Ухвала

від 24.10.2016 по справі 344/14671/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/14671/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2187/2016

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Горблянського Я.Д., Фединяка В.Д.

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю апелянта ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасічна-ІФ» про визнання незаконними та скасування рішень Івано-Франківської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до Івано-Франківської міської ради, ТзОВ «Пасічна-ІФ» про визнання незаконними та скасування рішень Івано-Франківської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2015 року у відкритті провадження відмовлено з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України.

Не погодившись з даною ухвалою, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на необґрунтованість ухвали.

Апелянт вказує, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку передбаченому цивільно-процесуальним законодавством України, а тому суд дійшов неправильного висновку щодо підвідомчості даного спору адміністративній юрисдикції чим порушив її право на судовий захист.

Апелянт зазначає, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду, тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного суду України від 24.02.2015 року по справі №21-34а15 та від 09.02.2016 року по справі №816/3735/14, які є обов'язковими для застосування усіма судами України.

Просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник вимоги підтримали з тих же мотивів, що зазначені у апеляційній скарзі.

Вислухавши апелянта та її представника, суддю-доповідача, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість апеляційної скарги.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір фізичної особи із суб'єктом владних повноважень з приводу реалізації владних повноважень у сфері земельних відносин, тобто має місце адміністративно-правовий спір, порядок вирішення якого передбачено нормами КАС України.

З таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Зазначене положення щодо підсудності справ відображено у судовій практиці, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 року, ВСУ дійшов висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Таким чином, у справі, що розглядається, суд дійшов помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС.

Як наголосив Верховний Суд України, в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно "суду, встановленого законом". Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 09.02.2016 року у справі №816/3735/14.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Частиною першою статті 125 ЗК передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

З матеріалів справи слідує, що ТзОВ «Пасічна-ІФ» та Івано-Франківська міська рада 26.05.2015 року уклали договір оренди землі. Відтак, оскаржуване рішення, яке є актом індивідуальної дії, вичерпало свою юридичну силу після його реалізації, а саме: після укладення договору оренди.

Після оформлення відповідно до чинного законодавства права користування на земельну ділянку виник спір про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені у статтях 152 ЗК та 16 Цивільного кодексу України.

Встановлено, що в листопаді 2015 року ОСОБА_2 вже зверталась в Івано-Франківський міський суд з аналогічним позовом в порядку адміністративного судочинства (а.с.37-40).

Постановою Івано-Франківського міського суду від 25 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено. Однак ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року дану постанову скасовано, провадження у справі закрито. (вказано, що розгляд даної справи не відноситься до юрисдикції адміністративних судів) (а.с.45-48).

За наведених обставин, вирішення спору, що виник між сторонами, не відноситься до адміністративної юрисдикції, а тому суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку, що зазначена справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскільки провадження у цивільній справі, яке не було відкрите судом першої інстанції, виключає можливість суду апеляційної інстанції після скасування ухвали про відмову у відкритті провадження у справі направлення справи для продовження розгляду, так як до стадії розгляду справи суд першої інстанції взагалі не приступав.

Враховуючи наведене, ухвала суду підлягає скасуванню з підстав порушення норм процесуального права, а справа відповідно до п.3 ч.1 ст. 312 ЦПК України - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2015 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Судді: І.О. Максюта

Я.Д. Горблянський

В.Д. Фединяк