Постанова

від 25.10.2016 по справі 914/1264/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2016 р. Справа № 914/1264/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Зварич О.В.

ОСОБА_1,

за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.,

та представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність в матеріалах справи);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«Галбудконтракт ПлюсВ» б/н від 04.08.2016

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 (суддя Долінська О.З.)

у справі № 914/1264/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«БК ДобробудВ» , м. Пустомити

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Галбудконтракт ПлюсВ» , м. Львів

про стягнення 190 052, 07 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю В«БК ДобробудВ» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ В«Галбудконтракт ПлюсВ» про стягнення 190 052, 07 грн (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22.07.2016). Позов заявлено на підставі договору оренди баштового крану від 14.04.2015, укладеного позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов'язань по договору, а саме: не проведено всіх платежів по сплаті орендної плати, повернуто баштовий кран із запізненням (у січні 2016 року) у несправному стані, розкомплектований, з наявними зовнішніми пошкодженнями. Отже, позивач заявив до стягнення заборгованість з оплати орендних платежів, пеню, 3% річних, інфляційні втрати за протермінування плптежів та збитки на відновлення пошкодженого крану.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 31 676, 00 грн основної заборгованості, 8 330, 39 грн пені, 3 035, 66 грн інфляційних втрат, 904, 69 грн 3% річних та 1378, 00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд при прийнятті рішення, виходив, зокрема з того, що матеріалами справи підтверджена заборгованість з орендної плати в розмірі 31 676, 00 грн за період з 15.04.2015 по листопад (включно) 2015 року. В задоволенні стягнення орендної плати за грудень 2015 року та січень 2016 року судом відмовлено, оскільки встановлено, що в грудні 2015 року об'єкт оренди повернуто орендарю. Крім того, судом здійснено власний розрахунок пені та нарахувань порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При відмові в стягненні збитків, заявлених позивачем, місцевий господарський суд зазначив, що факт їх заподіяння є недоведеним, оскільки дефектний акт від 12.01.2016 складений працівниками позивача в односторонньому порядку, відсутні докази виклику працівників відповідача для його складення, а також враховано, що об'єкт оренди знаходився у відповідача ще з грудня 2015 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ТОВ В«Галбудконтракт ПлюсВ» звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 в частині задоволених вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права. В решті рішення просить залишити без змін.

Зокрема, зазначає, що місцевим господарським судом не взято до уваги акти здачі-приймання робіт, підписання яких ініціював саме позивач та в яких вказано, що сторони претензій одна до одної не мають. Вказує, що орендодавець передав об'єкт оренди з непридатним до використання канатом, обов'язок заміни якого покладено саме на нього. Отже, сторони домовились, що такий канат буде придбано відповідачем та на його вартість позивачем буде зменшено розмір орендної плати, що відображатиметься в щомісячних актах здачі-приймання робіт. Стверджує, що у вересні 2015 року відповідачем оплачувались кошти на ремонт двигунів для крана, які також за домовленістю з власником об'єкта оренди, зараховувались в суму орендної плати.

Відповідач вважає, що заборгованість по сплаті орендних платежів відсутня, отже судом безпідставно присуджено її до стягнення, а відтак і пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, звертає увагу на порушення норм процесуального права при розподілі господарських витрат. Вказує про безпідставність покладення на нього судового збору в розмірі 1 378, 00 грн з посиланням на ч. 2 ст. 49 ГПК України, оскільки така не передбачає пропорційності (частковості) стягнення. В той час, як ч. 1 ст. 49 ГПК України встановлює, що у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні договорів, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вважає, що до стягнення з відповідача підлягає 659, 25 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

2 серпня 2016 року відповідач, скориставшись правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказував про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі, поте вказував про незаконність рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Отже, просив прийняти нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В даному судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким вимоги задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 в частині задоволених вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові. В решті рішення просив залишити без змін.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 квітня 2015 року ТОВ В«БК ДобробутВ» і ТОВ В«ГалбудконтрактВ» ПлюсВ» укладено договір оренди баштового крану марки КБ-403 Б із заводським номером 1420.

14 квітня 2015 року сторонами підписано без жодних застережень акт прийому-передачі баштового крану марки КБ-403 Б, 1990 року випуску, із заводським номером 1420, а також орендодавець передав орендарю: релейний блок ОГП; давач МОПР; давач анімометра; двигун ходу.

Відповідно до пунктів 4.1., 8.1., 8.2. Договору, баштовий кран надавався в оренду на строк до 1 листопада 2015 року з моменту підписання договору оренди та по закінченню терміну оренди протягом десяти календарних днів з моменту закінчення строку оренди, орендар зобов'язаний був передати орендодавцю баштовий кран та необхідне приладдя за актом прийому-передачі у справному стані з урахуванням нормального фізичного зносу, що виник у період експлуатації.

Пунктами 5.1., 5.2. Договору, Сторони погодили, що оренда плата встановлюється у розмірі 25 000 гривень на місяць в тому числі ПДВ. Орендна плата сплачується шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 5-го числа звітного місяця. У разі несвоєчасної сплати орендної плати, Орендар сплачує пеню у розмірі 0,5 відсотків за кожен день протермінування платежу, при заборгованості по сплаті орендної плати більше одного місяця.

Матеріали справи місять рахунки-фактури на сплату орендних платежів за квітень 2015 року в розмірі 12 500, 00 грн, травень - грудень 2015 року та січень 2016 року в розмірі 25 000, 00 грн.

Також матеріали справи місять акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за травень 2015 року в розмірі 16 000, 00 грн, червень-серпень, жовтень, листопад 2015 року в розмірі 25 000, 00 грн, вересень 2015 року - 14 824, 00 грн.

Як вбачається з банківських виписок про рух коштів позивача, відповідачем сплачено на його рахунок кошти за оренду баштового крану в розмірі 155 824, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідач стверджує, що орендна плата була скорегована сторонами на суму понесених відповідачем витрат, пов'язаних з заміною канату крану та ремонту двигунів, про що свідчать підписані сторонами акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг).

Однак такі твердження відповідача є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 7.1. договору оренди баштового крану, орендар зобов'язувався фінансувати профілактичне обслуговування та поточний ремонт крану, що орендувався і узгоджувати їх з Орендодавцем та згідно з п. 6.1. договору усувати пошкодження та ремонт основних деталей, вузлів крана в процесі експлуатації у випадку їх фізичного зношення, якщо це підтверджено спеціалізованою ремонтною (ліцензованою) службою.

Однак, відповідач жодного разу не звертався до позивача щодо необхідності проведення поточного ремонту крану та придбання запчастин, а тому відповідно такі дії не узгоджувались із орендодавцем. Також, відповідач жодного разу не звертався до ТОВ В«БК ДобробутВ» щодо поломки баштового крану або його несправності та необхідності проведення його ремонту. Таких письмових доказів суду не подано в ході розгляду справи.

Посилання відповідача на рахунки і підписані акти виконаних робіт за травень та вересень 2015 року як на підставу виконаних зобов'язань по орендній платі за ці місяці, як вважає позивач не можуть братись судом до уваги, оскільки складання актів, рахунків не передбачені самими умовами договору оренди баштового крану, який є єдиною та самостійною підставою виникнення господарських зобов'язань між сторонами.

Представник позивача пояснював, що ТОВ В«БК ДобробутВ» підписувало акти наданих послуг по фактах оплати коштів позивачу, тобто по сумі, яка фактично була оплачена, а рахунки виставлялись на суму, яка передбачена у договорі, тобто 25 000 грн і виставлялись лише у тому разі, коли відповідач своєчасно не перераховував гроші за оренду баштового крану, як нагадування про оплату.

Таким чином, відповідач повинен був сплатити позивачу за оренду баштового крану з 15.04.2015 по листопад (включно) 2015 року - 187 500, 00 грн. Однак, відповідачем сплачено лише 155 824, 00 грн, відтак наявна заборгованість по сплаті орендних платежів, а саме: за квітень 2015 року - 3500, 00грн, за травень 2015 року - 18000, 00 грн та за вересень 10 176, 00 грн, в загальній сумі 31 676, 00 грн, яка підставно задоволена та присуджена до стягнення місцевим господарським судом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, судом першої інстанції проведено розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних. Здійснивши перерахунок, колегія суддів погоджується з правомірністю присудження до стягнення 8 330, 39 грн пені на підставі п. 5.2 договору, 3 035, 66 грн інфляційних втрат та 904, 69 грн 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Також колегія суддів погоджується з відсутністю правових підстав для стягнення орендної плати за грудень 2015 року та січень 2016 року, оскільки матеріали справи містять докази повернення позивачу крану на початку грудня 2015 року.

Зокрема, 01.12.2016 укладено договір № 01/12/15 з ФОП ОСОБА_4 про надання послуг з перевезення елементів баштового крану, а саме: кабіни з виробничого майданчика В«ЗамовникаВ» на виробничий майданчик за адресою: вул. Замарстинівська, 162-164.

4 грудня 2015 року укладено договір № 27, за яким ФОП ОСОБА_5 зобов'язався виконати роботи по демонтажу баштового крану КБ-403Б. Факт виконання вказаних робіт підтверджений Актами № 47 від та № 48 від 07.12.2016 прийому-передачі виконаних робіт, а також платіжним дорученням № 593 від 17.12.2015.

7 грудня 2015 року відповідачем також було укладено угоду № 80 на послуги механізмів та автотранспорту, за якою ТО «»Львівський механізатор-538В» зобов'язався надати відповідачу послуги а/м КАМАЗ -5410 панелевоз для перевезення елементів баштового крану на виробничий майданчик за адресою: вул. Замарстинівська, 162-164. Факт надання вказаних послуг документально підтверджений Актом № ОУ-0000532 від 24.12.2015, а також платіжним дорученням № 808 від 23.12.2015.

Щодо вимоги про стягнення збитків, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з вимогами ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. При цьому, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Наявність заподіяних збитків позивач обґрунтовує дефектним актом від 12 січня 2016 року реєстраційний №12.01-01, в якому зазначено про дефекти та неукомплектованість баштового крану, що перебував в оренді відповідача. Сума збитків складається з витрат, пов'язаних з відновленням технічного стану баштового крану.

Однак, колегія суддів не розцінює вказаний дефектний акт, як належний доказ в порядку та розумінні ст. 34 ГПК України заподіяння позивачу збитків, оскільки такий складений працівниками позивача в односторонньому порядку та відсутні докази виклику представників відповідача для його складення.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що баштовий кран знаходився у відповідача ще з грудня 2015 року, в той час, як дефектний акт складено лише 12.01.2016.

Отже, підстави для стягнення збитків, з огляду на їх недоведеність, відсутні.

Поряд з цим, скаржником було заявлено вимогу про перегляд в апеляційному порядку рішення в частині присудження до стягнення господарським судом першої інстанції судового збору з відповідача на підставі ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

При прийнятті рішення, судом першої інстанції на підставі ч. 2 ст. 49 ГПК України частково, а саме в розмірі 1 378, 00 грн, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір. Решта судового збору залишилась за позивачем.

Передбачена частиною другою статті 49 ГПК України норма, виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. При цьому, вказана санкція застосовується в разі встановлення господарським судом наявності неправильних дій сторони, в результаті яких виник спір.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що ч. 2 ст. 49 ГПК України не передбачає пропорційності (частковості) стягнення судового збору. Більше того, місцевим господарським судом жодним чином не мотивовано в чому полягають неправильні дії відповідача, які спричинили виникнення спору у даній справі.

Таким чином, розподіл судових витрат повинен бути здійснений з урахуванням приписів ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 4 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю В«Галбудконтракт ПлюсВ» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 у справі № 914/1264/16 - зміні, в частині розподілу судових витрат.

Слід зазначити, що ціна позову становить 190 052, 07 грн. При поданні позовної заяви судовий збір підлягав до сплати у розмірі 2 850, 78 грн. Місцевим господарським судом задоволено позовні вимоги на загальну суму 43 946, 74 грн.

Отже, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, за розгляд справи в суді першої інстанції з відповідача на користь позивач підлягає до стягнення 659, 20 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«Галбудконтракт ПлюсВ» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 у справі № 914/1264/16 в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Галбудконтракт ПлюсВ» , ідент. код 39155216 місцезнаходження: 79053, Львівська область, м. Львів, вул. Володимира Великого, 18) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«БК ДобробутВ» ідент. код: 30993829, місцезнаходження: 81100, Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити, вул. Гайдамацька, 16 - 659, 20 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд справи місцевим господарським судом.

В решті рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 у справі № 914/1264/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повна постанова складена 31.10.2016.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Хабіб М.І.