Рішення

від 17.10.2016 по справі 910/14313/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2016Справа №910/14313/16

За позовом Приватного акціонерного товариства «Березанський завод залізобетонних

виробів»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД»

про стягнення 49 237, 98 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Березанський завод залізобетонних виробів» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД» (далі - відповідач) про стягнення 49 237,98 грн., з яких 11 190,60 грн. заборгованості, 36 723,38 грн. збитків, 1 324,00 грн. пені. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2016 р. порушено провадження у справі № 910/14313/16, її розгляд призначено на 29.08.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.08.2016р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.09.2016 р.

19.09.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 28.09.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2016 р., в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору у справі № 910/14313/16 на 15 днів, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.10.2016 р.

Представники сторін в судове засідання 17.10.2016 р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 17.10.2016р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2016р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки товару № 187/04-к (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язаний передати у власність покупця металопрокат, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити цей товар на умовах, викладених в даному Договорі.

Пунктом 3.3. Договору передбачено строк поставки товару - протягом 5 банківських днів після отримання 100% передоплати.

Положеннями п. 4.3. Договору сторони визначили умови оплати - 100% передплата.

Відповідно до п. 5.2. Договору прийом товару за кількістю та якістю здійснюється матеріально-відповідальним представником покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленою у відповідності з вимогами діючого законодавства України та умовами даного Договору: за кількістю - на підставі даних видаткової накладної або товарно-транспортної накладної відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості», затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 в частині, що не суперечить умовам Договору та «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю», затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7, в частині, що не суперечить умовам Договору.

Згідно з п.5.3. Договору приймання-передача товару та товаросупровідних документів (рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна, сертифікат якості і т.д.) здійснюється сторонами на складі постачальника в присутності представника покупця.

Пунктом 5.5. Договору передбачено, що у разі отримання покупцем товару, який не відповідає видатковій накладній, покупець зобов'язаний прийняти товар на відповідальне зберігання та протягом 1 (одного) робочого дня сповістити про це постачальника. Повідомлення про виклик представника постачальника надсилається негайно, протягом 24-х годин з дня зазначеного у товарно-супровідних документах. Договір зберігання, за яким покупець зобов'язується прийняти товар на зберігання, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості товару, який буде переданий на зберігання. Якщо такий товар прийнятий до виробництва або обробки, або якщо належне зберігання такого товару покупцем не забезпечено, то такий товар зараховується до виконання зобов'язань по Договору.

Відповідно до п. 7.1. Договору у разі поставки товару, що не відповідає по кількості та якості та відмови покупця від прийняття товару, покупець повинен прийняти товар на відповідальне зберігання, повідомивши про це постачальника.

У разі виявлення невідповідності товару за кількістю та/або якістю умовам цього Договору покупець має право пред'явити претензії, які повинні бути розглянуті в установленому законодавством порядку (п. 7.2. Договору).

За умовами п. 7.4. Договору для доказу обґрунтованості претензії покупець зобов'язаний направити постачальнику підтверджуючі документи. Претензія повинна містити наступні дані: номер Договору, найменування товару відповідно до Договору, кількість місць, вага товару за якої заявляється претензія, номери товаросупроводжуючих документів. Детальний опис дефектів, невідповідність товару ДСТУ або ТУ, вагова недостача. До претензії має бути доданий Акт в двох екземплярах, що містить відомості, передбачені Інструкціями № П-6 і № П-7.

Датою отримання претензії вважається дата отримання поштового повідомлення про вручення з описом вкладених документів разом з претензією покупця отримана постачальником.

На виконання умов Договору позивач здійснив попередню оплату товару, що підтверджується платіжними дорученнями № 84 від 06.04.2016 р. на суму 24 215, 00 грн. та № 86 від 07.04.2016 р. на суму 3 335, 00 грн.

Відповідно до рахунків № 8227 від 06.04.2016 р., № 8147 від 07.04.2016 р., та видаткових накладних № 362 від 08.04.2016 р. та № 363 від 08.04.2016 р., відповідач мав поставити позивачу: арматуру 8 А240 (L=6м) у кількості 150 кг., арматуру 8 А500С (L=6м) у кількості 100 кг., катанку 6,5 бухта у кількості 500 кг., проволоку ВР1-4 у кількості 1т., проволоку ВР1-5 (L=6м) у кількості 100 кг., проволоку в»язальну у кількості 20 кг. на загальну суму 25 525, 00 грн., а також арматуру 10 АІ у кількості 100 кг., арматуру 12 АІ у кількості 50 кг. на загальну суму 2 025, 00 грн.

Під час приймання продукції, поставленої відповідачем за вищевказаними супровідними документами, комісією у складі начальника арматурного цеху ОСОБА_2, менеджера ОСОБА_3, за участі представника незацікавленої організації ТОВ «УКР МЕТ-ЦЕНТР» майстра ОСОБА_4, було складено Акт № 1 від 08.04.2016 р., відповідно до якого встановлено недостачу продукції, а саме: арматури 8 А240 (L=6м) у кількості 61 кг., арматури 8 А500С (L=6м) у кількості 60 кг., катанки 6,5 бухта у кількості 200 кг., проволоки ВР1-4 у кількості 491кг., проволоки ВР1-5 (L=6м) у кількості 18 кг., арматури 10 АІ у кількості 25 кг., арматури 12 АІ у кількості 1 кг., а всього на загальну суму 11 690, 60 грн.

У вищевказаному Акті зазначено, що визначення кількості товарів проводилось шляхом переважування на справних електронних, повіреними в установленому порядку терезах. Металопродукція упакована навалом в прутах довжиною 6,0 м.пог., маркування відсутнє.

Згідно з п. 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості», затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 (далі - Ігструкція) приймання продукції здійснюється особами, уповноваженими на то керівником або заступником керівника підприємства - отримувача. Ці особи несуть відповідальність за суворе дотримання правил приймання продукції.

Пунктом 12 Інструкції передбачено, що приймання продукції по кількості здійснюється за транспортними та супровідними документами (рахунку-фактурі, специфікації, опису, упаковочним ярликам та ін.) відправника (виробника).

В силу п. 16 Інструкції якщо при прийманні продукції буде виявлена недостача, то отримувач зобов'язаний зупинити подальше приймання, забезпечити збереження продукції, а також вжити заходів для попередження її змішування з іншою однорідною продукцією. Про виявлену недостачу продукції складається акт за підписом осіб, які здійснювали приймання продукції.

Відповідно до п. 17 Інструкції одночасно з призупиненням приймання одержувач зобов'язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції і складанні двостороннього акта представника відправника, за умови що він з того ж міста, а якщо продукція отримана в оригінальній упаковці або в непошкодженій тарі виробника, що не є відправником, представника виробника з того ж міста. Представник іногороднього відправника (виробника) викликається у випадках, передбачених в Основних і Особливих умовах поставки, інших обов'язкових правилах або договорі. У цих випадках іногородній відправник (виробник) зобов'язаний не пізніше ніж на наступний день після отримання виклику одержувача повідомити телеграмою або телефонограмою, чи буде їм спрямований представник для участі в перевірці кількості продукції. Неотримання відповіді на виклик у вказаний термін дає право отримувачу здійснити приймання продукції до закінчення встановленого строку для явки представника відправника (виробника).

Згідно з доводів позивача, не спростованих відповідачем, 09.04.2016 р. позивачем на електронну пошту відповідача було направлено повідомлення про виявлену недостачу та прохання направити представника для вирішення цього питання згідно з Розділом 7 Договору.

Оскільки означені вимоги позивача відповідачем залишені без задоволення, позивач повторно направив відповідачу лист № 18 від 13.04.2016 р. з проханням терміново направити представника для участі у прийманні продукції по кількості.

Однак відповідач свого представника для участі у прийманні продукції по кількості не направив, про причини неявки позивача не повідомив.

Приписами п. 18 Інструкції передбачено, що при неявці представника відправника (виробника) за викликом одержувача, а також у випадках, коли виклик представника іногороднього відправника (виробника) не є обов'язковим, приймання продукції за кількістю і складання акта про недостачу проводиться:

а) за участю представника іншого підприємства (організації), виділеного керівником чи заступником керівника цього підприємства (організації), або

б) за участю представника громадськості підприємства-одержувача, призначеного керівником чи заступником керівника підприємства з числа осіб, затверджених рішенням заводського, фабричного або місцевого комітету профспілки цього підприємства, або

в) односторонньо підприємством-одержувачем, якщо відправник (виробник) дав згоду на односторонню прийомку продукції.

Враховуючи вищевикладені обставини та дослідивши зміст Акту №1 від 08.04.2016р. приймання товарів за кількістю, складеного позивачем за участю незаінтересованої особи, суд дійшов висновку, що позивачем у встановленому порядку доведено факт недостачі продукції на суму 11 690,60 грн.

У зв'язку з цим, позивач направив на адресу відповідача претензію №21 від 18.04.2016 р. з проханням доставити недостачу кількості товару, визначену в Акті № 1 від 08.04.2016 р. або повернути суму попередньої оплати.

Факт направлення означеної претензії підтверджується Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0754100397425.

Однак, відповідач претензії відповідача щодо недостачі продукції залишив без задоволення, залишок недопоставленого товару на суму 11 190,60 грн. позивачу не поставив, сплачені останнім в якості попередньої оплати грошові кошти не повернув.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку товару на суму 11 190,60 грн., у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 1 324,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у разі несвоєчасної поставки оплаченого товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від ціни недопоставленого товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України" зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов'язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.

При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов'язання.

Водночас, оскільки обов'язок відповідача щодо поставки товару позивачу не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% від ціни недопоставленого товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, не перетворює визначену Договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Як зазначалось судом вище, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 08.04.2016 р. по 08.06.2016 р. у розмірі 1 324,00 грн., суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам діючого законодавства через невірно обрану методику розрахунку пені та невірне визначення позивачем дня виникнення права на нарахування пені, з урахуванням встановлених п. 3.3. Договору строків виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару.

За розрахунком суду, сума пені за період з 15.04.2016 р. по 08.06.2016 р. складає 672,69 грн.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення збитків у розмірі 36 723, 38 грн. у вигляді втраченої вигоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Крім того, відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: наявність збитків; причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків; протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків; вина. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Таким чином, неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззаперечно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення збитків ґрунтуються на тому, що через недопоставку металопрокату з 08.04.2016 р. по 22.04.2016 р. металопродукція знаходилась на відповідальному зберіганні, у зв'язку з чим був зірваний графік виробництва залізобетонних виробів по домовленості з фізичними та юридичними особами за договірними зобов'язаннями.

Як вказує позивач, графік виробництва в номенклатурі: Кільця КС 10-2, КС 15-2, Плити ПП-10, ПП-15, Кришки люка, стовпчики СЖО, забор фігурний, плитка тротуарна ПТІхІ, ПТ 1х0,5, ПТ 0,5х0,5, Кільця КСД 20-3-2: 11.01.2016 р. - 4,0 куб.м., 12.04.2016 р. - 3,9 куб.м., 13.04.2016 р. - 4,2 куб.м., 14.04.2016 р. - 4,2 куб.м., 15.04.2016 р. - 3,8 куб.м., 18.04.2016 р. - 3,7 куб.м., 19.04.2016 р. - 4,3 куб.м., 20.04.2016 р. - 4,0 куб.м., 21.04.2016 р. - 4,1 куб.м., 22.04.2016 р. - 4,1 куб.м., разом - 40,3 куб.м. Витрати металопрокату на 1 куб.м. залізобетонних виробів - 24 кг/м.куб. Вартість одного м.куб. залізобетонних виробів - 2025 куб.м., Загальна кількість металу - 967, 20 кг. (40,3 х 24 кг.). загальна вартість товарної продукції складає 81 607, 50 (40,3 х 2025 грн.). Рівень доходу від вартості продукції - 45%. Таким чином, за розрахунком позивача загальна сума втраченого доходу від неможливості використання металопрокату, що знаходився на відповідальному зберіганні, склав 36 723,38 грн. (81607,50 х 0,45).

В той же час, позивачем всупереч приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду будь-яких первинних документів, які б беззаперечно підтверджували реальну можливість отримання ним доходу саме в спірній сумі, якби відповідач належно виконував свої обов'язки.

З урахуванням зазначеного, наведені позивачем розрахунки упущеної вигоди є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях і припущеннях отримання певного доходу та не підтверджені належними і допустимими доказами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який він міг і повинен був отримати, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність усіх елементів складу господарського правопорушення, а саме, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, необґрунтованість їх розміру, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 36 723,38 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬІНТЕКС ТРЕЙД» (01030, місто Київ, вулиця Михайла Коцюбинського, будинок 4-Б; код ЄДРПОУ 39874493) на користь Приватного акціонерного товариства «Березанський завод залізобетонних виробів» (07541, Київська область, місто Березань, вулиця Маяковського, будинок 40; код ЄДРПОУ 01033473) 11 190 (одинадцять тисяч сто дев'яносто) грн. 60 коп. основного боргу, 672 (шістсот сімдесят дві) грн. 69 коп. пені, дев'ятсот вісімдесят п'ять грн. 88 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.10.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова