Ухвала

від 17.10.2016 по справі 826/9032/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2016 року м. Київ К/800/64842/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.09.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 року

у справі № 826/9032/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКАР Енерджі Україна»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СОКАР Енерджі Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.09.2014 року у справі № 826/9032/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20.05.2014 року № 0003862201, № 0003872201, № 0003882201.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СОКАР Енерджі Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року відповідачем складено акт від 29.04.2014 року № 1747/26-56-22-01-03/36866563.

Перевіркою, з урахуванням рішення від 15.05.2014 року № 4578/10/26-56-22-01-12, прийнятого за результатами адміністративного оскарження, встановлено порушення: - пп. 14.1.11, 14.1.13, 14.1.36, 14.1.84, 14.1.191, 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення», пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 137.1, 137.4 ст. 137, п. 138.4 ст. 138, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 660 759, 00 грн., у тому числі: за ІV квартал 2012 року на суму 142 023, 00 грн., за 2013 рік на суму 2 518 736, 00 грн.; - п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на 5 413, 00 грн. за грудень 2013 року та занижено податок на додану вартість на загальну суму 535 772, 00 грн., у тому числі: за грудень 2012 року на суму 250 000, 00 грн., за червень 2013 року на суму 25 625, 00 грн., за липень 2013 року на суму 137 531, 00 грн., за листопад 2013 року на суму 2 152, 00 грн., за грудень 2013 року на суму 120 464, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.05.2014 року: - № 0003862201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, в загальному розмірі 3 325 949, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 2 660 759, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 665 190, 00 грн.; - № 0003872201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 669 715, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 535 772, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 133 943, 00 грн.; - № 0003882201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 5 413, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В силу п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138 1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно із пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

В силу п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та фірмою «Hoijare Investments Limited» (Кіпр) укладено договір позики від 18.04.2011 року № 3-04/11, загальна сума договору 50 000 000, 00 дол. США, строк погашення 08.04.2016 року, процентна ставка LIBOR для дол. США терміном на 1 рік + 3 % річних.

Між позивачем та фірмою «Lincord Systems Limited» (Кіпр) укладено договір позики від 30.08.2012 року № 1-08/12, загальна сума договору 17 000 000,00 дол. США, строк погашення 01.09.2013 року, процентна ставка 4,5 % річних.

Між позивачем та фірмою «Hoijare Investments Limited» (Кіпр) укладено договір позики від 07.11.2012 року № 01-11/12, загальна сума договору 200 000 000, 00 дол. США, строк погашення 30.09.2014 року, процентна ставка 2, 65 % річних.

Між позивачем та фірмою «Societe Generale Franch societe anonime» (Франція) укладено договір позики від 09.11.2012 року № б/н, загальна сума договору 40 000 000, 00 євро, строк погашення 01.11.2015 року, процентна ставка в розмірі Euribor для депозитів на 6 міс., маржа 1, 25 % річних з 07.11.2013 року, а з 08.11.2013 року Euribor для депозитів на 6 міс. маржа 2, 25% річних.

В перевіряємому періоді позивачем отримано позики від фірм-нерезидентів на суму 40 000 000, 00 євро та 27 949 650, 00 дол. США, всього на суму 716 705 052, 45 грн.

З урахуванням результатів розгляду заперечень податковим органом зроблено висновок щодо протиправного віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відсотків по отриманим від нерезидентів позикам на суму 13 932 805, 00 грн., а саме, що зазначені вище кредитні кошти витрачено на здійснення господарських операцій, які не відображалися у складі витрат та доходів перевіреного періоду: придбання основних засобів, нематеріальних активів, здійснення капіталовкладень, придбання корпоративних прав інших суб'єктів господарювання та надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги іншим підприємствам.

Судами попередніх інстанцій з даного приводу встановлено, що отримані від кредиторів-нерезидентів позикові кошти були спрямовані виключно на фінансування господарської діяльності товариства, а саме на поповнення обігових коштів, придбання нафтопродуктів для подальшого продажу з метою отримання прибутку, покриття адміністративних витрат, оплату робіт з будівництва або ремонту об'єктів основних засобів.

Доводи податкового органу щодо використання отриманих позивачем в межах зазначених договорів відсоткових коштів для надання безвідсоткової допомоги не підтвердилися, оскільки представником позивача надано докази наявності власних грошових коштів на його рахунках на час отримання кредитів.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зроблений висновок про ненадання відповідачем належних та допустимих доказів, які б свідчили про використання позикових коштів не у господарській діяльності позивача.

Щодо протиправності податкових повідомлень-рішень, якими зменшено суму податкового кредиту, слід зазначає таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом скориговано в бік зменшення податковий кредит з податку на додану вартість у межах здійснення розрахунків на підставі договору підряду, укладеного між позивачем та ТОВ «ЮСТ-СП», та договору на виконання проектних робіт, укладеного з ТОВ «ЕСУ».

Відповідно до договору підряду ТОВ «ЕСУ» на замовлення позивача виконувало роботи з демонтажу будівель млиново-макаронного комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 159.

Підставою для зменшення сум податкового кредиту за даними правовідносинами стало розташування вказаного вище об'єкта на земельній ділянці, яка на балансі ТОВ «СОКАР Енерджі Україна» не значиться.

З даного приводу судами встановлено, що відповідні доводи спростовуються договором купівлі-продажу вказаного вище нерухомого майна б/н від 15.07.2010 року, укладеного з ТОВ «Млинно-макаронний комплекс «Наталка», договором оренди земельної ділянки, дозволом на виконання будівельних робіт, дозволами на виконання робіт підвищеної небезпеки, ліцензіями. Купівля об'єкту нерухомого майна в бухгалтерському обліку значиться на рахунку 1521 «Придбання основних засобів», оплата здійснена 20.07.2010 року в сумі 13 050 000, 00 грн.

Згідно із договором на виконання проектних робіт ТОВ «ЕСУ» зобов'язувалося розробити проектну документацію по об'єкту: «Автозаправний комплекс з АЗС, пунктом сервісного обслуговування водіїв, пасажирів, з кафе, автомийкою, автосалоном та офісними приміщеннями» за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 159.

На підтвердження факту реального виконання договору позивачем надано податкові накладні, кошториси на проектні (вишукувальні) роботи, кошториси на виконання робіт, листи.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані в ЄДРПОУ та як платники податку на додану вартість.

Крім того, щодо розбіжності по підприємству-постачальнику ТОВ «ЕНЕРГОРЕМОНТ ТА ІНЖИНІРИНГ» (ТОВ «Ерінж») за липень 2013 року на суму 71 206, 00 грн. судами встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом на підставі договору на виконання робіт на умовах підряду підтверджується податковими накладними, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт/та витрат, актом приймання виконаних будівельних робіт, розрахунком загальновиробничих витрат до локального кошторису, підсумковою відомістю ресурсів.

Досліджені в судовому засіданні податкові накладні відповідають вимогам, поставленим чинним законодавством до первинних документів, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

Посилання відповідача на порушення порядку заповнення податкових накладних, а саме не заповнення в них графи «код товару згідно УКТЗЕТ», є безпідставними, оскільки в силу пп. «і» п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України), а враховуючи те, що податкові накладні виписані ТОВ «ЕНЕРГОРЕМОНТ ТА ІНЖИНІРИНГ» на виконання договору підряду, то зазначення коду товару згідно УКТЗЕТ є необов'язковим.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.09.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 року у справі № 826/9032/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Н.Є.Маринчак