Рішення

від 24.10.2016 по справі 910/16347/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2016Справа №910/16347/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САВСЕРВІС-МОВА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Манташов"

про стягнення 99 071,85 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Бурдейна Н.В. за довіреністю б/н від 15.08.2016

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "САВСЕРВІС-МОВА" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Манташов" (відповідач) про стягнення 99 071,58 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2016 порушено провадження у справі № 910/16560/16 та призначено розгляд справи на 26.09.2016 о 10:50 год.

13.09.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення довідки про відсутність аналогічного спору до матеріалів справи

Судове засідання, призначене на 26.09.2016, не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Гумеги О.В. на лікарняному.

Ухвалою суду від 28.09.2016 після виходу судді Гумеги О.В. з лікарняного призначено розгляд справи на 24.10.2016. о 11:20 год.

В судове засідання, призначене на 24.10.2016 представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 24.10.2016, не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 08.09.2016. про порушення провадження у справі № 910/16347/16 та вимоги ухвали суду від 28.09.2016 про призначення до розгляду справи №910/16347/16 не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення №0103040173408 та №0103038827638.

Відповідно до абз. 1 підпункту 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 24.10.2016 судом встановлено не було.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 24.10.2016 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Представник позивача в судовому засіданні 24.10.2016 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 24.10.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "САВСЕРВІС МОВА" (компанія, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Манташов"(дистриб'ютор, відповідач) був укладений дистриб'юторський договір №17698 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1- 2.1 якого Компанія визнає Дистриб'ютора офіційним дистриб'ютором продукції Компанії на території (всі АЗК ТОВ "ВОСТОК" на території України), а Дистриб'ютор приймає дане призначення та здійснює збут продукції (продукти харчування, згідно з Прайс - листом, які реалізуються Компанією) на умовах визначених Договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору, позивач поставляє продукцію відповідачу згідно із замовленням (письмове, факсове, електронне замовлення на продукцію, на підставі якого Дистриб'ютор замовляє продукцію у Компанії) та відповідно до умов даного Договору по цінам, спеціально встановленим для Дистриб'ютора.

Пунктами 5.1, 5.2, 5.4 Договору визначено, що при оформленні кожного замовлення сторони керуються цінами прас-листа, який діє на момент замовлення. Поставка продукції компанією здійснюється на умовах оплати вартості продукції на протязі 54 (п'ятдесяти чотирьох) календарних днів з моменту прийому - передачі. Продукція поставляється дистриб'ютору згідно з його замовленням. Датою виконання грошових зобов'язань по даному Договору є дата надходження відповідної суми на банківський рахунок позивача.

Відповідно до п. 8.1 Договору поставка продукції на підставі даного Договору здійснюється за рахунок, силами та засобами позивача на склад відповідача в м. Київ, вул. Бориспільська, 9 корпус 95.

Пунктом 9.1 сторони узгодили, що прийом-передача продукції по кількості та якості здійснюється сторонами у пункті поставки, у порядку, передбаченому чинним законодавством України та оформлюється шляхом підписання сторонами накладних.

Згідно п. 15.1 Договору, сторони визначили, що даний Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2014 року.

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору на підставі видаткових накладних № 69310698 від 03.09.2014, № 69452042 від 11.09.2014 та № 70188823 від 17.10.2014 ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 92656,68 грн. (в т.ч. ПДВ).

Втім, як стверджує позивач, відповідач порушив зобов'язання щодо оплати поставленого товару в строк, передбачений умовами п. 5.2 Договору, оскільки, за товар, отриманий на підставі наведених видаткових накладних, розрахувався частково, заборгованість відповідача по оплаті цього товару склала 70032,88 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків сторін.

За наведених обставин позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 70032,88 грн. (основний борг), а також 3221,51 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2016 року по червень 2016 року, 11072,29 грн. 15% річних за період з 25.07.2015 по 25.07.2016 та 14745,17 грн. пені за період з 25.01.2016 по 25.07.2016, з огляду на прострочення відповідачем зобов'язання з оплати товару за Договором.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз умов укладеного між сторонами Дистриб'юторського договору №17698 від 11.06.2014 свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних № 69310698 від 03.09.2014, № 69452042 від 11.09.2014 та № 70188823 від 17.10.2014 позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 92656,68 грн. (в т.ч. ПДВ).

Наведені видаткові накладні на загальну суму 92656,68 грн., які містять підпис уповноваженої особи відповідача та скріплені печаткою відповідача, приймаються судом у якості належних доказів по справі, що підтверджують факт поставки позивачем товару на загальну суму 92656,68 грн. та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що поставка продукції компанією здійснюється на умовах оплати вартості продукції на протязі 54 календарних днів з моменту прийому передачі.

Отже, враховуючи дату отримання товару за видатковою накладною, відповідач з урахуванням п. 5.2 Договору повинен був оплатити 42028,80 грн. вартості товару за видатковою накладною № 69310698 від 03.09.2014 - включно до 27.10.2014, та 36005,40 грн. вартості товару за видатковою накладною № 69452042 від 11.09.2014 - включно до 04.11.2014 та 14622,48 грн. вартості товару за видатковою накладною №. 70188823 від 17.10.2014 - включно до 10.12.2014

При цьому судом враховано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи, зокрема, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.06.2015 по 05.07.2016, підтверджується, що відповідач здійснив лише часткову оплату за товар, поставлений позивачем на підставі вищенаведених видаткових накладних, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за спірний товар станом на час розгляду справи по суті становить 70032,88 грн. (92656,68 грн. - 22623,80 грн. = 70 032,88 грн.).

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 70032,88 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

З огляду на прострочення відповідачем оплати за товар, поставлений згідно спірних видаткових накладних, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 3221,51грн. інфляційних втрат, 11072,29 грн. 15% річних та 14745,17 грн. пені.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до роз'яснень, наданих господарським судам у п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

У п. 1.12 вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно до п. 10.2 Договору сторони передбачили, що за порушення строку здійснення розрахунків (п. 5.2 Договору) дистриб'ютор сплачує на користь компанії пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, а також, згідно зі ст. 625 ЦК України, виплачує 15% річних.

Cудом встановлено, що відповідач повинен був оплатити 42028,80 грн. вартості товару за видатковою накладною № 69310698 включно по 27.10.2014 р., а отже прострочення відповідачем відповідного зобов'язання почалося з 28.10.2014 р., зобов'язання щодо сплати 36005,40 грн. вартості товару за видатковою накладною № 69452042 повинно було бути виконане 04.11.2014, прострочення почалося з 05.11.2014, відповідач повинен був оплатити 14622,48 грн. вартості товару за видатковою накладною № 70188823 включно по 10.12.2014 р., в зв'язку із чим прострочення відповідачем даного зобов'язання розпочалося із 11.12.2014.

В позовній заяві, позивачем не визначено період нарахування пені за прострочення зобов'язання по оплаті товару за товарними накладними № 69310698 від 03.09.2014, № 69452042 від 11.09.2014 та № 70188823 від 17.10.2014., зазначено про стягнення пені в зв'язку із порушення зобов'язання відповідачем за Договором в розмірі 14745,17 грн. Водночас до позовної заяви, позивачем додано розрахунок позовних вимог, в якому позивач зазначив, що початок заборгованості у відповідача виник 28.10.2014, враховуючи скорочений строк позовної давності, позивач провів розрахунок пені, за період 25.01.2016 р. до 25.07.2016.

За таких обставин, визначення позивачем періоду нарахування пені за прострочення зобов'язання по оплаті товару з 25.01.2016 р. по 25.07.2016 р., є таким, що суперечить матеріалам справи та приписам частини шостої статті 232 ГК України.

У зв'язку з вищевикладеним, вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 14745,17 грн. є безпідставними і тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, з урахуванням приписів, зокрема, частини другої статті 625 ЦК України, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України , не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, як вже було встановлено судом, сторони передбачили, що в зв'язку із порушенням строків здійснення розрахунків відповідач, згідно зі ст. 625 ЦК України, виплачує 15% річних.

Позивачем додано до матеріалів справи розрахунок інфляційних втрат та 15 % річних нарахованих за період із 25.07.2015 по 25.07.2016, відповідно до якого просить стягнути 3221,51 грн. інфляційних нарахувань, 11072,29 грн. 15% річних.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 вищенаведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання , не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши перевірку (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") наданого позивачем розрахунку 15% річних в сумі 11072,29 грн. за період з 25.07.2015 по 25.07.2016 та розрахунку інфляційних нарахувань в сумі 3221,51 грн. за період з 25.07.2015 по 25.07.2016, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду, протягом якого мало місце невиконання спірного грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача відносно стягнення 15% річних підлягає задоволенню частково, а саме в сумі 10562,49 грн. Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірними та повністю відповідає умовам Договору і матеріалам справи, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3221,51 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню повністю.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 70032,88 грн. основного боргу, 10562,49 грн. 15% річних та 3221,51грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, за результатами вирішення даного спору на відповідача покладається судовий збір в сум 1263,17 грн .

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МАНТАШОВ" (04050, м. Київ, вул.. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 33835789) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САВСЕРВІС-МОВА" (03115, м. Київ, вул. Краснова, 27, ідентифікаційний код 30776789) 70032 (сімдесят тисячі тридцять дві) грн.. 88 коп. основної заборгованості, 10562 ( десять тисяч п'ятсот шістдесят дві) грн. 49 коп. 15% річних, 3221 ( три тисячі двісті двадцять одну) грн.51 коп інфляційних нарахувань, 1263 (одна тисяча двісті шістдесят три) грн. 17 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.10.2016

Суддя Гумега О.В.