Рішення

від 26.10.2016 по справі 910/11597/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2016Справа №910/11597/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наутілус плюс" провідшкодування вартості безпідставно набутого майна суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Якуб Г.О. - представник за довіреністю № 51 від 17.08.16 від відповідача Шевченко Т.М. - представник за довіреністю від 06.09.16; Шпіль К.О. - директор

У судовому засіданні 26.10.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наутілус плюс" про відшкодування вартості безпідставно набутого майна

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з липня 2014 року ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (надалі - позивач) надаються послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку № 12 по вулиці Тампере в м. Києві. За доводами позивача, ТОВ "Наутілус плюс" (надалі - відповідач) як власник нежитлового приміщення площею 246,0 кв.м. розташованого у вказаному будинку, є і споживачем послуг з централізованого опалення, що надавались позивачем в період з листопада 2014 року по квітень 2016 року на загальну суму 24 524,50 грн. Таким чином, позивач просить суд відшкодувати вартість безпідставно набутого майна на загальну суму 24 524,50 грн., а також стягнути інфляційні втрати - 3 792,47 грн. та 3 % річних - 568,40 грн. за неналежне виконання грошових зобов'язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2016 порушено провадження у справі № 910/11597/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 10.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 суд продовжив строк розгляду спору на 15 днів та відклав розгляд справи на 07.09.2016.

Розгляд справи за клопотанням представників сторін неодноразово відкладався.

У судове засідання, призначене на 26.10.2016, з'явились представники сторін. Представник позивача надав через канцелярію суду розрахунок фактичного споживання послуг з урахуванням теплотехнічного розрахунку з техніко-економічними показниками об'єкту будівництва, що долучений до матеріалів справи, підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача надав додаткові письмові пояснення для долучення до матеріалів справи, відповідно до яких проти позову заперечував та не погоджувався з правовою підставою поданого позову, а саме щодо застосування до спірних правовідносин статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України. За доводами відповідача, майно (грошові кошти), вартість якого просить відшкодувати позивач, не належать та ніколи не належали ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ", оскільки між сторонами не існує договірних відносин та боргових зобов'язань відповідача перед позивачем.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

20.08.2015 згідно затвердженого Головою Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації переліку, ТОВ «Євро-реконструкція» з 01.07.2014 є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в житловому будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ вул. Тампере, буд. 12.

Із матеріалів справи вбачається, що 22.12.2004 за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу № 319/4.5-КП нежитлове приміщення 1 поверху № 65 (в літ. А), загальною площею 246,0 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тампере, буд. 12, було передано у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Наутілус плюс".

23.07.2014 в газеті «Хрещатик» №103(4503) було опубліковане повідомлення про те, що з 01.07.2014 виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води є ТОВ «Євро-реконструкція» та пропозицію укладення договору шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси та необхідного переліку документів.

Листом №УНПН-123/98 від 25.03.2015 позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, до якого було додано проект такого договору в 2 примірниках. Однак, угоду укладено не було.

22.04.2016 позивачем повторно направлено на підписання відповідачу проект договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 21.04.2014 (лист № УНПН-1044 від 21.04.2016), про сторони не досягли згоди щодо укладення такої угоди.

Статтями 20 , 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - своєчасне та якісне надання послуг, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг із визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, необхідність укладення договору про надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і визначена саме як обов'язок, а не право сторін, тому сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не є підставою звільнення від відповідача від обов'язку оплатити за спожиті послуги.

Статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що до комунальних послуг відносяться централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у зв'язку з початком та закінченням опалювального сезону здійснювалось підключення та відключення централізованого опалення до житлового будинку № 12 по вул. Тампера, що підтверджується відповідними нарядами № 28109 від 21.10.2014, № 34943 від 06.04.2015, № 40519 від 06.10.2015 та № 46309 від 01.04.2016.

За доводами позивача, в періоду з листопада 2014 року по квітень 2016 року позивач надав відповідачеві послуги з централізованого опалення на загальну суму 24 524,50 грн., які фактично споживались відповідачем по приміщенню в 246 кв.м. з розрахунковим навантаженням 0,017 Гкал/год.

Таким чином, між позивачем та відповідачем фактично склались позадоговірні відносини, які мають ознаки договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Оскільки, відповідачем не було здійснено оплата за спожиті послуги, то позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України 24 524,50 грн. відшкодування вартості безпідставно набутого майна, 3 792,47 грн. інфляційних втрат та 5 68,40 грн. 3 % річних.

Відповідач, в свою чергу, заперечував проти задоволення позовних вимог, з огляду на акт обстеження від 26.05.2016 та на здійснений за участю представників сторін теплотехнічних розрахунок з техніко-економічними показниками об'єкту, відповідно до якого розрахункове навантаження по опаленню приміщення в 246,00 кв. м. зменшилось з 0,017 Гкал/год до 0,001800 Гкал/год., а тому і розрахунки за спірний період повинні бути здійсненні позивачем з урахуванням зменшеного навантаження. Крім того, відповідач зазначає, що між сторонами не укладався договір на отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, у зв'язку чим покладення на відповідача зобов'язання, визначеного статтею 1212 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Так, 26.05.2016 за участю представника відповідача та представників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" було складено Акт обстеження нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул.. Тампере, 12, відповідно до якого було встановлено, що гаряче водопостачання у приміщені відсутнє, а батареї наявні лише у трьох приміщеннях (перукарні - 21 кв. м., кімнаті бухгалтера - 6,7 кв.м. та кімнаті директора - 7,1 кв.м.).

Окрім того, як вбачається з долученого до матеріалів справи оригіналу розрахунку повітряно-теплового балансу приміщень Продовольчого магазину Маркет «БАЛУ» ТОВ «НАУТІЛУС ПЛЮС» по вул. Тампере, 12 у Дніпровському районі м. Києва, а саме, теплотехнічного розрахунку з техніко-економічними показниками об'єкту будівництва, що був проведений ПП Діденко С.В. за участю уповноважених представників ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" та відповідача, розрахунок повітряно-теплового балансу магазину відповідача є значно меншим від розрахунків ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ", які позивач з листопада 2014 року по квітень 2016 року брав за основу для нарахування відповідачу розміру фактично спожитих послуг з централізованого опалення.

Позивач підтвердив факт проведеного теплотехнічного розрахунку з техніко-економічними показниками об'єкту будівництва, погодився з встановленими в ньому розрахунками та надав власний перерахунок фактичного споживання послуг з централізованого опалення за спірний період. У наданому перерахунку опалення приміщення за адресою: м. Київ, вул. Тампере, буд. 12, загальною площею 246,00 м. кв. здійснюється з розрахунковим навантаженням у 0,001800 Гкал/год та становить 8 703,66 грн.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу .

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України , підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" .

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Предметом регулювання Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг (ст. 3 Закону).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-IV споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. У розумінні ст.1 згаданого закону особа стає споживачем житлово-комунальних послуг за умови, що вона фактично користується чи має намір користуватися цими послугами. Тому обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги виникає у споживача з моменту початку користування цими послугами.

Згідно вказаного закону відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг.

Статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Нормами частини 1, 2 статті 32 "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідно до п.п. 18, 20 яких розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з надання комунальних послуг у зв'язку з недодержанням письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 3-184гс14 від 25.11.2014, прийнятої за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 01.07.2014 у справі №916/3566/13.

За таких обставин, зобов'язання відповідача оплатити послуги центрального опалення та постачання гарячої води виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Так, позивач вважає, що не здійснивши оплату за спожиті послуги, відповідач тим самим зберіг за рахунок позивача власні кошти у розмірі вартості фактично наданих та спожитих комунальних послуг без достатніх для цього підстав, а тому просить стягнути їх на підставі ст.ст. 1212 , 1214 ЦК України .

Стаття 1212 ЦК України визначає правила вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану особи, що потерпіла від безпідставного набуття (збереження) іншою особою її майна.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов набуття або збереження майна, набуття або збереження за рахунок іншої особи, відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналіз положень частини першої, пункту 1 частини 2 статті 11, частини першої статті 177, частини 1 статті 202, частин 1 та другої статті 205, частини 1 статті 207, частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212. ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Разом із тим, за положеннями ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вказана норма права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки відповідач користувався послугами централізованого опалення, які надавались позивачем з листопада 2014 року по квітень 2016 року, заяви про відмову від користування послугами відповідач не подавав, то за аналогією застосування частини 2 статті 1213 Цивільного кодексу України , відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України , він зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих послуг, що і є предметом позовної заяви, а тому вимоги позивача про відшкодування їх вартості на підставі ст.ст. 1212 , 1213 Цивільного кодексу України є правомірними.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 16.05.2011 р. у справі №3-38гс11.

З огляду на зазначене вище, доводи відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносит ст.ст. 1212,1213 ЦК України не беруться судом до уваги.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відтак, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не звільняє споживача від обов'язку своєчасно та у повному обсязі оплатити їх, зокрема, у разі якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивно.

Як зазначалось вище, протягом періоду з листопада 2014 року по квітень 2016 року позивач надавав Товариству з обмеженою відповідальністю "Наутілус плюс" послуги з централізованого опалення, які були отримані останнім без належної оплати.

Тобто, позивач звертаючись до суду з позовом повинен довести, зокрема, факт користування (отримання) відповідачем комунальними послугами за спірний період та у розмірі, що відповідає системі теплопостачання (тепловій мережі) встановленій в приміщенні відповідача.

Проте, позивачем не було надано доказів щодо споживання відповідачем послуг з централізованого опалення у приміщенні в 246,00 кв.м. з розрахунковим навантаженням в 0,0017 Гкал/год. та у розмірі 24 524,50 грн.

Разом з тим, як встановлено судом, згідно наданого позивачем перерахунку, який був здійсненний з урахуванням теплотехнічного розрахунку з техніко-економічними показниками об'єкту будівництва, заборгованість відповідача за спірний період по даному приміщенні визначена з розрахунковим навантаженням в 0,001800 Гкал/год. та складає 8 703,66 грн., тобто основна сума відшкодування вартості безпідставно набутого майна є меншою ніж та, що була заявлена позивачем при зверненні до суду з позовною заявою.

З огляду на викладене та з урахуванням поданих доказів, суд приходить до висновку, щодо часткового задоволення позовних вимог в частині відшкодування вартості безпідставно набутого майна, а саме у розмірі 8 703,66 грн., в іншій частині відшкодування суд відмовляє.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2015 у справі № 910/8062/15-г, залишеної без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2016.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За перерахунком суду та з урахуванням задоволеної суми відшкодування вартості безпідставно набутого майна, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 203,22 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 21.12.2014 по 16.06.2016 та інфляційних втрат у розмірі 1 280, 60 грн. за період з 21.12.2014 по 16.06.2016.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Наутілус плюс" (02105, м. Київ, вул. Тампере, буд. 12, ідентифікаційний код 31603718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28, офіс 20, ідентифікаційний код 37739041) 8 703 (вісім тисяч сімсот три) грн. 66 коп. - відшкодування вартості безпідставно набутого майна, 203 (двісті три) грн. 22 коп. - 3 % річних, 1 280 (одну тисячу двісті вісімдесят) грн. 60 коп. - інфляційних втрат та 486 (чотириста вісімдесят шість) грн. 00 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.10.2016

Суддя Пукшин Л.Г.