Постанова

від 08.12.2016 по справі 910/16760/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2016 р. Справа№ 910/16760/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Калатай Н.Ф.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Хімексі» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016

у справі № 910/16760/16 (суддя - Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технодюбель»

до Приватного акціонерного товариства «Хімексі»

про стягнення 62 671, 60 грн

за участю представників сторін :

від позивача: не з'явились

від відповідача: Кацалап А.А., довіреність №19-10/16 від 17.10.2016

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технодюбель» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Хімексі» (відповідач у справі) про стягнення 62 671,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що всупереч взятих на себе зобов'язань Приватне акціонерне товариство «Хімексі» не поставило згідно укладеного договору купівлі-продажу товар, вартість якого була частково сплачена позивачем, а тому відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технодюбель» просить суд повернути на його користь сплачений аванс у розмірі 62 400,60 грн та, нараховані на цю суму відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 271,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Хімексі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технодюбель» 62 400,60 грн заборгованості та 1372, 04 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог, про неналежне виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, що є підставою для повернення сплаченої позивачем суми авансу. При цьому, суд відмовив у стягненні трьох відсотків річних, вказавши на відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності згідно ст. 625 ЦК України, оскільки спеціальними нормами ЦК України, які регулюються відносини поставки, передбачено іншу відповідальність постачальника.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Приватне акціонерне товариство «Хімексі», подав апеляційну скаргу (вх. № 06-29.2/7144 від 04.11.2016), в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач стверджує, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про існування підстав для повернення авансу, оскільки строк поставки товару на момент звернення позивача з позовом до суду не настав, так як був узгоджений сторонами до 31.10.2016, з огляду на що відповідач вважає відсутнім зі своєї сторони порушення зобов'язання та безпідставним стягнення сплаченого позивачем авансу. Окрім того, до апеляційної скарги відповідач надає докази часткового повернення на користь позивача, сплаченого авансу у сумі 5 000,00 грн, а тому зазначає про неправомірне стягнення з нього 62 400,50 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Хімексі» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Калатай Н.Ф. та призначено до розгляду у судовому засіданні на 08.12.2016.

У судовому засіданні 08.12.2016 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання 08.12.2016 представники позивача у справі не з'явились, про причини неявки суд не повідомив хоча про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином.

Беручи до уваги належне повідомлення учасників процесу про розгляд апеляційної скарги, відсутність заяв та клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача за наявними в ній матеріалами, так як їх нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

13.07.2016 Приватним акціонерним товариством «Хімексі» було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технодюбель» рахунок-фактуру №973 від 13.07.2016 (а.с. 11) на оплату товару «Поліетилен 22-12» у кількості 3 тонни, загальною вартістю 124 801,20 грн. Згідно виставленого рахунку поставка товару здійснюється самовивозом зі складу постачальника.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технодюбель» 18.07.2016 перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 62 400,60 грн. з призначенням платежу «передплата за поліетилен, згідно рах. № 973 від 13.07.2016». Даний факт підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №63 від 18.07.2016 та банківською випискою з особового рахунку позивача (а.с. 12-14).

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до ч.1-2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно ч. 1-2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, головною ознакою укладення сторонами договору у спрощений спосіб є підтвердження однією стороною прийняття до виконання замовлень іншої сторони.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач оплатив частково виставлений відповідачем рахунок фактуру №973 від 13.07.2016, а тому колегія суддів дійшла висновку, що сторони вчинили юридично значимі дії, які були спрямовані на виникнення між ними взаємних прав та обов'язків.

З огляду на зазначене, встановлені судом обставини свідчать про укладення між сторонами договору купівлі-продажу у спрощений спосіб і цей договір відповідно є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач перерахував на рахунок відповідача попередню оплату вартості товару у розмірі 62 400,60 грн.

За твердженням позивача, відповідач не здійснив поставку оплаченого товару, що стало підставою для звернення позивача до Приватного акціонерного товариства «Хімексі» з листом від 19.07.2016 вих. № 08/07 (а.с. 16), у якому просив повернути перераховані кошти.

03.08.2016 позивач звернувся до відповідача із претензією вих. № 11/08, у якій зазначив, що у зв'язку з відсутністю поставки та відсутністю повідомлення про готовність продукції для передання її замовникові, ТОВ «Торговий дім «Технобюль» просить повернути сплачену суму попередньої оплати. Зазначена претензія була відправлена на адресу відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку, повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 19).

Відповіді на претензію Приватне акціонерне товариство «Хімексі» не надало, оплачений товар не поставило, суму попередньої оплати не повернуло, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 662, 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

Частиною 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з поданих до суду документів, сторонами не було визначено строк поставки товару. Згідно рахунку фактури відповідач повинен був забрати товар самовивозом, при цьому дати сторони не визначили. Як стверджує позивач, 23.07.2016 з метою отримання товару на адресу складу відповідача був оформлений автомобіль, на підтвердження чого позивач надає подорожній лист №7092804 від 23.07.2016 (а.с. 52), однак товар не був наданий позивачеві.

Доказів поставки товару та передання його покупцеві після отримання претензій від 03.08.2016 відповідач до суду не надав.

Разом з цим, заперечуючи проти позовних вимог, апелянт стверджує, що сторонами була досягнута домовленість про поставку товару до 31.10.2016, враховуючи особливості технологічного процесу виробництва даного товару.

Колегія суддів звертає увагу, що пунктом 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 43 ГПК України передбачено, що однією з засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. У відповідності до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Правила допустимості доказів у процесуальному праві розуміється як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

Оскільки договір купівлі-продажу між сторонами було укладено у спрощеній формі, шляхом виставлення рахунку та його часткової оплати, окремий письмовий договір сторонами не укладався, беручи до уваги відсутність будь-яких доказів погодження сторонами поставки товару до 31.10.2016 (ні копії листування, ні пропозиції відповідача щодо узгодження строків поставки відповідач до суду не надав), з урахуванням того, що у виставленому рахунку відсутнє будь-яке посилання на строк виготовлення товару, то суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та такими, що не підтверджені жодними доказами у справі твердження апелянта про погодження строків поставки до 31.10.2016.

Беручи до уваги те, що умовою поставки був самовивіз товару зі складу продавця, враховуючи невиконання продавцем обов'язку з поставки товару навіть після отримання претензій позивача, відсутність будь-яких доказів звернення відповідача, як продавця товару, з пропозиціями щодо узгодження періоду поставки замовленого товару чи про строк, в межах якого товар буде готовим до передачі позивачу, як покупцю товару, колегія суддів вважає правомірним висновок Господарського суду міста Києва про порушення Приватним акціонерним товариством «Хімексі» взятих на себе договірних зобов'язань з поставки товару.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання з передання оплаченого покупцем товару. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення вимоги в судовому порядку.

Враховуючи встановлений судом факт порушення відповідачем зобов'язання з передачі товару на спірну суму перерахованої позивачем попередньої оплати, доказів протилежного відповідачем не доведено, колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду міста Києва суду про наявність підстав для стягнення суми передоплати у розмірі 62 400,60 грн.

Разом з цим, як свідчать матеріали справи, під час розгляду місцевим господарським судом справи по суті, Приватне акціонерне товариство «Хімексі» у відзиві на позовну заяву та усно у судовому засіданні (згідно з протоколом судового засідання від 25.10.2016 а.с. 58) зазначало про часткове повернення 03.10.2016 позивачу суми передоплати у розмірі 5 000,00 грн. Однак, враховуючи неподання на підтвердження даних обставин документів, місцевий господарський суд відхилив такі доводи відповідача як безпідставні та задовольнив позов повністю у сумі 62 400,60 грн.

До апеляційної скарги відповідач надав платіжне доручення №1448 від 03.10.2016 (а.с. 75), з якого вбачається, що 03.10.2016 Приватне акціонерне товариство «Хімексі» перерахувало на користь ТОВ «Торговий дім «Технобюль» 5000,00 грн з призначенням платежу «часткове повернення попередньої оплати згідно листа №08/07 від 19.07.2016».

Згідно ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Враховуючи, що про обставини проведення зазначеної оплати відповідач повідомляв суд першої інстанції як усно, так і письмово, однак Господарський суд міста Києва не скористався правом відкладення розгляду справи з метою надання сторонам можливості представити документи на підтвердження своїх доводів та заперечень, а взяв до уваги лише усні доводи позивача про відсутність такої оплати, колегія суддів під час перегляду рішення у справі та з метою встановлення дійсних обставин, що існували між сторонами та реальної суми, що підлягає стягненню, приймає платіжне доручення №1448 від 03.10.2016, в якості належного доказу у справі.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Беручи до уваги те, що грошові кошти у сумі 5 000,00 були сплачені ПрАТ «Хімексі» після порушення провадження у справі, то провадження у справі в частині стягнення з відповідача 5000,00 грн попередньої оплати підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмета спору. А відтак, з Приватного акціонерного товариства «Хімексі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технодюбель» підлягає стягненню 57 400,60 грн попередньої оплати.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України на суму попередньої оплати 271,00 грн - 3 % річних.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість заявлених вимог в цій частині і зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначена стаття розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» кн. 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. З огляду на зазначене, при застосуванні ст. 625 ЦК України слід враховувати: чи існує зобов'язання між сторонами; чи є це зобов'язання грошовим; чи доведена наявність прострочення у виконання зобов'язання; чи є спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування ст. 625 ЦК України.

Так, за договором купівлі-продажу між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини: відповідач зобов'язаний був продати позивачу товар, а позивач зобов'язаний був оплатити вказаний товар. Тобто, у відповідача згідно договору виникло не грошове зобов'язання, оскільки таке зобов'язання виникло у самого позивача як покупця за договором.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України право вимоги повернення суми попередньої оплати є правовим наслідком невиконання продавцем обов'язку з поставки, і не може вважатись грошовим зобов'язанням.

Як зазначено у п. 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, серед іншого, і у випадку повернення сум авансу, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Разом з цим, частиною 3 ст. 693 ЦК України закріплено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Дана норма є прямою вказівкою законодавця про можливість нарахування на суму попередньої оплати процентів, передбачених ст. 536 ЦК України, тобто ч. 3 ст. 693 ЦК України є спеціально нормою, яка регулює відносини сторін у випадку порушення обов'язку з поставки товару, який вже оплачений покупцем, що виключає можливість нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таким чином, обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням). На аванс можуть нараховуватись лише проценти, передбачені ст. 536 ЦК України. Даний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду України, які викладені у постановах від 15.10.2013 року у справі №5011-42/13539-2012 та від 16.09.2014 року у справі №921/266/13-г/7, від 01.05.2015 р. у справі № 3-357гс15.

Отже, враховуючи норми чинного законодавства України, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є підставою для стягнення 3 % річних у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно п.3 ч.1ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.

За таких обставин, враховуючи неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин справи, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 у справі №910/16760/16 підлягає частковому скасуванню в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Хімексі» 5 000,00 грн попередньої оплати, в цій частині провадження у справі підлягає припиненню. В іншій частині рішення суду залишається без змін.

Враховуючи, що по суті вимоги апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Хімексі» залишаються без задоволення, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (відповідача у справі).

Керуючись ст. 99, 101, 102, п. 3 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Хімексі» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 у справі №910/16760/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 у справі №910/16760/16 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Хімексі» 5 000,00 грн попередньої оплати.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Хімексі» (01042, м. Київ, вул. Чеська, буд. 1/22, код 23737832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Технодюбель» (03170, м. Київ, вул. Янтарна, буд. 6, код 40281199) 57 400,60 грн. попередньої оплати та 1262,10 грн витрат зі сплати судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.»

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду.

5. Справу №910/16760/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

Н.Ф. Калатай