Рішення

від 31.10.2016 по справі 696/978/16-ц

КАМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

31.10.2016

Справа № 696/978/16-ц

2/696/423/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року м. Кам'янка

Кам'янський районний суд Черкаської області у складі

головуючого судді Шкреби В.В.,

при секретарі Степановій Н.В.,

за участі

представників

позивача Співакова В.О., Топора І.О., Шкляренка К.С.,

відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам'янка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК - Сервіс» (код ЄДРПОУ 30147343, м. Черкаси, вул. Дашковича, б. 34, оф.4) до Фермерського господарства «АГРО СКІФ» (код ЄДРПОУ 38509564, вул. Молодіжна, б. 27 с. Грушківка, Кам'янського району Черкаської області), ОСОБА_6 про визнання недійсним договору оренди землі -

встановив:

ТОВ «АПК - Сервіс» (далі - Позивач) звернулось в суд з позовом до ФГ «АГРО СКІФ» (далі - Відповідач 1), ОСОБА_6 (далі - Відповідач 2) про визнання недійсним договору оренди землі. В обґрунтування своїх позовних вимог вказали, що 01 січня 2008 року між Позивачем та Відповідачем 2 було укладено договір оренди землі (далі - Договір 1), за умовами якого Відповідач 2 строком на 8 років передала платно в оренду належну їй земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 1,91 га в адміністративних межах Грушківської сільської ради Кам'янського району Черкаської області. В подальшому вказаний договір пройшов державну реєстрацію 25 вересня 2008 року, а тому, на думку Позивача, строк дії договору мав закінчитись 25 вересня 2016 року, тобто мав обчислюватися з дати проведення його державної реєстрації. Проте, вже 09 червня 2016 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було укладено договір про оренди (далі - Договір 2) цієї ж земельної ділянки на 10 років. Вважали, що укладання Договору 2 відбулось в період незакінченої дії Договору 1, що є порушенням ст. 203 ЦК України і тягне за собою визнання в судовому порядку Договору 2 недійсним. Просили суд визнати недійсним Договір 2.

В судовому засіданні представники Позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник Відповідача 1 та Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечували, вказали, що Відповідач 2 повідомляв Позивача про небажання продовження дії Договору 1.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно, з'ясувавши всі її фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_6 має в приватній власності земельну ділянку товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,91 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована в адміністративно-територіальних межах Грушківської сільської ради Кам'янського району Черкаської області, що підтверджується копією державного акту серії НОМЕР_2 від 21 листопада 2007 року (а.с. 13).

01.01.2008 року між Позивачем (орендарем) та ОСОБА_6 (орендодавцем) строком на 8 років на умовах платності був укладений договір оренди (далі - Договір 1) цієї земельної ділянки (а.с. 12), при цьому у п. 7 Договору 1 зазначено, що в разі закінчення Договору 1 до закінчення сільськогосподарського року (до збирання урожаю), Договір 1 вважається продовженим до тих пір, поки урожай не буде зібрано.

01.01.2008 року між Позивачем та Відповідачем 2 був підписаний акт передачі зазначеного нерухомого майна, про що наявна копія акту (а.с. 12).

25.09.2008 року здійснено державну реєстрацію Договору 1, що підтверджується відміткою у його тексті (а.с. 12).

Відповідач 2 звертався до Позивача з повідомленням про наміри припинити оренду належної їй земельної ділянки, у зв'язку з закінченням строку дії договору та небажанням переукладання нового договору.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини першої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України (в редакції чинній після 01.01.2013 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин) договір є укладений, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі ".

До 01 січня 2013 року спеціальний Закон України "Про оренду землі" у статтях 18 та 20 передбачав обов'язковість проведення державної реєстрації договору оренди землі й саме момент такої реєстрації визначався моментом набуття договором юридичної чинності.

За загальним правилом і з урахуванням статей 641 та 642 ЦК України моментом, з якого договір вважається укладеним, є момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, тобто повного і безумовного прийняття однією стороною пропозиції другої сторони укласти договір на визначених і добровільно погоджених ними умовах.

Разом з тим, у статтях 206-210, 639, 640 ЦК України, зокрема у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, передбачені певні винятки з такого загального правила й зазначено, що моментом укладення договору може бути також надання йому письмової форми, передання майна чи вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору, його державна реєстрація.

За таких обставин, укладення договору є певним процесом (від направлення оферти до моменту надання договору юридичної сили), а не моментальною, одноактною дією, та фактично складається з кількох стадій, що слідують послідовно одна за одною, а саме: подання однією стороною пропозиції щодо укладення договору, прийняття погодженої пропозиції другою стороною, надання договору необхідної форми (з урахуванням законодавчих вимог), а за необхідності - нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору.

У відповідності до статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, установлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

На час проведення державної реєстрації Договору 1 діяло законодавство, яке встановлювало, що договір оренди землі є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права та виконати обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірного договору, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Позивач та ОСОБА_6 при укладенні Договору 1, дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди земельної ділянки, скріпивши 01.01.2008 року Договір 1 своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

У зв'язку з наведеним, суд вважає, що хоч Договір 1 між сторонами може вважатись укладеним та має юридичну чинність з моменту реєстрації (з 25.09.2008 року), але моментом його укладення являється 01.01.2008 року, і державна реєстрація Договору 1 не змінює цього факту. Водночас, державна реєстрація даного Договору 1 має значення для визначення моменту набрання Договором 1 юридичної сили, тобто моменту часу з якого слід вважати, що сторони набули цивільних прав та обов'язків, на досягнення яких було спрямоване їхнє волевиявлення.

Ці висновки суду ґрунтуються на положеннях правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19.02.2014 року по справі № 6-162цс13, постанові від 25.12.2013 року по справі № 6-118цс13, постанові від 13.06.2016 року по справі № 6-643цс16.

У відповідності до частини 2 статті 214 ЦПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Згідно статті 360 - 7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом звернуто увагу, що у п. 7 Договору 1 сторони погодили питання винятку з обмеження строку дії договору, а саме зазначили, що хоч договір укладається на 8 років, проте в разі закінчення Договору 1 до закінчення сільськогосподарського року (до збирання урожаю), договір вважається продовженим до тих пір, поки урожай не буде зібрано.

У ст. 2 Міжнародної угоди про зерно 1995 року (Конвенції про торгівлю зерном 1995 року) визначено, що сільськогосподарський рік означає період з 01 липня до 30 червня наступного року.

З обставин справи випливає, що строк дії Договору 1 за загальним правилом мав закінчитись 01 січня 2016 року.

З пояснень директора ТОВ «АПК-Сервіс» Шандаренка К.С., які він надавав в судовому засіданні від 31.10.2016 року, випливає, що станом на 01.01.2016 року спірна земельна ділянка не була засіяна культурами, пустувала в період часу з липня 2015 по квітень 2016 року, так як до липня 2015 року знаходилась під зерновими культурами, а з квітня 2016 року мала бути засіяна соняшником, а тому з урахуванням правил сівозміни на цей період часу земля повинна була відпочити від попередньої культури.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на час закінчення строку дії договору (01.01.2016 року) були відсутні явні підстави вважати (п. 7 Договору 1), що договір ще діяв до часу збору урожаю, оскільки на спірній земельній ділянці посіви та врожай були відсутні, про що зокрема наголошувала сама сторона Позивача.

Суд знаходить, що хоч сторонами надані документи, щодо використання земельної ділянки в період з серпня 2016 року, проте ці документи не являються безумовними доказами продовження дії договору, термін якого закінчився ще 01.01.2016 року.

Не свідчать вказані документи і про пролонгацію договору, оскільки частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачена підстава поновлення договору оренди, а саме у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; немає письмового повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Такі висновки суду ґрунтуються на правовій позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 25.02.2015 року по справі № 6-219цс14, від 25.02.2015 року по справі № 6-10цс15, від 18.03.2015 року по справі № 6-3цс15, від 18.03.2015 року по справі № 6-4цс15, від 15.04.2015 року по справі № 6-55цс15, від 10.06.2015 року по справі № 6-70цс15.

Суд враховує, що факт пролонгації договору між ТОВ «АПК-Сервіс» та ОСОБА_6 не має місця, так як автоматична пролонгація договорів передбачена статтею 764 ЦК України, а у відповідності до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом і спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі". Сама конструкція статті 33 Закону України «Про оренду землі» вказує на те, що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки, а лише визначено в якому руслі договір підлягає поновленню - при відсутності заперечень у сторін все одно в місячний термін має бути укладена додаткова угода, а відмова, а також наявне зволікання в її укладенні може бути оскаржена в суді.

Між тим, стороною Позивача не надано як доказ підписану сторонами Додаткову угоду про продовження дії Договору 1 між ТОВ «АПК-Сервіс» та ОСОБА_6

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що ТОВ «АПК-Сервіс» на час звернення до суду не мало договірних відносин з ОСОБА_6 стосовно оренди спірної земельної ділянки.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК України).

Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1). При їх здійсненні особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах (ч. 3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч. 4). Не допускається використання цивільних прав для неправомірного обмеження конкуренції, зловживанням монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч. 5). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені чч. 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Зокрема, згідно із ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 ЦК України.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї. Виконання цивільного обов'язку забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, яка встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1). У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси(ч. 2). Відмова від звернення до суду за захистом є недійсною (ч. 3).

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

З урахуванням наведеного важливе значення для вирішення спору набуває необхідність належного з'ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Ці висновки суду ґрунтуються на положеннях правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 02.07.2014 року та 25.12.2013 року по справам № 6-78цс14, № 6-78цс13, які відповідно до ч.4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд приходить до висновку, що ТОВ «АПК-Сервіс» звернулося в суд з позовом про визнання недійсним договору оренди землі між ОСОБА_6 та ФГ «Агро Скіф», тоді як на час звернення до суду не мало договірних зобов'язань щодо оренди спірної земельної ділянки, бо Договір 1 від 01.01.2008 року є припиненим, а тому відсутні підстави вважати, що внаслідок укладання договору між ОСОБА_6 та ФГ «Агро Скіф» було порушено цивільне право чи інтерес Позивача.

На підтвердження цього також слугує та обставина, що ТОВ «АПК-Сервіс» в період часу дії Договору 1 від 01.01.2008 року не порушувало в судовому порядку питання зобов'язання ОСОБА_6 укласти Додаткову угоду про продовження припиненого договору або оскарження відмови у цьому.

У зв'язку з вказаним, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212, 214-215, 218, 360-7 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 206 - 210, 215, 631, 638 - 642, 654, 792 ЦК України, ст. 93 ЗК України, ст.ст. 1, 18, 20, 31 Закону України «Про оренду землі»,-

вирішив:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК - Сервіс» (код ЄДРПОУ 30147343, м. Черкаси, вул. Дашковича, б. 34, оф.4) до Фермерського господарства «АГРО СКІФ» (код ЄДРПОУ 38509564, вул. Молодіжна, б. 27 с. Грушківка, Кам'янського району Черкаської області), ОСОБА_6 про визнання недійсним договору оренди землі - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: