Рішення

від 17.10.2016 по справі 910/13926/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2016Справа №910/13926/16 За позовом Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий

центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів»

до Державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут спирту

і біотехнології продовольчих продуктів»

про стягнення 17 719, 52 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Лапа В.А. за довіреністю № 3-23/229 від 27.04.2016 р.;

від відповідача: Наїдко Л.В. за довіреністю № б/н від 12.01.2016 р.

ОСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів» (далі - відповідач) про стягнення 17 719,52 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2016 порушено провадження у справі № 910/13926/16, її розгляд призначено на 22.08.2016.

18.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки наданий в підтвердження виконаних робіт Акт не може слугувати доказом фактичного виконання позивачем на користь відповідача робіт, оскільки фактично такі роботи було виконано не позивачем, а іншою організацією. При цьому, відповідач зазначає, що акт було підписано у зв'язку з вимогою позивача, оскільки ця вимога була необхідна для підписання Договору.

В судовому засіданні 22.08.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 19.09.2016.

19.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про розгляд справи без його участі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 28.09.2016.

28.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2016, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/13926/16 на 15 днів, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 12.10.2016.

В судовому засіданні 12.10.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 17.10.2016.

13.10.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 17.10.2016 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.10.2016 проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 17.10.2016 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.06.2014 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір №450-П1383/14 на виконання платних робіт (послуг) (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання робіт по атестації Центру контролю якості продукції згідно з Правилами уповноваження та атестації у державній метрологічній системі, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 29.03.2005 р. № 71 та зареєстрованих в Мін'юсті України 13.04.2005 р. № 392/10672.

Згідно з п. 2.1. Договору вартість послуг за Договором складає 8 819,76 грн., ПДВ 20% - 1 763,95 грн., всього до сплати 10 583,71 грн.

За умовами п. 2.3. Договору оплата здійснюється Замовником протягом 60-ти банківських днів з дати підписання акту здачі-приймання Сторонами.

Відповідно до п. 3.1. Договору після закінчення робіт Виконавець надає Замовнику акт здачі-приймання робіт.

В силу п. 3.2. Договору замовник протягом 3-х днів від дня отримання акту здачі-приймання робіт зобов'язаний направити Виконавцю підписаний акт здачі-приймання або обґрунтовану відмову від приймання робіт.

Пунктом 7.1. Договору передбачено термін його дії: з 26.06.2014 по 30.12.2014.

На виконання умов Договору позивачем були виконані роботи на суму 10 583,71 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується Актом №450-П1383/14 від 26.06.2014, підписаний представниками сторін без зауважень та заперечень і скріпленим печатками обох підприємств.

За змістом означеного акту, сторони підтвердили, що роботи по атестації Центру контролю якості продукції виконані у повному обсязі та виконані належним чином. При цьому, сторони зазначили, що виконавець передав, а замовник прийняв експертний висновок, акт перевірки, галузь та свідоцтво про атестацію. Вартість робіт складає 10 583,71 грн. з урахуванням ПДВ.

Згідно з приписами статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з пунктом 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо неможливо, безпосередньо після її завершення.

Як встановлено судом, акт №450-П1383/14 від 26.06.2014 виконаних робіт по атестації Центру контрою якості продукції, який складено сторонами на виконання умов Договору, відповідає вимогам Закону, засвідчує факт здійснення господарської операції та договірних відносин.

Виходячи з того, що відповідачем прийняті виконані позивачем роботи, суд вважає, що фактичний обсяг виконаних робіт підтверджується документами первинного обліку.

Враховуючи вищевикладені обставини, доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

У зв'язку з цим у відповідача виник обов'язок з оплати виконаних позивачем робіт та погашення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати виконаних робіт.

Проте, відповідач в обумовлені Договором строки виконані позивачем роботи не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 10 583,71 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю вартість виконаних робіт, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді у розмірі 10 583,71 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 576,74 грн. та інфляційних втрат в сумі 6 559,07 грн., суд відзначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як на тому наголошено у п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р., «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р., «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 576,74 грн. за період з 22.09.2014 р. по 15.07.2016 р., суд вважає його арифметично не вірним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства через невірне визначення дня виникнення права вимоги.

За розрахунком суду, розмір 3% річних складає 575, 40 грн.

Разом з цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з жовтня 2014 р. по травень 2016 р. судом встановлено, що їх розмір занижено через невірно обрану методику розрахунку .

Водночас, оскільки позивач не заявляв клопотання про вихід за межі позовних вимог, позов в частині стягнення інфляційних втрат задовольняється в розмірі, заявленому позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів» (03190, місто Київ, провулок Бабушкіна, будинок 3; код ЄДРПОУ 00334793) на користь Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (03143, місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 4; код ЄДРПОУ 02568182) 10 583 (десять тисяч п'ятсот вісімдесят три) грн. 71 коп. основного боргу, 6 559 (шість тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 07 коп. інфляційних втрат, 575 (п'ятсот сімдесят п'ять) грн. 40 коп. 3% річних та 1 377 (одну тисячу триста сімдесят сім) грн. 89 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.10.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова