Рішення

від 31.10.2016 по справі 904/8303/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.10.16р. Справа № 904/8303/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (м.Дніпро)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-К" (м. Київ)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Сіті" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки № Д-1 від 01.07.2014 у загальному розмірі 139 078 грн. 74 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 31.10.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 01.06.2016)

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-К" (далі - відповідач-1) заборгованість за договором поставки № Д-1 від 01.07.2014 у загальному розмірі 149 338 грн. 84 коп.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Сіті" (далі - відповідач - 2) вартість поставленого і неоплаченого товару за договором поставки № Д-1 від 01.07.2014 у розмірі 100 грн. 00 коп.;

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки № Д-1 від 01.07.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем в період з 25.03.2016 по 23.06.2016 товар, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 149 438 грн. 84 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.11. договору позивач нарахував та просив суд стягнути пеню за загальний період прострочення з 25.02.2016 по 14.09.2016 в сумі 9 716 грн. 12 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути 3 % річних за загальний період прострочення з 25.02.2016 по 14.09.2016 у сумі 847 грн. 19 коп. Крім того, 01.07.2014 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква Сіті" (поручитель) укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-К" зобов'язань з оплати товарів поставлених боржнику відповідно до договору поставки № Д-1 від 01.07.2014 в сумі вартості поставлених товарів, але не більше 100 грн. 00 коп., отже, відповідно до умов вказаного договору, позивач просив суд стягнути з відповідача-2 100 грн. 00 коп. вартості поставленого і неоплаченого відповідачем-1 товару за договором.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 10.10.2016.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 62368/16 від 10.10.2016) та клопотання (вх.суду 62369/16 від 10.10.2016), в яких він на виконання вимог ухвали суду від 20.09.2016 просить долучити до матеріалів справи додаткові докази.

У судове засідання 10.10.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідачів-1,2 у судове засідання 10.10.2016 не з’явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надали.

Враховуючи те, що відповідачі були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, у судовому засіданні 10.10.2016 суд перейшов до розгляду справи по суті.

Так, у судовому засіданні 10.10.2016 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне витребувати докази.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 10.10.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 31.10.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 65958/16 від 27.10.2016), в яких він на виконання вимог ухвали суду від 10.10.2016 надав додаткові пояснення щодо наданого розрахунку та долучив докази.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 66630/16 від 31.10.2016), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений відповідно до спірного договору товар у загальному розмірі 139 078 грн. 74 коп., яка складається з наступних сум:

- 129 438 грн. 84 коп. - основний борг;

- 8 863 грн. 70 коп. - пеня;

- 776 грн. 20 коп. - 3% річних.

Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив заявлені до стягнення основний борг, пеню та 3% річних.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, у зв'язку з його частковим погашенням відповідачем-1, а також пеню та 3% річних, внаслідок проведеного уточненого розрахунку, враховуючи часткові погашення основного боргу, внаслідок чого ціна позову зменшилась.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 139 078 грн. 74 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, сума позовних вимог, з урахуванням зазначеної заяви, складає 139 078 грн. 74 коп., що є ціною позову.

Від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 66572/16 від 31.10.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем під час звернення із позовом до суду було визначено та заявлено до стягнення невірну суму заборгованості за поставлений в спірний період товар. Так, відповідач-1 вказує, що сума заборгованості складає 129 438 грн. 84 коп. Також відповідач зазначає, що внаслідок невірно визначеної суми заборгованості позивачем також здійснені невірні розрахунки пені та 3% річних.

У судове засідання 31.10.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідачів-1,2 у судове засідання 31.10.2016 вдруге не з’явилися , причин нез'явлення суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надали, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача-1 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.09.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 03146, м. Київ, вулиця Якуба Коласа, будинок 15, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-1 (а.с.98).

При цьому, поштове відправлення, зокрема, з ухвалою суду від 10.10.2016 було вручено відповідачу-1 17.10.2016 , що підтверджується поштовим повідомленням № 49930004155663 (№ 0314813574939), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання.

На підтвердження адреси відповідача-2 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.09.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 49000, м. Дніпро, площа Жовтнева, будинок 12, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-2 (а.с.97).

При цьому, поштове відправлення, зокрема, з ухвалою суду від 10.10.2016 було вручено відповідачу-2 19.10.2016 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4930004154160 (№ 4902713604486), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 20.09.2016 та від 10.10.2016 були надіслані відповідачам-1,2 завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідачів-1,2 про час та місце розгляду справи, а саме: юридичні адреси обох відповідачів, на які надсилалась кореспонденція суду, підтверджені Спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.09.2016, ухвали надсилались судом завчасно, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки розгляд справи відкладався з 10.10.2016 на 31.10.2016.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідачі не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників відповідачів-1,2, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 31.10.2016 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, враховуючи заяву про їх зменшення, просив суд задовольнити їх вказаних в заяві від 31.10.2016 сумах.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ОСОБА_1 Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-К" (далі - покупець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір поставки № Д-1 (далі - договір поставки, а.с.14-17), за умовами якого постачальник зобов’язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити на умовах DDP (згідно з Правилами ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року) за адресами згідно з додатком № 2 до договору продукцію торгівельних марок Таврія, Наомі, Інкерман Вино, Інкерман Ігристе, Багратіоні, Крим Класік, згідно із замовленням покупця та товаро-супровідною документацією, які складають невід’ємну частину договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору, в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 01.07.20.14 до договору, сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного календарного року. У тому випадку, якщо жодна із сторін письмово не менш як за 30 календарних днів до закінчення дії договору не заявить іншій стороні про припинення його дії, договір вважається продовженим ще на один рік на тих самих умовах.

Докази визнання недійсним або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до пункту 1.2. договору покупець надає замовлення постачальнику на підставі специфікації (додаток № 1), затвердженої сторонами, в якій наведено перелік товарів, що поставляється за договором, та їх ціни. Специфікація складає невід'ємну частину договору.

Відповідно до умов пунктів 4.1. та 4.2. договору, в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 01.07.20.14 до договору:

- постачальник зобов'язаний поставляти товар за цінами, погодженими сторонами у специфікації, яка є діючою на момент замовлення товару покупцем (додаток № 1 до договору), в усі магазини мережі "Континент", незалежно від об'єму замовленого товару. Ціна товару, з округленням до цілих копійок, що зазначається при кожній поставці у видаткових накладних, не повинна відрізнятися від цін, узгоджених в специфікаціях, відповідно до умов договору, специфікація надається як у письмовому вигляді, так і в електронному вигляді у форматі Excel (пункт 4.1. договору);

- ціна договору складається з вартості поставленого та прийнятого покупцем товару згідно відповідних накладних за договором протягом строку його дії (пункт 4.2. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно з пунктами 2.1. та 2.12. договору постачальник зобов'язується поставити товар на склади магазинів покупця за адресами та згідно графіка, встановленого у додатку № 2 до договору. Постачальник вважається таким, що виконав зобов'язання по поставці, якщо він поставив покупцю до місця, визначеного в замовленні, та за ціною, узгодженою в специфікації, яка діє на момент замовлення покупцем товару, із усією супровідною документацією, що вимагається чинним законодавством України та даним договором, і якщо внаслідок прийняття товару було встановлено цього відповідність умовам законодавства України, замовленню та умовам договору. При цьому дата накладних (видаткової, податкової, товарно-транспортної) повинна відповідати поставки товару.

Відповідно до умов пункту 2.15. договору, в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 01.07.20.14 до договору, перехід права власності на товар відбувається в момент підписання уповноваженими особами покупця видаткової накладної на товар.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору в період з 25.03.2016 по 23.06.2016 поставив відповідачу-1 товар на загальну суму 204 013 грн. 79 коп. , що підтверджується видатковими накладними за період з 25.03.2016 по 23.06.2016 та товарно-транспортними накладними, які наявні в матеріалах справи (а.с.25-87).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем-1 товару від позивача.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення, вказані накладні підписані відповідачем-1 та скріплені його печаткою.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача-1 по кількості, якості, а також по строкам поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем-1 не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем-1 спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем-1 цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пунктах 4.3. та 4.4. договору, в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 01.07.20.14 до договору, сторони погодили наступне:

- оплата за товар здійснюється протягом 60 календарних днів від дати поставки товару. Обов'язковою умовою для оплати товару, поставленого за договором, є наявність у покупця належним чином оформлених відповідної накладної, податкової накладної та інших документів, передбачених розділом 2.1. договору, а також відповідність цін в накладній діючій специфікації (пункт 4.3. договору);

- зобов'язання покупця по сплаті товару вважається виконаним з моменту списання коштів з його банківського рахунку (пункт 4.4. договору).

При цьому, в порушення умов договору відповідачем-1 в порядку та строки, узгоджені сторонами у пункті 4.3. договору, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.

Так, поставлений в період з 25.03.2016 по 23.06.2016 товар було оплачено відповідачем-1 лише частково - в сумі 24 998 грн. 05 коп. , що підтверджується банківськими виписками за період з 06.07.2016 по 16.09.2016, які наявні в матеріалах справи (а.с.123, 129-131).

В той же час, судом було враховано, що відповідно до пункту 2.9. договору, в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 01.07.20.14 до договору, покупець має право повернути, а постачальник зобов'язаний прийняти нереалізований товар протягом 5 днів з моменту отримання відповідного повідомлення від покупця, за умови, що залишковий термін придатності такого товару складає менше 30% від загального терміну.

У відповідності до вказаних умов, 19.05.2016 та 24.05.2016 відповідачем-1 було повернуто позивачу товар на загальну суму 49 576 грн. 90 коп. , що підтверджується накладними на повернення від 19.05.2016 та від 24.05.2016 (а.с.88-91).

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач-1 порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 129 438 грн. 84 коп. (204 013,79 - 24 998,05 - 49 576,90).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за видатковими накладними за період з 25.03.2016 по 23.06.2016 настав, у зв'язку з чим наявність заборгованості відповідача за отриманий за спірними накладними товар є доведеною та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачами не залучені до матеріалів справи, докази на підтвердження погашення заборгованості за поставлений в період з 25.03.2016 по 23.06.2016 товар в сумі 129 438 грн. 84 коп.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення на користь позивача основного боргу в сумі 129 438 грн. 84 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.11 договору сторони погодили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем-1 порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 25.05.2016 по 14.09.2016 у розмірі 8 863 грн. 70 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (долученого до заяви про зменшення розміру позовних вимог) та порушень під час його проведення не виявлено.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 8 863 грн. 70 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем-1 виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних за загальний період прострочення з 25.05.2016 по 14.09.2016 у сумі 776 грн. 20 коп.

Так, господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (долученого до заяви про зменшення розміру позовних вимог), та встановлено, що під час його проведення позивачем порушень допущено не було, отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 776 грн. 20 коп.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантiєю, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Відповідно до частини другої статті 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.

Так, 01.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква Сіті" (далі - поручитель, відповідач - 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (кредитор) було укладено договір поруки № 02/07-14 (далі - договір поруки, а.с.92-93) в порядку та на умовах якого поручитель зобов'язується солідарно з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-К" відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань з оплати товарів, поставлених боржнику відповідно до договору поставки № Д-1 від 01.07.2014, укладеного між кредитором і боржником.

Відповідно до пунктів 1.2. та 1.3. договору поруки поручитель відповідно до пункту 1.1. договору відповідає перед кредитором у наступному обсязі: за зобов'язаннями з оплати вартості товарів, поставлених боржнику відповідно до основного договору в сумі вартості поставлених товарів, але не більше 100 грн. 00 коп. Поручитель відповідає перед кредитором тільки щодо оплати вартості товару поставленого за основним договором (основного боргу). Порука в будь-якому випадку не розповсюджується на сплату пені, неустойки, відшкодування збитків, тощо.

Згідно з пунктами 5.1. та 5.2. договору поруки у випадку невиконання зобов'язання, які виникли з основного договору, боржник і поручитель відповідають перед кредитором солідарно. Кредитор вправі за своїм розсудом звернутися із вимогою, що забезпечена договором, до боржника або безпосередньо до поручителя, а у випадку невиконання ними взятих в межах договору зобов'язань - звернутися до суду з відповідним позовом.

У випадку прострочки боржником виконання грошового зобов'язання, визначеного відповідно до пункту 1.2. договору, понад один банківський день, поручитель зобов'язується за вимогою кредитора протягом двох банківських днів з дати надходження до нього такої вимоги сплатити за грошовими зобов'язаннями боржника, у розмірі, що не перевищує суму, передбачену пунктом 1.2. договору (пункт 2.1.1. договору поруки).

Так, у відповідно до вищевказаних умов договору поруки, позивачем було 01.09.2016 вручено відповідачу-2 (поручителю) вимогу від 01.09.2016 про сплату частини боргу в сумі 100 грн. 00 коп. (а.с.98).

Вказана вимога була залишена відповідачем-2 без відповіді та задоволення.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як зазначено вище, сторони договору поруки погодили, що поручитель (відповідач-2) відповідає перед кредитором (позивачем) за зобов'язанням з погашення основного боргу - в сумі, що не перевищує 100 грн. 00 коп.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт наявності у відповідача-1 перед позивачем заборгованості за договором поставки встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача-1 та відповідача-2 підлягають задоволенню, з урахуванням сум, визначених судом вище та обмеженням, встановленим позивачем та відповідачем-2 у договорі поруки, а саме: з відповідача-2 підлягають стягненню 100 грн. 00 коп. основного боргу.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 160 002 грн. 15 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 2 400 грн. 03 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Після прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог від 31.10.2016 ціна позову стала складати 139 078 грн. 74 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову також мала складати 2 086 грн. 18 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжних доручень № 4255 від 22.08.2016, № 4598 від 19.09.2016 та № 4789 від 04.10.2016 позивачем було сплачено 2 405 грн. 00 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 318 грн. 82 коп. (2 405,00 - 2 086,18).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідачів-1,2 пропорційно вині кожного у виникненні спору.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-К" (03146, м. Київ, вулиця Якуба Коласа, будинок 15; ідентифікаційний код 38365337) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (49000, м. Дніпро, проспект Кірова, будинок 82-Г; ідентифікаційний код 37150703) - 129 338 грн. 84 коп. основного боргу, 8 863 грн. 70 коп. - пені, 776 грн. 20 коп. - 3% річних, 2 084 грн. 57 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Сіті" (49000, м. Дніпро, площа Жовтнева, будинок 12; ідентифікаційний код 33184131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (49000, м. Дніпро, проспект Кірова, будинок 82-Г; ідентифікаційний код 37150703) - 100 грн. 00 коп. основного боргу, 1 грн. 61 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрінк Дістрібушн Сістем" (49000, м. Дніпро, проспект Кірова, будинок 82-Г; ідентифікаційний код 37150703) надмірно сплачений судовий збір у сумі 318 грн. 82 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 4255 від 22.08.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2