Ухвала

від 19.10.2016 по справі 638/4402/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 638/4402/16-ц Головуючий суддя І інстанції Рибальченко Л. М.

Провадження № 22-ц/790/6405/16 Суддя доповідач Пилипчук Н.П.

Категорія: Спори про право власності та інші речові права

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Пилипчук Н.П.

суддів: Трішкової І..Ю., Кругової С.С.

при секретарі - Прологаєвій А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що вона є користувачем гаражу літ.«Б-1», розташованого біля будинку АДРЕСА_1. Гараж побудовано на земельній ділянці, яка була відведена її батьку ОСОБА_3 - відповідачу по справі згідно рішення Дзержинської районної ради від 28.11.2000 року № 206/1 у зв'язку з тим, що на утриманні він мав дочку інваліда дитинства, тобто позивача. Спірний гараж побудовано замість раніше встановленого відповідачем металевого гаражу. Гараж побудовано позивачем за власні кошти, господарським способом, враховуючи її хворобу, яка пов'язана с обмеженням руху, біля її місця мешкання.

Згідно рішення 2 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 23.12.2015 р. № 38/15 позивачу надано у приватну власність ділянку (кадастровий номер 6310136300:14:005:0108) площею 0,0048 га для обслуговування гаражу літ. «Б-1» по АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що будівництво здійснено без належного дозволу та для уникнення спору з батьком щодо права користування земельною ділянкою позивач звернувся до суду для визнання права власності на гараж відповідно до вимог ст. 376 ЦК України.

Позивач просила визнати за нею право власності на гараж літ. «Б-1» загальною площею 22,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове, який задовольнити її позовні вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує на те, що у позивача відсутні будь-які інші можливості ввести в експлуатацію нежитлову будівлю, окрім як подати декларацію за формою згідно з додатком 5, тобто щодо самочинного збудованого об'єкта, на який визнано право власності за рішенням суду. Також зазначає, що суд дійшов помилково висновку про те, що технічний висновок за результатами технічного обстеження гаражу є неналежним доказом, оскільки чинним законодавство не передбачено проведення експертизи з таких питань.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач користується гаражем літ.«Б-1», розташованим біля будинку АДРЕСА_1.

Гараж побудовано на земельній ділянці, яка була відведена ОСОБА_3 згідно рішення Дзержинської районної ради від 28.11.2000 року № 206/1 у зв'язку з тим, що на утриманні він мав дочку інваліда дитинства, тобто позивача. Спірний гараж побудовано замість раніше встановленого відповідачем металевого гаражу.

Гараж побудовано позивачем за власні кошти, господарським способом, враховуючи її хворобу, яка пов'язана с обмеженням руху - біля її місця мешкання.

Згідно рішення 2 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 23.12.2015 р. № 38/15 позивачу надано у приватну власність ділянку (кадастровий номер 6310136300:14:005:0108) площею 0,0048 га для обслуговування гаражу літ. «Б-1» по АДРЕСА_1. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №834794963101 від 27.01.2016 р. земельна ділянка зареєстрована за позивачем на праві приватної власності.

Згідно технічного паспорту, виготовленого станом на 26.01.2015 р. загальна площа гаражу складає 22,4 кв.м.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 20 травня 1999 року «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій».

Отже, визнання судом права власності на самочинно побудоване (реконструйоване) нерухоме майно можливе у тому разі, якщо в прийнятті такого об'єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, необхідних для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що критеріями самочинного будівництва є: будівництво на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, будівництво, здійснене без дозволу або проекту, будівництво, здійснене з порушенням норм і правил.

Право власності на самочинне будівництво може бути визнане за особою, що вимагає такого визнання, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або право користування земельною ділянкою, що визначають цільове призначення такої ділянки. Крім того, за умови наявності документів про зміну цільового призначення землі (якщо воно потребується) в установленому законом порядку.

Відповідно до роз*ясень, що містяться в п. п. 9, 10 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК , частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред'явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі.

У разі пред'явлення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості до неналежного відповідача (наприклад, до бюро технічної інвентаризації чи лише до певної фізичної особи) суд залежно від предмета позову та обставин справи у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК, має вирішити питання про його заміну на належного відповідача або із власної ініціативи у порядку, передбаченому частиною другою статті 35 ЦПК, залучає відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, також відповідно до частини третьої статті 45 ЦПК залучає до участі у справі відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для надання висновків на виконання її повноважень.

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України , здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

У ч. 1 ст. 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України .

За ст. 11 ЦК України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Між тим, у відповідності із принципом диспозитивності, визначеним ст. 11 ЦПК України , підстави та предмет позову визначає виключно позивач.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна будівля в експлуатацію не прийнята, належних та допустимих доказів того, що позивач на час вирішення справи судом першої інстанції зверталась до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації матеріали справи не містять, в той час як суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність рішення суду вимогам закону саме на час його ухвалення.

Між тим, Харківська міська рада не залучена до участі у справі у якості відповідача, хоча забудова була здійснена в той час, коли земельна ділянка була власністю територіальної громади м. Харкова. Відповідачем до участі у справі залучено батька позивача, який проти позову не заперечує, отже спір між позивачем та відповідачем відсутній.

Суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості на стадії апеляційного перегляду залучати осіб до участі у справі.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Між тим, позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом до належних осіб за визнанням свого права.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Підстав, передбачених ст.309 ЦПК України для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ч. 1 ст. 303, ст. 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315,317,319 ЦПК України, судова колег

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -