Постанова

від 12.10.2016 по справі 910/15143/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2016 р. Справа№ 910/15143/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

за участі представників:

від позивача: Сабадош Т.І. - представник

від відповідача: Башмаков К.О. - представник

від 3-ї особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2016 у справі №910/15143/14 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Земля»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву

про стягнення 574 779,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2015 року Господарським судом міста Києва у справі №91015143/14 було винесено рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнуто з відповідача основну заборгованість з орендної плати в розмірі 296 546,64 грн., основну заборгованість за комунальні послуги в розмірі 191 381,35 грн., пеню за несвоєчасне внесення орендної плати в розмірі 16 782,28 грн. та пеню за несвоєчасне внесення плати за комунальні послуги в розмірі 13 372,92 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015р. було скасовано, а справа №910/15143/14 була передана на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/15143/14 від 22.03.2016 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Нова Земля» на користь Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова суму основного боргу з орендної плати в розмірі 252 63,00 грн., суму основного боргу за комунальні послуги в розмірі 183 731,26 грн., суму пені за невчасну сплату орендних платежів в розмірі 18 436,99 грн., суми пені за невчасну сплату вартості комунальних послуг в розмірі 11 700,85 грн. та суму судового збору в розмірі 9 326,64 грн..

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2016 у справі №910/15143/14 скасувати та прийняти нове рішення, про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також, на думку апелянта, суд не вірно застосував норми як матеріального так і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення господарського спору.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.08.2016 у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Тарасенко К.В. - головуючий суддя, судді: Тищенко О.В., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 справу прийнято до провадження вище зазначеному складу судової колегії.

Розгляд справи неодноразово відкладався 03.08.2016 та 28.09.2016.

Представник третьої особи 12.10.2016 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Заслухавши думку представників позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду за наявними матеріалами та без участі представника третьої особи.

Представником позивача в судовому засідання надано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Враховуючи, що ні в клопотанні, ні в усних поясненнях представником позивача необґрунтовано неможливість подання додаткових доказів до суду першоїі інстанція, як на стадіїї первинного розгляду так і при повторному розгляді справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав прийняття додаткових доказів.

Представник відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував, вважаючи її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення та доводи представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

27 березня 2006 між третьою особою (орендодавець за Договором оренди) та відповідачем (орендар за Договором оренди) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №3066 (надалі - Договір оренди), за умовами якого третя особа передає, а відповідач приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 181,0 кв. м. розміщене за адресою: м. Київ, вул. І. Франка, 46 перший поверх в будівлі навчального корпусу, що знаходиться на балансі позивача (балансоутримувача за Договором оренди), вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 31.01.2006 1 017 338,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення кафе з правом продажу товарів.

Зазначений вище Договір оренди укладено терміном на 11 місяців, з 27.04.2006 по 25.03.2007 відповідно до пункту 10.1 Договору оренди.

Пунктом 10.5 Договору оренди встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору.

Із закінченням терміну дії Договору оренди від 26.01.2009 відповідач звернувся до третьої особи про укладання нового договору оренди. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2010 у справі №40/65 зобов'язано третю особу укласти з відповідачем договір оренди нерухомого майна загальною площею 222 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. І. Франка, 46, перебуває на балансі позивача, строком на 5 років. Фактично Договір оренди №3066 від 27.04.2006 закінчив свій термін 16.07.2014 на основі переукладання договору оренди №6861 від 17.07.2014 за рішенням суду. Договір оренди №6871 від 17.07.2014 був укладений строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 17.07.2014 по 17.06.2017.

Також, відповідно до наказу Фонду державного майна України від 23.08.2000р. №1774 27 квітня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, який є невід'ємною частиною Договору (надалі - Договір про відшкодування витрат).

Орендна плата за Договором оренди з урахуванням Додаткового договору №1 від 02.03.2007р. визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати затвердженою постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за перший/базовий/ місяць розрахунку - січень 2007 року: 14 026,69 грн.; оренда плата за січень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень 2007 року.

Згідно з пунктом 3.3. Договору оренди - перерахування орендної плати здійснюється відповідачем самостійно до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50% орендної плати перераховується відповідачем до державного бюджету; 50% орендної плати перераховуються відповідачем на розрахунковий рахунок позивача.

Зазначені зобов'язання відповідача - своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату - передбачені в пунктом 5.2 Договору оренди.

Відповідно до пункту 2.2.3. Договору про відшкодування витрат, відповідач зобов'язується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок позивача, за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до вартості приміщення, а також за комунальні послуги і вивезення сміття.

Факт передачі відповідачу майна підтверджується Актом приймання-передачі від 27.04.2006р., погодженим з позивачем.

Окрім того, за Актом приймання-передачі (повернення) з оренди нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. І.Франка, 46 від 31.01.2014р. відповідачем було повернуто позивачу з користування державне нерухоме майно згідно умов Договору оренди. Акт підписаний зі сторони позивача та відповідача.

В обґрунтування позову позивач, зазначає що внаслідок порушення виконання відповідачем (орендарем) своїх зобов'язань як зі сплати орендної плати, так і зі сплати витрат позивача на утримання орендованого майна та за надання комунальних послуг, у відповідача утворилася перед позивачем заборгованість у розмірі 296 546,64 грн. за Договором оренди та 191 381,35 грн. за Договором з відшкодування витрат, яка, відповідно до ст.ст. 525, 526, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», умов Договору оренди та Договору з відшкодування витрат, має бути стягнута у судовому порядку, так само, як і нарахована на розмір заборгованості пеня за період з 10.02.2013 року по 10.05.2014 року.

Під час попереднього розгляду суди, спростовуючи доводи відповідача про повернення позивачу майна 31.01.2014 за актом приймання передачі, послалися на те, що, по-перше, вказаний акт не підписаний орендодавцем спірного нерухомого майна, а лише орендарем та балансоутримувачем, а тому не свідчить про припинення правовідносин за Договором оренди, по-друге, як зазначили суди, відповідачем не доведено в установленому законом порядку фактичного повернення за вказаним актом спірного нерухомого майна, і по-третє, відповідач не спростував факту фактичного користування ним спірним нерухомим майном з 31.01.2014р. по 17.07.2014р. - дати, коли сторони переуклали Договір оренди спірного нерухомого майна за рішенням суду, постановленим у справі №40/65-36/85.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015р. в даній справі Вищий господарський суд України в постанові від 29.07.2015р. зазначив, що роблячи висновок про те, що Договір оренди закінчився 16.07.2014р. у зв'язку з переукладенням його сторонами 17.07.2014р. на новий строк, а тому, відповідач зобов'язаний сплатити орендну плату за договором №3066 до дати переукладення нового договору, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на наявність судових рішень у справах №40/65-36/85 та №8/137 в сукупності із актом приймання-передачі від 31.01.2014р., внаслідок чого зробили передчасний висновок про дію Договору №3066 від 27.04.2006 до укладення нового договору оренди цього приміщення 17.07.2014р. Окрім того, суди попередніх інстанцій належним чином не спростували доводів відповідача, викладених як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі, щодо, зокрема, включення до заявленого до стягнення розміру заборгованості зі сплати орендної плати, подвійно нарахованого позивачем податку на додану вартість, та наявність розбіжностей у розрахунках позивача та відповідача по нарахуванню орендної плати, яка підлягає сплаті, по кожному місяцю і, відповідно, визнання відповідачем у відзиві боргу по сплаті орендної плати у сумі 169 111,30 грн., так само як і наявність розбіжностей в розрахунках позивача та відповідача за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю в частині вартості спожитої електроенергії, що є порушенням вищевказаних норм щодо порядку прийняття судового рішення.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України закріплено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України).

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Нормами до статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 545 Цивільного кодексу України визначено, що, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Як вбачається з умов Договору оренди у разі припинення або розірвання цього договору майно повертається відповідачем орендодавцю/балансоутримувачу. Відповідач повертає майно третій орендодавцю/балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна відповідачу за цим Договором оренди. Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі (п. 2.4. Договору оренди).

Тобто, умовами п. 2.4. Договору оренди сторони передбачили можливість повернення орендованого майна як орендодавцю (третій особі) так і балагсоутримувачу (позивачу), а тому колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що акт приймання передачі, який не підписано орендодавцем, є неналежним доказом у справі.

Крім того, п. 5.7. Договору оренди також визначено, що у разі припинення або розірвання Договору, відповідач зобов'язаний повернути третій особі/позивачу майно в належному стані.

Пунктом 5.14. Договору оренди також унормовано, що в разі закінчення терміну дії договору (його розірвання) відповідач зобов'язаний сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені та штрафні санкції за весь період оренди по день фактичної передачі майна позивачу (третій особі) на підставі акту передачі-приймання.

Отже, виходячи з наведеного, а саме: як умов Договору оренди, так і вищенаведених норм, що регулюють порядок припинення орендних правовідносин та встановлюють момент припинення договору - з моменту підписання акта приймання-передачі.

Тобто, підписаний позивачем та відповідачем Акт приймання-передачі від 31.01.2014р. спірного нерухомого майна, свідчить про фактичне повернення відповідачем цього майна з оренди та про припинення правовідносин за Договором оренди.

Крім того, факт підписання акту приймання-передачі від 31.01.2014 лише позивачем та третьою особою, свідчить про припинення правовідносин за Договором оренди, оскільки це випливає з умов Договору оренди, а саме щодо порядку повернення орендованого майна та осіб, яким відповідач зобов'язаний передати це майно. (п.п. 2.4., 5.7., 5.14. Договору оренди) за актом приймання-передачі.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, судом першої інстанції зроблено правильний висновок щодо припинення орендних правовідносин за Догвоором оренди з 31.01.2014, однак помилково вказано на підписання Акту приймання-передачі від 31.01.2014 відповідачем та третьою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1 та ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частина перша статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлює для орендаря обов'язок за користування об'єктом оренди вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Враховуючи, що орендні правовідносини за Договором оренди було припинено 31.01.2014, орендна плата має бути нарахована за період з жовтня 2012 року по січень 2014 року, а відповідно позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за період з лютого 2014 року по квітень 2014 року є необґрунтованими.

Дослідивши обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з орендної плати за Договором оренди в сумі 252 463,00 грн., розрахована за період з жовтня 2012 року по січень 2014 року.

Окрім того, сторонами у справі укладений також Договір про відшкодування витрат, про який зазначалось вище.

Відповідно до п. 2.3. Договору про відшкодування витрат, відповідач зобов'язується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок позивача, за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно вартості приміщення, а також за комунальні послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пунктів 1, 5 частини 3 статті 20 та пункту 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Частина 1 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлює, що істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг, порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, тощо.

Матеріалами справи підтверджується, що за відповідачем рахується заборгованість за комунальні послуги (опалення, електроенергія, холодне і гаряче водопостачання) за Договором про відшкодування витрат, з урахування обставин встановлених вище, тобто за період з жовтня 2012 року по січень 2014 року, згідно наявних в справі Рахунків-актів орендної плати по відповідачу, в розмірі 183 731,26 грн., за вирахуванням суми в розмірі 23 342,87 грн., яка відкоригована за Актом від 16.01.2013р.

Таким чином, позовна вимога в справі №910/15143/14 про стягнення з відповідача заборгованості з вартості комунальних послуг за Договором про відшкодування витрат підлягає частковому задоволенню на суму в розмірі 183 731,26 грн.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення пені за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди та за Договором про відшкодування витрат, то необхідно зазначити наступне.

Згідно з пунктом 9.1. Договору оренди в разі невиконання пункту 2.5 цього Договору, орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Пунктом 4.1. Договору про відшкодування витрат сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 3.3. Договору оренди - перерахування орендної плати здійснюється відповідачем самостійно до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50% орендної плати перераховується відповідачем до державного бюджету; 50% орендної плати перераховуються відповідачем на розрахунковий рахунок позивача.

Таким чином прострочення оплати орендної плати за Договором оренди у відповідача виникає з кожного 11 числа наступного за звітним місяця.

Відповідно до п. 2.3. Договору про відшкодування витрат, відповідач зобов'язується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок позивача, за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно вартості приміщення, а також за комунальні послуги.

Таким чином прострочення оплати комунальних платежів за Договором про відшкодування витрат у відповідача виникає з кожного 16 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги зобов'язаний сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Частиною 3 статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 4 статті 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, суд визнає його арифметично невірним, оскільки невірно застосовані дані, встановлені в цій справі, а тому здійснивши перерахунок сум пені по кожному акту окремо за перші пів року від днів виникнення у відповідача зобов'язання сплатити кошти, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені у розмірі 18 436,99 грн. за Договором оренди та у розмірі 11 700,85 грн. за Договором про відшкодування витрат.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2016 у справі № 910/15143/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/15143/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров