Постанова

від 27.10.2016 по справі 904/5271/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2016 року Справа № 904/5271/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Антоніка С.Г.

при секретарі: Ситниковій М.Ю.

Представники сторін :

позивача - ОСОБА_1, дов. № б/н від 01.06.2014р.;

відповідача - не з`явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином в судовому засіданні 18.10.2016р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп», м.Зеленодольськ Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 року по справі № 904/5271/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп», м. Зеленодольськ Апостолівського району Дніпропетровської області

до Приватного підприємства «Віконт», м. Зеленодольськ Апостолівського району Дніпропетровської області

про визнання права власності та стягнення заборгованості

В судовому засіданні 18.10.2016р. була оголошена перерва до 27.10.2016р. (ст.77 ГПК України).

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016р. по справі № 904/5271/13 (суддя Петрова В.І.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп", м. Зеленодольськ Апостолівського району Дніпропетровської області до приватного підприємства "Віконт", м. Зеленодольськ Апостолівського району Дніпропетровської області про визнання права власності та стягнення заборгованості в задоволенні позову було відмовлено; стягнено з позивача в дохід державного бюджету 905,50 грн. судового збору (а.с.222-226, т.3).

Рішення господарського суду мотивовано відсутністю правових підстав стягнення з відповідача спірної суми орендних платежів, оскільки відповідно до ст.ст.205-210 ЦК України, ст.180 Господарського кодексу України договір оренди приміщень від 01.01.1997р. № 01 є неукладеним в зв`язку з непогодженням сторонами такої істотної умови договору, як орендна плата; щодо вимог про стягнення 905,50 грн. судового збору - господарський суд зазначив, що позивачем сплачено лише 815,00 грн. судового збору із 1720,50 грн., які підлягали оплаті згідно із Законом України «Про судовий збір»; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст. 205-210, 762 ЦК України.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржив в апеляційному порядку позивач по справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімп", посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права при його прийнятті, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, зокрема:

- господарським судом в оскаржуваному рішенні не враховано вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 16.03.2016р. щодо правильного визначення розміру орендної ставки згідно з ч.5 ст.762 ЦК України; крім того, судом не враховано положення п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідно до якого визнання договору неукладеним можливе лише на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами; отже, якщо сторони вчинили дії щодо виконання правочину, що мало місце в спірних відносинах, то договір не може визнаватись судом неукладеним;

- крім того, господарський суд не взяв до уваги пояснення представника позивача про те, що сплата 1000 грн. орендних платежів на місяць відбувалась за усною домовленістю сторін про підвищення платежів та у визначенні розміру орендних платежів суд керувався банківською випискою, проте, позовні вимоги ґрунтувались на підписаних сторонами документах щодо розміру орендної плати - додаткової угоди від 01.11.2004р.;

- також скаржник зазначає, що судом невірно розтлумачено зміст п.п.4.2-4.3 договору, які, на думку скаржника, повністю відповідають вимогам ч.5 ст.762 ЦК України, оскільки зазначеними положеннями договору сторони визначили необхідність здійснення звірки платежів за тримісячний період, що свідчить про домовленість сторін щодо наявності декількох платежів протягом тримісячного строку;

- враховуючи вищевикладене, скаржник вважає, що господарським судом необґрунтовано не були застосовані до спірних відносин ст.ст.763, 764, 782, 785 ЦК України;

- також скаржник не погодився зі стягненням суми судового збору за подання позову, оскільки ним зазначений судовий збір був сплачений в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2016р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до розгляду колегією суддів у складі: ОСОБА_2 (головуючий, доповідач), ОСОБА_3, ОСОБА_4 та призначено до розгляду на 06.09.2016р. (а.с.234, т.3).

Розпорядженням керівника апарату суду від 05.09.2016 року № 1185/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи в зв'язку з відпусткою суддів Кузнецової І.Л,, ОСОБА_4

Для розгляду справи, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2016р., обрано колегію суддів у складі: ОСОБА_2 (головуючий, доповідач), ОСОБА_5, ОСОБА_6

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.09.2016р. справу прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів (а.с.3, т.4).

В судовому засіданні 06.09.2016р. розгляд справи був відкладений на 18.10.2016р. (а.с.7, т.4).

Розпорядженням керівника апарату суду від 17.10.2016 року № 1469/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи в зв'язку з відпусткою судді Дмитренко Г.К.

Для розгляду справи, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2016р., обрано колегію суддів у складі: ОСОБА_2 (головуючий, доповідач), ОСОБА_6, ОСОБА_7

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 18.10.2016р. справу прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів (а.с.12, т.4).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечував, посилався на відповідність оскаржуваного рішення вимогам закону, матеріалам, обставинам справи, зазначаючи, що справа переглядається вже втретє; позовні вимоги в частині визнання права власності вирішені рішенням господарського суду від 20.08.2014р. та в цій частині залишені касаційною інстанцією без змін, а в частині орендних платежів рішення переглядається вже втретє, при цьому всіма рішеннями (від 20.08.2014р., від 02.06.2015р., від 30.06.2016р.) в цій частині вимог позивачу відмовлено. Також відповідач зазначає, що доводи позивача, викладені у позові, про безоплатне користування майном в період з 01.01.2008р. по 30.09.2008р. та безпідставне користування майном є такими, що не відповідають дійсності, оскільки згідно з додатковою угодою від 01.11.2005р. строк дії договору був продовжений до 31.12.2008р., відмову про подальше продовження дії договору та звільнення приміщення до 05.02.2010р. позивач направив відповідачу лише 05.11.2009р. листом № 15, в порушення вимог п.7.4 договору, зазначену вимогу отримано відповідачем 12.11.2009р., отже, на думку відповідача, договір оренди був продовжений ще на один рік згідно зі ст.764 ЦК України і був припинений лише у 2009 році; при цьому відповідач зазначає, що не погоджується з доводами позивача про встановлення орендної плати щомісячно та зазначає, що розмір орендної плати був узгоджений сторонами в додатковій угоді від 01.11.2005р. в розмірі 500 грн. за період з 01.11.2005р. по.31.12.2008р., тобто, на весь термін, з обов`язковим виставленням рахунку; рахунок позивачем взагалі не виставлявся, отже, відповідач сплачував орендну плату в довільний термін за наявності коштів на рахунку. Крім того, доводи позивача про відсутність оплат за 2008 рік спростовані матеріалами справи, які надавав суду сам позивач (а.с.40-47, т.1), а враховуючи позицію відповідача про узгодженість оплати 500 грн. на рік в період дії до додаткової угоди від 01.11.2005р., то оплата в розмірі 6500 грн. ним здійснена і за спірний період, і в якості передоплати на майбутнє. Також відповідач зазначає про наявність арифметичної помилки в розрахунках позивача, оскільки останнім заявлено до стягнення 1000 грн. за 1 місяць 2009 року, 12000 грн. за 12 місяців 2010 року, 12000 грн. за 12 місяців 2011 року та 11000 грн. за 11 місяців 2012 року, що в цілому складає 36 000 грн., а не 46 000 грн., які визначені позивачем у позовній заяві.

В судове засідання 27.10.2016р. відповідач не з`явився, про час та місце судового засідання був сповіщений належним чином в засіданні 18.10.2016р., що підтверджується судовим повідомленням від 18.10.2016р.(а.с.18, т.4).

Враховуючи факт належного сповіщення відповідача про час та місце судового засідання, то колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в цьому судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, присутніх в судових засіданнях 06.09.2016р., 18.10.2016р., 27.10.2016р., перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати на підставі п.1 ч.1 ст.104 ГПК України, з урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених ст.103 ГПК України, прийняти нове рішення, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.07.2013р . Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп», м.Зеленодольськ Дніпропетровської області звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства «Віконт», м.Зеленодольськ Дніпропетровської області про визнання права власності за позивачем на нежитлову будівлю за адресою: Дніпропетровська область, Апостолівський район, м.Зеленодольськ, вул.Енергетична, 17-В, яка складається з Будинку побуту та прибудови, всього по будівлі згідно експлікації приміщень до плану поверхів - 1130,4 кв.м. та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.1997р. в розмірі 11000 грн. та 46 000 грн. неустойки (а.с.2-10, т.1).

При цьому позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не сплачена заборгованість з орендної плати за період з 01.01.2008р. по 01.11.2009р. в загальному розмірі 11 000 грн., а також не повернуто майно після розірвання договору оренди відповідно до листа № 15 від 05.11.2009р., не здійснено повернення майна і після вимоги, викладеній в листі від 16.02.2011р. № 12/2011, що стало підставою для нарахування неустойки відповідно до ст.785 ЦК України. Щодо вимог про визнання права власності, то така позовна вимога заявлена відповідно до ст.392 ЦК України в зв`язку з невизнанням відповідачем права власності на предмет оренди за позивачем.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2014р . по цій справі (суддя Євстигнеєва Н.М.) в задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі; при цьому в рішенні господарського суду зазначено, що вимоги позивача про визнання права власності не підлягають задоволенню, оскільки позивачем невірно обраний спосіб захисту свого права - дії відповідача направлені на створення перешкод у користуванні майном, що не є обставиною відповідно до ст.392 ЦК України для звернення позивача з позовом про визнання права власності, а невиконання вимог щодо повернення майна після розірвання договору оренди є підставою для звернення з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння. Щодо вимог про стягнення заборгованості з орендних платежів, то згідно висновку суду першої інстанції в цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки сторонами обумовлений розмір орендної плати відповідно до додаткової угоди від 01.11.2004р. в розмірі 500 грн. на рік, отже, враховуючи здійснені відповідачем оплати в розмірі 6500 грн. відповідачем орендна плата сплачена наперед, таким чином відсутня заборгованість, крім того, за цією заборгованістю сплив строк позовної давності, а в зв`язку з відсутністю заборгованості з орендних платежів не підлягають задоволенню і вимоги щодо стягнення неустойки на підставі ст.785 ЦК України. Також було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача від 17.09.2013р. про зупинення провадження у справі в зв'язку зі зверненням громадянки ОСОБА_8 до Апостолівського районного суду з позовною заявою про визнання договору купівлі нерухомості міського будинку побуту недійсним, оскільки доказів прийняття Апостолівським районним судом до провадження позовної заяви про визнання недійсним договору купівлі продажу міського будинку побуту (ухвали суду) відповідачем не було надано та не було задоволено клопотання відповідача від 19.09.2013р. про залучення до участі у справі інших відповідачів, а саме: комунального підприємства Апостолівського бюро технічної інвентаризації Апостолівської райдержадміністрації та Зеленодольської міської ради та витребування у комунального підприємства Апостолівського бюро технічної інвентаризації Апостолівської райдержадміністрації рішення про відмову в реєстрації права власності на будівлю будинку побуту, яке було винесене 14.11.2006р. за №302ПР, на підставі його необґрунтованості та не підтвердженості відповідними доказами (а.с.22-25, т.2).

27.08.2014р . додатковим рішенням господарського суду по цій справі було стягнуто з позивача 0,28 грн. недоплаченого судового збору, оскільки згідно позовних вимог судовий збір мав складати 2535,78 грн., а позивачем сплачено 2535,50 грн. (а.с.30, т.2).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2015р . по цій справі апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2014р. - залишено без змін (а.с.142-144, т.2).

Постановою Вищого господарського суду від 12.03.2015р . касаційну скаргу позивача задоволено частково, постанову суду апеляційної інстанції від 12.01.2015р. та рішення господарського суду від 20.08.2014р. скасовано в частині відмови в позові про стягнення заборгованості з орендної плати, неустойки та судових витрат з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, в решті - рішення та постанова залишені без змін (а.с.164-169, т.2).

При цьому суд касаційної інстанції вказав на те, що судами попередніх інстанцій не досліджені обставини щодо встановлення сторонами дійсного розміру орендної плати в договорі, не надано правової оцінки обставинам щомісячної оплати орендної плати, крім того, допущено порушення норм права при застосуванні строку позовної давності, оскільки відмова в позові є наслідком застосування строку позовної давності в разі обґрунтованості позовних вимог, а не в разі їх не доведеності, а також не встановлено наявності чи відсутності правових підстав для стягнення неустойки за несвоєчасне повернення майна.

Відповідно до ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Отже, в подальшому предметом розгляду господарськими судами за цією справою були позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендних платежів та неустойки за неповернення майна після припинення дії договору .

За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду від 02.06.2015р . по цій справі (суддя Рудь І.А.) в задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі (а.с.68-73, т.3). Відмовляючи в позові, господарський суд визнав вимоги необґрунтованими, оскільки визначив встановленою між сторонами орендну плату в розмірі 500 грн. щоквартально (за кожні три місяці), а враховуючи оплати відповідача, відсутня заборгованість з орендних платежів відповідача перед позивачем та є безпідставним розірвання договору в зв`язку з цим, а також безпідставною вимогу про повернення майна та як наслідок - недоведеними вимоги щодо нарахування неустойки згідно зі ст.785 ЦК України.

Постановою апеляційного господарського суду від 20.10.2015р . по цій справі, апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, рішення господарського суду від 02.06.2015р. - залишено без змін (а.с.111-114, т.3).

Постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2016р . по цій справі касаційну скаргу позивача було задоволено частково, постанову суду апеляційної інстанції від 20.10.2015р. та рішення господарського суду від 02.06.2015р. - скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.159-163, т.3). При цьому суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівки, дані в постанові Вищого господарського суду України від 12.03.2015р., не дослідили умов договору щодо періодичності внесення орендної плати та здійснених відповідачем оплат, неправильно застосували норму ст.762 ЦК У країни; також судами не досліджено обставини щодо припинення договору, не визначено до якої дати діяв договір і чи діє до цього часу; не дослідили змісту постанови суду апеляційної інстанції по справі № 904/7056/13 щодо встановлення в цій справі факту припинення договору оренди.

За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016р. по цій справі (суддя Петрова В.І.) в задоволенні позову було відмовлено (а.с.222-226, т.3). При цьому, підставою відмови в задоволенні позовних вимог господарський суд зазначив про неукладеність договору відповідно до ст.ст.179, 180 Господарського кодексу України, в зв`язку з неможливістю визначення розміру орендної плати, тобто ціни договору. Зазначений процесуальний документ і є предметом апеляційного оскарження.

Згідно з матеріалами справи, 01.01.1997р . між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімп» («орендодавець» за договором, позивач по справі, скаржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віконт», яке в подальшому змінило форму власності на Приватне підприємство «Віконт» («орендар» за договором, відповідач по справі) укладено договір оренди приміщення № 01, відповідно до предмету якого «орендодавець» передав, а «орендар» прийняв в оренду приміщення площею 89,89 м 2 за адресою: м. Зеленодольськ, вул. Енергетична,15 (п.1.1. договору (а.с.21-23, т.1)).

Щодо доводів відповідача про відсутність орендних правовідносин з позивачем щодо нерухомого майна за адресою вул.Енергетична, 17-В, то вони не приймаються колегією суддів, оскільки Дніпропетровським апеляційним господарським судом у постанові від 08.07.2014р. та судом касаційної інстанції від 01.10.2014р. у справі № 904/7056/13 за позовом ПП «Віконт» до ТОВ «Олімп» про визнання недійсним вищезазначеного договору оренди були встановлені факти щодо помилкового зазначення адреси - вул.Енергетична, 15, в договорі оренди, а також враховуючи докази у справі «Будинок побуту» в м.Зеленодольську мав адресу - вул.Енергетична, 13 (згідно реєстраційного посвідчення від 25.10.1995р. (а.с.78 т.1)), яку в подальшому, рішенням виконавчого комітету Зеленодольської міської ради від 18.03.2009р. № 64/2-23 було змінено на нову поштову адресу - м.Зеленодольськ, вул.Енергетична, 17-В (а.с.95, т.1). Також зазначено, що встановлені обставини не є підставою для визнання договору оренди недійсним, оскільки відповідно до доказів у справі передане в оренду майно ідентифіковане саме, як частина приміщення «Будинку побуту». Отже, зазначені факти відповідно до ст.35 ГПК України є преюдиційними, а також факт наявності правовідносин по оренді нерухомого майна - частини приміщення «будинку побуту» у м.Зеленодольську підтверджується матеріалами справи (актом приймання-передачі, додатковими угодами до договору, доказами оплати орендних платежів тощо).

Пунктом 2.1 р.2 договору сторони обумовили, що «орендар» вступає в строкове платне користування приміщенням з моменту підписання сторонами договору.

Пунктами 2.2, 2.3 р.2 договору встановлено, що передача приміщень здійснюється протягом 10 (десяти днів) після підписання договору по акту приймання-передачі його в оренду; акт приймання-передачі є невід'ємною частиною договору (додаток №2); «орендар» не є власником орендованих приміщень, не має права продажу, відчуження, застави, передачі третім особам. Обов'язок «орендодавця» передати «орендарю» за актом приймання-передачі орендовані приміщення передбачений і підпунктом «а» пункту 3.2. договору.

Пунктом 4.1 р.4 договору сторони домовили, що орендна плата встановлюється у відповідності з угодою про договірну ціну (додаток №3), яка є невід'ємною частиною договору .

Відповідно до п.п.4.2-4.4 р.4 договору нарахування і виплата належних «орендодавцю» сум проводиться на підставі виставленого «орендодавцем» рахунку за кожні наступні три місяці, якщо інше не погоджено в письмовій формі; оплата може бути проведена послугами, товаром або в іншій погодженій формі; кінцевий розрахунок по всім платежам проводиться сторонами після закінчення трьох місяців на підставі акту звіряння між сторонами; у випадку закінчення дії договору орендна плата сплачується «орендарем» по день фактичної здачі орендованих приміщень.

Матеріали справи не містять актів звіряння або усіх рахунків, оформлених та направлених позивачем за спірний період (2008-2009рр.). З матерівалів справи вбачається, що відповідачем здійснювались оплати по виписаним рахункам в 2008 році (а.с.40-47, т.1 (виписка установи банку); а.с.28, 29, т.3 - рахунки за березень, квітень 2008 року)).

Пунктом 5.1 р.5 договору сторони передбачили майнову відповідальність «орендаря» за порушення строків платежу за оренду у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (включаючи день плати).

Пунктом 6.1 р.6 договору передбачено, що в разі розірвання договору, або закінчення строку його дії «орендар» зобов`язаний повернути орендоване приміщення протягом одного місяця з моменту виникнення обставин для розірвання договору; повернення майна здійснюється у відповідності з п.2.2 цього договору.

Відповідно до п.7.1. договору договір діє з 01.01.1997р. по 31.12.1997р.; договір вступає в силу з моменту його підписання.

Пунктами 7.3-7.5 р.7 договору передбачено, що договір може бути розірваний за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін з попереднім повідомленням за три місяці, а також в інших випадках, передбачених законодавством України; після закінчення строку дії договору «орендар» має переважне право на його продовження; за відсутності заяви однієї із сторін за три місяці до закінчення строку дії договору договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, які були передбачені договором до моменту закінчення строку його дії; взаємовідносини сторін, не врегульовані даним договором, регулюються законодавством.

Також 01.01.1997р. між сторонами був підписаний додаток № 3 до договору - протокол узгодження орендної плати, відповідно до якого плата за користування приміщенням встановлена у розмірі 120,00 грн. (а.с.32, т.1) та додаток № 4 до договору - пропускний режим (а.с.38, т.1).

01.09.1997р. на виконання умов п.п.2.2, 3.2 договору оренди сторони склали та підписали акт приймання-передачі в оренду приміщення міського Будинку побуту площею 89,89 м 2 для розміщення виробничої ділянки у відповідності до договору оренди (а.с.24, т.1).

01.01.1998р. між сторонами підписана додаткова угода до договору оренди №01 від 01.01.1997р., згідно з якою відповідачу було додатково передано в оренду приміщення площею 25 кв.м., у зв'язку з чим загальна площа орендованих приміщень склала 114,89 кв.м. (а.с.33, т.1).

Додатковими угодами б/н від 01.01.1998р., 01.01.2001р., 03.01.2003р., 03.01.2004р. сторонами орендна плата встановлена в розмірі 160,00грн., а додатковими угодами від 01.11.2004р., 01.11.20015р. орендна плата встановлена в розмірі 500,00грн. (а.с.33-37, т.1, а.с.57, т.3). Згідно зі змістом останніх угод сторони встановили орендну плату у розмірі 500,00 грн. на період з 01.11.2004р. по 01.11.2005р. та на період з 01.11.2005р. по 31.12.2008р.

Також зазначеними додатковими угодами був продовжений термін дії договору: додатковою угодою від 01.01.1998р. - на період з 01.01.1997р. по 31.12.2000р. (а.с.33, т.1), від 01.01.2001р. - на період з 01.01.2001р. по 31.12.2002р. (а.с.34, т.1), від 03.01.2003р. - на період з 01.01.2003р. по 31.12.2003р. (а.с.35, т.1), від 03.01.2004р. - на період з 03.01.2004р. по 31.12.2004р. (а.с.36, т.1), від 01.11.2004р. - на період з 01.11.2004р. по 01.11.2005р. (а.с.37, т.1), від 01.11.2005р. - на період з 01.11.2005р. по 31.12.2008р. (а.с.57, т.3).

Отже, останній строк, на який сторони продовжили дію договору оренди становить три роки. Після закінчення строку дії договору, встановленого додатковою угодою від 01.11.2005р. до договору оренди, відповідач продовжував користуватися орендованим майном, проти чого позивач не заперечував.

З урахуванням положень ст. 764 ЦК України та згідно з п.п.7.3-7.5 договору за відсутності заперечень «орендодавця» (позивача) щодо припинення дії договору оренди, договір оренди був продовжений на строк до 31.12.2009р.

На виконання умов договору відповідачем були здійснені наступні оплати орендних платежів:

- 21.02.2008р. здійснено оплату орендних платежів за грудень 2007 року - січень 2008 року згідно рахунку № 42 від 30.12.2007р. в розмірі 1000 грн. (а.с.40, т.1);

- 25.03.2008р. здійснено оплату орендних платежів за січень 2008 року згідно рахунку № 5 від 30.02.2008р. в розмірі 500 грн. (а.с.41, т.1);

- 28.03.2008р. здійснено оплату орендних платежів за лютий 2008 року згідно рахунку № 67 від 30.02.2008р. в розмірі 500 грн. (а.с.41, т.1);

- 24.04.2008р. здійснено оплату орендних платежів за лютий 2008 року згідно рахунку № 11 від 30.03.2008р. в розмірі 500 грн. (а.с.41, т.1);

- 29.05.2008р. здійснено оплату орендних платежів за квітень 2008 року згідно рахунку № 14 від 30.04.2008р. в розмірі 1000 грн. (а.с.42, т.1);

- 27.06.2008р. здійснено оплату орендних платежів за травень 2008 року згідно рахунку № 16 від 30.05.2008р. в розмірі 1000 грн. (а.с.43, т.1);

- 31.07.2008р. здійснено оплату орендних платежів за червень 2008 року згідно рахунку № 19 від 30.07.2008р. в розмірі 500 грн. (а.с.44, т.1);

- 01.09.2008р. здійснено оплату орендних платежів за липень 2008 року згідно рахунку № 20 від 30.08.2008р. в розмірі 500 грн. (а.с.46, т.1);

- 30.09.2008р. здійснено оплату орендних платежів за вересень 2008 року згідно рахунку № 30 від 30.09.2008р. в розмірі 500 грн. (а.с.47, т.1).

Отже, всього відповідачем було сплачено за спірний період (01.01.2008-01.11.2009р.) 6000 грн. орендних платежів. При цьому колегія суддів не бере до уваги оплату за грудень 2007 року, здійснену 31.01.2008р. в розмірі 500 грн., оскільки вона не входить до спірного періоду.

05.11.2009р . листом №15 позивач повідомив відповідача про відмову від продовження дії договору оренди на новий термін в зв`язку з систематичною неоплатою орендних платежів та вимагав звільнити орендоване приміщення в строк до 05.02.2010р. (а.с.66, т.1). Зазначений лист отримано відповідачем 12.11.2009р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а.с.68, т.1).

Відповідно до ст.782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд; у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Таким чином, договір вважається таким, що припинив свою дію з 13.11.2009р. (тобто, з наступного дня після отримання листа № 15 відповідачем).

В строк, зазначений позивачем у листі про припинення дії договору відповідач орендоване приміщення не повернув, докази проведення розрахунків по орендній платі за 2009 рік не надав, такі докази відсутні, не надавались судам обох інстанцій.

Листом від 16.02.2011р . за вих. №12/2011 відповідачу повторно направлена вимога про звільнення та повернення орендованого приміщення. Листом від 19.02.2011р. відповідач відмовив позивачу у звільненні приміщення з посиланням на відсутність у нього права власності на об'єкт оренди (а.с.67, т.1). Докази повернення приміщення позивачу відповідно до умов договору відсутні, акти приймання-передачі з оренди не надавались сторонами в ході розгляду справи судами усіх інстанцій.

24.11.2012р . між сторонами була підписана угода, відповідно до якої позивач знов надав відповідачу доступ до приміщення та час для звільнення приміщення від своїх матеріальних цінностей, при цьому відповідач був повідомлений та згодний з розміром та умовами оплати заборгованості, але, як зазначено в угоді, залишив за собою право в судовому порядку оспорювати факт наявності заборгованості у період з 01.01.2008р. по 13.11.2009р. та фактичному використанню приміщення без оформлення договірних відносин (в період з 13.11.2009р. по 01.12.2012р.) (а.с.147, т.1).

Несплата відповідачем заборгованості з орендних платежів та неповернення орендованого майна і стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду (а.с.3-10, т.1 ).

08.08.2013р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив господарський суд застосувати до спірних відносин строк позовної давності (а.с.115-121, т.1). Також заяву про застосування строків позовної давності відповідачем було подано до господарського суду 26.05.2016р. (а.с.168-169, 193-194, т.3).

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що він має правову природу договору оренди.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Частиною 1 ст.759 ЦК України регламентовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 5 ст.762 ЦК України чітко регламентовано, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як вже зазначалось вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що згідно з первісною редакцією самого договору (п.п.4.1-4.2 р.4), додаткових угод до нього (а.с.37, т.1, а.с.57, т.3) розмір оплати 500 грн., визначено саме, як щомісячний платіж; порядок оплати - передоплата за кожні три місяці (саме за кожні 3 місяці , тобто щомісячні платежі) на підставі рахунку або на підставі акту звірки остаточно.

Відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд; у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Отже, як вже зазначалось, договір оренди від 01.09.19997р. є відповідно до ч.2 ст.782 ЦК України, ст..651 ЦК України розірваним з 13.11.2009р.

У відповідності до частин 1, 3 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі; якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Проаналізував надані до справи докази (а.с.40-47, т.1), колегія суддів дійшла до висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем відсутня, оскільки фактично за 2008 рік по рахунках позивача, виставлених щомісячно, відповідач сплатив всього 6000 грн. (500 грн. в місяць х 12 місяців (січень-грудень 2008 року)). Доказів оплати орендних платежів за 2009 рік відповідачем не надано, такі докази відсутні в матеріалах справи, не надавались судам усіх інстанцій при розгляді справи. При цьому відповідач вважає, що здійснив значну переплату вартості оренди за наступні роки. Оскільки розмір орендних платежів сторонами визначено щомісячно, по 500 грн. за кожен місяць, колегія суддів не може погодитись з такими доводами відповідача, та вважає, що вимоги в частині стягнення заборгованості по орендним платежам за 2009 рік є обґрунтованими. Натомість, враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, подану до господарського суду (а.с.168-169, т.3), то позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково з липня по жовтень 2009 року в сумі 2000 грн. (звернення з позовом до господарського суду відбулось 09.07.2013р. (а.с.2, т.1) та в своєму розрахунку позивач просив стягнути зазначену суму заборгованості по жовтень 2009 року (включно)).

Щодо факту виставлення рахунків або актів звірки, то колегія суддів виходить з наступного.

Докази про те, що позивачем направлялись рахунки на оплату орендних платежів за 2009 рік матеріали справи не містять, на вимогу суду апеляційної інстанції (ухвала від 06.09.2016р. (а.с.7, т.4) такі докази не надано. Причиною невиконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 06.09.2016р. представник позивача пояснює фактом знищення цих доказів через закінчення терміну зберігання. Також відсутні в матеріалах справи і акти звірки, передбачені р.4 договору.

Натомість, відповідач жодним доказом по справі в розумінні ст..ст.32, 36 ГПК України не довів судам усіх інстанцій неможливість виконання свого обов`язку (ст..538 ЦК України - зустрічне виконання зобов`язання) по оплаті вартості орендних платежів в 2009 році саме через відсутність рахунків на оплату. Отже, відсутність доказів направлення рахунків на оплату «орендодавцем» вартості орендних платежів у 2009 році не перешкоджало виконанню обов`язку «орендарем» по повній та своєчасній оплаті вартості орендних платежів згідно з умовами договору та додаткових угод до нього, оскільки такий платіж було визначено в твердій сумі та порядок оплати - передоплата за три місяці - було обумовлено самим договором. Також відсутні будь-які докази того, що відповідач звертався до позивача з вимогою про направлення рахунків на оплату та «орендодавець» не виконав свій обов`язок. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виходить з приписів ч.5 ст.12 ЦК України, тобто з принципу «належного виконання обов`язку», якщо інше не встановлено судом.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що факт розірвання договору оренди мав місце 13.11.2009р., факт повернення об`єкта оренди на підставі та в порядку, визначеному договором (п.6.1, п.2.2 договору) не підтверджено жодним доказом, такі докази відсутні, то позовні вимоги в частині стягнення неустойки на підставі п.7.5 договору та ст.785 ЦК України слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в межах річного строку позовної давності, заяву про застосування яких зроблено відповідачем (про що зазначалось вище), а саме задовольнити позовні вимоги в сумі 5000 грн. за період з липня по листопад 2012 року (звернення з позовом відбулось 09.07.2013 року (а.с.2, т.1), розрахунки позивача (а.с.5, т.1) - по листопад 2012 року); в задоволенні решти позовних вимог в цій частині слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

Таким чином, враховуючи вищевикладену правову оцінку матеріалів, обставин справи згідно з законом, рішення господарського суду підлягає скасуванню, зокрема, в силу приписів ст.35 ГПК України, встановлення господарськими судами фактів виконання договору оренди від 01.09.1997р., сплати орендних платежів відповідачем, а апеляційну скаргу та позов слід задовольнити частково.

Щодо висновків господарського суду про достягнення з позивача судового збору в розмірі 905,50 грн., то вони є такими, що не відповідають доказам у справі, оскільки сплату судового збору практично в повному обсязі в сумі 2535,50 грн. встановлено додатковим рішенням у справі № 904/5271/13 від 27.08.2014р. (а.с.30, т.2), відповідно до якого з позивача достягнуто лише 28 коп., враховуючи позовні вимоги у справі (вартість майна, на яке позивач просив визнати право власності складає 69789,14 грн.+57 000 грн. вимог за договором оренди, всього 126 789,14 грн.; судовий збір за цими вимогами становив 2535,78 грн. та був оплачений позивачем в розмірі 2535,50 грн. (а.с.13-14, т.1).

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп», м.Зеленодольськ Дніпропетровської області - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 року у справі № 904/5271/13 - скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Віконт», м. Зеленодольськ Апостолівського району Дніпропетровської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп», м.Зеленодольськ Дніпропетровської області 2000 грн. заборгованості з орендної плати, 5000 грн. неустойки, 139,47 грн. судового збору.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Віконт», м. Зеленодольськ Апостолівського району Дніпропетровської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп», м.Зеленодольськ Дніпропетровської області 83,37 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу відповідних наказів згідно зі ст.ст.116-117 ГПК України доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Справу повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 01.11.2016 року.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В. Джихур

Суддя С.Г. Антонік