Постанова

від 07.12.2016 по справі 910/15143/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/15143/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Губенко Н.М., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 22.03.2016 у справі№ 910/15143/14 господарського суду міста Києва за позовомНаціонального педагогічного університету імені М.П. Драгоманова доТовариства з обмеженою відповідальністю "Нова Земля" третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву простягнення 574 779,83 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- НПУ ім. М.П. Драгоманова Сабадош Т.І.,

- ТОВ "Нова земля" повідомлений, не з'явився,

- Регіональне відділення ФДМУ по місту Києва повідомлений, не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.02.2015 у справі № 910/15143/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015, частково задоволений позов Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (надалі - позивач/ Університет) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Земля" (надалі - відповідач/ ТОВ "Нова Земля"), третя особа у справі на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (надалі - РВ ФДМУ по м. Києву/ третя особа), стягнуто з відповідача 487 927,99 грн. основної заборгованості, 30 155,20 грн. пені.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2015 у справі № 910/15143/14 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.03.2016 (суддя Морозов С.М.), залишеним постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 (головуючий суддя Тарасенко К.В., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.), позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Нова Земля" на користь Університету суму основного боргу з орендної плати в розмірі 252 463 грн., суму основного боргу за комунальні послуги в розмірі 183 731,26 грн., суму пені за невчасну сплату орендних платежів в розмірі 18 436,99 грн., суми пені за невчасну сплату вартості комунальних послуг в розмірі 11 700,85 грн. та суму судового збору в розмірі 9 326,64 грн.; в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Під час нового розгляду судами було встановлено, що 27.03.2006 між третьою особою (орендодавець за договором оренди) та відповідачем (орендар за договором оренди) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 3066, в редакції додаткового договору № 1 про внесення змін до договору оренди від 02.03.2007 (надалі - договір оренди), за умовами якого третя особа передає, а відповідач приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 181,0 кв. м. розміщене за адресою: м. Київ, вул. І. Франка, 46 перший поверх в будівлі навчального корпусу, що знаходиться на балансі позивача (балансоутримувача за договором оренди), вартість якого станом на 31.01.2006 становить за експертною оцінкою 1 017 338 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення кафе з правом продажу товарів підакцизної групи.

На виконання умов договору оренди щодо передачі відповідачу майна відповідачем, позивачем та третьою особою було підписано акт приймання-передачі від 27.04.2006.

Орендна плата за договором оренди, з урахуванням додаткового договору № 1 від 02.03.2007, визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без ПДВ за перший/базовий/ місяць розрахунку - січень 2007 року: 14 026,69 грн.; оренда плата за січень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень 2007 року.

У відповідності з пунктом 3.3. договору оренди - перерахування орендної плати здійснюється відповідачем самостійно до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50% орендної плати перераховується відповідачем до державного бюджету; 50% орендної плати перераховуються відповідачем на розрахунковий рахунок позивача.

Зазначені зобов'язання відповідача - своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату - передбачені пунктом 5.2. договору оренди.

Згідно з п. 10.1. договору оренди його укладено терміном на 11 місяців, з 27.04.2006 по 25.03.2007.

При цьому, пунктом 10.5. договору оренди визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Судами було досліджено, що сторонами продовжувався договір оренди на той самий термін і на тих самих умовах неодноразово.

Також, на виконання договору оренди № 3066, 27.04.2006 між орендарем та банлансоутримувачем орендованого майна (Університет) було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Відповідно до пункту 2.2.3. договору про відшкодування витрат відповідач зобов'язується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок позивача, за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до вартості приміщення, а також за комунальні послуги і вивезення сміття.

За змістом п. 5.5 договору про відшкодування витрат його укладено строком на 11 місяців, та він діє з 27.04.2006, його чинність припиняється внаслідок закінчення строку дії договору оренди № 3066 від 27.04.2006, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням арбітражного суду.

Окрім того, як вірно з'ясовано судами та вбачається з матеріалів справи, за актом приймання-передачі (повернення) з оренди нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. І.Франка, 46, від 31.01.2014 відповідачем було повернуто позивачу з користування державне нерухоме майно згідно з умовами договору оренди. При цьому, акт було підписано зі сторони позивача та відповідача.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що внаслідок порушення виконання відповідачем (орендарем) своїх зобов'язань як зі сплати орендної плати, так і зі сплати витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та за надання комунальних послуг, у відповідача утворилася перед позивачем заборгованість у розмірі 296 546,64 грн. за договором оренди та 191 381,35 грн. за договором з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, яка, відповідно до ст.ст. 525, 526, 759, 762 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", умов договору оренди та договору з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, має бути стягнута у судовому порядку, так само, як і нарахована на розмір заборгованості пеня.

Під час нового розгляду справи, задовольняючи частково заявлені Університетом позовні вимоги, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що орендні правовідносини за договором оренди було припинено 31.01.2014 (день підписання позивачем та відповідачем спірного акту), орендна плата має бути нарахована за період з жовтня 2012 року по січень 2014 року, а відповідно позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди в сумі 252 463 грн., розрахованої за період з жовтня 2012 року по січень 2014 року, повинні бути задоволеними, у зв'язку з чим необґрунтованою є вимога про стягнення заборгованості за період з лютого 2014 року по липень 2014 року.

Також, суди встановили наявність у відповідача заборгованості за комунальні послуги (опалення, електроенергія, холодне і гаряче водопостачання) за договором про відшкодування витрат за період з жовтня 2012 року по січень 2014 року в розмірі 183 731,26 грн., що і була стягнута відповідними рішенням та постановою.

Крім того, здійснивши перерахунок сум пені по кожному акту, наявному в матеріалах справи, окремо за перші півроку від днів виникнення у відповідача зобов'язання сплатити кошти, суди дійшли до висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені у розмірі 18 436,99 грн. за договором оренди та у розмірі 11 700,85 грн. за договором про відшкодування витрат.

Колегія суддів Вищого господарського суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими та правомірними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає, або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В силу положень статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 545 ЦК України передбачено, що, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

З умов договору оренди вбачається, що у разі припинення або розірвання цього договору майно повертається відповідачем орендодавцю/ балансоутримувачу . Відповідач повертає майно орендодавцю/ балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна відповідачу за цим Договором оренди. Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі (п. 2.4. договору оренди).

Пунктом 5.7. договору оренди також визначено, що у разі припинення або розірвання договору, відповідач зобов'язаний повернути орендодавцю/ балансоутримувачу майно в належному стані.

У разі закінчення терміну дії договору (його розірвання) відповідач зобов'язаний сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені та штрафні санкції за весь період оренди по день фактичної передачі майна позивачу (третій особі) на підставі акту передачі-приймання (п. 5.14. договору оренди).

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій вірно вказали, що умовами договору оренди сторони передбачили можливість повернення орендованого майна як орендодавцю (третій особі), так і балансоутримувачу (позивачу) , а отже, підписаний позивачем та відповідачем акт приймання-передачі від 31.01.2014 спірного нерухомого майна, свідчить про фактичне повернення відповідачем цього майна з оренди.

Відповідно до статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

У частині 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено для орендаря обов'язок за користування об'єктом оренди вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Беручи до уваги вищенаведене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що орендна плата має бути нарахована за період з жовтня 2012 року по січень 2014 року, а відповідно позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за період з лютого 2014 року по липень 2014 року є необґрунтованими, у зв'язку з чим судами правомірно постановлено до стягнення 252 463 грн. заборгованості з орендної плати, розрахованої саме за період з жовтня 2012 року по січень 2014 року.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пунктів 1, 5 частини 3 статті 20 та пункту 3 частини 2 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг, порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, тощо.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі наявних матеріалів справи було встановлено, що за відповідачем рахується заборгованість за комунальні послуги (опалення, електроенергія, холодне і гаряче водопостачання) за договором про відшкодування витрат, з урахування обставин встановлених вище, тобто за період з жовтня 2012 року по січень 2014 року, що підтверджується наявними в справі рахунками-актами орендної плати по відповідачу, в розмірі 183 731,26 грн., за вирахуванням суми в розмірі 23 342,87 грн., яка відкоригована за актом від 16.01.2013, з огляду на що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості з вартості комунальних послуг за договором про відшкодування витрат була судами частково задоволена на суму в розмірі 183 731,26 грн.

Стосовно позовних вимог Університету про стягнення пені за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди та за договором про відшкодування витрат, то за змістом ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

В силу ч. 4 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, згідно з пунктом 3.3. договору оренди перерахування орендної плати здійснюється відповідачем самостійно до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50% орендної плати перераховується відповідачем до державного бюджету; 50% орендної плати перераховуються відповідачем на розрахунковий рахунок позивача.

Отже, прострочення оплати орендної плати за договором оренди у відповідача виникає з кожного 11 числа наступного за звітним місяця.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги зобов'язаний сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Згідно з п. 2.3. договору про відшкодування витрат відповідач зобов'язується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок позивача, за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно вартості приміщення, а також за комунальні послуги.

Відтак, прострочення оплати комунальних платежів за договором про відшкодування витрат у відповідача виникає з кожного 16 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 4.1. договору про відшкодування витрат сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

З огляду на зазначене та в силу наведених вище вимог чинного законодавства та умов укладених договорів, Вищий господарський суд України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і господарський суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок сум пені по кожному акту окремо за перші півроку від днів виникнення у відповідача зобов'язання сплатити кошти, дійшли правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, а саме, про стягнення з відповідача на користь позивача суми пені у розмірі 18 436,99 грн. за договором оренди та у розмірі 11 700,85 грн. за договором про відшкодування витрат.

У відповідності до ч. 2 ст. 111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 4 7 , 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Доводи заявника касаційної скарги є ідентичними доводам, викладеним у апеляційній скарзі та обґрунтовано відхилені (спростовані) апеляційним господарським судом, у зв'язку з чим колегія суддів не вважає за необхідне їх повторно спростовувати та надавати будь-яку оцінку зазначеним доводам як доказам.

При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 111 5 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2016 у справі № 910/15143/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

О.О. Євсіков