Ухвала

від 27.10.2016 по справі 813/775/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року Справа № 876/5114/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

за участі секретаря судового засідання Нефедової А.О.,

представника позивача Єсіпова І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція «Галицькі контракти» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція «Галицькі контракти» до Державної служби інтелектуальної власності України про визнання протиправним та скасування правового акта індивідуальної дії, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція «Галицькі контракти» (далі - Позивач, ТОВ «Редакція «Галицькі контракти») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби інтелектуальної власності України (далі - Відповідач, ДСІВ) і просило визнати протиправним та скасувати пункт 38 Плану проведення планових заходів державного нагляду (контролю) на І квартал 2016 року, затвердженого наказом ДСІВ від 23.12.2015 року № 237-Н, щодо проведення ДСІВ планових заходів державного нагляду (контролю) господарської діяльності ТОВ «Редакція «Галицькі контракти».

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 03.06.2016 року в задоволенні позову відмовив повністю.

Дане судове рішення оскаржило в апеляційному порядку ТОВ «Редакція «Галицькі контракти», яке просить скасувати постанову суду першої інстанції від 03.06.2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані порушенням судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Вислухавши суддю-доповідача, представника Позивача, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Редакція «Галицькі контракти» зареєстровано як юридична особа 22.06.1994 року, ідентифікаційний код юридичної особи 13796035; основний вид економічної діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до Наказу ДСІВ від 23.12.2015 року № 237-Н затверджено План проведення планових заходів державного нагляду (контролю) Державною службою інтелектуальної власності України на І квартал 2016 року. У пункт 38 даного Плану включено суб'єкт господарювання ТОВ «Редакція «Галицькі контракти»; 79035,м. Львів, вул. Зелена, 109; ІДН юридичної особи 13796035; вид господарської діяльності: поліграфія друк; ступінь ризику: високий; строком з 21.03.2016 року по 25.03.2016 року.

23.02.2016 року за № 1-12/1479 Відповідачем Позивачу направлено повідомлення про проведення планової перевірки.

Одним із доводів Позивача, які на думку апелянта, не були спростовані судом першої інстанції, є те, що ДСІВ, всупереч положенням ст.. 4 України від 05.04.2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (з наступними змінами і доповненнями; далі - Закон України № 877-V), не визначено спосіб здійснення державного нагляду (контролю) Відповідачем, перелік питань для здійснення планових заходів відповідачем, а також питань, щодо яких буде здійснюватись державний нагляд (контроль) Позивача, та відсутність уніфікованої форми актів, в яких передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику. Такі недоліки не дозволяли, на думку Позивача, вчиняти будь-які дії щодо здійснення Відповідачем заходів державного нагляду (контролю) взагалі, і щодо Позивача, зокрема. При цьому, Відповідач в спірному пункті Планових заходів зазначив відомості про Позивача, які не відповідають дійсності, внаслідок чого Позивача незаконно віднесено до суб'єктів перевірки.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку даним доводам Позивача, дійшов висновку про їх безпідставність.

Проте колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду не погоджується зі спірним судовим рішенням в частині оцінки судом попередньої інстанції вказаних покликань Позивача.

Так, відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Положення, аналогічне ст. 19 Конституції України, закріплене у ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), яка передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом № 877-V.

Відповідно до частини 1 ст. 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Відповідно до частини 2 ст. 4 Закону № 877-V складання та затвердження плану комплексних планових заходів державного нагляду (контролю) органами державного нагляду (контролю) здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 ст. 4 Закону № 877-V передбачено, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); спосіб здійснення державного нагляду (контролю).

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до положень частини 1 ст. 5 Закону № 877-V планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, які затверджуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому.

Частиною 2 ст. 5 Закону № 877-V передбачено, що орган державного нагляду (контролю) визначає у віднесеній до його відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності.

З урахуванням значення прийнятного ризику всі суб'єкти господарювання, що підлягають нагляду (контролю), відносяться до одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним.

Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності і періодичність проведення планових заходів, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю).

Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контролю) визначаються переліки питань для здійснення планових заходів, які затверджуються його наказом.

У межах переліку питань кожен орган державного нагляду (контролю) залежно від цілей заходу має визначити ті питання, щодо яких буде здійснюватися державний нагляд (контроль).

Уніфіковані форми актів, в яких передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику, затверджуються органом державного нагляду (контролю) і публікуються в мережі Інтернет у порядку, визначеному законодавством.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу інтелектуальної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2014 року № 658 (далі - Положення про ДСІВ України) ДСІВ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі і який реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.

ДСІВ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (пункт 2 Положення про ДСІВ України).

Згідно з підпунктом 17 пункту 4 даного Положення ДСІВ відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням суб'єктами господарювання незалежно від форми власності вимог Законів України «Про авторське право і суміжні права», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» і «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

Відповідно до пункту 8 Положення про ДСІВ України ДСІВ в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінекономрозвитку видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Аналіз зазначених положень матеріального права, з врахуванням заперечень Відповідача на позов та апеляційну скаргу, дає підстави колегії суддів Львівського апеляційного адміністративного суду для висновку, що, всупереч положень частини 4 ст. 4 Закону № 877-V, на законодавчому рівні не встановлено: повноваження ДСІВ на здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю) ДСІВ; спосіб здійснення державного нагляду (контролю) ДСІВ.

Отже, ДСІВ, відповідно до приписів зазначеної правової норми, не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, оскільки закон прямо не уповноважує даний орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до пунктів 1-5 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 року № 1174 «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, та визначається періодичність здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» критеріями, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, та визначається періодичність здійснення заходів державного нагляду (контролю), є:

додержання вимог законодавства у сфері господарської діяльності;

додержання вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності (крім законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин).

Відповідно до встановлених критеріїв суб'єкти господарювання належать до одного з трьох ступенів ризику - високого, середнього та незначного.

До суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику належать суб'єкти, основна господарська діяльність яких пов'язана з використанням об'єктів права інтелектуальної власності та у яких під час здійснення попереднього заходу державного нагляду (контролю) встановлено факти:

використання, зберігання, розповсюдження та реалізації об'єктів авторського права і суміжних прав у ході публічного виконання, демонстрації, показу та сповіщення, що здійснюються шляхом їх прямої трансляції та/або ретрансляції, зокрема музичних і/або аудіовізуальних творів, фонограм та/або відеограм, у яких зафіксовані такі твори;

зберігання, використання, розповсюдження та реалізації комп'ютерних програм і баз даних;

виробництва, експорту, імпорту, зберігання, розповсюдження та реалізації дисків для лазерних систем зчитування і матриць для їх виготовлення.

До суб'єктів господарювання із середнім ступенем ризику належать суб'єкти господарювання, які під час провадження господарської діяльності використовують об'єкти авторського права та/або суміжних прав, зокрема музичні та/або аудіовізуальні твори, фонограми і/або відеограми, в яких зафіксовані такі твори, комп'ютерні програми і бази даних, але використання зазначених об'єктів не є основним видом їх господарської діяльності.

До суб'єктів господарювання з незначним ступенем ризику належать суб'єкти, що не віднесені до суб'єктів господарювання з високим та середнім ступенем ризику.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності ТОВ «Редакція «Галицькі контракти» є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, а раніше перевірки господарської діяльності Позивача, пов'язаної з використанням об'єктів права інтелектуальної власності не здійснювалися.

В той же час, у спірному пункті Плану проведення планових заходів Відповідачем вказано, що Позивач віднесений до високого ступеня ризику, а видами його діяльності є поліграфія та друк.

Висновки суду першої інстанції про правильність даних відомостей, зазначених Відповідачем, не ґрунтуються як на матеріалах справи, так і нормах матеріального права, якими регулюються спірні відносини.

Підстав, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 року № 1174, для віднесення Позивача до суб'єктів господарювання із високим ступенем ризику, матеріалами справи не встановлено.

Покликання суду попередньої інстанції на інші зареєстровані діяльності види діяльності Позивача (видання газет і інші види видавничої діяльності; комп'ютерне програмування та інша діяльність у сфері інформаційних технологій) безпідставні, оскільки всупереч пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 року № 1174, ці види діяльності ТОВ «Редакція «Галицькі контракти» не є основними для Позивача, а крім того, відсутні дані про проведення щодо Позивача попереднього заходу державного нагляду (контролю), яким би були встановлені факти використання, зберігання, розповсюдження та реалізації об'єктів авторського права і суміжних прав у ході публічного виконання, демонстрації, показу та сповіщення, що здійснюються шляхом їх прямої трансляції та/або ретрансляції, зокрема музичних і/або аудіовізуальних творів, фонограм та/або відеограм, у яких зафіксовані такі твори; зберігання, використання, розповсюдження та реалізації комп'ютерних програм і баз даних; виробництва, експорту, імпорту, зберігання, розповсюдження та реалізації дисків для лазерних систем зчитування і матриць для їх виготовлення.

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду погоджується з доводами Позивача щодо відсутності наказу Відповідача, яким би визначалися та затверджувалися, залежно від ступеня ризику, переліки питань для здійснення планових заходів, відсутності уніфікованих форм актів, в яких передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику, затверджених ДСІВ, а також не визначення Відповідачем в даному конкретному випадку, відповідно до цілей заходу, питань, щодо яких буде здійснюватися державний нагляд (контроль) діяльності ТОВ «Редакція «Галицькі контракти», чим порушені положення частини 2 ст. 5 Закону № 877-V.

При цьому безпідставними є висновки суду першої інстанції про відповідність закону дій Відповідача з обґрунтуванням посиланнями на перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) з використання об'єктів права інтелектуальної власності, затверджений Наказом Міністерства і науки України від 02.10.2013 року № 1355, оскільки такий перелік, згідно частини 2 ст. 5 Закону № 877-V, мав би бути затверджений самою ДСІВ у випадку віднесення її до органів, уповноважених на здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Іншою підставою для визнання протиправним спірного пункту Плану проведення планових заходів державного нагляду (контролю) Позивачем зазначено наявність встановленого законодавством мораторію на проведення перевірок щодо будь-яких суб'єктів господарської діяльності.

В даному випадку суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність таких доводів.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII) передбачено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Отже, як вірно зазначено в спірному судовому рішенні, законодавчим органом на період з січня по червень 2015 року встановлено певні обмеження щодо проведення перевірок суб'єктів господарювання всіма контролюючими органами. Однак, такі обмеження згідно з Законом № 76-VIII не поширюються на перевірки, які проводяться у вказаний період Державною фіскальною службою України та Державною фінансовою інспекцією України.

Крім цього, 28.12.14р. Верховною Радою України прийнято Закон №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71-VIII), відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень якого встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Виходячи із системного налізу зазначених законодавчих норм, судом попередньої інстанції зроблено правильний висновок, що положення Закону № 76-VIII, зокрема щодо обмежень у проведенні перевірок, є загальними та стосуються всіх контролюючих органів. В той же час норми Закону № 71-VIII є спеціальними та стосуються контролюючих органів, що забезпечують формування єдиної державної податкової, державної митної політики щодо адміністрування податків, зборів та митних платежів, оскільки критеріями визначення переліку підприємств, на які такі обмеження не поширюються, зокрема, є обсяг доходу за попередній календарний рік, а також певний вид діяльності таких підприємств (виробництво чи імпорт підакцизних товарів).

Апелянтом також здійснені посилання на наявність підстав для відводу судді який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, оскільки ним в іншій справі була висловлена правова позиція щодо застосування положень законів №№ 76-VIII та 71-VIII, а також порушення порядку формування колегії, яка розглядала справу.

На думку колегії суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в даному випадку відсутні обставини, які свідчать про сумніви у об'єктивності та неупередженості судді, оскільки висловлена в іншій справі позиція щодо застосування норм матеріального права не охоплюється передбаченими КАС підставами для відводу (самовідводу) судді.

Законність складу суду, що розглядав справу у суді попередньої інстанції, підтверджується протоколом автоматичного розподілу справи між суддями від 04.03.2016 року.

Оцінюючи в сукупності доводи апелянта, не дивлячись на наявні порушення з боку ДСІВ при складанні Плану проведення планових заходів державного нагляду (контролю), пункт 38 якого оскаржується Позивачем, про які зазначалося вище, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, погоджується в цілому з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Так, статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміється як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було реальним, а завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність установленого судом факту їх порушення.

Аналізуючи матеріали справи, слід дійти висновку, що факти порушення оспорюваним документом, винесеним Відповідачем, прав, свобод та інтересів Позивача у сфері публічно-правових відносин відсутні.

План перевірки, пункт якого оскаржує Позивач, є виключно внутрішнім плановим документом Відповідача і безпосередньо не породжує жодних правових наслідків для суб'єкта господарювання. Відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Включення суб'єктом владних повноважень до плану перевірки будь-якого суб'єкта господарської діяльності не створює жодних перешкод для діяльності такого суб'єкта.

Порушення норм процесуального права, які би вказували на необхідність скасування чи зміни судового рішення, у справі не встановлено.

Твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків рішення, у зв'язку із чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно частини 2 ст. 200 КАС не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань. А в даному випадку судом першої інстанції справу по суті вирішено правильно із висновком про безпідставність позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Львівського окружного адміністративного суду від 03.06. 2016 року, а отже, у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Редакція «Галицькі контракти» слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність «Редакція «Галицькі контракти» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 року у справі № 813/775/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

З.М. Матковська

Повний текст складено 31.10.2016