671,60 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки оплаченого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 порушено провадження у справі № 910/16760/16, розгляд справи призначено на 29.09.2016.

В судове засідання 29.09.2016 з'явився представник позивача та надав суду пояснення щодо обставин справи.

Представник відповідача в судове засідання 29.09.2016 не з'явився, витребуваних судом відзиву на позов та документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 розгляд справи відкладено на 25.10.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

19.10.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі та документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 25.10.2016 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.10.2016 надав письмові заперечення на позовну заяву. У поданих запереченнях відповідач зазначає, що поставка товару мала бути здійснена у строк до 31.10.2016. Таким чином, відповідача вважає, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду строк поставки товару не настав. Також відповідач зазначив, що 03.10.2016 повернув позивачеві грошові кошти у розмірі 5000,00 грн., а тому сума поставки становить 57 400,00 грн. Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 25.10.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем, як продавцем, виставлено позивачеві, як покупцеві, рахунок від 13.07.2016 № 973 на оплату товару «Поліетилен 22-12» у кількості 3 тонни, загальною вартістю 124 801,20 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких відповідач зобов'язався здійснити поставку товару, а позивач, в свою чергу здійснити оплату поставленого товару.

Судом встановлено, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

З рахунку-фактури № 973 від 13.07.2016, вбачаться, що позивач проводить попередню оплату товару у розмірі 50%.

На виконання взятих на себе зобов'язань позивач 18.07.2016 перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 62 400,60 грн. з призначенням платежу «передплата за поліетилен, згідно рах. № 973 від 13.07.2016», що підтверджується платіжним дорученням № 63 від 18.07.2016.

За твердженням позивача, відповідач не здійснив поставку оплаченого товару.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 19.07.2016 вих. № 08/07, у якому просив повернути перераховані кошти.

03.08.2016 позивач звернувся до відповідача із претензією вих. № 11/08, у якій зазначив, що у зв'язку з відсутністю поставки та відсутністю повідомлення про готовність продукції просить повернути сплачену суму попередньої оплати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом, відповідач не здійснив поставку товару та не повернув на користь позивача грошові кошти у розмірі 62 400,60 грн., які були сплачені позивачем за поставку товару. Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача 62 400,60 грн. попередньої оплати, а також 271,00 грн. 3% річних, нарахованих на суму попередньої оплати.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На підставі рахунку-фактури № 973 від 13.07.2016, а також претензії від 03.08.2016 № 11/08, у відповідача виник обов'язок здійснити поставку товару, після отримання попередньої оплати за товар.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 62 400,60 грн., в той час, як відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань поставку оплаченого позивачем товару не здійснив.

Згідно із ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до рахунку-фактури № 973 від 13.07.2016, умовою поставки є самовивіз зі складу постачальника.

23.07.2016 позивач здійснив виїзд на склад відповідача з метою отримання товару, однак товар вручений не був.

Отже, оскільки поставка товару на суму 62 400,60 так і не відбулася, у позивача в силу положень ст. 693 ЦК України, виникло право вимоги до відповідача про передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на положення вищенаведеної норми, зважаючи на факт направлення позивачем відповідачу претензії, відповідач зобов'язаний повернути позивачеві попередню оплату в розмірі 62 400,60 грн.

При цьому, суд вважає твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо строку поставки товару, безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, відповідач зазначає, що за умовами рахунку-фактури № 973 від 13.07.2016 відповідач зобов'язувався здійснити поставку товару у строк до 31.10.2016. Однак, суд зазначає, що рахунок-фактура № 973 від 13.07.2016 не містить інформації щодо строку поставки товару саме до 31.10.2016.

Відповідач не заперечує факт отримання листа позивача від 19.07.2016 та претензії від 03.08.2016. Однак, отримавши зазначені лист та претензію, відповідач не надав відповіді щодо строку поставки або щодо строку повернення коштів. Тобто твердження позивача про те, що сторонами обумовлений строк поставки товару до 31.10.2016 не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а тому відхиляється судом. Отримавши від позивача претензію від 03.08.2016, відповідач не заперечив проти обставин, викладених в ній, доказів протилежного сторонами спору суду не надано.

Крім того, відповідач зазначає, що 03.10.2016 повернув позивачу грошові кошти у розмірі 5000,00 грн.

Однак, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту повернення зазначених грошових коштів.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти факту отримання від відповідача грошових коштів у розмірі 5000,00 грн.

Таким чином, суд зазначає, що жодного доказу на підтвердження факту поставки відповідачем позивачу товару на суму 62 400,60 грн. або повернення останньому вказаної суми, сторонами спору суду не надано.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати є правомірною, оскільки факт перерахування грошових коштів на користь відповідача у рахунок оплати товару та факт порушення відповідачем зобов'язань з передачі позивачу такого товару позивачем належним чином доведено, а відповідачем належним чином не спростований, а тому позовні вимоги про повернення суми попередньої оплати у розмірі 62 400,60 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 271,00 грн. 3% річних, нарахованих на суму попередньої оплати.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, згідно п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України), згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 01.05.2015 р. у справі № 3-357гс15.

Отже, враховуючи норми чинного законодавства України, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є підставою для стягнення 3 % річних та індексу інфляції, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Технодюбель" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Хімексі" (01042, м. Київ, вул. Чеська, буд. 1/22, код 23737832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Технодюбель" (03170, м. Київ, вул. Янтарна, буд. 6, код 40281199) 62 400,60 грн. заборгованості та 1372,04 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 27.10.2016.

Суддя С.О. Турчин