Ухвала

від 26.10.2016 по справі 191/509/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5445/16 Справа № 191/509/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. Дніпро

26 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Демченко Е.Л., Каратаєвої Л.О.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Державного закладу «Вузлова лікарня на ст. Синельникове-2 ДП «Придніпровська залізниця», Страхова компанія «ТАС», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної у наслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовними вимогами до ДЗ «Вузлова лікарня на ст.Синельникове-2 ДП «Придніпровська залізниця» про відшкодування шкоди заподіяної у наслідок ДТП /а.с.2-3/.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача матеріальні збитки в розмірі 25 415 гривень, а також судовий збір у сумі 551,20 гривень /а.с.56-57/.

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, та рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права /а.с.60-62/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як роз'яснено в п.8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.

Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових обов'язків.

Судом встановлено, що 25.12.2015 року о 09.30 год. на перехресті рівнозначних доріг вул.Чехова та вул.Я.Ніконенко у м.Синельникове Дніпропетровської області з вини водія ОСОБА_2 сталася ДТП, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення /а.с. 4/.

Водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1 н.з. АЕ 5742 СР не надав дорогу автомобілю LAND CRUISER PRADO TOYOTA н.з. АЕ 7272 НК під керуванням ОСОБА_3, що наближався праворуч, в результаті чого сталося зіткнення.

Постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.12.2015 року ОСОБА_2 було визнано винним у скоєній ДТП за ст. 124 КпАП України та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 340 грн./а.с.6/.

В результаті ДТП автомобіль позивача ОСОБА_3 було пошкоджено, згідно висновку експерта № 3503 від 05.01.2016 року матеріальна шкода складає 75 415,38 грн. /а.с. 30-33/.

Як вбачається з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія АЕС262971 від 05.12.2008 року, власником автомобіля НОМЕР_2, 2008 року випуску, реєстраційний номер АЕ 5742СР, є Вузлова лікарня на станції Синельникове-2.

ОСОБА_2 перебуває в трудових відносинах з ДЗ «Вузлова лікарня на ст.Синельникове-2 ДП «Придніпровська залізниця» та займає посаду водія згідно наказу №29 від 23.04.1975 року, що підтверджується довідкою виданою ДЗ «Вузлова лікарня на ст.Синельникове-2 ДП «Придніпровська залізниця» від 22.04.2016 року № 01/55 /а.с.28/.

Встановлено, що ДТП сталася під час виконання ОСОБА_2 своїх трудових обов'язків.

Таким чином, враховуючи те, що третя особа в момент дорожньо-транспортної пригоди перебувала в трудових правовідносинах з юридичною особою і була її працівником, та керувала транспортним засобом в силу своїх трудових обов'язків, цивільно-правову відповідальність за шкоду, яка була заподіяна позивачу з вини працівника, з підстав передбачених ст. ст. 1172, 1187 ЦК України, несе виключно юридична особа, яка є володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/4642612 від 08.09.2015 року ДЗ «Вузлова лікарня ст.Синельникове-2» ДП «Придніпровська залізниця» застрахувало цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу УАЗ-3741 TK U 3962 МД, 2008 року випуску, реєстраційний номер АЕ 5742СР /а.с.27/.

Статтею 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів» закріплено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно ст.29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Положенням ст.36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів» розмір страхової виплати (регламентної виплати) обмежений зазначеною страховою сумою, яка визначена в договорі страхування, навіть якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму.

У відповідності до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодування).

Таким чином, у відповідності до вимог ст. 1194 ЦК України, ст. ст. 22, 29, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів» та на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхова компанія зобов'язана відшкодувати особі оцінену шкоду, яка становить витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу і є прямими збитками, заподіяних йому в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Оскільки позивач звернувся до страхової компанії, якою буде виплачено 50 000 грн., суд першої інстанції законно стягнув з відповідача 25 415 грн. матеріального збитку, тобто різницю між фактичними збитками та страховим лімітом.

Доводи ОСОБА_2 апеляційній скарзі в частині нез'ясування судом питання які саме деталі було замінено на нові, де знаходяться старі деталі автомобіля та чи мають вони якусь матеріальну цінність є необґрунтовані виходячи з наступного.

Висновком експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ № 3503 від 05.01.2016 року зазначено перелік деталей автомобіля, ремонт яких технологічно неможливий та які підлягають заміні /а.с.31 на звороті-32/.

Згідно ст.ст. 10, 60 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу (підстави звільнення від доказування).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільних прав, відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України визначено відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення ї цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення розміру заподіяної шкоди, як правило, виходять із фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварозначної експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

На підтвердження визначення розміру шкоди, спричиненої внаслідок пошкодження транспортних засобів позивачі долучають, як правило: звіти, висновки, акти товарознавчого дослідження тощо, складені суб'єктами підприємницької діяльності, що мають відповідні ліцензії та дозволи на проведення автотоварознавчих досліджень, висновки державних експертних установ.

Надання таких доказів не суперечить вимогам ст.ст. 57, 212 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, якщо позивач на підтвердження розміру шкоди надає висновок спеціаліста, акт виконаних робіт, тощо, а відповідач заперечуючи проти цього розміру, і після виконання судом вимог ч.4 ст.10 ЦПК України не надає ніяких доказів на підтвердження своїх заперечень, суд відповідно до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів.

Отже, заперечуючи проти розміру заподіяних збитків, ані відповідачем ані третьою особою не надано жодного належного та допустимого доказу на його спростування. При цьому, сторони не скористались своїм процесуальним правом заявити клопотання про призначення повторної експертизи щодо встановлення вартості відновлювального ремонту автомобіля.

За таких обставин, правильно керуючись наведеними вище нормами закону, суд першої інстанції обґрунтовано вирахував розмір матеріальної шкоди з висновку автотоварознавчого дослідження № 3503 від 05.01.2016 року, оскільки саме цей збиток і є реальним розміром заподіяної шкоди на момент ДТП.

З наведених підстав, судова колегія прийшла до висновку, що заперечення апелянта, в частині задоволених позовних вимог не було доведено жодним належним та допустимим доказом, а тому рішення суду є законним і обґрунтованим, висновки суду відповідають обставинам справи і не спростовуються доводами апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, ст.307, 308 ЦПК України, колегії суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Демченко Е.Л.

ОСОБА_4