Рішення

від 26.10.2016 по справі 910/13806/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2016Справа №910/13806/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДГАРАНТ"

до Державного науково-дослідного інституту фізичної культури і спорту

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Міністерство молоді та спорту України;

2) Управління державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва

про стягнення 4.514.686,58 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Лебідь О.П. - представник за довіреністю від 02.11.15 від відповідача Дрюков О.В. - представник за довіреністю від 04.10.16 від третіх осіб не з'явились

У судовому засіданні 26.10.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДГАРАНТ" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного науково-дослідного інституту фізичної культури і спорту про стягнення з останнього заборгованості в сумі 4.514.686,58 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем, оскільки не здійснив в повному обсязі розрахунок за поставлений позивачем товар за договором поставки від 25.11.2011 № 2011/11/25-1. Вказана обставина призвела до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаним договором в сумі 4.514.686,58 грн.

Судом було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство молоді та спорту України та Управління державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2015 у справі № 910/13806/15 позов задоволено частково, вирішено стягнути з державного науково-дослідного інституту фізичної культури і спорту на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДГАРАНТ" основну заборгованість в сумі 2431700 грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 48.634 грн 00 коп, в іншій частині позову відмовлено.

Вказане рішення суду першої інстанції було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2016 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медгарант" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2015 у справі № 910/13806/15 скасовано в частині, що стосується розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 1744367,17 грн. та 3 % річних у сумі 246034,74 грн. Справу у відповідній частині передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

При цьому, Вищий господарський суд України в постанові від 06.09.2016 зазначив, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою і не застосували у розгляді даної справи припис частини третьої статті 614 ЦК України , згідно з яким правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Не застосувавши до спірних правовідносин відповідну норму, попередні судові інстанції не з'ясували обставин, пов'язаних з тим, чи мало порушення зобов'язань за Договором, щодо якого скасовується (обмежується) відповідальність, умисний характер.

Названими судовими інстанціями також не з'ясовано належним чином обставин щодо правової природи заявлених до стягнення сум 1 744 367,17 грн. та 246 034,74 грн. з урахуванням того, що наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора. Таким є правовий висновок Верховного Суду України, що неодноразово викладався в його судових рішеннях, зокрема постанові від 12.12.2011 № 07/238-10 та ін. Відповідний висновок згідно з частиною третьою статті 82 та частиною першою статті 111 - 28 ГПК України враховується судами при застосуванні норм права.

Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України на підставі Розпорядження керівника апарату суду № 04-23/1918 від 15.09.2016 справу № 910/13806/15 направлено на повторний автоматичний розподіл та передано для подальшого розгляду судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2016 суд прийняв справу 910/13806/15 до свого провадження та призначив до розгляду у судовому засіданні на 05.10.2016.

У судовому засіданні 05.10.2016 суд долучив до матеріалів справи подані на виконання вимог ухвали суду документи сторін та оголосив перерву до 12.10.2016.

У судове засідання, призначене на 12.10.2016, з'явились представники сторін. Представник позивача подав письмову заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої зазначає, що з моменту подачі позовної заяви у даній справі, відповідач не оплатив заборгованість у розмірі 2 431 700,00 грн., у зв'язку з чим позивачем в період прострочення оплати грошового зобов'язання збільшено інфляційні втрати у розмірі 468 087,24 грн. та 3 % річних у розмірі 73 150,87 грн. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційне збільшення основної суми заборгованості за період прострочення з 11.01.2012 по 12.10.2016 у розмірі 2 212 454,40 грн. та 3 % річних за період прострочення з 30.05.2012 по 12.10.2016 у розмірі 319 185,61 грн.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Судом вказана заява позивача прийнята до розгляду.

У судовому засіданні 12.10.2016 представник відповідача підтримав письмове клопотання про застосування строків позовної давності, відповідно до якого просив в порядку ст. 257 Цивільного кодексу України застосувати строк позовної давності до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДГАРАНТ" щодо стягнення 1 744 367, грн. - інфляційних втрат та 246 034,74 грн. - 3 % річних.

Судом було оголошено перерву в судовому засіданні до 26.10.2016.

У судове засідання, призначене на 26.10.2016, представники сторін з'явились, надали пояснення по суті спору, представник позивача позов з урахуванням заяви про збільшення підтримав в повному обсязі та просив задовольнити з огляду на те, що відповідач не може бути звільненим від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що стосуються оплати поставленої продукції, у випадку затримки або припинення фінансування видатків державного бюджету.

Представник відповідача проти позову заперечує, оскільки вважає, що останнім вживались всі заходи для належного виконання зобов'язань, відсутність державного фінансування не може розцінюватись як неналежне виконання зобов'язання та бути підставою для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, що передбачені ст. 625 ЦК України. Крім того, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності щодо інфляційних втрат та 3 % річних.

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору в судове засідання не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляли, пояснень по суті спору не надали.

Незважаючи на те, що треті особи не з'явились у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

25.11.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медгарант" (постачальник) та Державним науково-дослідним інститутом фізичної культури і спорту (замовник) укладено договір поставки № 2011/11/25-1 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується у 2011 році поставити замовнику продукцію: код ДКПП 33.10.1, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах, визначених даним договором.

Найменування (номенклатура, асортимент) та кількість продукції, що постачається, визначається у додатку №1 "Технічні вимоги" та додатку №2 "Розрахунок вартості" (п. 1.2 договору).

Відповідно до п.3.1 договору ціна угоди становить 3 724 850,00 грн з ПДВ.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що замовник здійснює оплату поставленої продукції згідно пред'явленого постачальником рахунка протягом 10 календарних днів після підписання сторонами акта приймання-передачі та видаткової накладної.

За невиконання або неналежне виконання відповідачем обов'язків за цим Договором з оплати належним чином поставленої продукції, він сплачує позивачу неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та відшкодовує збитки у повному обсязі, якщо не доведе, що порушення Договору сталося не з його вини (п. 8.3 Договору).

Відповідач звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим Договором, що стосується оплати поставленої продукції у випадку затримки або припинення фінансування видатків державного бюджету (п. 8.4 Договору).

Договір набирає чинності з 25.11.2011 та діє до 31.12.2011 (п. 11.1 Договору).

29.12.2011 між сторонами підписано додаткову угоду №1, в якій сторони досягли згоди:

-додати пункт 4.3 Договору у наступній редакції: "у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані товари здійснюється протягом десяти банківських днів з дати отримання відповідачем бюджетного асигнування на свій рахунок";

-додати пункт 11.2 розділу Х строк дії Договору у наступній редакції: "строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 11.1 цього Договору, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно з умовами даного Договору".

Згідно з п.5.1 договору терміни постачання: листопад - грудень 2011 року.

У п.11.1 договору, в редакції додаткової угоди від 05.11.2013 №4, вказано, що договір набирає чинності з 25.11.2011 і діє до 31.12.2014.

Позивачем в період з 21.12.2011 по 28.12.2011 поставлено, а відповідачем отримано товар, що є предметом Договору, на загальну суму 3 724 850 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними представниками сторін.

Оплата вартості товару станом на момент вирішення даного спору місцевим господарським судом була здійснена відповідачем частково, а саме на суму 1 293 150 грн., що призвело до виникнення в відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 2 431 700 грн.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами під час попереднього розгляду справи встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято продукцію на загальну суму 3 724 850 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних від 21.12.2011 №MG1/-01030, від 21.12.2011 №MG1/-01031, від 28.12.2011 №MG1/-01074 та від 28.12.2011 №MG1/-01080.

Згідно зі ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, замовник здійснює оплату поставленої продукції згідно пред'явленого постачальником рахунка протягом 10 календарних днів після підписання сторонами акта приймання-передачі та видаткової накладної.

Враховуючи зміст укладеного між сторонами правочину, виходячи з відсутності проведеної відповідачем оплати, строк, протягом якого покупець зобов'язаний виконати обов'язок по сплаті постачальнику вартості отриманого товару, настав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, з якими погодився суд касаційної інстанції, оплата поставленої продукції була здійснена відповідачем частково на суму 1 293 150 грн., в іншій частині зобов'язання відповідача за договором належним чином не виконувалось, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість у розмірі 2 431 700 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Пунктом 8.3 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання замовником обов'язків за цим договором з оплати належним чином поставленої продукції, він сплачує постачальнику неустойку у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення та відшкодовує збитки у повному обсязі, якщо не доведе, що порушення договору сталось не з його вини.

За змістом ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Судами під час попереднього розгляду справи встановлено, що строк позовної давності, передбачений ст. 258 ЦК України, щодо вимог про стягнення пені, нарахованої з 11.01.2012 по 11.07.2012, сплив.

Таким чином, вимога позивача про стягнення пені у розмірі 92 584,67 грн. задоволенню не підлягає, як така, що заявлена з пропущенням строку позовної давності.

Своєю постановою від 06.09.2016 Вищий господарський суд України залишив рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 в цій частині без змін.

При цьому, Вищий господарський суд України в постанові від 06.09.2016 зазначив, що суди попередніх інстанцій не з'ясували належним чином обставин щодо правової природи заявлених до стягнення сум 1 744 367,17 грн. та 246 034,74 грн. з урахуванням того, що наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

З врахуванням Постанови Вищого господарського суду України від 06.09.2016 року у справі № 910/13806/15, новий розгляд даної справи здійснюється в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2015 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016, було встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань за договором поставки № 2011/11/25-1 від 25.11.2011 року.

Відповідно до ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10 , від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Позивач, у зв'язку прострочення відповідачем зобов'язань за договором, просить суд з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 12.10.2016 стягнути з відповідача інфляційне збільшення суми основного боргу у розмірі 2 212 454,40 грн. за період прострочення з 11.01.2012 по 12.10.2016 та 3% річних у розмірі 319 185,61 грн. за період прострочення з 30.05.2012 по 12.10.2016.

В процесі розгляду справи, відповідачем було подано письмове клопотання про застосування строку позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ст.256 ЦК України ).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦКУ ).

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4. ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Здійснивши за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА: Закон" розрахунок інфляційного збільшення суми боргу в період з 11.01.2012 по 11.11.2015:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 11.01.2012 - 11.01.2015 2431700.00 1.252 613640.28 3045340.28

та 3% річних в період з 11.01.2012 по 11.11.2015:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 2431700.00 11.01.2012 - 11.01.2015 1097 3 % 219252.73

суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 613 640,28 грн. та 3 % річних у розмірі 219 252, 73 грн. підлягають задоволенню, в іншій частині інфляційних втрат та 3 % річних суд відмовляє у зв'язку з застосуванням строку позовної даності.

Доводи відповідача в яких він посилається на відсутність бюджетного фінансування як на підставу для відмови в позові не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відсутність бюджетних коштів чи затримки фінансування за рахунок бюджетних коштів, не є підставою для звільнення від відповідальності чи обов'язку оплатити поставлений товар.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках державного бюджету України не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 N 11/446 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 N 15/5027/715/2011.

Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 613 640,28 грн. та 3 % річних у розмірі 219 252, 73 грн.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного науково-дослідного інституту фізичної культури і спорту (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 1, корпус 2; ідентифікаційний код 23376920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медгарант" (02132, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 26, ідентифікаційний код 32157279) 613 640 (шістсот тринадцять тисяч шістсот сорок) грн. 28 коп. інфляційних втрат, 219 252 (двісті дев'ятнадцять тисяч двісті п'ятдесят дві) грн. 73 коп. 3 % річних та 12 493 (дванадцять тисяч чотириста дев'яносто три) грн. 39 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.10.2016

Суддя Пукшин Л.Г.