Рішення

від 17.10.2016 по справі 910/15380/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2016Справа №910/15380/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайвер лтд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет Девелопмент»

про стягнення 173 262,04 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Дем'янюк В.П. за довіреністю від 10.03.2016 р.,

від відповідача: Калита Р.В. - директор.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дайвер лтд» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет Девелопмент» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 173 262,04 грн., з яких 143 505,00 грн. основного боргу, 4 059,37 грн. пені, 14 350,50 грн. штрафу, 3 336,47 грн. 3% річних, 8 010,70 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він виконав роботи, які відповідачем в повному обсязі оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.08.2016 р. порушено провадження у справі № 910/15380/16, її розгляд призначено на 14.09.2016 р.

09.09.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

12.09.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач не заперечує проти позовних вимог в частині стягнення основного боргу, проте у зв'язку з неповним виконанням позивачем обумовлених видів і обсягів робіт вважає, що у останнього не має правових підстав на стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та пені, оскільки за умовами Договору розрахунок здійснюється лише за фактично виконані роботи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 12.10.2016 р.

В судовому засіданні 12.10.2016 р. відповідачем було надано заяву про затвердження мирової угоди у справі № 910/15380/16 та припинення провадження у справі, в задоволенні якої судом відмолено, оскільки ані заява про затвердження мирової угоди, ні сама мирова угода з боку позивача не підписана, що суперечить приписам частини 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 12.10.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 17.10.2016 р.

У судовому засіданні 17.10.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.2015 р. між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 47-А (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання своїми силами виконати роботи відповідно до умов цього Договору та згідно з протоколом узгодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1), а замовник зобов'язується прийняти ці роботи та оплатити їх.

Відповідно до п. 7.1. Договору вартість робіт (договірна ціна), що підрядник повинен виконати на умовах цього Договору, є динамічною і складає на момент підписання Договору: разом 228 200,00 грн., ПДВ 20% 45 640,00 грн., всього 273 840,00 грн.

Пунктом 5.2. Договору передбачено строк виконання робіт - 10 календарних днів, а згідно з п. 5.4. Договору початком робіт є 09.10.2015 р. при умові належного оформлення даного Договору.

Згідно з п. 7.4. Договору оплата виконаних підрядником робіт здійснюється за фактично виконані обсяги робіт.

За умовами п. 7.5. Договору розрахунок за виконані роботи проводиться наступним шляхом:

- 11.10.2015 р. замовник перераховує підряднику платіж у розмірі 100 000,00 грн. з урахуванням ПДВ;

- після виконання робіт по Договору, замовник підписує Акт приймання виконаних робіт, та проводить розрахунок за фактично виконані роботи згідно акту, а саме: перший розрахунковий платіж у розмірі 73 840,00 грн. з урахуванням ПДВ до 26.11.2015 р., другий розрахунковий платіж у розмірі 100 000,00 грн. - до 26.12.2015 р.

На виконання умов п. 7.5. Договору відповідач перерахував позивачу платіж у розмірі 100 000,00 грн., що підтверджується випискою по банківському рахунку від 16.10.2015 р.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем були виконані роботи на суму 258 505,00 грн., що підтверджується Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за лютий 2016 р. ф. КБ-3, а також Актом № 1 про прийняття робіт за лютий 2016 р. на суму 258 505,00 грн. від 08.02.2016 р.

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань виконані позивачем роботи оплатив частково в сумі 15 000,00 грн., про що свідчить банківська виписка по рахунку від 19.05.2016 р.

За таких обставин, за відповідачем утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 143 505,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв виконані позивачем роботи, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді у розмірі 143 505,00 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується вимог про стягнення 4 059,37 грн. пені та 14 350,50 грн. штрафу, слід відзначити наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах. 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

За умовами 8.1. Договору у випадку несвоєчасної оплати робіт, згідно актів, замовник зобов'язаний виплатити підряднику пеню у розмірі 0,01% від суми належної до перерахування за кожен день понад терміну. Пеня нараховується на весь період невчасної оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 4 059,37 грн. за період з 16.10.2015 р. по 27.07.2016 р. суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами Договору, оскільки в силу п.п. 7.4., 7.5. Договору оплата вартості виконаних позивачем робіт здійснюється за фактично виконані роботи.

За розрахунком суду, розмір пені за період з 09.02.2016 р. по 27.07.2016 р. складає 2 589,59 грн.

Крім того, за умовами п. 8.1.1. Договору при порушенні Замовником умов п. 7.5. Договору замовник додатково сплачує підряднику штраф у розмірі 10% від суми, належної до перерахування за кожен день понад терміну .

Проте, дослідивши зміст вищевказаного пункту Договору, суд вважає, що передбачена в ньому відповідальність за порушення зобов'язання за своєю правовою природою фактично є пенею, а не штрафом, розмір якого встановлюється у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, і не може розраховуватись за кожен день такого прострочення.

Чинним законодавством України не передбачено можливості застосування за одне і теж саме порушення грошових зобов'язань за договором, за один і той самий період двох видів пені, що узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 14 350,50 грн.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 8 010,70 грн. інфляційних втрат та 3 336,47 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку статті 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997р.).

В силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Разом з цим, судом враховано приписи п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», в частині того, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами Договору, оскільки в силу п.п. 7.4., 7.5. Договору оплата вартості виконаних позивачем робіт здійснюється за фактично виконані роботи.

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат за період з березня 2016 р. по квітень 2016 р. складає 7 188, 20 грн., а розмір 3% річних за період з 09.02.2016 р. по 27.07.2016 р. - 2 122, 61 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

При цьому, що стосується заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 3 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

На підтвердження зазначених витрат, до матеріалів справи надані Договір № 25 від 15.07.2016 р. про надання адвокатських послуг, платіжне доручення № 715 від 07.09.2016 р., витяг з Реєстру адвокатів України від 14.05.2015 р., свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 1196/10 від 24.04.1997 р.

Водночас, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, предмету спору може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для захисту своїх прав, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги предмет спору, тривалість розгляду і складність справи та особисту участь у ній представника позивача, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3 000, 00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

В даному випадку, враховуючи те що адвокат виконуючи умови укладеного з позивачем Договору представляв його інтереси та приймав участь у судових засіданнях по цій справі і складав необхідні документи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню частково, у розмірі 1 500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет Девелопмент» (02096, місто Київ, вулиця Ялтинська, будинок 12, квартира 51; код ЄДРПОУ 38566905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайвер лтд» (02090, місто Київ, вулиця Сергієнка, будинок 2/3; код ЄДРПОУ 31608875) 143 505 (сто сорок три тисячі п'ятсот п'ять) грн. 00 коп. основного боргу, 7 188 (сім тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 20 коп. інфляційних втрат, 2 122 (дві тисячі сто двадцять дві) грн. 61 коп. 3% річних, 2 589 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 59 коп. пені, 1 500 (одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті адвокатських послуг та 2 331 (дві тисячі триста тридцять одну) грн. 08 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.10.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова